9. Ранній юнацький вік, соціальна ситуація його, розвитку, психічні новоутворення віку. Формування особистості в ранньому юнацькому віці.

Юнацький вік (15-18 років). У цьому віці в основних рисах завершується фізичній розвиток людини. Здійснюється загальне визрівання організму. Юнацький вік - це період формування світогляду, переконань, характеру і життєвого самовизначення. Юність - період самоутвердження, бурхливого росту самосвідомості, активного осмислення майбутнього, пора пошуків, надій, мрій. Функціонування психічних процесів характеризується цілеспрямованістю: увага - довільністю ї високим рівнем узагальнення і абстрагування, поступово набуває теоретичної і критичної спрямованості. Юність - це період розквіту всієї розумової діяльності. Моральні й соціальні якості старшокласників формуються прискореними темпами. Почуття дорослості стає більш глибоким, гострішим, виразнішим. Уявляється прагнення виразити свою індивідуальність, змінюються соціальні мотиви поведінки. Важливе значення має статус (становище) особистості в колективі, характер спілкування і відносин між членами колективу. Колектив корегує якості особистості, формує ті риси, які культивуються в даний момент у даному колективі.

10. Сутність процесу навчання, його двосторонній характер, історико-теоретичний, психологічний аспект проблеми процесу навчання. (Я. Коменський, Й.Песталоцці. А.Дістерверг, К.Ушинський. П.Ф.Каптерев. Л.С.Виготський. В.В.Давидов. Д.Б.Ельконін. Г.С.Костюк)

Процес н-ня(ПН)- це форма пізн-ноі д-ті учнів по оволодінню знаннями, яке виробило людство. Навч.-пізн-на д-ть - це д-ть учнів по оволодінню знаннями уже відкритих подій (явищ). Науково-пізн-на д-ть - це д-ть вченого по відкриттю різних законів, явищ. Чабанський: ПН - це пр-с взаємсшив'язаної д-ті вчителя і учнів, в результаті якого формуються знання, уміння, навички, здійснюється в-ня і розвиток. ПН - це складна, цілеспрямована д-ть вчителя і учнів по оволодінню зн-ми, ум-ми і навичками по розвитку творчих здібностей, формуванню світогляду, морал.-етичних, естет-х поглядів і переконань.(вчитель=н-ня=учні). Рушійною силою пр-су н-ня є суперечності, які потрібно постійно долати. Ці суперечності виникають в ході пізн-их проблем: - між викладанням матеріалу вчителем і засвоєння матеріалу учнем; - між визначеною учителем структурою уроку і відповідністю її змісту н-ного матеріалу; - між пізн-ми можливостями учнів і вимогами вчителя; -між досягнутим станом учнів у н-ні і необхідним його рівнем. Особливостями н-ного пр-су є те, що пр-с має двосторонній х-р. Ця д-ть двостороння відбувається в певних умовах (клас, меблі, обладнання, морал.-психічні умови тощо). - ПН складається з 2-х взаємопов'язаних пр-сів: викладання і учіння. - ПН неможливий без пед. співробітництва. Велику роль відіграє спілкування в пр-сі н-ня. Воно надає мотиваційного впливу, впливає на форм-ня позит-го становлення до н-ня і є основою творення позит-ої атмосфери. - ПН залежить від оточуючого середовища (батьки, ЗМІ) . ПН має багато проблем, які треба розв'язувати: стимулювати навч.-пізн-ну д-ть учнів; активізувати навч.-пізн-ну д-ть учнів; розвивати мислення, культуру мовлення; розвивати творчі здібності учнів, їх талант; форм-ня в учнів наукового світогляду. Навчання – це управління процесом засвоєння знань. Навчання – пр-с стимулювання та упр-ня пс д-тю дитини з метою ф-ня ЗУН. Навчання поділ-ся на: *викладання (суб’єктом є вчитель), *учіння (с-учень), *пед спілкування (с- вчитель=учень). Зворотні зв’язки: *покроковий, *відстрочений (велика к-ть матеріалу=>перевірка), *антиципуючий (планування наперед своєї д-ті). Вчитель наперед знає, який матеріал треба використати, щоб пояснити його дітям. *когнітивний (учень сам-но оволодіває значною к-тю навч-го матеріалу).

Уміння- система пізнавальних дій учнів, направлена на вирішення навчальних завдань. Уміння включає: засвоєння, застосування і закріплення знань, умінь, навичок; самостимулювання до пошуку; оцінювання навчальних досягнень.

Навчальна діяльність веде до психічного розвитку особистості. На думку Виготського, навчання йде попереду розвитку. Тобто педагогічна психологія орієнтується на формування психологічних функцій, а не на пасивну їх реєстрацію. Необхідно орієнтуватися не на Існуючий сьогодні рівень розвитку особистості, а на дещо більш високий, якого учень може досягти під керівництвом вчителя. Спираючись на вчення Виготського, психологи Ельконін, Давидов, Гальперін розробляли теоретичні основи навчання, котрі позитивно впливають на розвиток інтелектуальної, вольової, емоційної, мотивації сфер учнів, забезпечують її різностороннє виховання. Вони вважають, що для кожного вікового періоду характерний вид діяльності.

Я.Коменський. Педагог проголосив ідею загального навчання - всі діти незалежно від стану і статі повинні навчатися в школі. Каменський розробив вікову періодизацію і відповідно до неї спроектував систему шкіл: від народження до 6 років - материнська школа, 6-12 років - школа рідної мови, 12-18 років - школа латинської мови, 18-24 роки - академія. Друга ланка - школа рідної мови - висувалася ним як нова школи всеобучу. Каменський теоретично обґрунтував класно-урочну систему, взявши за її основу практику німецьких та братських шкіл в Україні і в Білорусії. Педагог виділив структурні компоненти уроку: початок - відновлення в пам'яті пройденого; продовження - пояснення нового; закінчення - виконання вправ і завдання додому. Багато зробив Каменський в галузі принципів дидактики - вихідних положень, які визначають навчальний процес. Він обґрунтував принципи наочності, ґрунтовності, систематичності і послідовності, свідомості. Вся дидактична теорія Каменського ґрунтувалась на сенсуалізмі - теорії пізнання світу, в основу якої покладено чуттєвий досвід людини, що формується за допомогою її органів чуттів ( зору, слуху, смаку, нюху, дотику). На цьому ґрунті він проголосив "золоте правило дидактики": під час вивчення навчального матеріалу, наскільки є можливість, використовувати відповідні органи чуттів учня. Каменський словесні методи доповнив методами спостереження, ілюстрації, демонстрування, самостійної роботи учнів.

Й.Песталоцці. Намагався розкласти розумове і фізичне виховання на ряд простих послідовних елементів з тим, щоб учень засвоював їх у строго логічній методичній системі. Уперше практично здійснив ідею поєднання навчання дітей з виробничою продуктивною силою. Песталоцці вимагав вчити дітей систематично, послідовно, доступно і добиватись міцних знань. Учителям і батькам слід зна­ти вікові і психологічні особливості дітей, бо вони вже змалку потребують керівництва на основі знань психології. Песталоцці багато працював у галузі методики початкового навчання, зокре­ма розробив методику рідної мови, арифметики і географії.

А.Дістервег. Щоб здійснити мету і завдання виховання слід виходити з певних педагогічних принципів. Дістервег виділяє їх декілька: принцип природовідповідності, культуровідповідності, самодіяльності. Принцип природовідповідності вимагає здійснення виховання відповідно до природного розвитку дітей, врахування їх вікових та індивідуальних психологічних особливостей у процесі навчання і виховання. Природі людини, на думку Дістервега, властиві індивідуальні задатки, з якими вона народжується, але які потребують збудження і розвитку. Розвиток і виховання нерозривно зв'язані між собою. Розробив принцип культуровідповідності виховання: врахування в навчально-виховному процесі його часу, місця і умов, особливостей історичного, культурного розвитку народу. Отже, Дістервег зробив крок у напрямі визначення виховання як суспільного явища. Він ставив вимогу розвивати мислительну активність, ініціативу, самостійність мислення учня і обумовлював цим ефективність навчально-виховного процесу.

М.Ушинський. Висунув важливу вимогу - поєднати педагогіку з психологією, фізіологією, анатомією, з суспільними науками, - філософію з соціологією та з історичним досвідом виховання - історією педагогіки. Другою основною засадою теорії Ушинського була розробка принципу народності виховання. Третьою засадою теорії Ушинського є трудовий характер виховання. Він вважав працю як розумову, так і фізичну матеріальною основою життя суспільства і водночас могутнім виховним засобом. Тому за Ушинським школа повинна готувати дітей до праці і навчити їх бачити в ній своє щастя. Завданням педагогіки і вчителя є визначення видів праці, її кількості і якості для різних пікових груп дітей, ця навчально-виховна праця повинна дозуватися в школі відповідно до інтелектуальних і фізичних сил учня. Ушинський розробив систему "необхідних умов викладання", тобто принципів (на той час у педагогіці поняття принцип не існувало). На перше місце в процесі навчання Ушинський висунув принцип наочності як образ видимого світу, який учневі необхідно пізнати, наочність відповідає особливостям конкретного мислення учнів. Ушинський був прихильником класно-урочної системи навчання, удосконалив методику уроку. Проаналізувавши погляди Ушинського щодо класифікації уроків, можна відмітити такі типи уроків: урок змішаний; урок пояснення нового матеріалу; урок усних і практичних вправ; урок письмових вправ; урок оцінки знань. Це була спроба першої класифікації уроків.