Таким чином, основними подіями у біосфері кайнозою можна вважати:

1) поширення та переважання серед флори материків покритонасінних рослин, при цьому, якщо в палеогені спостерігалось домінування деревних форм, то в олігоцені-міоцені сформувалися трав'янисті угрупування, так зване "велике остепніння рівнин"; в кінці неогену в умовах сильного похолодання виділилась арктична і тундрова рослинність;

2) бурхливу еволюцію та домінуюче становище серед тваринного світу ссавців, при цьому зміна фаун (бронтотерієва, індрикотерієва, анхітерієва, гіпаріонова) спричинялася зміною фізико-географічних обстановок на планеті;

3) виділення із групи ссавців у кінці мезозою - на початку кайнозою приматів, еволюція яких призвела до появи людини розумної.

6.

«Корисні копалини кайнозою»:

Нафта і газ: Україна (Західно-Українська провінція), Росія (Північний Кавказ), Азербайджан, Іран, Ірак, Саудівська Аравія, Кувейт, Мексика, Венесуела, США (Каліфорнія, узбережжя Мексиканської затоки), Туркменістан.

Кам’яне вугілля: Росія (Сахалін), Китай, Японія.

Буре вугілля: Україна (Дніпровський басейн), Росія (Південно-Уральський басейн), Німеччина (Рейнський басейн).

Залізні руди: Україна (Керч), Росія (Західний Сибір), Казахстан (Лисаківське), Південна і Центральна Америка, Індія, Австралія, Гвінея.

Боксити (90% всіх запасів): Австралія (Уейпа), Гвінея, Ямайка, Сурінам, Гайяна.

Марганцеві руди: Україна (Нікополь, Великий Токмак), Грузія (Чіатурі), Габон (Моанда).

Уранові руди: США (Вайомінг), Канада (Скелясті гори).

Олов’яні руди (80% світових запасів): Малацька оловоносна провінція (Малайзія, Індонезія), Південно-Американська - (Болівія, Аргентина).

Ртуть: Іспанія (Альмаден), Словенія (Ідрія), Туреччина, Італія, Перу, Болівія.

Мідні руди: Чилі, Болівія, Перу, США (Маямі).

Калійні солі: Україна (Калуш, Стебник), Франція (Ельзас).

Фосфорити: Північно-Африканська фосфоритоносна провінція (Марокко, Алжир, Тунс, Західна Сахара).

Сірка: Україна (Львівська обл.), Росія (Камчатка, Курильські о-ви), Японія, Італія, Туреччина, Ірак.

Алмази: Конго, ПАР, Гана, Намібія, Ангола, Гвінея, Танзанія.

Л - № 13 (2 години)

Загальні закономірності розвитку землі.

План:

1. Розвиток структури земної кори.

2. Особливості формування атмосфери та гідросфери.

3. Еволюція кліматів Землі.

4. Закономірності розвитку органічного світу Землі.

1.

«Розвиток структури земної кори».

В еволюції земної кори протягом тривалої геологічної історії спостерігається чітка направленість всіх явищ і процесів, поступове ускладнення структури. В.Ю.Хаїн (1985) виділяє 7 основних етапів у розвитку земної кори.

1. Догеологічний етап (4,6-4,0 млрд. років). На стадії догеологічної історії Землі відбувалась диференціація на внутрішні геосфери: ядро, мантію (з астеносферою) і земну кору базальтоїдного складу. Планета зазнавала інтенсивного бомбардування метеоритами, відбувався потужний вулканізм, внаслідок чого формувався рельєф, подібний до сучасного місячного. У кінці етапу внаслідок дегазації мантії були сформовані первісні атмосфера і гідросфера.

2. Катархейський етап (4-3,5 млрд. років). В утворених первісних водоймах почалось нагромадження перших осадових порід, які перешаровувались з продуктами вулканічних вивержень. На поверхні планети починаються екзогенні процеси, які поступово змінюють "місячний" рельєф, а утворювані при процесах фізичного та хімічного вивітрювання продукти руйнування первісної кори зносяться в моря, нейтралізуючи наявні там кислоти. Утворюються перші зародки майбутніх континентів - куполоподібні структури (нуклеари) - ділянки гранітизованої земної кори.

3. Пізньоархейський етап (3,5-2,6 млрд. років). На "сіро-гнейсовому" субстраті, тобто на корі континентального типу в умовах розтягу і суттєвого потоншення закладаються зелено-кам'яні пояси, які проходять повний цикл розвитку, що завершується загальним стиском, складчастістю, вторгненням гранітоїдів та метаморфізмом (біломорська складчастість).

4. Ранньопротерозойський етап (2,6-1,7 млрд. років). Це час дроблення первісної протоконтинентальної кори та поділу на стійкі ізометричні чи округло-овальні блоки-протоплатформи та рухомі зони, які їх розділяли - протогеосинкліналі. Завершення етапу знаменується карельською епохою складчастості, яка перетворює протогеосинкліналі у складчасті гірські країни. Кареліди, об'єднавшись із протоплатформами, утворили обширні ділянки континентальної кори (за деякими даними від 67 до 80% основної маси кори сучасних континентів) - сформувався фундамент древніх платформ. існує уявлення, що в кінці раннього- на початку пізнього протерозою всі платформи об'єднувались в єдиний континентальний масив Пангея - 1.

5. Пізньопротерозойський етап (1,7-0,6 млрд. років). У пізньому протерозої за рахунок деструкції континентальної кори платформ починається розвиток таких великих міжконтинентальних геосинклінальних поясів, як Урало-Монгольський, Середземноморський, Північно-Атлантичний. інші пояси (обидва Тихоокеанські та Арктичний) закладались по периферії континентів. У кінці етапу проявляється потужний байкальський (!!!) орогенез, який спричиняє завершення геосинклінального розвитку малих поясів (Бразильського та Внутрішньо-африканського),закладених ще на початку протерозою в тілі південних платформ. Значні території в межах великих поясів перетворились у складчасті гірські країни, приєднавшись до платформ, чи спаявши в єдине ціле їх розрізнені частини. Ряд байкальських структур в палеозої був втягнений у новий цикл геосинклінального розвитку. Пангея-1 виявилась роздробленою на ряд континентальних брил - великий суперконтинент Гондвана, до складу якого входили теперішні південні платформи, та північні материки - Північно- Американський, Східно-Європейський, Сибірський, відділені від Гондвани субширотним океаном Палеотетіс.

6. Палеозойський (геосинклінально-платформений) етап (570-230 млн. років). Розвиваються великі геосинклінальні пояси.

Внаслідок каледонської (!!!) орогенії в кінці силуру - початку девону спостерігається відмирання геосинклінального режиму на значних площах міжконтинентальних поясів та на окремих ділянках Тихоокеанського поясу. Північно-Американська та Східно-Європейська платформи спаялись у єдиний континентальний масив Лавренцію, що призвело до закриття північної частини Північно-Атлантичного поясу (океан Япетус). Після герцинської (!!!) орогенії в кінці етапу завершився розвиток ще двох великих поясів - Арктичного і Урало-Монгольського. Різко зростають площі, зайняті корою континентального типу. Лавренція, Сибірський материк (Ангарида) та Китайські платформи об'єднуються герцинідами Урало-Монгольського поясу в гігантську брилу - Лавразію, яка, очевидно, разом із Гондваною становили єдиний континент – Пангею - 2.

7. Мезозойсько-кайнозойський етап (етап утворення нових океанів) (230 млн. років – наш час). На цьому етапі розвивались лише три геосинклінальних пояси: Середземноморський та обидва Тихоокеанські. Скорочення океану Тетіс, розташованого в межах Середземноморського поясу, яке почалося ще в мезозої, в неогені завершилось зіткненням (колізією) континентальних брил Євразії та Гондвани і формуванням поясу молодих альпійських структур від Піренеїв до Гімалаїв. Розпад Пангеї на протязі мезозою призвів до розкриття нових океанів - Індійського, Атлантичного і Північного Льодовитого. Тихий океан та геосинклінальні пояси, які розміщувались по його периферії,в мезозої та кайнозої пережили свій активний розвиток. В мезозої (мезозойський (кіммерійський) орогенез (!!!)) в поясах сформувалися складчасті області в Кордільєрах та у північно-східній Азії, а в кайнозої – молоді гірські споруди альпійського орогенезу (!!!) (Альпи, Кавказ, Карпати та ін.). Під впливом процесів, що проходили в межах Тихого океану та Тетісу, в кайнозої активно проявились рухи епіплатформеного орогенезу в Центральній Азії.

Поряд із древніми розвивались і молоді платформи: епібайкальські, епікаледонські, епігерцинські. З кінця олігоцену континенти вступили в неотектонічний етап - час посилення піднять в орогенах, тектонічної активізації платформ.

Таким чином, як видно із вищесказаного, існує певна послідовна закономірність в перебігу еволюції земної кори і літосфери, "тектонічний кругообіг" за висловом В.Ю.Хаїна.

Коротко такий кругообіг, чи геодинамічний цикл, за іншою термінологією, можна уявити наступним чином:

1. Догеосинклінальна (доокеанічна) стадія починається деструкцією кори континентального типу. Активізація верхньої мантії спричинює утворення на континентах склепінчастих піднять (аркогенез), які можуть розтріскуватись і переходити в континентальні рифти. Процеси супроводжуються утворенням трапової формації.

2. Геосинклінальна (океанічна) стадія знаменує вже розкриття океанічного басейну. Спочатку це неширокі міжконтинентальні моря з корою океанічного типу, в яких нагромаджуються глинисті формації на фоні підводних вивержень основних лав. Розширення океанів призводить до формування в них серединно-океанічних хребтів з рифтовими долинами, де відбувається нарощування базальтової кори (спрединг). Характерне нагромадження вапняків, глибоководних глин, флішу.

Початок переважання процесів субдукції і обдукції над спредінгом фіксує і початок закриття океанічного басейну. Відбуваються процеси складкоутворення, згромадження осадових товщ за рахунок підсування літосферних плит одна під одну. В цей час іде відкладання тонких молас, флішу, нафтогазоносних формацій, відбувається вулканізм кислого та середнього складу, проходять вторгнення гранітних інтрузій та процеси метаморфізму. Кінець стадії знаменується закриттям океанічного басейну, утворенням на його місці складчастої низовинної суші з корою континентального типу.

3. Орогенна (епіокеанічна) стадія характеризується створенням гірського рельєфу на місці геосинкліналі. В цей час формуються насуви, покриви, шар'яжі, спричинені горизонтальним стиском, в умовах міжгірних западин, передгірських прогинів відкладаються грубоуламкові моласи.

Затухання тектонічної активності в регіоні, згладжування гірського рельєфу, приводять до переходу території у платформену стадію розвитку. Власне платформений розвиток тих чи інших ділянок земної кори також проходить у декілька етапів. На початковому, авлакогенному, етапі відбувається розтріскування фундаменту платформ, просідання лінійних блоків літосфери і утворення вузьких глибоких грабеноподібних структур - авлакогенів, в яких нагромаджуються континентальні уламкові породи, соленосні формації та ефузиви. На наступних етапах еволюції платформи - синеклізному і плитному загальна тенденція до прогинання призводить до формування над авлакогенами плоских депресій, заповнення їх осадками, а в подальшому до утворення суцільного осадового чохла, як наслідок осадконакопичення в умовах обширних морських трансгресій.

4. Епіплатформена стадія може наступати на окремих ділянках платформ після плитної і виражається у формуванні складчасто-брилових структур, гірського рельєфу, часто аркогенезу, нагромадженні грубоуламкових відкладів в міжгірних западинах. В деяких випадках утворення склепінчастих піднять (як у Східній Африці) призводить до формування у їх осьових частинах розривів, в таких випадках починаються уже процеси рифтогенезу, який веде до деструкції континентальної кори і знаменує початок геосинклінального процесу (догеосинклінальна стадія).

Таким чином, направлений розвиток літосфери і кори носить чітко виявлений циклічний характер. При цьому кожен тектонічний цикл в історії Землі (байкальський, каледонський, герцинський, мезозойський та альпійський) умовно складався із двох стадій: тривалої еволюційної стадії, яка змінювалась відносно короткочасною революційною - стадією інтенсивних тектонічних деформацій, потужного магматизму та метаморфізму осадових товщ. У першому випадку на Землі встановлювався таласократичний режим, у другому - геократичний.