kursova

Міністерство освіти і науки України

Ніжинський державний університет

імені Миколи Гоголя

Факультет культури та мистецтв

Кафедра музичної педагогіки та хореографії

Гузь Антон Миколайович

МУЗИКУВАННЯ НА УРОКАХ МУЗИКИ ЯК МЕТОД ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Курсова робота

з методики викладання музики

Науковий керівник –

доктор педагогічних наук,

професор Ростовський О. Я.

Ніжин - 2015

ПЛАН

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

1. МУЗИКУВАННЯ ЯК МЕТОД ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ………………………………………………………………………..6

2. МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ МУЗИКУВАННЯ НА УРОКАХ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА…………………………………………………..11

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...16

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………...…17

Вступ

Актуальність теми. Музичне виховання відіграє важливу роль у духовному становленні особистості дитини. «Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насолоду від неї, - писав видатний український педагог В.Сухомлинський. [11]

Виховання музикою має найточніший, найдоцільніший вплив на розвиток духовного світу кожного школяра, пов’язується із його загальним розвитком, здійснюється у контексті становлення цілісної особистості.

Звернення до музикування на уроках музичного мистецтва зумовлена потребою сучасності. Адже розвиток слуху, музичної пам’яті, координації між слухом і голосом сприяє гармонічному розвитку дитини, дає їй впевненість в собі. І навпаки, нерозвиненість музичного слуху, невміння заспівати створюють в дитини різні комплекси, які потім можуть перейти в несприйняття музики взагалі.

Виховання музикою має найточніший, найдоцільніший вплив на розвиток духовного світу кожного школяра, пов’язується із його загальним розвитком, здійснюється у контексті становлення цілісної особистості.

Музикування на уроках музичного мистецтва є одним з важливих умов активного комплексного розвитку учнів, що сприяє створенню всіх умов для формування необхідних виконавських навичок та гармонійного, багатогранного, творчого розвитку дітей в ході навчання музики.

Саме тому, виходячи із вище сказаного, тема "Музикування на уроках музики як метод виховання молодших школярів" надзвичайно актуальна на сучасному етапі. Це і зумовило вибір теми курсової роботи.

Розглядом даної теми курсової роботи займалися такі вчені:

- Видатний швейцарський педагог і композитор Е. Жак Далькроз (1865-1950) вважав, що раннє музичне виховання (слухання музики, гра на елементарних ритмічних інструментах - барабані, хлопавках, бубні і т.п.) допомагає інтелектуальному і психічному розвитку дитини. Спільне елементарне музикування сприяє, на його думку, появи у дитини почуття радості, впевненості у своїх силах, формує емоційно. Відбувається як би злиття, упорядкування, приведення в рівновагу психіки і фізіології. Дитина не просто пасивно слухає музику, але бере активну участь в її створенні. [5]

-Карл Орф - видатний німецький педагог і композитор, як і Жак Далькроз, вважав, що елементарна музика не існує сама по собі, а тісно пов'язана з співом, рухом, танця. Для К. Орфа ключовими засобами виховання дітей у школі була елементарна музика, елементарний інструментарій, елементарні словесні тексти. ”). [6]

- І.Лаптєв дослідив проблеми ефективності використання різних груп елементарних інструментів в умовах 1–3 класів початкової школи. Дослідник прийшов до висновку, що гра на елементарних музичних інструментах є дійовим засобом музичного розвитку учнів початкових класів загальноосвітньої школи, сприяє активному формуванню співочих навичок у дітей з низьким рівнем музичних даних.

-Велику цінність становить концепція музичного виховання, яку розробив Д.Кабалевський. Вона спрямована на залучення дитини до музики способом розвитку активності її сприймання: вчити не лише слухати, але й чути музику, не лише сприймати, але й співпереживати. Для того, щоб ставлення дітей до мистецтва було усвідомлено стійким, “Програма” Д.Кабалевського пропонує залучення школярів до музики в усій її різноманітності, а також у живих формах спілкування з музикою, що містить у собі формування навичок музикування [10] і багато інших.

Метою курсової роботи є узагальнення методу музикування на уроках музичного мистецтва.

Об’єктом дослідження курсової роботи є процес музично-естетичного виховання учнів молодшого шкільного віку.

Предметом дослідження курсової роботи є організаційно-методичні засади формування у молодших школярів інтересу до музикування.

Завдання дослідження:

• розкрити педагогічну доцільність музикування як засобу розвитку музичних і творчих здібностей дітей;

• розглянути методику організації музикування на уроках музичного мистецтва.

• виявити вплив застосування методу музикування на виховання молодших школярів.

Основою для написання даної курсової роботи служать підручники, періодичні видання, спеціалізована література.

Розділ I МУЗИКУВАННЯ ЯК МЕТОД ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Музикування в музичному просторі сучасної дійсності - явище багатовимірне.

“Музикування – виконання музики в домашніх умовах, поза стінами концертного залу; і в більш широкому розумінні – взагалі гра на музичному інструменті”. Таке тлумачення музикування як однієї з сторін музично виконавської діяльності є в “Энциклопедическом музыкальном словаре”. [2]

Однак, дослідження Б.Асаф’єва, Л.Баренбойма, Н.Ветлугіної, Д.Кабалевського, К.Орфа, В.Цукермана, Д.Шостаковича та ін., нові досягнення в галузі методики музично- естетичного виховання школярів як у нашій країні, так і за кордоном, дозволяють значно розширити поняття терміна музикування. Музикування – це вид музичної діяльності, в процесі якої виявляються як художнє знання, вміння та навички (рівень гри на музичному інструменті, володіння голосом, манера виконання), так і естетичні можливості виконання (виразність, емоційність, інтерпретаційні якості) музичного твору.[7]

Слід вирізняти музикування за жанром – інструментальне та хорове; за видом (організацією) – індивідуальне, групове та колективне; за рівнем – професійне та аматорське (самодіяльне); за формою діяльності – комітатне, проміжкове, активне.

Стосовно до інструментального та хорового музикування необхідно сказати, що на практиці воно охоплює гру та спів в ансамблі, читання з аркуша, імпровізацію, самостійне вивчення музичних творів з нот та ін.

Проблема використання музикування на уроках музики та в позакласній роботі розв’язувалася передусім у молодшому шкільному віці (Н.Вишнякова, Л.Дмитрієва, В.Лапченко, І.Лаптєв, А.Паламарчук, А.Пілічяускас та ін.). [1]

Музикування є центральним елементом системи музичного виховання австрійського композитора К.Орфа, основою педагогічної практики голландського музиканта П'єра Ван Хауве та багатьох інших.

Система Карла Орфа

Головна мета цієї системи - виховати особистість дитини, ввести його у світ елементарної музики, закласти фундамент музикальності, пробудити в ньому творчий початок і мислення.

Головним новаторством Орфа було використання з дітьми "елементарних" музичних інструментів (ударні, нескладні духові) Дитина виступала не як слухач, а як творець музики. Орфом був продуманий і створений цілий оркестр інструментів, гра на яких не вимагала особливої майстерності, але сприяла розвитку в дитині музикальності і почуття ритму.

До складу "оркестру Орфа" входять мелодійні ударні (ксилофон, металофон), немелодичні ударні (барабани, тарілки), блок-флейти різного діапазону, свірелі, народні духові (дудочки), деякі смичкові (грають на відкритих струнах).

Орф вважав, що освоєння техніки відволікає дітей від процесу творчості. Співу так само приділяв увагу , але не первинну. [3]

Отже, Карл Орф вважав, що в музичному вихованні головне:

1. імпровізаційність і гра на музичних інструментах;

2. написання музики;

3. історія та теорія музики (не основне!);

4. опора на мову і музичну декламацію (проголошення і звучання слова).

Великого значення музикуванню як методу виховання надав Еміль Жак-Далькроз. Система музично-ритмічного виховання швейцарського композитора і педагога Еміля Жак-Далькроза отримала визнання ще на початку 20 століття. Вона була прогресивною, принципово новою та гуманістично спрямованою, адже пропонувала виховувати особистість через звеличення її духовного життя, залучення її до мистецтва.

Створена педагогічна система стала реакцією на однобокий технічний інтелектуалізм музичного навчання того часу, на обмеження фізичної активності дітей, інертність її розуму і почуттів. Найбільшими недоліками традиційної методики тогочасного музичного виховання Жак-Далькроз вважав ізольованість кожного виду музичної діяльності, поділ процесу осягнення музики на низку навчальних дисциплін, а також позбавлення музичного виховання його сутнісної основи-емоційності. [5]

Еміль Жак-Далькроз наполягав, що естетичне осягнення музики можливе лише за умови повернення до емоційного виховання: педагог прагнув відтворити традиції античного музичного виховання гармонійно розвиненої особистості з триєдністю музики, слова і жесту. Утім, насправді педагога не цікавило слово, і саме музика у поєднанні з рухом склали основу його методу евритмії, який згодом отримав назву ритмічна гімнастика(ритміка). "Музичне виховання повинно повністю ґрунтуватися на слуханні або у будь-якому разі на сприйманні музичних явищ", — підкреслював Жак-Далькроз [5, с 198]

У цілому система музично-ритмічного виховання Еміля Жак-Далькроза передбачає:

*ритмічну гімнастику;

*сольфеджіо;

*музично-пластичні імпровізації.

Система музично-ритмічного виховання має два рівня складності, які передбачають завдання масового музичного виховання та музичного навчання. Зокрема це:

*елементарний рівень - пробудження емоційної чутливості до музики;

*складний рівень - базис професійної музичної освіти.

Для роботи з дітьми насамперед використовується елементарний рівень навчання, з домінуючими формами – ритмічною гімнастикою та музичною пластичною імпровізацією.

Ритмічна гімнастика - це поєднання музики з пластикою жестів, або як казав сам педагог, «переливання звуків в людські рухи», яке передбачає глибоке переживання та розуміння краси і законів музики.

Швейцарський педагог вважав ритм провідним виховним чинником, часовим й акцентним елементом усіх засобів виразності музичної мови. Осягнення першооснови музики — ритму — буде успішним при виявленні "ритмопластичного" образу. "Без тілесних відчуттів ритму... не може бути відтворений ритм музичний", — стверджував Жак-Далькроз [5, с. 198]. Головний його девіз — "Ти сам твір мистецтва, відкрий мистецтво в самому собі, у своєму тілі" [6, с. 193]. Саме синтез ритму з усіма іншими засобами виразності музичної мови, зі структурою і формою твору надає системі Еміля Жак-Далькроза цілісності і широти комплексного впливу на особистість.

На відміну від звичайної гімнастики, підпорядкованої лише метру, в ритмопластичних вправах швейцарського педагога всі рухи йшли від музики-основного системотворчого елемента музичних занять. Перші заняття ритмічною гімнастикою були ігрового характеру і поступово переходили до сольфеджіо, яке Еміль Жак-Далькроз називав «сольфеджіо для тіла».

Його основу складали:

*розвиток слуху до абсолютного;

*вміння « чути те, що бачиш, і бачити те, що чуєш»;

*оволодіння музичною грамотою.

Еміль Жак-Далькроз вважав, що часте використання однієї й тієї самої музики унеможливлює спонтанні, індивідуальні прояви рухової активності, а відтак сприяє утворенню штампів рухових форм емоційного відгуку на знайому музику. Тому в основі його педагогічної системи – саме імпровізація як метод осягнення музики та музичного виховання.

Слід зазначити, що розвиток творчих здібностей дітей на заняттях ритміки може бути ефективним лише на основі повноцінного музичного матеріалу. Швейцарський музикант і педагог Еміль Жак- Далькроз в комплексі ритмічних вправ виділяв як основу саме музику, оскільки в ній є ідеальний зразок організованого руху: музика регулює рухи і дає чіткі уявлення про співвідношення між часом; простором і рухом; розвиває тонкий музичний слух і багата уява.

Завдяки постійним вправам, пов'язаним із систематичними заняттями, підтримую і розвиваю творчі здібності дітей на заняттях ритміки. Адже набуваючи досвіду пластичної інтерпретації музики, дитина опановує не тільки різноманітні рухові навички і вміння, але також і досвідом творчого осмислення музики, її емоційно-тілесного вираження. [5,6 ]

Отже, враховуючи загальні риси музичного розвитку та індивідуальні особливості молодших школярів, можна зробити висновок що музикування виступає одним із основних методів виховання молодших школярів, адже навчання учнів має бути цікавим І радісним. Діти приходять до школи з різною музичною підготовкою і різними музичними задатками.

Від якості музичних занять значною мірою залежить музичний розвиток молодших школярів у наступних класах. При цьому вчитель має прагнути не до вирівнювання учнів у їх музичному вихованні, оскільки це неодмінно приведе до гальмування розвитку частини дітей. Приділяючи особливу увагу тим дітям, які менш обдаровані музично, він повинен всіляко сприяти розвитку дітей обдарованих, ставити перед ними шдивідуальн завдання. Вимогливість до учнів відповідно до їх здібностей є однією з умої підтримки одних, і попередженням від "зіркової хвороби" - інших, музично- обдарованих дітей.

Слід враховувати, що молодший шкільний вік багатий на приховані можливості розвитку, які важливо своєчасно помітити і підтримати і саме музикування може в цьому суттєво допомогти.

Розділ II МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ МУЗИКУВАННЯ НА УРОКАХ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

Проблема організації музикування на уроках музичного мистецтва є однією з провідних, оскільки, через музично-творчу діяльність відбувається активний розвиток особистості, активізується її духовно-творчий потенціал, формується осмислене ставлення до культурних цінностей, стимулюються особистісно-мотиваційні фактори творчої діяльності. Організація ансамблевого музикування – багатоаспектний процес. Він потребує рішення як суто організаційних адміністративно-побутових питань (розклад, аудиторія, стільці, пульти, партії та інше подібне; відповідність умов навчання санітарно-гігієнічним вимогам і т. д.), так і методичних ( розучування партій, подолання технічних труднощів, тощо) і психолого-педагогічних.

При організації музикування в молодших класах потрібно обов язково враховувати загальні риси музичного розвитку, притаманні саме цьому віку, а саме:

- діти мають певний досвід спілкування з музикою, різноманітнішою стає музична діяльність. Виконання пісень і танців, утілення музично-ігрових образів у русі набуває виразності, що свідчить про змогу учнів передати своє ставлення до музики. У них з'являються улюблені пісні, танці, ігри, вони здатні навіть мотивувати свої музичні вподобання, оцінювати твори, виявляти художні інтереси. У дітей помітними стають вияви музичних здібностей, особливо в царині мелодійного слуху. Учні можуть впізнати знайому пісню, визначити не тільки характер музики, але й її настрій. У них поступово налагоджується вокально-слухова координація, диференціюються слухові відчуття — більшість дітей здатна розрізнити високі й низькі звуки в Інтервалах квінти, кварти, терції.

- у сфері сприймання музики можливості дітей досить широкі: їм доступні такі основні жанри, як пісня, танець і марш, близька музика зображального характеру. Через незначний обсяг довільної уваги першокласників, твори повинні бути невеликими за обсягом, з яскравим музичним образом;

- у сфері співу можливості дітей залежать від попередньої музичної підготовки їх співацький діапазон може складатися від кількох звуків до октави І більше. Водночас у всіх дітей голосовий апарат ще не сформувався, дуже тендітний, змикання складок крайове Це вимагає обережного й послідовного розвитку діапазону голосу, обмеження сили звучання

- у сфері творчості можливості молодших школярів такі: вони легко відгукуються на різні творчі завдання, можуть Імпровізувати на заданий образ, створювати ритмічні й мелодичні Імпровізації на дитячих музичних Інструментах, інсценізувати знайому пісню або інструментальну п'єсу зображального характеру. [9, ст. 24]

Методика організації музикування спирається на такі принципи:

· емоційної захопленості музичною діяльністю;

· єдності музики, руху і слова в процесі музикування;

· творчої свободи учня в процесі творення композиції;

· активізації музично-творчої діяльності;

· урізноманітнення процесу сприйняття, навчання, творчого переосмислення, репродукування;

· збереження народних традицій, демократизації і гуманізації процесу навчання. [3]

Навчання елементарного музикування здійснюється в наступній послідовності:

- хлопки, рухи під музику (притупування);

- ознайомлення з виконуваними саморобними та орфовськими інструментами;

- творче дослідження тембро-динамічних можливостей орфовських і саморобних інструментів за допомогою таких прийомів: показ педагога («диригент»); імпровізаційна гра дітей; питання, що стимулюють до винахідливості («Як ще можна пограти на інструменті?»); вільний обмін інструментами за бажанням дітей;

- розучування музичних творів з опорою на музично-слухові уявлення учнів про засоби виразності;

- формування уявлення про мажорний і мінорний лади, їх виражальних можливостях. [8, ст. 54]

Ефективним засобом залучення дітей до елементарного музикування та розвитку в них вміння імпровізувати є ігри: «Я маленький композитор», «Відлуння», «Тутті-Фрутті», мовні інтонаційні ігри з інструментами, імпровізаційно-рухова гра «Веселі капелюхи»та ін; озвучування фольклорних творів, віршів, казок, потішок, дражнилок, лічилок, пісень.

Т. Тютюнникова виділяє три основні методи організації музикування:

• метод активізації творчих проявів, що припускає направлення педагогом дитячої творчості, створення ситуацій для неї;

• метод моделювання музичної мови, що дозволяє показати і дати відчути дитині ритмічні і звуковисотні відносини, динаміку, тембр, форму, фактуру;

• метод ігрового навчання. [8]

Елементарне музикування включає три взаємопов'язаних напрямки:

· Навчальне музикування - навчання найпростішим елементам музичної мови і вмінню їх практично застосовувати, формування стійких слухових уявлень щодо основних виразних засобів музики і накопичення у дітей активних словників музичних елементів для їх подальшого самостійного використання;

· Творче музикування - спонтанне, імпровізоване звернення дітей зі знайомим матеріалом, вміння його використовувати по-своєму, комбінувати в різних варіантах;

· Концертне музикування - виконання ансамблем дітей створеної ним музики, а також класичної та дитячої, спеціально підібраної і аранжованої для цієї мети. [1]

СПОСОБИ ОРГАНІЗАЦІЇ МУЗИКУВАННЯ

Гра. Це мова, якою говорять діти, спосіб самоорганізації, властивий дитячому віку і традиційній культурі. Задавши правила гри, вчитель перестає бути диктатором, залишаючись просто в ролі арбітра гри. Тепер не він організує процес, а сама гра. Схопивши її правила, діти можуть самі пропонувати свої варіанти її розвитку, вступаючи таким чином в діалог з педагогом.

Імпровізація. Іншими словами, організована спонтанність. Легше виходить у дітей, ніж у дорослих. Імпровізація, експериментування, вільна розмова з тілом, голосом, інструментом - починають кожен новий навчальний блок.

Вивчення, відпрацювання. Як правило, слід за імпровізацією - тільки після того, як її можливості вичерпані.

Спектакль-демонстрація. Спочатку урок - магічне дійство, де всі учасники однаково залучені і процес важливіший за результат. В процесі роботи над матеріалом (піснею, танцем, казкою, історією) різні види діяльності об'єднуються навколо казки чи історії. Виникає спектакль, театральне дійство, що передбачає глядачів. Група ділиться на кілька частин - одні показують, інші дивляться. [12]

ВИСНОВКИ

Дана тема курсової роботи є досить актуальною, так як в сучасній педагогіці стали звертати велику увагу на пошуки нових педагогічних прийомів і систем початкового навчання дітей музиці, зокрема на музикування, що зумовлене педагогічними потребами.

Отже, з усього вище сказаного можна дійти висновку, що музикування потрібне і має велику значимість в музично-естетичному вихованні особистості.

У процесі гри на інструментах розвиваються музичні здібності і перш за все всі види музичного слуху: звуковисотний, метроритмічний, ладогармонічий, тембровий, динамічний, почуття музичної форми.

Крім цього, музикування є важливим джерелом осягнення системи засобів музичної виразності, пізнання музичних явищ і закономірностей. Воно сприяє розвитку гостроти та емоційності почуттів. Діти відкривають для себе світ музичних звуків, розрізняють красу звучання різних інструментів, вдосконалюються у виразності виконання. Окрім музичних здібностей розвиваються вольові якості, зосередженість, увага.

Заняття музикуванням дають позитивні результати всім без винятку дітям незалежно від того, наскільки швидко дитина просувається в своєму музичному розвитку. Перш за все, воно приносить задоволення в емоційному плані. Велике задоволення їм доставляють «публічні» виступу перед дорослими, батькам на святах і розвагах, на відкритих заняттях перед гостями, на виїзних конкурсах і концертах.

Музикування вельми ефективно впливає на розвиток дитини і в інших видах музичної діяльності, зокрема у співі. Діти починають чистіше і виразно співати. [4]

Музикування є також і однією з форм спілкування. У дітей з'являються відповідальність за правильне виконання своєї партії, зібраність, зосередженість. Ця діяльність об'єднує дітей, виховує волю, наполегливість у досягненні поставленої задачі, допомагає подолати нерішучість, боязкість, невпевненість у своїх силах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Апраксина О.А. Методика музыкального воспитания в школе / О.А. Апраксина – М.: Просвещение, 1983. -123.

2. Гончаренко С. Український педагогічний словник / С. Гончаренко – К.: Либідь, 1997. – 376с.

3. Гольцман А.М. Тараканова.М.Е. Проблемы традиции и новаторства в современной музыке / А.М. Гольцман, М.Е.Тараканова. – М.: Сов. композитор, 1982. – 232 с.

4. Іваницький А.І. Українська народна музична творчість / А. І. Іваницький // - Посібник для вищ. та серед. учб. закладів. – К.: Музична Україна, 1990. – 336 с.

5. Кущ В., Фролкин В. Предмет "Ритмика" в музнкальном воспитании (к истории й теории) В.Кущ В. Фролкин // Художуственное воспитание подрастающего поко-ления: проблеми й перспективи. — Новосибирск, 1989. — 205с.

6. Леонтьева О. Карл Орф /О.Леонтьева— М.: Музыка, 1984. — 334 с.

7. Медушевский В. В. Очаковская О. О.Энциклопедический словарь юного музиканта / В.В. Медушевский О.О. Очаковская М.: Педагогика, 1985. -325с.

8. Печерська Е.П. Уроки музики в початковій школі / Е. П. Печерська– К.: Либідь, 2001. -121с.

9. Ростовський О.Я. Методика викладання музики в початковій школі / О. Я. Ростовський // Навч.-метод. посібник. -Тернопіль, Навчальна книга:– Богдан, -2001. -232 с.

10. Ростовський О. Я. Теорія і методика музичної освіти / О. Я. Ростовський // Навч. – метод. посібник. – Тернопіль : -Богдан, -2011. -640 с.

11. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. Рождение гражданина В.А.Сухомлинський – Кишинев: Лумина, 1979. – 624 с.

12. Теплов Б.М. Психология музыкальных способностей / Б.М. Теплов. – М. : Педагогика, 1947. – 377 с.