5. Мета і завдання виховання, їх співвідношення і конкретизація. Мета виховання в Україні на сучасному етапі.

Основною метою сучасного виховання є всебічний гармонійний розвиток особистості. Це означає, що людина має бути розвинена в усіх аспектах, які визначають зміст виховання. Наприклад: розумове, моральне, трудове, естетичне, фізичне виховання. Проте завдань, які вирішуються в процесі виховання дуже багато і тому всебічність передбачає; ще й: екологічне, статеве, правове, економічне, громадське виховання та ін. Але ця мета недосконала, бо нереально виховати особистість повністю компетентну у всіх сферах. Отже, всебічний гармонійний розвиток повинен передбачати оптимальне поєднання всіх аспектів виховної роботи для найефективнішого вирішення завдань одного або декількох аспектів, в яких людина може самореалізуватися. Мета виховання категорія об'єктивного характеру, бо вона не залежить від вихователя, від людей, що знаходяться при владі, а визначається рівним розвитком суспільства. Мета виховання визначається через комплексний підхід, тобто при вирішенні завдань одного аспекту, вирішується завдання іншого аспекту.

Завдання в-ня в школі реалізують у процесі н-ня і в спец. виховній роботі з учнями в позаурочний час у школі та за її межами. Пр-с в-ня - с-ма в-них заходів, спрямованих на форм-ня всебічно і гармонійно розвиненої особ-ті. Він має свою специфіку, передусім цілеспрямований х-р. Наявність конкретної цілі робить його систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності та хаотичності у проведенні виховних заходів. Особлива роль у формуванні людської особистості належить шкільному вихованню, оскільки цілеспрямований виховний вплив на неї передбачає не лише виховання позитивних якостей, а й подолання наслідків впливу негативних об'єктивних чинників. Пр-с в-ня залежить від об'єктивних і суб’єктивних чинників.

Об'єктивними чинниками є: особливості розбудови України взагалі та с-ми закладів освіти зокрема; перебудова економіки на ринкових засадах; особливості розвитку соц. сфери; відродження нац-них традицій, звичаїв, обрядів, нар. педагогіки; розширення сфери спілкування з іноземними громадянами; вплив природного середовища.

До суб'єктивних чинників відносять: соц-пед-ну д-ть сім'ї та громадських орг-ій; навч.-виховну д-ть закладів освіти в особі їх працівників; цілеспрямовану д-ть ЗМІ; д-ть закладів культури; вих-ну д-ть позашкільних установ та д-ть церкви.

Навичка -- психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію, раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих затрат фізичної та нервово-психічноі енергії. Звичка — схильність людини до відносно усталених способів дій.

Навички і звички поведінки формуються у пр-сі цілеспрямованої, сис-чної д-ті учнів, у якій вони набувають необхідного досвіду поведінки. Тому важливо враховувати наявний у школярів досвід попередньої поведінки, збагачуючи позитивне надбання й долаючи негативні звички. Форм-ня навичок і звичок поведінки потребує поступовості й сис-чності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, відповідності їх рівневі розвитку учнів і є успішним лише за дотримання педагогами і батьками єдиних вимог до учнів. У пр-сі в-ня можуть формуватися й негативні звички через засвоєння дитиною хибного досвіду поведінки в ненормальному середовищі, в якому вона в силу життєвих умов перебувала чи перебуває. Подолання таких звичок потребує спец. в-ної роботи, а їх викорінення передусім пов'язанє із з'ясуванням причин появи, їх усуненням. Пр-с в-ня динамічний, неперервний, безупинний. Його рушійними силами є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. Розрізняють внутрішні й зовнішні суперечності. Внутрішні суперечності: а) суперечність між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно розв'язати вихованцю, і можливостями, що обмежують його вчинки та дії, спрямовані на їх розв'язання. Ця суперечність супроводжує в-ня особ-ті, тому ї ї розвиток може призупинитися, якщо не ставити перед нею нових ускладнених завдань; б) суперечність між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця. В-ний пр-с повинен будуватися таким чином, щоб його зміст або форми реалізації цього змісту не викликали спротиву вихованця.

Зовнішні суперечності: а) невідповідність між виховними впливами школи і сім’ї. Нерідко батьки не дотримуються вимог, які висуває до їх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні школярів; б) зіткнення орг-ваного в-ного впливу школи зі стихійним впливом на школярів навколишнього світу. Серед таких негативних чинників є: -вуличні підліткові групи, зарубіжні телефільми-бойовики та ін. Вирішення цієї суперечності можливе лише за умови формування у школярів внутрішньої стійкості й уміння протистояти негативним явищам; в) неоднакове ставлення до учнів учителів, які не завжди дотримуються пр-ny єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується ситуативна поведінка, пристосовництво, безпринципність, що негативно позначаються на в-ному пр-сі взагалі; г) суперечність, породжена тим, що окремі учні, які мають досвід негативної поведінки, постійно конфліктують з педагогами, однокласниками, батьками. Йдеться про сформований динамічний стереотип, який хар-зується наявністю постійних, стабільних, стійких негативних нервових зв'язків, що створює особливі труднощі у перевихованні. Ця категорія школярів потребує спец. в-ної роботи. Хоча зовнішні суперечності є тимчасовими, вони можуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому виявлення їх і усунення повинні перебувати завжди в центрі уваги педагогів. Але найважливіший чинник — профілактична робота щодо запобігання таким суперечностям.

Управління в-ним пр-сом слід спрямовувати на розвиток самостійності, ініціативності школярів. Це можливо за умови, що педагоги націлюють учнів на сам-ний пошук цікавих видів д-ті, сам-не забезпечення необхідних для їх здійснення умов. Тому завдання пед. кол-ву - допомогти школярам самостійно орг-вати д-ть у школі та за її межами. Упр-ня пр-сом в-ня потребує постійного вивчення результатів н-ної роботи, рівня вихованості учнів і колективу, в-них можливостей пед. кол-ву та батьківської громадськості й коригування змісту і методики в-ного пр-су з метою їх удосконалення. Пс-ні основи орг-ції навч-вих-го процесу – врах-ня внутр-х пс-них механізмів вих процесу (наслідування, підкріплення, переконання). Можл-ті для розв-ку самових-ня настають у підлітковому віці.