3. Життєвий шлях особистості

Життєвий шлях — це процес самореалізації особистості, втілення у життєвому процесі певних цілей, заду­мів, життєвих програм. Ця самореалізація відбувається у соціальному просторі й соціальному часі.

Життєвий шлях особистості за всієї його неповторності значною мірою відтворює певні нормативні взірці "життєвого розпису", характерного для суспільства, в якому вона живе.

Певні події життєвого шляху запрограмовані:

• законодавчими нормами (наприклад, здобуття середньої освіти),

• нормативними вимогами, очікування­ми суспільства, які не мають сили закону, але "тиснуть" на осо­бистість (наприклад, необхідність взяти шлюб та відтворити свій рід).

Соціальне середовище ставить до індивіда вимоги не лише щодо подій життя, а й щодо строків, коли ці події мають відбутися. Ці вимоги втілені у вікових рольових очікуваннях, тобто в нор­мах і вимогах, що висуваються до індивідів певного віку і соці­ального статусу.

Так, від школяра-відмінника чекають, що він вступатиме до вищого закладу освіти і продовжить навчання, від науковця очіку­ють захисту дисертації, і якщо в 30 років "беззахисний" науко­вець виглядає терпимо, то у 40 вже викликає подив. Для більшості соціальних статусів вікові рольові очікування досить визначені, і людина може якщо не прямо їм слідувати, то принаймні орієн­туватися на них, маючи на меті домогтися певного становища в суспільстві. Випередження вікових рольових очікувань, достроко­ве прийняття і виконання наступної вікової ролі підвищують авторитет людини, викликають повагу оточення. Відставання від вікових рольових очікувань не схвалюється громадською дум­кою, і ця реакція сприймається індивідом іноді досить болісно.

Вікові рольові очікування становлять критерій визначення соціального віку людини.

Взагалі є кілька вікових вимірів:

1. Хронологічний вік (вік за паспортом), тобто об'єктивна кількість років, які прожила людина. На цьому ґрунтуються різні юридичні акти, скажімо, про вік настання відповідальності, вік укладення шлюбу та ін. Однак, здавалося б, суто хронологічна періодизація життєвого шляху несе на собі відбиток соціальності, наприклад, дошкільний і шкільний вік передбачає, що школа існує як осередок соціалізації.

2. Біологічний вік може не збігатися з хронологічним, він ви­значається не за паспортом, а за станом обміну речовин та функцій організму порівняно із середньостатистичним рівнем, характер­ним для всієї популяції певного віку.

3. Психічний вік вимірюється шляхом зіставлення рівня пси­хічного розвитку (розумового, емоційного тощо) індивіда з від­повідним середньостатистичним (це відбивається у таких по­ширених оцінках, як "занадто розумний", "морально інфантиль­ний" та ін.).

4. Соціальний вік визначається шляхом зіставлення рівня соці­ального розвитку людини (наприклад, оволодіння певним набором соціальних ролей) з тим, що статистично є нормальним для її однолітків.

Існує також психологічний вік — суб'єктивний, такий, що переживається.

Якщо попередні виміри часу йшли "ззовні", від суспільства, довколишнього середовища, то психологічний вік визначається самосвідомістю, самосприйманням людини і є пев­ною синтезуючою характеристикою психічного і соціального віку, що залежить від суб'єктивно оцінюваної міри самореалізації особистості, напруженості, наповненості життя подіями.