2. 2. Основні характеристики системи і структури юридичної освіти.

Система юридичної освіти складається із відповідних закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, баз навчальної юридичної практики, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура юридичної освіти включає вищу юридичну освіту, післядипломну юридичну освіту, аспірантуру, докторантуру, професійну юридичну самоосвіту. У системі юридичної освіти діє психологічна служба, організується безкоштовне медичне обслуговування та харчування, забезпечуються безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та виховання тощо.

До основних характеристик юридичної освіти в України, крім того, відносяться:

¨ освітні рівні, які складають спеціальна професійна юридична освіта, базова вища юридична освіта, повна вища юридична освіта;

¨ освітньо-кваліфікаційні рівні юридичного спрямування: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр;

¨ наукові ступені: кандидат юридичних наук, доктор юридичних наук.

До особливостей вищої освіти, у тому числі юридичної, відноситься те, що вона здійснюється на базі повної загальної середньої освіти і забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Підготовка фахівців у вищих юридичних закладах освіти проводиться з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном. Прийом громадян до вищих юридичних закладів освіти проводиться на конкурсній основі відповідно до їх здібностей незалежно від форми власності закладу юридичної освіти та джерел оплати за навчання.

Післядипломній юридичній освіті в Україні властиве те, що:

¨ вона здійснюється закладами післядипломної юридичної освіти на договірних засадах з установами, організаціями, підприємствами з урахуванням державного контракту (замовлення), забезпечує одержання нової кваліфікації або юридичної спеціальності, а на основі раніше здобутої юридичної освіти і досвіду практичної юридичної роботи - поглиблення професійних знань, умінь з правознавства;

¨ її форми, терміни і зміст навчання, методичної та науково-дослідної діяльності визначаються закладами післядипломної юридичної освіти за погодженням із замовником;

¨ до закладів післядипломної юридичної освіти належать юридичні академії та інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення працівників судових, прокурорських, слідчих органів; юридичні підрозділи вищих закладів освіти - філіали, факультети, відділення та інші;

¨ заклади післядипломної юридичної освіти працюють за очною, вечірньою, заочною формами навчання, можуть мати філіали і вести науково-дослідну роботу.

Професійна юридична самоосвіта забезпечується державними органами, юридичними об'єднаннями, установами, організаціями та здійснюється безпосередньо юристами.

1. Предмет педагогіки вищої школи

Педагогіка вищої школи виникла на базі загальної педагогіки. наука педагогіка, підґрунтя якої заклали древні філософи - "як науки про виховання дітей", пройшла тривалий шлях історичного розвитку. за цей час накопичено значний теоретичний та емпіричний матеріал, чітко сформувалася тенденція диференціації педагогічних знань з урахуванням специфіки об'єктів виховання. нині існує чимало систем навчання й виховання, які охоплюють людей різних вікових груп і професій. окреслено концепцію безперервної освіти й виховання людини, яка ґрунтується на гуманістичних цінностях суспільства.

Педагогіка - наука про педагогічні закономірності, сутність, принципи, методи і форми навчання, виховання, розвитку і професійної підготовки конкретної людини, колективу в інтересах успішної діяльності.

поява педагогіки пов'язана з першими об'єднаннями людей для спільної життєдіяльності: щоб її здійснювати, проводили відповідну підготовку. як окрема галузь педагогіка сформувалася лише після накопичення загальних і спеціальних педагогічних знань.

педагогіка виявляє найбільш стійкі й істотні зв'язки, залежності між навчанням, вихованням, розвитком і всебічною підготовкою людей та соціальних груп. ці зв'язки й відношення постають як найважливіші і до суспільного життя, і для діяльності необхідні умови, які забезпечують ефективність і раціональність навчально-виховної діяльності. Вивчаючи педагогічні аспекти процесу освіти (самоосвіти), навчання, виховання, самовиховання, розвитку, саморозвитку й професійної підготовки людей до певного виду діяльності, педагогіка вищої школи обґрунтовує принципи, методи та організаційні форми навчально-виховної роботи, рекомендації, правила, прийоми керівництва тощо.

Педагогіка вищої школи — галузь педагогічної науки, яка вивчав педагогічні закономірності й засоби організації та здійснення освітнього процесу (самоосвіти), навчання, виховання (самовиховання), розвитку (саморозвитку) і професійної підготовки студентів (слухачів) до певного виду діяльності й суспільного життя.

Тому предмет педагогіки вищої школи охоплює:

■ вищий навчальний заклад як педагогічну систему;

■ функціонування та ефективність педагогічного процесу у вищому навчальному закладі;

■ педагогічну діяльність науково-педагогічних працівників, "їхню професійно-педагогічну підготовку;

■ педагогічні закономірності формування й розвитку особистості студента;

■ процес вищої освіти і самоосвіти;

■ навчання у вищому навчальному закладі;

■ виховання і самовиховання студентів;

■ моральну і психологічну підготовку;

■ форми, методи і педагогічні технології у вищому навчальному закладі;

■ педагогічні аспекти неперервної самостійної роботи студентів під час навчання у ВНЗ та після його закінчення;

■ особистість науково-педагогічного працівника;

■ педагогічні особливості взаємодії студентів і науково-педагогічних працівників у педагогічному процесі ВНЗ у ході реалізації завдань Болонської конвенції;

■ колектив (соціальну групу) науково-педагогічних працівників кафедр, факультетів, ВНЗ;

■ студентські колективи (соціальні групи). Докорінні зміни, що сталися в соціально-економічних

умовах суспільства, висунули вимогу впровадження науково обґрунтованої підготовки науково-педагогічних кадрів для вищої школи. Така підготовка передбачає не лише глибоке володіння предметною галуззю, до якої належить навчальна дисципліна, а й науковими основами педагогічної діяльності. Одним із реальних шляхів такої підготовки є магістратура та аспірантура.

У Законі "Про освіту" мету вищої освіти сформульовано так: "Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації". Стратегічні завдання системи вищої освіти, її пріоритетні напрями реформування викладено у Державній національній програмі "Освіта" ("Україна XXI століття").

Педагогіка вищої школи має забезпечити реалізацію таких функцій: освітньої, науково-пізнавальної, спонукальної, перетворювальної, прогнозуючої, проективної, культурологічної, адаптивної, формуючо-виховної та формуючо-професійної.

Педагогіка вищої школи має свій тезаурус і оперує такими основними поняттями: розвиток, навчання, освіта, виховання, професійна підготовка, самовиховання, самоосвіта, педагогічна система, педагогічний процес, педагогічна діяльність та ін.

Розвиток студента розуміють як різнопланові та закономірні зміни в його індивідуальній психіці, унаслідок чого виникає новий якісний стан об'єкта. Процес може відбуватися по висхідній (прогресуючій) чи нисхідній (регресуючій) лініях (у цьому разі об'єкт деградує - втрачає позитивні властивості, не здобуваючи нових).

З погляду педагогіки розвиток студента - цілеспрямований, систематичний і безперервний процес удосконалювання розумової, психічної, фізичної і професійної діяльності за допомогою відповідного навчального матеріалу, доцільного впливу та адекватної організації навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі.

у науці розрізняють загальний інтелектуальний, моральний, психічний, фізичний і професійний розвиток людини.

Загальний інтелектуальний (розумовий) розвиток пов'язаний з освітою і вихованням, спрямований на розвиток розуміння й розумових дій, умінь аналізувати, узагальнювати й конкретизувати ситуацію, педагогічне середовище, навколишню дійсність, а в разі необхідності - уміння нестандартно мислити, ухвалюючи виважені рішення.

Моральний розвиток передбачає набування, підсилення, зміцнення сукупності моральних принципів, норм, почуттів, свідомості, ідеалів та ін.

Психічний розвиток - розвиток різних систем індивідуальної психіки студента.

фізичний розвиток означає високий рівень фізичної підготовленості, необхідний для ефективної діяльності. Має бути спрямованим на підготовку молоді до продуктивної праці.

Професійний розвиток студентів - процес і результат набування знань, навичок і вмінь, необхідних для ефективного здійснення професійної діяльності, та їх удосконалювання.

Навчання - взаємозумовлений, цілеспрямований, організований і систематичний процес передавання знань, навичок, умінь та процес оволодіння ними. Навчання - основний шлях здобути фундаментальну освіту.

Навчання взаємопов'язане з вихованням. Під час виховання формуються певні якості і властивості, під час навчання набувають знань, навичок і вмінь.

Освіту трактують, по-перше, як процес засвоєння певної системи знань, навичок і вмінь, а по-друге, як результат їхнього засвоєння, який виявляється у відповідному рівні теоретичної і практичної підготовленості та розвитку інтелектуальних сил людини. На їхній основі формуються світогляд, моральні якості особистості, творчі здібності тощо.

Виховання буквально означає "оберігати, вирощувати". У давньоукраїнській писемності слова "виховання" і "вигодовування" - синоніми.

Термін "виховання" вживають у широкому соціальному значенні, а також у вужчому педагогічному.

У широкому значенні виховання — процес систематичного та цілеспрямованого впливу суспільства на духовний і фізичний розвиток особистості через створення умов для продуктивної, суспільної й культурної діяльності його членів. Мету, зміст та організацію соціального виховання визначають панівні суспільні відносини у країні.

У педагогічному значенні виховання варто розуміти як цілеспрямовану, організовану систему впливів на людей в інтересах формування в них певних світоглядних позицій, моральних ідеалів, норм і відносин, естетичного сприйняття, високих прагнень, а також потреби в систематичній праці.

у вужчому значенні виховання розуміють як спеціальну педагогічну чи практичну діяльність щодо певного аспекту виховання (морального, правового, екологічного, професійного, громадянського та ін.).

Самовиховання, у вищому навчальному закладі — цілеспрямована свідома діяльність студента щодо самовдосконалення й формування в собі необхідних якостей і властивостей особистості.

Самоосвіта - цілеспрямована самостійна робота студента з набування, поглиблення та удосконалення знань, навичок та вмінь.

Педагогічний процес у ВНЗ - активний процес взаємозалежної і взаємозумовленої діяльності суб'єктів та об'єктів навчання й виховання, що становить організовану й цілеспрямовану навчально-виховну діяльність його учасників, їхнє навчання й виховання, розвиток, професійну, морально-психологічну й психологічну підготовку, що їх виконують у єдності й взаємозв'язку. Його основна мета - підготовка людей і груп (колективів) до різних видів діяльності.

Між навчанням, розвитком, професійною, морально-психологічною і психологічною підготовкою, освітою й вихованням існують складні та суперечливі взаємозв'язки. На значеннєвому рівні для їхнього опису в педагогіці існує численний понятійний апарат. До найактуальніших понять належать такі: знання, навички, вміння, прийоми, засоби, методи, форми, педагогічні закономірності тощо.

Як і будь-яка інша наука, педагогіка складається з методології, теорії, методів і рекомендацій для педагогічної практики, її зміст складається з фактичного матеріалу, здобутого в результаті спостережень, експериментів, досвіду; наукових узагальнень, сформульованих у законах, принципах, теоріях, гіпотезах, що їх перевіряють і підтверджують практикою. Розвиваючись, педагогіка відкидає застарілі й неправильні положення, збагачується новими, які адекватніше відбивають сутність педагогічних явищ.

Процес підготовки людей і колективів до успішного розв'язання завдань, його різні аспекти вивчає нині чимало наук: філософія, соціологія, етика, естетика, психологія, фізіологія та ін. До дослідження цього процесу долучилися кібернетика, деякі фізико-математичні й технічні науки. Педагогіка взаємодіє з цими науками (як і з низкою інших галузей педагогіки, використовує їхні відомості, а часом і методи в аналізі явищ, що дає змогу глибше проникати в сутність педагогічного процесу, розробляти об'єктивніші критерії діяльності тих, хто навчає, і тих, кого навчають, а також обґрунтовувати точніші практичні рекомендації.

Отож, педагогіка збагачується завдяки розвитку інших наук. Водночас інші науки, досліджуючи своїми методами процес підготовки людей, враховують висновки й рекомендації педагогіки, її можливості.

Особливо варто підкреслити зв'язок педагогіки з виховною роботою і морально-психічним аспектом.

Сьогодні зросла роль педагогіки в теоретичному розробленні педагогічних проблем конкурентоспроможної підготовки людей і різних соціальних груп.

Основні завдання педагогіки вищої школи:

■ обгрунтування методологічних і теоретичних засад педагогічного процесу у вищій школі на сучасному етапі розвитку науки і людства;

■ вивчення сутності, особливостей і закономірностей педагогічного процесу та його складових: навчання, виховання, морально-психічної і психологічної підготовки, розвитку, самовиховання й самоосвіти відповідно до вимог Болонського процесу;

■ розроблення методичних систем та окремих методів соціалізації і професійної підготовки майбутніх фахівців, їхнього виховання й розвитку;

■ розроблення й конкретизація принципів навчання та виховання студентів (слухачів), їхньої професійної, морально-психічної і психологічної підготовки відповідно до змін, які відбуваються в житті суспільства, ринкової економіки та ін.;

■ виявлення та обґрунтування умов успішної реалізації вимог принципів навчання й виховання для діяльності в різних сферах;

■ визначення шляхів удосконалення й розвитку організаційних форм навчально-виховної роботи, підвищення ефективності різних способів контролю, оцінки навчально-виховного процесу, рівнів підготовленості студентів і груп;

■ прогнозування розвитку педагогічного процесу залежно від перспектив науки і потреб суспільства;

■ розроблення нових підходів, принципів, форм і методів професійної, морально-психічної й психологічної підготовки студентів (слухачів) та різних соціальних груп до діяльності в умовах конкуренції;

■ пошук шляхів, прийомів, способів і засобів активізації пізнавальної діяльності студентів (слухачів), скорочення часу на їхнє ефективне та якісне професійне навчання;

■ виявлення закономірностей педагогічного впливу на студентів (слухачів) з метою формування в них наукового світогляду, національної свідомості, гідності й гордості, національних почуттів і патріотизму, професійної відповідальності;

■ формування у студентів мотивації до діяльності, конкуренції, активного суспільного й громадського життя;

■ розкриття основних закономірностей, мети, змісту, методики самовиховання й самоосвіти студентів (слухачів), способів і прийомів їхнього стимулювання серед різних категорій людей;

■ розроблення сучасних педагогічних технологій соціалізації й професійної підготовки фахівців та різних соціальних груп;

■ вивчення різних колективів і розроблення технологій педагогічного впливу на них з метою їхнього згуртування, оптимізації стосунків і забезпечення взаємодії, злагодженості тощо;

■ вивчення й критичне осмислення педагогічної спадщини вищої школи минулого, виявлення й використання всього того, що є цінним сьогодні;

■ впровадження у систему вищої освіти нових педагогічних технологій освіти, навчання, професійної підготовки, виховання та ін;

■ перебудова навчально-виховного процесу у вищій школі відповідно до вимог Болонського процесу.

контрольні запитання та завдання:

3. Предмет і завдання педагогіка і психології вищої школи.  Система вищої освіти в Україні.  Напрями реформування вищої освіти в Україні. 1. Предмет і завдання педагогіка і психології вищої школи. Законом України «Про вищу освіту» визначається, що на посади науково-педагогічних працівників обираються за конкурсом особи, які мають наукові ступені або вчені звання, а також випуск­ники магістратури, аспірантури та докторантури [Стаття 48, п.З]. Ось чому однією зі складових програми магістерської підготовки та навчання в аспірантурі є педагогічно-психологічний блок дисциплін. Серед навчальних дисциплін у сучасній системі підготовки фахівця важливе місце належить педагогіці й психології вищої школи, зміст яких є теоретичною та практичною основою діяльності сучасного викладача. Систематичне дослідження педагогічних проблем вищої школи розпо­чалось порівняно недавно (в 60-х роках XX століття). Найбільш ваго­мими науковими здобутками того часу є роботи С.І.Архангельського та С.І.Зинов'єва, в яких грунтовно проаналізовано навчальний процес у ВНЗ та основи розв'язання проблем оновлення вищої школи. Вагомі наукові здобутки українських учених у розробці акту­альних проблем педагогіки та психології вищої школи: методи та прийоми навчання у вищій школі (А.М.Алексюк), підготовка вчителя та процес його професійної адаптації (О.Г.Мороз), філософські засади підготовки викладача вищої школи (В.П.Андрущенко), загальні питання  психології й педагогіки вищої школи (В.М.Галузинський, М.Б.Євтух), критерії підготовки викладача вищої школи (М.М.Грищенко), організація й   практичне   втілення   педагогічних   ідей   вищої освіти   в   Україні (І.А.Зязюн), професійна підготовка спеціаліста вищої кваліфікації  (Н.Г.Ничкало) та ін. Здобутки педагогічної науки й практики підготовки фахівців вищої кваліфікації стали поштовхом для появи досліджень, у яких завдання вищої освіти почали розглядатися в контексті психологічних особливостей «студентського» віку та психологічних явищ, які породжуються умовами вищої школи (О.А.Абдулліна, Б.Г.Ананьєв, О.О.Бодальов, М.І.Дьяченко, І.А.Зимняя, Л.А.Кандибович, Н.В.Кузьміна, В.Т.Лісовський, Н.М.Пейсахов, О.Ф.Рибалко, В.О.Сластьонін, Н.Ф.Тализіна та ін.). Метою запровадження у навчальний процес ВНЗ вивчення дисциплін «Педагогіка та психологія вищої школи» є по­долання прогалин у педагогічно-психологічній підготовці магістрантів і аспірантів, підвищення рівня педагогічної й психологічної культури майбутніх викладачів вищої школи. Хоча педагогіка й психологія вищої школи реально виступають як комплексна наукова дисципліна, однак кожна з них має свій предмет дослідження й розв'язує специфічні завдання. Предмет педагогіки - закономірності управління про­цесом виховання, навчання та розвитку особистості з врахуванням психологічних особливостей людини на різних етапах її розвитку. Педагогіка вищої школи розглядає проблеми виховання і навчання молоді у вищих навчальних закладах, розробляє методичні й практичні основи навчально-виховного процесу, вивчає його закономірності, принципи, методи, засоби й форми, шляхи модернізації. Психологія вищої школи - галузь психологічної науки, що вивчає індивідуально-особистісні, а також соціально-психологічні яви­ща, які породжені умовами ВНЗ. Вона досліджує закономірності цих явищ, їхнє місце й роль, прояви, розвиток і функціонування в діяльності студентів, викладачів і керівників вищої школи. Психологія вищої школи синтезує здобутки педагогічної, соціальної, вікової психології, психології праці та ін. За своїм змістом вона є педагогічною психологією щодо умов вищого навчаль­ного закладу. Педагогічна психологія вищої школи розглядає педагогічний процес у комплексі інформаційно-навчальної, рошивальної й виховної функцій. Педагогіка й психологія вищої школи реально виступають як комплексна наукова дисципліна. (Так, наприклад, розв'язуючи власне педагогічну (дидактичну) проблему методів навчання у вищому нав­чальному закладі, дослідник за допомогою психологічних методів вивчає пізнавальну діяльність студентів, ефективність якої в свою чергу залежить від психолого-педагогічного обґрунтування методів, які засто­совуються у викладанні.) К.Д.Ушинський зазначав, що психологія для педагога є однією з найнеобхідніших дисциплін, бо він у процесі вихо­вання постійно перебуває серед психологічних явищ, які притаманні нихованцю. Разом із тим, Л.С.Виготський підкреслював, що педагогічна психологія повинна виступати не лише в ролі консультанта й порадника для педагогіки. Її завдання полягають у психологічному обґрунтуванні навчання й виховання людей на основі спеціальних психологічних досліджень, проведених у процесі навчально-виховної діяльності особистості та спрямованих на розв'язання педагогічних проблем. Педагогіка і психологія вищої школи тісно пов'язана також із філософією, фізіологією, історією, соціологією, і навіть математикою (матем. статистикою). Ну і, звичайно, з іншими педагогічними дисциплінами: дидактикою, теорією навчання, історією педагогіки, основами педагогічної майстерності. До найважливіших практичних завдань, які постають перед педагогікою й психологією вищої школи в період реформування вищої освіти в Україні, належать:  створення         науково-педагогічної,         методичної         та психологічної    бази    для    контролю    за    педагогічним    процесом, особистісним  зростанням  і професійним  становленням   студентів як майбутніх фахівців;  організація     оптимальних     форм     навчально-професійної діяльності та спілкування студентів для успішного засвоєння ними всієї різноманітності професійних функцій і необхідних соціальних ролей;  надання психологічної допомоги та підтримки всіх учасників педагогічного процесу, особливо в періоди особистісних життєвих криз, у гому числі й професійних випробувань. Серед науково-дослідних завдань педагогіки й психології вищої школи є такі:  психолого-педагогічне     обґрунтування     моделі     сучасного спеціаліста, на основі якої має розроблятися державний стандарт змісту професійної підготовки майбутнього фахівця в системі ступенеіої освіти;  встановлення педагогічних, соціокультурних, соціально-психологічних чинників соціалізації особистості майбутнього фахівця з метою «проектування індивідуальної траєкторії професійного становлення кожного студента»;  пошук ефективних шляхів, методів та засобів забезпечення фундаментальної психолого-педагогічної підготовки студентів, підвищення рівня їх загальної і психолого-педагогічної культури;  розробка психолого-педагогічних засад формування у студентів і викладачів національної самосвідомості, активної громадянської позиції, духовних настанов щодо розвитку вітчизняного освітнього простору;  розробка особистісно-орієнтованих технологій навчання та виховання студентів, обгрунтування інноваційних дидактичних проектів і педагогічних експериментів у системі вищої освіти. До діагностико-корекційних завдань педагогіка і психології вищої школи належать:  розробка методів профорієнтації старшокласників, які мають покликання до педагогічної професії;  діагностика настанов студентів щодо самого себе з метою формування і коригування позитивної «Я-концепції» майбутнього фахівця;  вивчення стану взаємин викладачів і студентів із метою налагодження оптимальної педагогічної взаємодії. 2. Система вищої освіти в Україні Вища освіта в Україні спрямована на забезпечення фундаментальної наукової, загальнокультурної, практич­ної підготовки фахівців, які мають визначати темпи і рі­вень науково-технічного, економічного і соціально-культурного прогресу, а також на формування інтелектуально­го потенціалу нації та всебічний розвиток особистості як найвищої цінності суспільства. Вона має стати могутнім фактором розвитку духовної культури українського наро­ду, засобом відтворення продуктивних сил України. Система вищої освіти України відображає мету і зав­дання суспільства, зумовлена законами його розвитку і ви­ражає політику держави, потреби суспільного розвитку в галузі освіти і виховання спеціалістів вищої кваліфікації. У ній знаходять свій вияв державна політика, рівень економіки в культури, національні особливості українського народу, його традиції тощо. Система вищої освіти – сукупність вищих закладів освіти, які забезпечують фундаментальну наукову, професійну і практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової і професійної підготовки, перепідготовку та підвищення кваліфікації. В Україні перелік напрямів і спеціальностей налічує 76 програм підготовки бакалавра та понад 500 спеціальностей у програмах підготовки магістрів. Підготовка фахівців у ВНЗ може здійснюватись з відривом від виробництва (очна: основний акцент на аудиторні заняття), без відриву від виробництва (вечірня, заочна: домінує самостійна робота студентів), шляхом поєднання цих форм (очно-заочна), екстерном (повністю самостійна), а також як форма дистанційного навчання (новий перспектианий напрям: спілкування викладача і студента через інтернет, шляхом листування, аудіо- та відеокасет, телебачення). В Україні функціонує 8 великих центрів і лабораторій дистанційного навчання. Вступ до вищих навчальних закладів здійснюється на конкурсній основі за результатами зовнішнього оцінювання навчальних досягнень випускників школи. Така система функціонує з 2006 р. Відповідно до Закону України «Про освіту» (ст.6) система вищої освіти ґрунтується на таких принципах:  доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;  рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, всебічного розвитку;  гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;  органічний зв'язок освіти з національною історією, культурою, традиціями;  незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;  науковий, світський характер освіти;  інтеграція з наукою і виробництвом;  гнучкість і прогностичність системи освіти;  єдність, наступність і безперервність системи освіти;  поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті. Основним компонентом структури системи вищої освіти є вищий навчальний заклад. Вищий навчальний заклад – освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований та діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує згідно з наданою ліцензією освітньо-проіесійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-квалівікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку громадян відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову і науково-технічну діяльність. У структурі вищої освіти виокремлюють:  державний ВНЗ;  ВНЗ комунальної форми власності (засновані місцевими органами влади і фінансуються з місцевого бюджету);  ВНЗ приватної форми власності. На сьогодні в Україні діють такі види ВНЗ: Університет (класичний університет) – багатопрофільний ВНЗ, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою з природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-професійними програмами всіх рівнів; проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження; є провідним науково-методичним і культурно-просвітницьким центром; має розвинуту інфраструктуру і високий рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення. Академія – ВНЗ, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів в окремо визначеній галузі знань або виробництва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження; є провідним науково-методичним центром у певній сфері діяльності, має високий рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення. Інститут – ВНЗ або структурний підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову та науково-виробничу діяльність, має високий кадровий і матеріально-технічний потенціал. Консерваторія (музична академія) – ВНЗ, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою (музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін) за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у галузі культури і мистецтва, проводить наукові дослвдження, є провідним центром у сфері своєї діяльності, має високий рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення. Нині в Україні функціонує 339 ВНЗ, серед яких 141 університет, 63 академії, 135 інститутів, консерваторій, у тому числі 235 – державної форми власності і 104 – інших форм власності, де навчається 1,8 млн. студентів, або у розрахунку на 10 тис. населення – 470 осіб. Починаючи з 90-х рр. минулого століття, система вищої освіти України відповідно до закону України «Про освіту» базується на 2-ступеневій освіті. Підготовка фахівців здійснюється за освітньо-професійними рівнями: «бакалавр» і «магістр». Відповідно до Болонської декларації підготовка фахівців рівня «спеціаліст» поступово скасовується. В Україні сформовано систему післядипломної осві­ти (підвищення кваліфікації, перепідготовка, друга ви­ща освіта), яка налічує 563 інституції та розглядається в сучасному суспільстві як основний складник системи неперервної освіти впродож усього життя. До державних органів управління освітою в Україні належать:  Міністерство освіти і науки України;  Міністерства і відомства Українияким підпорядковані заклади освіти;  Вища атестаційна комісія України;  Міністерство освіти Автономної республіки Крим;  місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування. 3. Напрями модернізації вищої освіти України Модернізація системи вищої освіти в Україні передбачає високу якість навчання й виховання студентської молоді, кращу теоретичну і практичну підготовку майбутніх спеціалістів до професійної діяльності, всебічний розвиток їх духовних та фізичних сил, формування національної свідомості. Основні напрями реформування освіти визначені у державних документах, зокрема, у Держ. нац. програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття):  визначення перспективної потреби держави у фахівцях різного рівня кваліфікації;  поєднання можливостей державної і недержавної системи вищої освіти;  визначення напрямів базової вищої освіти та відповідних спеціальностей за кваліфікаційними рівнями, розроблення кваліфікаційних характеристик фахівців;  оптимізація мережі ВНЗ та створення навчально-наукових центрів (університет, інститут, коледж, технікум, проф.училище тощо);  організація комплексних наукових досліджень із проблем вищої освіти;  розроблення системи діагностики якості освіти відповідно до державних стандартів;  акредитація ВНЗ усіх рівнів та форм власності. Одним із пріоритетних напрямків державної політики щодо роз­витку освіти є підготовка кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження наукових та інформаційних технологій, конкурентноспроможних на ринку праці [Національна доктрина].  Новим напрямом модернізації системи вищої освіти в Україні стало входження до Зони європейської освіти. Визначальними критеріями освіти в рамках Болонського процесу є:  двоциклове навчання (бакалавр, магістр);  кредитна система (облік трудомісткості навчальної роботи в кредитах);  контроль якості освіти (організація акредитаційних агентств);  розширення мобільності;  забезпечення працевлаштування випускників, визнання кваліфікацій;  посилення конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

4 Перспективив розвитку вищої юридичної освіти в україні

Проект І. ВИЗНАЧЕННЯ ПРОБЛЕМ, НА ВИРІШЕННЯ ЯКИХ СПРЯМОВАНА КОНЦЕПЦІЯ В умовах розбудови української держави, соціальних і правових реформ, переходу до ринкових відносин набула актуальності потреба удосконалення існуючої системи підготовки юристів, озброєних сучасними знаннями, культурою, високим рівнем громадянської та соціальної свідомості. Основними принципами ООН щодо суспільної ролі і місця правника визначено, що юрист – це відкрита та доступна для клієнта особа, яка на засадах здобутої кваліфікації та дотримання високих стандартів моральності і професійної етики здійснює діяльність, спрямовану на захист прав та законних інтересів клієнта з урахуванням публічного порядку держави. Звідси основними завданням ВЮО є надання належної професійної кваліфікації (знання правового порядку держави та уміння застосовувати законодавство при вирішенні справ) у поєднані із вихованням професійних ідеалів та поваги до морального обов’язку, прав та свобод людини, а також постійне підвищення професійних навичок юристів, підвищення гарантованості індивідуальних та колективних прав людини відповідно до Рекомендацій Ради Європи щодо свободи здійснення юридичної професії. Вища юридична освіта в Україні (далі – ВЮО) – це галузь фахової освіти, безперервний процес теоретичного і практичного навчання з метою засвоєння сутності та змісту права, а також набуття умінь та навичок застосування його положень у професійній правничій діяльності, який здійснюється у вищих навчальних закладах, де зосереджено висококваліфікований науковий і науково-педагогічний персонал, забезпечено поєднання навчального процесу з науково-практичною діяльністю, та готуються компетентні кадри у галузі права відповідно до стандартів вищої освіти. Основне завдання ВЮО – підготовка кваліфікованих фахівців у галузі права, які працюють для утвердження у суспільстві верховенства права та розвитку правової свідомості й правової культури громадян. Основними проблемами розвитку ВЮО на сучасному етапі є: недосконалість системи ВЮО через: неадекватне суспільним потребам збільшення кількості вищих навчальних закладів різних форм власності, в яких здійснюється підготовка фахівців-юристів; відсутність галузевих стандартів підготовки бакалаврів права та магістрів права; проблеми навчального та навчально-методичного забезпечення (значна частка неюридичних дисциплін у навчальних планах, неефективність організації практик та змісту їхнього професійного наповнення, застарілі форми державної підсумкової атестації); неузгодженість нормативно-правових актів, які регламентують освітянську діяльність взагалі та підготовку фахівців-юристів.   ІІ. АНАЛІЗ ПРИЧИН ВИНИКНЕННЯ ПРОБЛЕМ В ВЮО ТА ОБҐРУНТУВАННЯ НЕОБХІДНОСТІ ЇХНЬОГО  РОЗВ’ЯЗАННЯ Стандарти  вищої юридичної освіти У світі і, частково в Україні, сформовано загальні стандарти юридичних професій (правила поведінки, етики суддів, прокурорів, адвокатів, юристів-держслужбовців). Стандарти «бакалавр права» та „магістр права”, які з урахуванням міжгалузевого значення підготовки фахівців-юристів, мають затверджуватися Кабінетом Міністрів України, повинні враховувати особливості і специфіку професійних стандартів, оскільки кожна правова система запроваджує такі стандарти крізь призму власної історії держави та права. До цього часу такі стандарти не розроблено і не затверджено. Організаційно-адміністративні засади Розвиток ВЮО в Україні ускладнюється значною мірою через розосередженість підпорядкування вищих навчальних закладів, які здійснюють освітню діяльність, що спрямована на здобуття відповідно до законодавства базової юридичної освіти. Управління ВЮО в Україні здійснюється Міністерством освіти та науки України за участю інших зацікавлених центральних органів виконавчої влади, зокрема тих, що мають у підпорядкуванні вищі навчальні заклади (Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки, Державний комітет охорони державного кордону, Державна митна служба, Державна податкова адміністрація та інші). В управлінні ВЮО бере участь Науково-методична комісія з права Науково-методичної ради Міністерства освіти і науки, яка проводить експертизи змісту юридичної освіти (навчальних планів і програм), навчальних посібників і підручників. Зовнішній контроль ВЮО з питань добору керівних, науково-педагогічних і педагогічних кадрів, стану та розвитку матеріально-технічної бази, навчально-виховної, методичної і наукової роботи здійснюється Державною інспекцією навчальних закладів Міністерства освіти та науки. Зовнішній контроль ВЮО ускладнюється у зв’язку з відсутністю впродовж тривалого часу єдиних вимог до підготовки юристів. Внутрішній контроль якості знань студентів у вищих навчальних закладах здійснюється у формі поточного контролю впродовж семестру (модульно-рейтингова система) та семестрового контролю (заліки і екзамени), що регламентовано відповідним положенням про організацію навчального процесу. Внутрішнє оцінювання є відчутно суб’єктивним, оскільки здійснюється без застосування чітких та прозорих критеріїв. Не передбачено конкретних і дійових адміністративних та інших заходів щодо гарантування якості освіти і відповідальності керівників вищих навчальних закладів на випадок її невідповідності якості освіти державному стандарту. Винятком є лише попередження про анулювання ліцензії та анулювання ліцензії. Доступ до вищої юридичної освіти Доступність юридичної освіти ускладнюється через відсутність належної базової правової підготовки в системі загальної освіти, або неналежне викладання предметів, які б формували основи правових знань, що дозволяли б випускникам загальноосвітніх закладів оглядово орієнтуватися у правовій дійсності. Здобуття професійної кваліфікації за напрямом «Право» повинно ґрунтуватись на вільному виборі та глибокому особистому усвідомленні суспільної значущості, гуманістичної спрямованості діяльності фахівця-правника. Таке ставлення до свого професійного вибору може сформуватися у майбутнього юриста лише за умови засвоєння знань про сутність прав і свобод людини, виховання поваги до них, усвідомлення гуманістичних правових ідей, культивування загальнолюдських і національних правових цінностей, що, врешті, спрямовано на подолання правового нігілізму, вироблення розуміння та відповідального ставлення до законності та правопорядку.   Матеріально-фінансове  та кадрове забезпечення  Матеріальне та кадрове забезпечення ВЮО в Україні відрізняється переважно залежно від форми власності навчального закладу. Проте така різниця є лише у джерелах фінансування, але не завжди позначається на якості освітянських послуг. В окремих державних ВНЗ юридичні навчально-наукові підрозділи (факультети, інститути тощо) виконують роль фінансового донора для виживання ВНЗ загалом, що негативно позначається на рівні фінансування таких підрозділів. Необхідним є створення ефективної системи забезпечення вищих навчальних закладів фінансовими ресурсами для видання наукової літератури, навчальних та навчально-методичних матеріалів, що потрібні для якісного викладання юридичних дисциплін та вивчення права. Майже всі вищі навчальні заклади не мають достатньої кількості місць в гуртожитках для проживання студентів, які приїхали на навчання з інших місцевостей. Більшість із цих закладів не пристосовані для навчання людей із особливими потребами. Навчання цих осіб, що відбувається переважно дистанційно, не забезпечується ресурсами закладів. Навчальний процес Навчальний процес ВЮО в Україні переобтяжений нормативно-теоретичним навчанням, а тому не повною мірою сприяє підготовці орієнтованих на практику фахівців, не стимулює індивідуальної навчальної активності студентів. Викладання юридичних дисциплін переважно ґрунтується лише на позитивістських засадах, наслідком чого є не глибоке пізнання сутності права, змісту правовідносин і відповідних галузей права, а заучування положень галузевого законодавства. Це призводить до нездатності випускників вищих навчальних закладів, фахівців-юристів до професійної адаптації в умовах сучасної національної правової системи.  Навчальні плани є негнучкими і лише побіжно враховують ті сфери діяльності юриста, що пов’язані не лише із застосуванням норм права, але є важливою прагматичною складовою повсякденної активності фахівця (ділову комунікацію, тактику дій, конструктивний аналіз та моделювання ситуацій тощо). Студенти перевантажені вивченням дисциплін, які не мають змістовного юридичного сенсу. Водночас не викладаються курси, що спрямовані на оволодіння ними практичних навичок професії юриста. Якість знань та практичних навичок випускників ВЮО не відповідає вимогам практики. Не набуло належного значення, хоча і поширюється у закладах ВЮО, клінічне навчання, що має самостійну нормативно-правову регламентацію на основі відповідного акта Міністерства освіти та науки, а також передбачене у загальнодержавних програмних документах розвитку юридичної освіти. Розрив між вимогами практики та дійсним рівнем підготовки випускників спостерігається також у недостатньому оволодінні юридичною технікою, технікою аргументації; в нездатності вирішувати окремі юридичні проблеми, казуси, знаходити альтернативні рішення тощо. Оцінювання У межах сучасної системи ВЮО в Україні діє змішана система оцінювання знань та професійних навичок студентів. З метою входження до Єдиного освітнього простору, забезпечення конвертованості сертифікатів про освіту (дипломів) та забезпечення академічної мобільності, систему залікових кредитів загальнообов’язково введено на першому та другому курсах вищих юридичних шкіл, а в окремих із них – на усіх етапах підготовки. Певні правничі ВНЗ вже повністю перейшли на нові критерії оцінювання. Змішана система оцінювання не враховує персональної навчальної активності студента поза межами того чи іншого курсу, що призводить до фрагментарності роботи, а отже, і отримуваних особою знань.   ІІІ. МЕТА ТА ЗАВДАННЯ КОНЦЕПЦІЇ Метою концепції є створення сучасної системи підготовки висококваліфікованих фахівців юридичного профілю. На шляху досягнення перспективних якісних змін необхідно: розробити та впровадити галузеві стандарти юридичної освіти; удосконалити організаційно-правові основи заснування та діяльності юридичних ВНЗ, враховуючи засади їхні автономності, самоврядності, питання впорядкування діяльності філій юридичних ВНЗ, кафедрального структурування, статусу викладачів (доцентів, професорів) тощо; забезпечити належну інтеграцію вищої юридичної освіти, науки і практики; наблизити зміст загальнотеоретичних та гуманітарних курсів до сфери професійної підготовки фахівців-юристів (юридизація вищої юридичної освіти); здійснити розробку курсів та викладання правових дисциплін з обов’язковим врахуванням національної історії виникнення та розвитку правових норм, інститутів та принципів права; сучасного європейського права та тенденцій його розвитку.   ІV. НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ Реформування системи стандартизації професії Для подолання проблем зазначеної сфери рекомендується: 1.     Вивчити та запровадити позитивний досвід провідних європейських держав у сфері ступеневої підготовки фахівців-правників, у переважній більшості яких вищі навчальні заклади, підпорядковані уповноваженим центральним органам виконавчої влади, забезпечують надання базової юридичної освіти, а професійна спеціалізована освіта набувається у спеціалізованих вищих навчальних закладах. 2.     Розробити, погодити з зацікавленими державними органами та затвердити галузеві стандарти «бакалавр права» і «магістр права»; 3.     Визначити у спеціальному законодавстві (закони «Про державну службу», «Про нотаріат», «Про виконавче провадження», «Про прокуратуру», «Про судоустрій», «Про адвокатуру», «Про кримінально-виконавчу службу»), державних стандартах вищої освіти, професійно-посадових класифікаторах, чітке розмежування бакалаврського і магістерського освітніх рівнів для доступу до різних юридичних професій (посад); професійні права бакалаврів та магістрів, зокрема шляхом передбачення певних кваліфікаційних вимог до визначених посад, як однієї з передумов формування позитивного ставлення до бакалаврів – сформованих фахівців у галузі права; 4.     Зблизити ринок праці щодо правових професій із навчальним середовищем – широке заохочення днів правничої кар’єри, розширення та удосконалення інституту стажування у приватних компаніях та державних установах й організаціях (можливе введення інституту інтернатури для правників з деяких професій та посад, що визначаються МОН за рекомендацією експертними радами), факультативних курсів із практичним випробуванням (участю у судовому засіданні під керівництвом партнера юридичних компаній), – що дасть змогу забезпечити безперешкодне працевлаштування випускників згідно з їхніми можливостями та побажаннями, та формування конкурентноздатних фахівців. 5.     Розробити й затвердити нову редакцію Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах; Положення про планування й облік видів діяльності педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів, норми часу на їхню реалізацію; нову редакцію нормативів чисельності студентів на одну штатну посаду педагогічного і науково-педагогічного працівника у вищих навчальних закладах; 6.     Уточнити перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців-юристів, передбачивши, зокрема, розподіл підготовки фахівців з юриспруденції і суміжних видів діяльності – державних реєстраторів, правоохоронців, криміналістів, митників, прикордонників, юристів-фахівців за галузевими напрямами тощо. Реформування організаційно-адміністративних засад Для реформування організаційно-адміністративних засад діяльності юридичних ВНЗ рекомендується: 7.     Припинити практику створення юридичних факультетів у непрофільних ВНЗ; 8.     Удосконалити організаційно-правову форму недержавних юридичних вищих навчальних закладів, яка б, з одного боку, наблизила ці заклади до неприбуткових організацій (значна частина прибутку має розподілятися професорсько-викладацьким/ науково-педагогічним колективним органом (радою установи) на цільові потреби ВНЗ відповідно до функціонального призначення і статусу ВНЗ), а з іншого – передбачала б достатні умови для автономного існування, враховуючи необхідні цільові преференції щодо плати за землю, нерухомість під умову цільового використання, пільги податкового характеру тощо; 9.     Створити на базі провідних юридичних ВНЗ навчально-наукових комплексів для забезпечення безперервності у здобутті вищої юридичної освіти та поєднання зусиль у науково-дослідній діяльності; 10.    Спрямувати спеціалізовані (відомчі) юридичні навчальні заклади на підготовку фахівців лише відповідної спеціалізації; 11.    Забезпечити поетапну розатестацію (демілітаризацію) відомчої ВЮО; 12.    Створити міжвідомчу комісію (раду) з участю представників провідних юридичних ВНЗ, зацікавлених державних органів та установ, громадських об’єднань (Ради представників юридичних ВНЗ та наукових установ України) з моніторингу реалізації положень цієї Концепції та розробки проектів нормативно-правових актів у її виконання; 13.    На основі співпраці ВНЗ з науковими установами, державними органами, інституціями та професійними асоціаціями сформувати постійно діюче експертне середовище висококваліфікованих фахівців, які, отримуючи належне матеріальне заохочення, поряд з експертуванням чинного законодавства, законопроектів та підготовкою правових висновків з практичних питань, мають узгоджувати методологію викладання юридичних дисциплін, навчальні плани та упорядковувати правову навчальну інформацію. Удосконалення сфери доступу до освіти Сфера доступу до ВЮО має бути удосконалена шляхом розширенням обсягу та поглиблення змісту системи викладання правових знань у середній школі, залучення до розробки програм та методик викладання шкільних правничих дисциплін («Основи правознавства» або «Основи Конституції України», або «Основи українського права», або «Права людини» чи інший правничий предмет, що ґрунтується на поєднанні зазначених предметів) науково-педагогічних працівників вищої школи. Освітнім напрямом, який дозволить у загальноосвітній школі особі зробити усвідомлений професійний вибір, може бути освіта з прав людини та з конституційних основ прав людини та громадянина в Україні. Саме домінанта прав і свобод людини як загальнолюдських цінностей у системі загальних знань може сприяти формуванню та розвитку правової культури, загальної поваги до людини, підвищенню духовності та моральності суспільства. Такий підхід відповідає міжнародним та європейським стандартам, зокрема рекомендаціям Ради Європи (Рекомендація № R(85)7 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо викладання та вивчення прав людини в школах). Зазначений напрям має бути запроваджений у державні стандарти загальної освіти. Розвиток сфери матеріально-фінансового та кадрового забезпечення Для розвитку сфери матеріально-фінансового та кадрового забезпечення ВНЗ рекомендованим є: Розвиток урядових та неурядових програм, курсів, семінарів для підвищення кваліфікації, що включаються як окремий вид робіт в оплату праці академічного персоналу, а так само матеріальне та часове стимулювання методичної та наукової роботи таких працівників (залежно від періодичності та обсягу опублікованих методичних матеріалів, посібників); Фінансове та нормативно-організаційне заохочення юристів-практиків, які працюють у приватних юридичних фірмах, у державних органах та установах, до участі у викладацькій діяльності; З метою стимулювання викладачів до підвищення кваліфікації та власного професійного рівня слід розробити заходи, спрямовані проти бюрократизації процесу захисту дисертаційних досліджень та його документального супроводу. Удосконалення навчального процесу              Удосконалення навчального процесу має здійснюватися з огляду на такі позиції: Збалансування співвідношення загальноправових дисциплін та юридичної казуїстики, як у межах бакалаврських, так і магістерських курсів, а також обсяги наявних форм навчального процесу – аудиторної, позааудиторної та самостійної роботи, співвідношення яких має змінюватися убік збільшення годин на практичні заняття залежно від року навчання; Проведення практичної підготовки студентів-юристів в групах по 10-15 осіб з метою залучення всіх студентів до практичного вирішення ситуаційних завдань та кращого контролю процесу вирішення ситуацій і об’єктивності оцінювання; Запровадження форм, методів навчальних занять: розгляду реальних випадків правозастосування, проведення студентських дебатів, активного поширення імітаційних судових засідань та юридичних процедур регулятивного спрямування (отримання дозволів, реєстрація нерухомості, компаній, акцій тощо), участі у законопроектній роботі, проведення щорічних олімпіад з судівництва, консультування (інтерв’ювання) із запрошенням як арбітрів юристів-практиків, використання бінарних лекцій за участю викладача та юриста-практика;  Розробка комплексних навчальних курсів, що охоплюють практику виконання юридичних документів («юридичне письмо»), тактику та стратегію прийняття правових рішень, розробку та написання юридичних документів, елементи юридичної психології, етику та діяльність з представництва інтересів громадян та юридичних осіб у судах, державних органах, органах місцевого самоврядування, риторику та судове мовлення. Внесення змін та доповнень до наказів МОН України щодо юридичних клінік з метою включення курсу юридичної клініки до навчальних планів юридичних ВНЗ. Суттєве підвищення значення клінічної освіти у навчальному процесі, а саме: залучення студентів до юридичних клінік як виду навчальної практики на усіх курсах навчання та зняття невиправданих вікових і кваліфікаційних обмежень; покращення матеріального та професійного кадрового забезпечення клінік (залучення на договірних засадах викладачів та юристів-практиків до керівництва, кураторства та консультування діяльності клінік), виділення годин навчальної та методичної роботи викладачів на роботу в юридичній клініці; розширення спільних програм юридичних клінік та неурядових орга­нізацій правозахисного спрямування; оцінювання роботи студентів у юридичних кліні­ках, зокрема, у формі особистої звітності, та врахування цих результатів при нараху­ванні навчальних кредитів та оцінюванні виробничої практики. Збільшення обсягу практичної підготовки в магістратурі. Зокрема запровадження окремих курсів із ведення переговорів, медіації та договірної роботи, складання юридичних документів підвищеної складності (наприклад, касаційних скарг, меморандумів, матеріалів юридичної оцінки (due diligence), юридичних висновків, технік та методик юридичного аудиту тощо), тактики ведення справ у судах вищих інстанцій, міжнародному комерційному арбітражі, юридичної конфліктології та юридичної техніки, а також курсів державного управління, менеджменту в галузі, психології управління. Під час викладання зазначених курсів має віддаватися перевага практичним заняттям та рольовим іграм. Розширення системи спеціалізованих факультативних курсів із комбінованим академічно-практичним складом викладачів та випробуваннями у вигляді участі у вирішенні реальних правових конфліктів (спорів, справ, ведення переговорів) під керівництвом куратора (як правило, висококваліфікованого юриста) із наступним заохоченням учасників таких програм; Визначення базових вищих навчальних закладів та кафедр для запровадження постійно діючих наукових й науково-методичних семінарів для педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників; Забезпечення планування годин аудиторного й позааудиторного навантаження викладачів (доцентів, професорів) відповідно до критеріїв, прийнятих у європейських ВНЗ. Реформування системи оцінювання знань студентів Для подальшого розвитку запровадженої системи оцінювання у ВЮО необхідно: Визначити на загальнодержавному рівні критерії оцінювання якості здобутих студентами знань відповідно до стандартів освіти та з урахуванням того, що система оцінювання (наприклад, залікових кредитів) має свідчити як про загальний рівень успішності студента, так і про його спеціалізацію у тих чи інших дисциплінах або про його наукові уподобання; Встановити відповідні критерії у методиці оцінювання (наприклад, нарахування залікових кредитів) як з окремих дисциплін, так і загалом; У складі загальної системи розподілу балів (у межах навчальних планів за кваліфікаційними рівнями) має бути передбачена додаткова підсистема врахування роботи студента за влас­ною ініціативою, а саме – відвідування факультативних курсів, участь у конференціях, наяв­ність публікацій, результати діяльності в юридичній клініці; така робота не є обов’язковою, однак її наявність надає переваги при ква­ліфікаційному відборі претендентів для продовження навчання на наступних освітніх рівнях; Запровадити як випускне випробування студентів комплексний кваліфікаційний іспит змішаної форми, побудований на основі письмового тестування, з обов’язковим виконанням практичного завдання з урахуванням специфіки предмета (перевірка вміння складати юридичні документи, аналізувати чинне законодавство, практичне застосування теоретичних знань), що враховує не лише спеціальні, але й загальноправові питання (спочатку шляхом введення у вигляді паралельного, попереднього оцінювання), яке доповнюється усним випробуванням з питань, де рівень знань та навичок неможливо оцінити за письмовою роботою; Для випускників магістратури передбачити в системі випускних випробувань обов’язкове виконання письмових магістерських робіт поряд із тестуванням та іншими формами оцінювання знань з основних навчальних правових дисциплін. Запровадити систему державного оцінювання знань та умінь випускників юридичних вищих навчальних закладів.   V. ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ Реалізація напрямів та виконання завдань розвитку ВЮО, визначених цією Концепцією, забезпечить: формування оптимальної мережі юридичних ВНЗ та належного рівня матеріально-фінансового та кадрового забезпечення; перехід на державно-громадське управління ЮВО з забезпеченням широкої автономії юридичних ВНЗ; посилення орієнтації ВЮО на потреби юридичної науки та практики; підвищення якості змісту ВЮО та його відповідності рівню сучасних вимог; формування конкурентоздатного фахівця-юриста.   VI. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ Реалізація Концепції здійснюється за рахунок коштів державного бюджету згідно з рішеннями про затвердження відповідних місцевих бюджетів у межах, передбачених в установленому порядку видатків, інвестицій підприємств та організацій, а також грантів міжнародних організацій.