3.Оборонне та кам’яне цивільне зодчество

Високого розвитку у Київської Русі набуло мистецтво спорудження фортифікаційних споруд та житлових будівель. Фортифікаційна архітектура залишалася переважно традиційною – укріплення-городища обносили земляними валами (вал – високий земляний насип) та ровами з дерев’яними частоколами. З часом цю фортифікацію почали вдосконалювати. Земляний вал насипали на міцну основу, уздовж нього ставили по 4 – 5 клітей (кліть – пристрій для піднімання і спускання людей). На валу ще ставили «заборола» (щити з дерева, пізніше з каменю, які захищали оборонців від ворога), в них влаштовували вузькі стрільниці, через які можна було стріляти з луків та кидати на нападника каміння і лити гарячу смолу. Київ був оточений валами і дерев’яними стінами загальною висотою до 16 м. Вхід до міста був можливий лише через ворота. У Києві за часів Ярослава Мудрого було троє таких воріт – південні Лядські, західні – пізніше названі Львівськими та парадні – Софійські Золоті. Переяслав мав також троє воріт, Новгород-Сіверський та Володимир – двоє. Ворота на той час були складними спорудами. Київські Золоті ворота, наприклад, мали два поверхи: перший був власне ворітьми в землянім валу зі стінами, опорядженими цеглою та каменем, а на другому поверсі була церква Благовіщення з банею, вкритою золотими листами. Золоті ворота були зруйновані в 13 ст., їх руїни збереглися і в 1982 р. на їх основі давньоруську пам’ятку було відтворено в первісному вигляді (реставратори Є. Лопушинська, М. Холостенко, С. Висоцький). Це прямокутна фортечна вежа із зубцями заввишки 14 м з арковим проїздом завширшки 7,5 м, який перекривається підйомними дерев’яними воротами, обкутими металом.

Такий тип укріплень був типовим для більшості міст Русі, що засвідчують археологічні розкопки у Києві, Чернігові, Білгороді, Путивлі, Василеві та інших містах. З часом на валах почали ставити вежі для слідкування за околицями міста, так звані «сторожові башти».

У Київській Русі існували кам’яні будівлі цивільного призначення, залишки яких виявили археологічні дослідження. Їх було не так багато, як дерев’яних. За даними сучасної археологічної науки, найстарішою архітектурною пам’яткою, зведеною з каменю в Києві у 10 ст., був палац Ігоря та Ольги. Це – велика двоповерхова споруда зі стінами з каменю та цегли. Палац прикрашали мармурові колони, мозаїка, фрески, позолота.

Архітектура доби князя Володимира характеризується наявністю значної кількості мурованих цивільних споруд. У Києві знайдено фундаменти трьох великих будівель світського характеру. Одна з них мала велику центральну кімнату, це могла бути, на думку дослідників, гридниця (зал для прийому гостей) або ж тронний зал, у якому Володимир міг приймати послів та влаштовувати учти (банкети). Археологами виявлено рештки будинків поблизу Десятинної церкви – це, можливо, терем єпископа та школа.

За князювання Ярослава Мудрого кількість мурованих будинків значно збільшується. Їх архітектура нам невідома, але літописні свідчення вказують на те, що вони були двоповерховими, мали «сіни» та галерею, що сполучала дві половини будівлі, великі гридниці-зали, в яких відбувалися урочисті зустрічі послів, учти тощо. Рештки цих будівель свідчать про їх пишноту: наявна орнаментація золотом, мармуром, мозаїками, фресками.

Кам’яне цивільне зодчество ширилося й у інших містах Київської Русі, пишні палаци були зведені у Чернігові, Переяславі, Білгороді тощо. На жаль, від цих будівель залишилися тільки фундаменти та уламки стін.

Отже, в києворуську добу високого рівня досягло містобудівництво, будівництво храмів, князівських та боярських хоромів, оборонних споруд.