32. Проективні техніки у дослідженні особистості.

Поняття проективного методу ввів Лоуренс Франк (1939) для об’єднання групи різнорідних способів дослідження особистості, які передбачають здійснення людиною символічного переносу змісту внутрішнього світу на зовнішні предмети.

Існує багато різних видів проективних методик:

1. Методика структурування (передбачає надання досліджуваним певного змісту матеріалу):

• «Чорнильні плями Роршаха»,

• Наутофон

2. Методики конструювання (створення цілого з окремих частин):

• «тест мозаїки»,

• «тест мира».

3. Методика інтерпретації (передбачає тлумачення подій, ситуацій, зображень):

• Методика С. Розенцвейга,

• ТАТ (тематичний аперцепції тест).

4. Методики доповнення (завершення фрази чи історії)

• Інсайт-тест

5. Методики катарсису (самовираження в умовах емоційно напруженої творчості):

• Психодрама,

• «тест ляльок».

6. Методики імпресії (вибрати, надати перевагу одним стимулам на противагу іншим):

• Тест Люшера

7. Графічні методики (основані на самостійному зображенні предметів, людей, тварин)

• «малюнок сім’ї»,

• Автопортрет,

• «Дім-дерево-людина»

33. Сучасні напрями психотерапії

Психотерапія (ψυχή - душа, θεραπεία "зцілення, медичне лікування") — спасіння душі, лікування душі і завдяки цьому лікування людини в цілому, лікувальна дія душі щодо організму, досягнута завдяки психологічному впливу лікаря. Однак таке розуміння домінує в XIX ст.

На сьогодні існують два суттєво відмінні визначення психотерапії. Згідно з першим:

Психотерапі́я — область медицини, яка широко застосовує психологічні знання для діагностики та лікування різного роду захворювань. Таке визначення побутувало в СРСР, досьогодні державні виші РФ готують лікарів-психотерапевтів з числа тих, хто отримав медичну освіту за спеціальністю психіатрія.

Згідно з іншим, поширеним в Европі та США:

Психотерапія — це науково обґрунтований та емпірично перевірений вид діяльності, що спрямований на допомогу людям, які потерпають від психічних, психосоматичних, соціальних проблем або страждання, та використовує психологічні інструменти.

Тут психотерапія має більш значимий зв'язок з психологією. Тому психотерапевтами, після додаткової підготовки, стають спеціалісти-психологи.

Традиційно як психотерапію розглядають практику психоаналізу, який був зосереджений на суб'єктивних переживаннях і в цілому не торкався тілесних недугів. Таким чином саме психоаналіз сформував уявлення про психотерапію в сучасному "західному" розумінні.

Психотерапія проходить у формі індивідуальної консультації або групової роботи. Існує декілька напрямів психотерапії, що відрізняються за цілями, задачами, роллю психотерапевта, його методологічними установками.

1. Психодинамічний напрям

1.1. Класичний психоаналіз З. Фройда:

Цілі психологічної допомоги.

У класичному психоаналізі виділяються дві головні цілі психотерапії і консультування:

1. Усвідомлення неусвідомлюваного (мотивів, фіксацій, захисних механізмів, способів поведінки) і ухвалення адекватної і реалістичної інтерпретації.

2. Усиеніє Его для побудови реалістичнішої поведінки.

Роль психолога консультанта.

У класичному психоаналізі роль і позиція психотерапевта (консультанта) достатньо жорстко фіксована.

Основні вимоги до нього: невтручання, відчуженість, нейтралітет і особова закритість; уміння і здатність витримувати “перенесення” і працювати з “контрперенесенням”; тонка спостережливість і здібність до адекватних інтерпретацій. Одним з найважливіших вимог до психоаналітика виступає вимога усвідомлення власних проблем, реакцій і їх можливого впливу на клієнта. Недаремно проходження курсу тривалого і докладного психоаналізу є неодмінна умова професійної підготовки психоаналітика.

Вимоги і очікування від клієнта. По-перше, від клієнта очікується ухвалення самої концепції психоаналізу. У других, передбачається повна відвертість і готовність до тривалого (від декількох місяців до декількох років) періоду спільної роботи. У третіх, в умови контракту вноситься пункт, згідно якому клієнт бере на себе зобов'язання утримуватися від різких змін особистого життя впродовж курсу психоаналізу.

Психотехніка в класичному психоаналізі.

Класичний психоаналіз включає п'ять базисної техніки:

а) метод вільних асоціацій;

б) тлумачення сновидінь;

в) інтерпретація;

г) аналіз опору;

д) аналіз перенесення.

а) Метод вільних асоціацій припускає породження довільних, у випадковому порядку спадаючих на думку висловів, зміст яких може відображати будь-які переживання клієнта. Для консультанта аналітика важливі: вміст, послідовність і блокування у висловах. Останні два моменти є ключами до неусвідомлюваної проблематики, визначити яку зобов'язаний психоаналітик.

б) Тлумачення сновидінь. Даній техніці присвячена знаменита робота засновника психоаналізу з ідентичною назвою.

в) Інтерпретація, тобто тлумачення, пояснення, включає три процедури: ідентифікацію (позначення), роз'яснення (власне тлумачення) і переклад на мову повсякденного життя клієнта. Основні правила інтерпретації такі:

1) йти від поверхні углиб;

2) інтерпретувати те, що клієнт вже здатний прийняти;

3) перш ніж інтерпретувати те або інше переживання, вказати клієнту на захисний механізм, лежачий в його основі.

г) Аналіз опору. Основна функція цієї техніки - забезпечити усвідомлення клієнтом своїх его захисних механізмів і прийняти необхідну конфронтацію ним, враховуючи ту обставину, що саме опори

д) Аналіз перенесення (“трансферу”). У класичному психоаналізі перенесення постуліруєтся як неодмінний атрибут психотерапії і спеціально заохочується специфічною позицією аналітика (невтручання, відчуженість, закритість і т.п.).