13. Емоційні процеси особистості.

Емоції - це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Бувають: прості (переживання задоволення від їжі, бадьорості втоми, болю), складні (переживання задоволення від музики чи пейзажу). Емоції бувають: стенічні (спонукають до діяльності), чи астенічні (пригнічують), довготривалими або короткочасними. Розрізняють: біологічні емоції (ґрунтуються на біологічних потребах), соціальні емоції (оцінка соціального смислу дій).

Афект – сильне короткочасне збудження, яке оволодіває людиною так сильно, що вона втрачає здатність контролювати свої вчинки та дії (сильна радість, вибух гніву, страх).

Стрес – нагадує афект, виникає із-за напружених умов життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано і потребують рішучих заходів.

Фрустрація – емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності у стан безнадійності, втрати перспективи. Види фрустрації: агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани. Виникає при конфлікті з іншими, особливо в колективі, де немає підтримки.

Пристрасті - це сильні, стійкі, тривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості. Пристрасть виявляється у навчанні, праці. Бувають позитивні пристрасті і негативні пристрасті.

Почуття – це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції - радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо. Це ставлення особистості до індивіда чи події (естетичне, моральне, інтелектуальне).

14. Довільність поведінки людини.

Воля - психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей. Довільні дії - довільне сприймання, запам'ятовування. Довільна увага - це свідома регуляція, свідоме спрямування сил на досягнення свідомо поставленої мети – свідомо ставиться перед собою певна ціль й свідомо добивається її реалізації. Мимовільні дії неусвідомлені дії (безумовно рефлекторні рухи пов'язані з захистом організму). Якості волі: цілеспрямована поведінка, наполегливість, самостійність, самовладання. Витоки волі можна вбачати в довільних рухах, які з'являються у перші роки життя дитини і функціонують у процесі її діяльності. Вони ґрунтуються на реакції на зовнішні подразники, що стають предметом відчуттів. Надалі відчуваються самі реакції, що створює можливість керування рухами. Проте тривалий час вони спонукаються або ж гальмуються переважно за рахунок зовнішніх стимулів. Подальше ускладнення рухів відбувається в процесі предметних дій, де вони забезпечують розв'язання різноманітних задач і ґрунтуються на багаторівневій роботі нервової системи. Зрештою з'являються самостійні довільні дії, які спочатку дитина виконує під час спільної з дорослим діяльності. Це вже підпорядкування довільних рухів дитини значенням предметів та стосункам між людьми. Маніпулюючи предметами, чи граючись, дитина виявляє здатність поводити мовлення для аналогічного впливу на інших, а потім і на себе. Довільні дії мають власну логіку розвитку, яка призводить до формування довільної регуляції пізнавальної діяльності, та появи довільних пізнавальних процесів, довільної уваги, спостереження, довільного спостереження, відтворення, словесно-логічного мислення. В межах цієї логіки створюються можливості впливу на власну мотивацію, на створення засобу керування власною поведінкою завдяки рольовій грі та грі за правилами, що змушує дошкільника діяти всупереч бажанням. Це довільна регуляція поведінки з характерним виходом із ситуації, що склалася. Довільна регуляція - поведінка, що стосується соціальних норм, підкреслює роль зовнішньої опори, необхідної для здійснення довільної регуляції. Починаючи з молодшого шкільного віку довільна регуляція поступово набуває вигляду здатності учня підпорядковувати свої дії соціальним нормам. Те, що було вимогою дорослого, стає внутрішнім засобом, керуючись яким дитина вже самостійно будує свої стосунки з довколишнім оточенням. Причому робить це на підставі потреб, притаманних даному вікові. У підлітковому віці, наприклад, в потребах самостійності та самоствердженні. Тому, коли вчитель враховує зміст цих потреб і висуває до підлітків відповідні вимоги, то рівень їх здатності до саморегуляції зростає, оскільки вимоги вчителя перетворюються у власні вимоги підлітка до своєї поведінки, діяльності.