25. Формування особистості. Психологія виховання.

Особистість формується на основі засвоєння людиною суспільних форм свідомості і поведінки. Моральна свідомість - це відображення в свідомості людини принципів і норм поведінки, що регулюють взаємини людей, їх ставлення до суспільної справи, до суспільства. Успішність виховання залежить від того місця, яке посідає особистість в колективі, від виконуваних нею функції та ставлення до них, від внутрішньої позиці вихованця, рівня його прагнень і домагань. Залежно від цього дитина по-різному переживає успіх і невдачу у своїй діяльності та поведінці, внаслідок чого у неї можуть закріплюватися не лише позитивні, а й негативні переживання, знижуватися зацікавленість змістом самої діяльності. Переживання, почуття, які виникають у дитини, як члена колективу, опосередковують вплив на її поведінку та діяльність. А через них - і на моральний досвід, що формується. Позитивна мотивація поведінки і діяльності зумовлює закріплення засвоєних особистістю ідеалів, норм, сприяє їх перетворенню у внутрішні засоби регуляції. Складається така важлива структура особистості, як її спрямованість, що є складною системою життєвих потреб, мотивів, інтересів, схильностей, прагнень, стимулюючих переживань, морального світогляду. Утворення структури спрямованості особистості є обов'язковою умовою моральної поведінки, яка регулюється узагальненими і стійкими моральними якостями характеру людини, що формується в процесі виховання. Видатний вітчизняний педагог А.С. Макаренко вважав добір і виховання людських потреб найважливішим завданням виховної роботи. Крім розвитку потреб, властивих людині, як споживачеві матеріальних благ, у вихованців слід розвивати вищі людські потреби., характер особистості як творця матеріальних і духовних цінностей. Це потреби у духовному спілкуванні з іншими людьми, у співпраці з ними, у моральній поведінці, знаннях, творчості тощо. Розвиток цих потреб зумовлює успіх у формуванні світогляду, рис характеру моральної людини, здатності до саморегуляції поведінки, її діяльності, у набутті знань, умінь навичок. На думку Костюка Г.С. виховання успішно керує цим процесом, якщо передбачає перетворення позитивних ситуаційних спонук на стійкі мотиви поведінки.

Психологічні механізми виховання. Одне з найважливіших завдань психології виховання полягає у вивченні психологічних механізмів формування особистості, які є необхідною умовою успіху перетворення виховних вимог суспільства у внутрішні регулятори поведінки і діяльності підростаючої особистості. Вплив вчителя на учнів цілеспрямовано та регульовано здійснюється шляхом використання таких механізмів: переконання, навіювання, наслідування.

Переконання включає в себе теоретично обґрунтовані (логічні) прийоми, за допомогою яких певна інформація, що повідомляється, органічно вплітається у сферу інтересів школярів.

Навіювання (сугестія) — відбувається вплив передусім на почуття, а через них - на розум і волю особистості, внаслідок чого сприймання інформації з певного джерела досить некритичне й мало усвідомлене.

Наслідування — мимоволі діти дошкільного і молодшого шкільною віку копіюють вербальні та поведінкові реакції спрямованості дорослих - батьків, родичів, учителів.

Зараження. В ході зараження від індивіда до індивіда переходять різні емоційні стани (захоплення, тривога, радість).

Рефлексія означає самосприймання себе з позиції партнера по спілкуванню.

Психолого-педагогічні прийоми виховання: бесіда, розповідь, лекції, метод прикладу. Результати виховання залежать не тільки від суспільних умов, а й від вікових та індивідуальних особливостей дітей та вихователів , типу нервової системи, темпераменту, тощо.