22. Аналіз групи методів організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.

Словесні тлумачення понять, явищ. Використовується під час викладання нового матеріалу, а також у процесі закріплення. Необхідно передбачати зрозумілість головної думки та основних моментів, передбачати повторення найважливіших положень, містити висновки й узагальнення, Наочність - оснащення ілюстраціями статистичної наочності, плакатів, картам; використання приладів, дослідів, технічних установок.

Практичні методи передбачають різні види діяльності учнів і вчителя, але потребують великої самостійності учнів у навчанні. Всі методи між собою тісно пов'язані. Завдання вчителя: знайти оптимальне поєднання цих методів, не припускаючи необґрунтованого вибору.

За джерелом передачі та сприйняття навчальної інформації	За логікою передачі та сприйняття навчальної інформації	За рівнем самостійності мислення школяра	За рівнем управління навчальною роботою
Словесні: розповідь, бесіда, лекція. Наочні: ілюстрації, демонстрації. Практичні: дослідження, багаторазове повторення певних дій, лабораторні роботи та ін.	Індуктивні від одиничного до загального. Дедуктивні від загального до одиничного, спрямування думки руху	Репродуктивні. Проблемно-пошукові	Під керівництвом вчителя. Самостійна робота учнів: робота з кнтгою, письмові завдання, виконання трудових завдань.

23. Аналіз групи методів стимулювання та мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

Методи стимулювання- методи спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню школярів навчальною інформацією (методи формування пізнавальних інтересів, метод забезпечення успіху в навчанні, метод пізнавальних ігор, метод створення ситуації інтересу в процесі викладання навчального матеріалу).

Методи стимулювання обов’язку і відповідальності у навчанні передбачають пояснення школярем суспільної та особистої значущості учіння, висування вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов’язку, заохочення до сумлінного виконання обов’язків, оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потреби вказівки на недоліки, зауваження.

Методи стимулювання та мотивації навчально-пізнавальної діяльності
Методи стимулювання інтересу до навчання	Методи стимулювання обов’язку і відповідальності
Пізнавальні ігри. Створення емоційно-моральних ситуацій. Забезпечення успіху. Опір на життєвий досвід.	Переконання . Вимога. Вправи. Заохочення та покарання.

24(28). Методи контролю та самоконтролю навчальних досягнень учнів. Особливості контролю і оцінки результатів навчання в сучасних умовах.

Методи контролю - сукупність методів, які дають можливість перевірити рівень засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок. Усний контроль - учні вчаться логічно мислити, висловлювати свої думки грамотно, образно, емоційно. Індивідуальні опитування - передбачає розгорнуту відповідь учня на оцінку (вміння пояснити матеріал, навести власні приклади). Фронтальне опитування - перевірка знань, умінь і навичок одразу багатьох учив. Стимулює активність учнів, сприяє повторенню та систематизації знань. Комбіноване опитування - перевірка знань одного учня усно, решта виконує певні завдання. Метод письмового контролю - письмова перевірка знань, умінь та навичок (контрольна, твір, переказ), метод тестового контролю - відповідь учня на тестові завдання; метод графічного контролю - метод застосовування на уроках малювання, креслення, геометрії; метод програмованого контролю - висування до всіх учнів стандартних вимог. Метод практичних перевірок - передбачає оволодіння системою фактичних умінь і навичок. Метод самоконтролю - усвідомлене регулювання учнем своєї діяльності за для забезпечення та таких ЇЇ результатів, які б відповідали поставленим цілям. Метод самооцінки передбачає критичне ставлення учня до своїх здібностей і можливостей та об’єктивне оцінювання досягнутих успіхів.

Під поняттям "контроль" розуміють виявлення, вимір і оцінку знань, умінь тих, хто навчається. Сама процедура виміру наз. перевіркою. Результат перевірки наз. оцінкою. Основою для оцінки успішності учнів є підсумки контролю, при цьому враховуються кількісні показники оцінювання (бали) та якісні (оцінні судження типу "відмінно", "добре", "задовільно", а також словесне пояснення вчителя виставленої тієї чи іншої оцінки). На суч. етапі розвивальної теорії і практики потреба надати процесові оцінювання більш якісних хар-к, дати можливість вчителеві при оцінюванні враховувати різні рівні, повноту, глибину відповіді учня, узаконити практику використання вчителем оцінки з позначками "+" чи "-" - все це призвело до того, що у практиці сучасної школи в Україні з 2000р. використовується 12-ти бальна с-ма оцінювання. При оцінюванні враховується повнота, свідомість і міцність засвоєння найважливішої наукової інформації, яка передбачена програмами; знання і розуміння зв'язків і взаємо залежностей між вивченими явищами, вміння користуватись знаннями для пояснення явищ і фактів, самостійність мислення.

Використання 12-ти бального оцінювання сприяє діагностиці результатів н-ня, яка включає поряд з констатацією результатів н-ня (оцінкою) аналіз та прогнозування подальшого їх розвитку.

Контроль і оцінка настільки важливі компоненти н-ного пр-су, що продовж століть педагоги дискутують про потребу в оцінюванні, його форми та значення. Каменський закликав зважено користуватися правом на оцінку. Ушинський різко критикував форми контролю, які пригнічують розумову д-ть учнів. У перших документах щодо роботи радянської школи, були положення про відміну домашнього завдання, оцінки, екзаменів. Контроль успішності замінювався самоконтролем учнів; за звітом одного оцінювались результати роботи бригади учнів та ін. З 1932р. почали виявлятися такі недоліки контролю успішності, перейдено на строгий, с-матичний індив-ний облік знань учнів. У теперішній демокр-ній школі навчаюча, виховна, розвиваюча ф-ції контролю виражаються у поєднанні контролю з самоконтролем (оцінка, самооцінка, співоцінка вчителя і учнів).

В сучасній педагогіці використовується практика навчання без оцінок (особливо в початковій школі). Грузинські вчені вважають, що в основі розвитку учнів у процесі навчання є почуття успіху, тому не бажано ставити незадовільні оцінки, а на початку навчання не ставити оцінок взагалі, обмежуючись схваленням.

Основне про контроль у н-ному процесі: Завдання: 1.виявити обсяг і глибину знань, 2.виявити труднощі і помилки, 3.отримати інформацію про сам-ну роботу учнв, 4.встановити готовність учнів до сприйняття нового матеріалу, 5.перевірити ефективність методів і форм н-ня. Види: 1.попередній, 2.поточний, 3.тематичний, 4.періодичний, 5.підсумковий. Функції: 1.освітня, 2.діагностична, 3.виховна, 4.розвивальна, 5.стимулююча, 6.управлінська. Методи: -спостереження, -усні вправи, -письмові вправи, -графічні вправи, -практичні вправи, -тестові завдання, програмовані вправи. Форми: 1.індивідуальна, 2.фронтальна, 3.групова, 4.запік, 5.екзамен.

Вивчення пс-гії. пед-ної оцінки займався пс-г Ананьєв. Експериментальні д-ня вченого підтверджують в-вний вплив педагога через оцінку на форм-ня учня. Він розглядає оцінку як впливаючу на: а)розуміння, розвиток, коли допомагає учневі усвідомити процес свого н-ня і засвоєні знання; б) на емоційно-вольову сферу, збуджуючи переживання успіху чи невдачі, форм-ня стосунків та вчинків; в)статус (місце, положення) учня в колективі; г)зміну ставлення до учня у сім'ї. Ананьєв обґрунтував поняття взаємооцінки, коли піл впливом оцінювання учня товаришами, школою, сім'єю, він відповідно оцінює їх. Експериментальне було доведено зв'язок між окремими оцінками учня на уроці і тим, як вчитель характеризує успішність даного учня в загальному. Самоконтроль і самооцінка є стр-ними комп-ми учб д-ті учні. Контроль організовує вчитель. Дуже важливо, щоб контроль переріс у самоконтроль, оцінка – в самооцінку.