3.Готичні елементи в архітектурі України. Архітектурні пам’ятки Дрогобича доби Пізнього Середньовіччя

Готика проникала на територію України через сусідні країни, зокрема через Польщу та Угорщину. Європейське готичне мистецтво торкнулося Закарпаття, Галичини і певною мірою Волині. Поєднання готичних елементів з давньоруськими традиціями зумовили самобутність та оригінальність готичної архітектури України.

Готика в українській архітектурі не мала значного поширення. Можливо, таке уявлення хибне, бо багато пам’яток не зберегли первісних форм, були знищені пожежами. Проте основна причина полягає в тому, що функціонування готики як стильової системи в Європі збіглося з періодом будівельного занепаду в Україні, а під час інтенсивної забудови наших міст (15 ст.) доба готики в європейських країнах вже минула.

Стиль готики, що панував у Європі, в Україні мав характер перехідного стилю, він надавав нашим спорудам більшої легкості, з напруженою динамікою видовжених форм, що ніби поривалися вгору – у простір.

Будівельна активність на землях Галичини та Закарпаття обмежувалася в основному зведенням замків, і навіть культові споруди мали фортифікаційний характер. Замість «кам’яного мережива» високої готики тут споруджували лаконічні гладкостінні будівлі зі стрілчастими вікнами без жодних прикрас. На Закарпатті будувалися численні костели, скромні, суворі на вигляд, подібні до оборонних споруд. Це – однонефні храми, зміцнені контрфорсами, зі стрілчастими вікнами та профільованими порталами (різьбленими входами). Серед них – костели сіл Зміївка, Мужієве, Вишкове, Добросілля в районі Берегово, Виноградова, Хуста, Мукачева; найбільший з-поміж них – собор у м. Берегова. Найвиразнішими готичними спорудами в Галичині були костели у Львові та Дрогобичі – тринефні, чотиристовпні.

Видатною пам’яткою сакральної архітектури Дрогобича є костел Святого Варфоломія(14 – 15 ст.) (інша назва – Вознесенський костел). Готична споруда збудована на місці давньоруського княжого замку. Польські історики стверджували, що ще у середині 16 ст. залишалися сліди дерев’яних стін та залишки веж старого замку. Будівництво костелу розпочалося 1392 р., а закінчилося на початку 15 ст., хоча освятили його лише 25 травня 1511 р. після відбудови після пожежі. Невдовзі – у 1548 р. – костел оточили валом і ровом, довкола збудували кілька оборонних дерев’яних башт і одну муровану. Рови колись наповнювалися водою, яка надходила сюди з численних навколишніх джерел. Своє оборонне значення ці укріплення втратили лише у 18 ст., тому наприкінці цього століття були розібрані всі, окрім мурованої вежі.

Костел побудований із цегли, камінь у рівнинних областях Речі Посполитої був рідкісним і дорогим матеріалом. Вигляд костелу – монументальний і лаконічний. Фасад споруди увінчаний ступінчастим фронтоном, традиційним для горизонтальної готики, і має єдине стрілчасте вікно. Площина фронтону прикрашена стрілчастими нішами, а контур ускладнений прямокутними зубцями. До кубічного нефу храму прибудовано таку ж за довжиною видовжену апсиду. Стіни апсиди та бічні фасади споруди підсилені контрфорсами, що надає будівлі певної елегантності.

Ухвалив будівництво костелу король Ягайло своїм указом від 16 грудня 1392 р. Невідомий автор у своєму «Путівнику по Дрогобичу та його околицях» (1879 – 1880 рр.) пише, що Ягайло на місці замку заложив костел, упродовж будівництва робітникам платили хлібинами, вартість якої рівнялася тодішній найменшій грошовій одиниці. В одній зі стін бачимо таку спеціально вмуровану кам’яну хлібину. Із цього ж джерела дізнаємося, що при будівництві до розчину додавали яйця, які як данину збирали з місцевого люду, і що ніби при будівництві костелу було знайдено розбитого божка (ідола), що викликало страх у місцевих мешканців, оскільки в той час лютувала якась хвороба, і це розцінювалося як помста старих богів за таке святотатство. Тому було вирішено його останки (голову, руку, ступню) вмурувати в стіну костелу під дахом. Інший переказ стверджує, що в давнину жили велетні і що цей триптих – взірець вигляду тих людей. Із переказів також відомо, що в давнину на тому місці, де зараз стоїть костел, було поганське капище, потім замок, у підвалини якого вмуровано золотий ланцюг.

Дрогобицький костел є одним із найкраще збережених пізньоготичних храмів України. Вважається, що пам’ятка є подібною (за виглядом і часом побудови) до львівського латинського костелу. Авторство приписується Пйотру Стехеру та Юрію Схеллеру, представникам львівської школи сакральної архітектури. Дрогобицький костел як менша копія львівського не має веж, істотною відмінністю від львівської споруди є використання в підмурівках стін каменю (львівський костел збудований винятково з цегли). Готичні портали дрогобицького костелу (початок 16 ст.) є цінними мистецькими взірцями.

У Дрогобичі також збереглася вежа-донжон, котра пізніше стала використовуватися як дзвіниця розташованого неподалік готичного костелу Св. Варфоломія. Ця вежа – єдиний в Україні взірець оборонної архітектури, повністю виконаної у формах романського стилю. Вежа у плані – квадратна (10 х 10 м), триярусна: перший ярус проїзний, другий і третій – бойові. Фасади вежі прорізані вікнами-бійницями та прикрашені двома типово романськими поясами арок: нижній частково зберігся в первісному вигляді, верхній створений під час реконструкції, проведеної всередині 16 ст. Найбільш виразний акцент створюють потрійні вікна верхнього ярусу, розділені різьбленими колонками. Увінчує вежу струнка шатрова покрівля, що повторює форму древнього перекриття.

Взірцем синтезу давньоруських та готичних елементів в одній споруді є згадувані Богоявленська церква в Острозі та монастирська Троїцька церква в Межирічі (Рівненська обл.), побудовані у 15 ст. Ці храми мають давньоруське планування: хрестово-купольні, тринавові, триапсидні, перекриті п’ятьма верхами. Куполи восьмигранні, їхні барабани прорізані типово готичними стрілчастими вікнами. В оформленні фасадів проявляється також вплив готики: стіни розчленовані контрфорсами, прикрашені стрілчастими аркатурами й заглибленими у розтрубах вікнами-розами. Силуети соборів вирізняються стрункістю та композиційною цілісністю.

Отже, архітектура України, зберігаючи в основі давні традиції, під впливом європейської культури збагачувалась новими художньо-конструктивними елементами. Розвивалися містобудівництво, цивільна та культова архітектура. Потреба в захисті від зовнішніх та внутрішніх ворогів вплинула на спорудження мурованих церков та монастирів, замків, оборонних ансамблів міст і навіть сіл.