Шпора на ан

84.Анотомо-фізіологічні основи формування емоцій. Емоції виражаються в рівні тонічного напруження м'язів.Особи, які страждають від різних конфліктів і, особливо, з невротичними відхиленнями, характеризуються більшою скутістю рухів. Важливим компонентом емоцій є зміни активності вегетативної нервової системи: зміни опору шкіри (шкірно-гальванічна реакція, або рефлекс), ЧСС, артеріальний тиск, діаметр просвіту судин, гормональний і хімічний склад крові і інші реакції. Відомо, що під час підвищеної тривоги кількість адреналіну в крові збільшується, підвищується артеріальний тиск, збільшується діаметр зіниць, ЧСС. Нейроанатомія емоцій (лімібічна система)Джерелом порушення є гіпоталамус. Сигнали від нього йдуть у середній мозок і нищі відділи для ініціації вегетативних та психомоторних реакцій. Одночасно сигнали посилаються в таламус, далі по поясній звивині. Поясна звивина по Пейпіцу є субстратом усвідомлених емоцій. Далі сигнали через гіпокамп повертаються в гіпоталамус. Інші структури мозку, як відомо, так само беруть участь у формуванні емоцій: мигдалина, лобова і скронева кора. Мигдалина зважує конкуруючі потреби і тим самим визначає вибір поведінки. У скроневої корі розташовуються нейрони-детектори, налаштовані на виділення емоційних виразів обличчя, від них інформація надходить до мигдалини (далі до гіпоталамусу) і формує відповідну емоційну поведінку. Ураження лобової кори призводить до глибоких порушень емоційної сфери.

85.Нейроанатомічні основи уваги. Функціональною основою уваги є складні системні акти, що відбуваються за участю кори півкуль, ретикулярної формації, середнього мозку і лімбічної системи. Увага буває мимовільною та довільною. Ознаки мимовільної уваги проявляються у дітей з перших днів народження : спочатку у вигляді орієнтовних реакцій, а далі поступово набуває дослідницького характеру. Разом з формуванням системи сприйняття мови, складається соціальна форма уваги, у тому числі на мовні сигнали. Однак до 5 років ця форма уваги легко витісняється мимовільною увагою на нові подразнення. У 6-7 років інтенсивно розвивається довільна увага, у тому числі на мовні інструкції. Разом з подальшими поступовим структурно-функціональним дозріванням лобних областей кори дітей, з'являється здатність до локальної активації тих чи інших центрів кори, яка регулюється на підставі аналізу сенсорної інформації. В результаті цього у дітей приблизно в 9-10 років починає формуватись здатність до концентрації уваги і зосередженості. У період статевого дозрівання (11-14 років) відбувається послаблення коркових впливів на активаційні процеси і рівень уваги може тимчасово знижуватись. Лише в кінці підліткового періоду (15-17 років) нейрофізіологічні механізми уваги стають такими, як у дорослих.

(Зрозуміти фізіологічну основу уваги допомагає відкрите І. П. Павловим явище осередку оптимального збудження. Він формується таким чином: під впливом діючих подразників у певних ділянках кори великих півкуль виникають осередки збудження різної сили - осередки середньої сили створюють спільно те, що І. П. Павлов назвав осередком оптимального, тобто найбільш сприятливого збудження. При цьому академік І. П. Павлов підкреслював, що осередок оптимального збудження є не лише окремою збудженою ділянкою мозку, а ще декількома збудженими центрами, зв'язаними між собою. Зосереджене в певному осередку оптимальне збудження за законом індукції нервових процесів викликає в суміжних ділянках кори процес гальмування, внаслідок чого подразники, що безпосередньо впливають на осередок оптимального збудження, сприймаються людиною, а ті подразники, збудження від яких потрапляє на поле гальмування, ні.Осередок оптимального збудження, який виник у корі головного мозку, не є постійним; він характеризується рухливістю, може пересуватися з однієї ділянки мозку на іншу. )

86.Основні етапи еволюційного розвитку кори великих півкуль людини (архіокортекс, палеокортекс, неокортекс). Коркові структури лімбічної системи - це стародавня (палеокортекс) і давня (архікортекс) кора. Стародавня кора (палеокортекс) - найдавніша частина кори вел. півкуль. Виникла у зв'язку з розвитком нюхового аналізатора. Значна частина палеокортексу входить в систему нюхового аналізатора та тісно зв'язана зі старою корою. До палеокортексу відносяться: 1.нюхові цибулини, до яких безпосередньо надходять волокна від нюхового епітелію (відтворюють відчуття певного запаху, викликають спогади про давно забуті емоції); 2.нюхові тракти; 3.нюхові горбки (вторинні нюхові центри). Стара кора (архикортекс) - відносно рання частина кори ГМ; розвивається в еволюції пізніше – палеокортексу . До старої кори відносяться: 1. гіпокамп (забезпечує формування реакцій організму на сигнали, пов'язаний з інформаційним компонентом емоцій; регуляції навчання і пам'яті;) 2.закрутка морського коника (закрутка гіпокампа) - модифікує вияв емоцій, таких, як гнів і страх; 3.поясна закрутка - разом із закруткою морського коника і нюховою цибулиною модифікує поведінку та емоції; 4.склепіння - нервові шляхи, що передають інформацію від морського коника та інших лімбічних ділянок до підкіркових структур.Підкіркові структури лімбічної системи містять: 1.мигдалеподібний комплекс - впливає на поведінку та активність, виходячи із внутрішніх потреб організму: потреби харчування, статевого зацікавлення, вияву гніву; 2. прозору перегородку - тонкий шар нервової тканини, який сполучає склепіння із мозолистим тілом; вона складається з двох функціонально різних частин - присередньої і бічної. 3.сосочкові тіла - мініатюрні ядра, які передають інформацію до склепіння і таламуса та в зворотному напрямку. Отже, лімбічна система разом з корою (неокортексом) утворюють єдину функціональну систему, яка відповідає за емоційний стан, формує мотиви поведінки, а також бере участь у процесах навчання і пам'яті.

87.Порівняльна характеристика півкуль великого мозку нижчих та вищих тварин.У більшості тварин НС складається з двох частин — центральної та периферичної. Центральна нервова система хребетних (зокрема людини) складається з головного та спинного мозку. Периферична нервова система складається з сенсорних нейронів, сукупностей нейронів, що називаються гангліями, та нервів, що сполучають їх між собою та з центральною нервовою системою. Хребетні(вищі) :НС хребетних тварин часто ділиться на ЦНС і ПНС. ЦНС складається з гол. і спинного мозку. ПНС складається зі всіх інших нервів і нейронів, які не лежать в межах ЦНС. Переважаюча більшість нервів (які фактично є аксонами нейронів) належить ПНС. Периферійна нервова система ділиться на соматичну НС і автономну (вегетативну) НС.Соматична нервова система відповідає за координацію руху тіла, а також за отримання і передачу зовнішніх стимулів. Ця система регулює дії, які знаходяться під свідомим контролем. Автономна НС поділяється на парасимпатичний, симпатичний відділи. Симпатична НС відповідає на небезпеку або стрес, і, серед багатьох фізіологічних змін, може викликати збільшення серцевого ритму і тиску крові та збудження органів відчуття завдяки збільшенню адреналіну в крові. Парасимпатична НС , з другого боку, відповідає за стан відпочинку, і забезпечує скорочення зіниці, уповільнення серця, розширення кровоносних судин та стимулювання травних і сечостатевих систем Безхребетні (нижчі):Планарії, вид плоских червів, мають подвійні нервові шнури, що лежать уздовж довжини тіла і закінчуються в хвості. Ці нервові шнури з'єднані поперечними нервами подібно до спиць колеса сходів. Ці поперечні нерви допомагають координувати дві сторони тварини. Два великі нервові вузли на задній частині голови функціонують подібно до простого мозку. Фоторецептори на «очах» тварини забезпечують сенсорну інформацію щодо світла і темноти. НС круглого черва спланована до клітинного рівня. Кожен нейрон і його клітинне походження записане і більшість, якщо не всі, нервові зв'язки відомі. НС у цих видів статево диморфна; нервові системи двох статей, самців і гермафродитів, мають різні числа нейронів і різні групи нейронів, які виконують певні сексуальні функції.

88.Роль лімбічної системи у формуванні емоційного стану людини. Лімбічна система - сукупність низки структур головного мозку (кінцевого, проміжного і середнього відділів), об'єднаних за анатомічними і функціональними ознаками . Структури лімбічної системи розміщені у вигляді двостороннього кільця на межі з корою півкуль головного мозку і відокремлюють її від стовбура мозку. Лімбічна система оточує закінчення стовбура мозку, відмежовує його від нової кори (неокортекса) і утворює своєрідне кільце, функції якого тривалий час пов'язували з нюховою системою . На сьогодні відомо, що лімбічна система бере участь в регуляції вегетативних функцій організму, в організації процесів саморегуляції поведінки (у тому числі інстинктивної) і психічної активності (мотивацій і емоцій), у процесах збереження пам'яті і регулювання станів бадьорості та сну. Згідно теорії Пейпеца виникнення емойцій обумовлене лімбічною системою. Кортикальні емоційні процеси виникають в гіпокампі, звідки імпульси йдуть до мамілярних тіл, а потім в передні ядра гіпоталамуса і вкінці в поясну звивину (коло Пейпеца). Емоційне забарвлення психічних процесів створюється розповсюдженням цих імпульсів на інші області кори. Рецептивною ділянкою емоційних переживаннь є поясна звивина .Цілісність цього ланцюга представляє собою механізм, що організовує переживання та вираження емоцій. Емоцій виникають або спочатку в корі і імпульси поступають в коло через гіпокамп, або врезультаті збудження гіпоталамусу, і тоді кору поясної звивини слід розглядати як сприймаючу область для емоційних відчуттів врезультаті імпульсів, що ідуть з гіпоталамуса.

89.Роль асоціативних зон кори у формуванні вищих психічних функцій та інтелекту людини. У корі великих півкуль поряд з проекційними зонами розміщені зони, які не зв'язані з виконанням певної моторної чи сенсорної функції. Ці ділянки кори називаються асоціативними зонами. У людини вони займають переважну частину кори. Важливою особливістю клітин асоціативних зон є здатність збуджуватися на подразнення рецепторів різної модальності. На кіркових клітинах асоціативних зон конвертують аферентні шляхи, які несуть імпульси від різних рецепторних систем. Нейрони цих зон не тільки забезпечують інтеграції сенсорної інформації, але й зв'язок між чутливими і руховими зонами кори. Ці механізми є фізіологічною основою вищих психічних функцій. Пошкодження асоціативних зон не веде до втрати специфічної функції, але при цьому порушується здатність правильно інтерпретувати значення діючого подразника. Так, при зруйнуванні в людини асоціативних зорових зон, ніколи не наступає сліпота, але хворий втрачає здатність оцінювати бачене, не розуміє значення слів при читанні. Пошкодження асоціативних слухових зон веде до втрати здатності розуміти почуті слова. Важливою особливістю асоціативних зон у людини, на відміну від моторних, або сенсорних, є те. що їх зруйнування веде лише до тимчасового порушення тих чи інших функцій.

90.Анатомічні основи формування короткочасної та довготривалої пам'яті. Процес трансформації короткочасної пам’яті в довготривалу називають консолідацією слідів пам’яті. Крім того, виділяють сенсорну, первинну, вторинну і третинну пам’ять.

Сенсорна пам’ять (перцептивна) – це сліди від будь-якого зовнішнього впливу на нервову систему, що здійснюється через рецептори (її тривалість 0,1-0,5 сек). Перехід інформації із сенсорної пам’яті у більш тривалу відбувається двома шляхами: 1) словесне кодування сенсорної інформації; 2) прямий перехід у довготривалу пам’ять (є єдиним для тварин і малих дітей). Електричним подразнення мозку людини вдається відтворити давно минулі образи, які людина спеціально не запам’ятовувала. Частина інформації з сенсорної пам’яті, незалежно від свідомості має прямий доступ до довготривалої пам’яті. Є дані про більш тривале збереження сенсорних слідів. Є люди (ейдетики), у яких тривалість збереження зорових картин досягає десятків хвилин.Первинна пам’ять (її тривалість кілька с – хв) відповідає короткочасній пам’яті. У первинній пам’яті інформації зберігається у словесно закодованому стані. Забування відбувається внаслідок витіснення старої інформації новою. Вторинна і третинна пам’ять відповідають довготривалій пам’яті. Вторинна пам’ять (її тривалість кілька хв – кілька років). Перехід інформації з первинної у вторинну пам’ять відбувається завдяки цілеспрямованому її повторенню. Відтворення інформації з вторинної пам’яті здійснюється повільно. Забування на рівні вторинної пам’яті зумовлено невикористанням інформації. Третинна пам’ять (все життя) Утворюється в результаті багаторічної практики і ніколи не зникає, характеризується великим обсягом, швидким відтворенням, відсутністю забування. У третинній пам’яті зберігаються деякі постійні навики (уміння писати, читати, плавати).