- •О. А. Довбня, є. П. Ляшенко, н. Л. Стешенко
- •Довбня Ольга Анатоліївна
- •Український алфавіт
- •_________А___________
- •____________Б___________
- •____________В__________
- •____________Г__________
- •____________Д__________
- •____________Е__________
- •____________Є___________
- •____________Ж___________
- •____________З___________
- •____________І___________
- •____________К___________
- •____________Л___________
- •____________М___________
- •____________Н___________
- •____________О___________
- •____________П___________
- •____________Р___________
- •____________С___________
- •Смерди– 1) селяни в Київській Русі взагалі, незалежно від їхнього соціального чи юридичного становища; 2) особи, феодальна залежність яких обмежувалась даниною.
- •____________Т___________
- •____________У___________
- •____________Ф___________
- •____________Х___________
- •____________Ц___________
- •____________Ч___________
- •____________Ш___________
- •____________Я___________
- •Список літератури
____________С___________
САМОВРЯДУВАННЯ – надане законом і державною владою право місцевих органів самостійно розв’язувати коло питань, що належать до їхньої компетенції; діяльність щодо реалізації цього права.
САМОДЕРЖАВСТВО – монархічна форма правління в Росії, за якої необмежену верховну владу здійснював цар, від 1721 р. – імператор.
«САМОСТІЙНИКИ» – представники національно-визвольного українського руху, які висували вимогу самостійності майбутньої української держави. Уперше ідею висловив Микола Міхновський у програмі «Самостійна Україна». Ідею самостійності України висловили на поч. ХХ ст. члени Української народної партії (УНП, утворена у 1902 р.). Українська Партія Соціалістів – Самостійників (УПСС, утворена 12. 1917 р.) спрямована на безкомпромісну боротьбу проти більшовиків.
САРМАТИ, САВРОМАТИ – (грец.) – це загальна назва споріднених зі скіфами кочових іраномовних племен скотарів, що вживалася еллінськими та римськими істориками. Відомі в VІІ–VІ ст. до н. е. Поділялися на роксоланів (мешкали у Північному Причорномор’ї); сираків (Прикубання); аорсів (на схід від Дону); язигів; з середини І століття н. е. до них приєдналися алани.
сварог – бог неба, небесного вогню у слов’янській міфології, батько Дажбога та Сварожича.
СВАРОЖИЧ– бог земного вогню у слов’янській міфології, син Сварога.
СИНДИКАТИ (від фр. і грец. – захисник) – 1) монополістичне об’єднання особливістю якого є розподіл замовлень, закупівля сировини та реалізація продукції через утворений об’єднаний орган збуту. Члени с. зберігають виробничу самостійність, проте втрачають комерційну. С. був поширений у Німеччині, Росії; 2) назва професійних спілок у Франції та ін. країнах; 3) господарські об’єднання в галузях промисловості СРСР у 1922–1930-х рр.
СІВЕРЯНИ – східнослов’янське плем’я, що жило наприкінці І тис. н. е. в басейні р. Десна та над верхніми течіями р. Сейм, Сула, Псел і Ворскла.
«СІЧ»– назва українських студентських організацій, що діяли у другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. у Львові, Чернівцях і Відні.
січові стрільці – одне з найкращих регулярних формувань Армії УНР у 1917–1919 рр., яке мало різні форми організації: Галицько-Буковинський курінь січових стрільців, Осадний корпус січових стрільців, Група січових стрільців. Брали участь у боротьбі з більшовиками, у 1918 р. – головна сила повстання проти влади гетьмана П. Скоропадського. Розформовані у 1919 р.
скіфи (скіти, сколоти) – загальна назва споріднених племен іраномовної групи, які жили у VII–ІІІ ст. до н. е. на території сучасної України в Північному Причорномор’ї.
СКЛАВІНИ, СКЛАВЕНИ (грец. форма етноніму «слов’яни») – назва, яку вживали візантійські автори VI–VIIІ ст. стосовно західних слов’ян на відміну від антів (східних слов’ян).
Слобідські козаки – козацьке населення Слобідської України.
слобожанщина (Слобідська Україна) – історична область, територія якої охоплювала сучасну Харківську, частину Сумської, Донецької, Луганської областей України і частини Курської, Бєлгородської та Воронізької областей Росії.
СЛОВ’ЯНОФІЛЬСТВО (СЛОВ’ЯНОФІЛИ) – ідеологічна та суспільно-політична течія в Росії у 1840–70 рр., яка, на противагу російській орієнтації на Зах. Європу (так званих «західників»), перейшла на шлях російського панславізму, ідеалізувала все, що є російським, протиставляла Росію Заходові, православ’я («єдина правдива християнська релігія») – католицизмові, московські звичаї – европейським, вихваляла минувшину та суспільний лад Московської держави (зокрема допетровської доби), а також общину, артілі тощо. Російські с. (О. Хом’яков, Ю. Самарін, І. Беляєв та інші) виступали за скасування кріпацтва й обороняли деякі демократичні свободи, але були прихильниками державного та національного централізму в Російській імперії. Вважали, що Росія повинна стати на чолі та керувати всіма слов’янськими народами, і були проти позитивного вирішення українського та навіть польського питань. Російське с. майже не мало впливу серед українців. Деякі етнографічно-історичні праці М. Максимовича та О. Бодянського (обидва працювали в Москві) віддзеркалюють погляди с. Намагання братів Аксакових притягнути до співпраці з с. Т. Шевченка, М. Костомарова і П. Куліша не мали успіху.
