49. Методика колективного творчого виховання.

Демократизація і гуманізація суспільства зумовили відповідні зміни в методиці виховної роботи. Вихователь орієнтується на позитивні якості учня, вірить у його творчі сили, намагаючись активізувати і розвинути їх. Цьому сприяє творчий підхід до школярів, гнучкість форм впливу на нього, урізноманітнення змісту діяльності дитячого колективу. Узгоджується з таким підходом методика колективного творчого виховання (КТВ), створення російським педагогом Ігорем Івановим ( 60-ті рр. XX ст.)- Методика КТВ залучає до діяльності кожного учасника колективу, орієнтуючись на спільне вироблення дітьми і дорослими мети колективу, використовуючи одночасно різні види виховного впливу, вирішує; виховні завдання непомітно для вихованців. У методиці КТВ чітко окреслюються 3 складові: людяність, діяльність, творчість. Основними її перевагами є соціальна спрямованість діяльності і вся колективна діяльність мак бути спрямована на поліпшення роботи школи, дитсадка чи будинку ): турботливі стосунки (коли з дітьми налагоджено щирі стосунки, можна сподіватися на інтерес до спільної діяльності); поділ колективу на міні- колективи (критерії поділу - інтереси, прагнення, місце проживання); колективні творчі справи (КТС) (е основним виховним заходом); чергування творчих доручень ( перевибори органів самоврядування, обмін постійними оправами, дорученнями між міні-колективами); різноманітність діяльності (кожна справа має свою стрижневу спрямованість, згідно з якою КТС класифікують на організаційні, суспільні, пізнавальні, трудові, художньо-естетичні, спортивно-оздоровчі. Кожну КТС очолює рада, чисельність якої залежить віл масштабів і характеру роботи. КТС передбачає такі етапи: 1). Попередня робота вихователів; 2). Колективне планування; 3). Колективна підготовка роботи; 4). Реалізація КТС; 5). Колективне підбиття підсумків КТС; 6). Найближчі плани КТС.

50. Методика індивідуальної виховної роботи з учнями.

В усіх педагогічних посібниках підкреслюється значення двох принципів: врахування вікових особливостей і здійснення виховання на основі індивідуального підходу. Індивідуальний підхід передбачає опору на індивідуальні якості. Останні виражають дуже важливі для вживання характеристики - спрямованість особистості, її ціннісні орієнтири, життєві плани, сформовані настанови, домінуючі мотиви діяльності і поведінки. Ні вік, взятий окремо, ні індивідуальні особливості особистості (характер, темперамент, воля). Принципи індивідуального підходу у вихованні потребують, щоб вихователь постійно вивчав та добре знав індивідуальні особливості темпераменту, риси характеру, погляди, смаки, звички своїх вихованців; вмів діагностувати і знав реальний рівень сформованості таких важливих особистісних якостей, як образ мислення, мотиви, інтереси, спрямованість особистості, ставлення до життя, праці та ін.; постійно залучати кожного вихованця для посильної для нього і всеускладнюючої діяльності, що убезпечує прогресивний розвиток особистості; своєчасно виявляв і усував причини, які можуть перешкодити Досягненню мети, а якщо ці причини не вдалося своєчасно виявити та позбавитись, то оперативно змінював тактику виховання в залежності від нових умов та обставин; максимально спирався на власну активність особистості; поєднував виховання з самовихованням особистості; розвивав самостійність, ініціативу, самодіяльність вихованців, не стільки керував, скільки вміло організовував і спрямовував діяльність, яка б забезпечувала б успіх. При індивідуальному підході врахування вікових та індивідуальних особливостей набуває нової спрямованості. У процесі роботи з дітьми вихователеві необхідно звертати серйозну увагу на індивідуальні особливості сприймання, мислення, пам’яті, уваги, уяви, мови, характеру, темпераменту, волі своїх вихованців.