Властивості водних мас

Ураховуючи фізичні та хімічні властивості води, в Атлантичному оке­ані виділяють такі типи водних мас: екваторіальні, тропічні, субтропіч­ні, субполярні та полярні.

Розподіл температур води в цілому аналогічний розподілу температур повітря.

Середня температура поверхневих вод в Атлантичному океані нижча (+16,9° С), ніж у Тихому. Води й крига Північного Льодовитого океану та Антарктиди істотно охолоджують води в Атлантичному океані.

Середня солоність Атлантичного океану становить 35,5%о.

В еквато­ріальних широтах вона становить 34%о .

Найвищу солоність поверхневих вод спостерігають у тропічних та субтропічних широтах обох півкуль (37,5%о), де мало опадів та велике випаровування.

У помірних широтах вона знижується до 33%о .

З глибиною і температура води, і солоність знижуються. Температура знижується досить різко до глибини 1 000 м (до +3,8° С), а глибше — дуже повільно.

У придонному шарі температура води становить від 0 до +2°С, солоність — 34,6-34,9%о.

У широких межах змінюється амплітуда припливів в Атлантичному океані, У відкритому океані вона не перевищує 1 м. У затоці Фанді (Канада) відомі припливи до 18 м, які є максимальними для Світового океану.

Тропічні, субтропічні та полярні водні маси мають велику прозорість води (море Уеделла — 72 м). Течії

В Атлантичному океані, на відміну від Тихого, більше виражені течії меридіонального напрямку, що впливають на розподіл температур між різними широтами. Це пояснюють великою протяжністю океану з півночі на південь. В океані виявлено два кола поверхневих течій:

1)Північній півкулі — Північна Пасатна, Гольфстрім, Північноатлан­тична, Канарська течії — утворюють рух води за годинниковою стрілкою;

2)Південній півкулі — Південна Пасатна, Бразильська, течія Західних Вітрів і Бенгальська течії — утворюють рух води проти годинникової стрілки.

Ці теплі й холодні течії більш активні, ніж в інших океанах, переміщу­ють води з одних широт в інші й порушують широтну зональність у роз­поділі температур поверхневих вод.

Для клімату Європи дуже важлива тепла Північноатлантична течія, що бере початок біля берегів Флориди під назвою Гольфстрім, далі відхиляється на схід і перетинає Атлантичний океан.

Лабрадорська течія, що проходить уздовж західного берега Атлантики майже до Флориди, істотно охолоджує клімат Північної Америки, переміщаючи айсберги, що утворилися в Гренлан­дії, до широти 40° (це відповідає в Європі широті Мадрида й Барселони). Райони поширення айсбергів небезпечні для судноплавства.

Природні пояси

Атлантичний океан охоплює всі природні пояси, крім арктичного

Субарктичний пояс чимала біологічна й промислова продуктивність.

У північному помірному поясі біопродук­тивність поясу висока.

У північному субтропічному поясі малий уміст поживних речовин, кисню. Біопродуктивність відносно низька.

північного тропічного поясу мало планктону, що є їжею для риб, тому риби мало і, загалом, кількість біо­маси невелика.

Назву «Саргасове» море дістало з легкої руки португальських мореплавців експедиції X. Колумба. бульбашки нагадують сорт винограду саргасо.

У межах Атлантичного океану антарктичний пояс величезний. великий уміст кисню й фосфатів.

Органічний світ

Порівняно з Тихим океаном загальна біомаса та її видовий склад в Атлан­тичному океані набагато менші

Природні ресурси океану

Фітопланктон (від грец. phyton — рос­лина та plankton — мандрівне) — сукуп­ність мікроскопічних рослин, що поширені у верхніх шарах морських і прісних вод та пасивно рухаються під впливом водних те­чій. Фітопланктон — джерело живлення для багатьох водяних організмів.

Зоопланктон (від грец. zoon — твари­на та plankton — мандрівне) — сукупність тваринних організмів, які живуть у товщі води й пасивно переносяться водними течіями.

Біологічні ресурси океану чималі. Це найпродуктивніший океан у роз­рахунку на одиницю площі, Мінеральні ресурси Атлантики добре освоєні людиною. На шельфі океану розвідані родовища нафти, природного газу, в Північному морі, Мексиканській, Гвінейській, Біскайській затоках.

Енергетичні ресурси океану використовують у роботі припливних елек­тростанцій (як у гирлі р. Ранс біля узбережжя Франції). На Багамських островах побудовані експериментальне устаткування для добування електроенергії на основі різниці температур поверхневих і глибинних вод.

Через Атлантику проходять найнапруженіші транспортні шляхи (по­над 50% усіх морських перевезень) з великими обсягами вантажних і па­сажирських перевезень.

Індійський океан

Географічне положення

Індійський океан за розмірами, конфігурацією й географічним поло­женням відрізняється від Тихого та Атлантичного. Його площа становить 76,17 млн км². Об'єм води — 282,7 млн км³.

Середня глибина — 3 711м, максимальна — 7 729 м.

Свою назву Індійський океан дістав після експедиції Васко да Гами з Португалії навколо Африки через Аравійське море в Індію. Затвердив цю назву португалець, автор праці «Космографія», Себастіан Мюнстер (1489—1552).

Екватор перетинає Індійський океан на півночі, а тому більша частина океану лежить у Південній півкулі. Відносно нульового меридіану океан лежить повністю в Східній півкулі. У найширшому місці океан простя­гається із заходу на схід по 10° пд. ш. на 11 900 км, а з півночі на південь по 60° сх. д. — на 10 200 км.

На півночі океан обмежений великим масивом суходолу — Євразією.

На заході океан омиває береги Африки,

на сході — Австралії,

на півдні — Ан­тарктиди.

Індійський океан сполучається з Тихим океаном (на південно­му сході) та Атлантичним (на південному заході).

Східна межа від Авс­тралії до Євразії проходить від мису Йорк в Австралії, через протоку Торреса, о. Нову Гвінею й далі на північний схід через Малі Зондські ост­рови до островів Ява, Суматра і до м. Сінгапур.

Берегова лінія океану слабо розчленована. Охоплює 11 морів. Найбіль­ші серед них:

Аравійське (4,6 млн км²), Арафурське (1млн км²), Андаманське (602 тис. км²), Червоне (460 тис. км²)

. Є великі затоки (Перська, Бенгальська, Велика Австралійська).

Островів порівняно мало. Великі острови (Мадагаскар, Шри-Ланка, Маврикій та ін.) лежать побли­зу материків.

Рельєф дна

Індійський океан уважають наймолодшим океаном. Згідно з гіпотезою дрейфу материків він утворився внаслідок розколу давнього материка Гондвана на окремі частини, які розійшлися в різні боки, звільнивши міс­це океанові. Індійський океан лежить у межах трьох літосферних плит:

Індо-Австралійської, Африканської та Антарктичної.

Основною ознакою рельєфу дна Індійського океану є наявність системи серединно-океанічних хребтів. Причому Серединно-індійський хребет роз­ділений на три частини:

Аравійсько-індійський, Західноіндійський та Центральноіндійський, що переходить в Австрало-Антарктичне підняття, Для хребтів характерна сейсмічність, підводний вулканізм, наявність рифтів та поперечних розломів у їхніх центральних частинах. Один з рифтів продовжується в Червоному морі, він пов'язаний із системою Східно - африканських рифтів, розміщених на суходолі. Між хребтами лежать численні глибоководні котловини, яких в Індійському океані 24

У най­глибшій його частині, у Зондському жолобі, відмічена максимальна гли­бина океану — 7 729 м. Середня глибина океану — 3 711м. Відносна площа глибини Індійського океану від 3 000 до 6 000 м (86% від загаль­ної площі океану).

Клімат

Більшість території Індійського океану лежить в екваторіальному й тропічному кліматичних поясах, лише південна частина охоплює високі широти, аж до субантарктичних.

На клімат океану впливає три системи вітрів:

1)постійні пасати (переважно південно-східний у приекваторіальній час­тині й низьких широтах);

2)сезонні мусони біля берегів Азії та Африки;

3)постійні західні вітри в помірних широтах Південної півкулі. Навесні та восени в північній частині океану при зміні мусонів виника­ють тропічні циклони, іноді з ураганним вітром.

Середні температури повітря над океаном +25...+27° С, до 0°С і нижче поблизу Антарктиди.

На півночі Аравійського моря та в Бенгальській за­тоці відмітки температури сягають + 27...+32°С, у прибережній зоні Ан­тарктиди — -50° С.

Властивості водних мас

В Індійському океані виділяють такі типи поверхневих водних мас: