Континентальні фації

Формуються під впливом екзогенних чинників і залежать від клімату, рельєфу і тектонічних рухів. Континентальні фації представлені переважно теригенними утвореннями, часто збагаченими оксидами заліза. До континентальних належать 1) елювіальні, 2) делювіальні, 3) колювіальні, 4) алювіальні, 5) еолові, 6) озерні, 7) болотні, 8) льодовикові та ін. фації.

Для відтворення умов формування давніх осадів за всією сукупністю характерних для них ознак (відтворення давніх географічних обстановок) застосовується метод, що отримав назву ФАЦІАЛЬНИЙ АНАЛІЗ. Основою фаціального аналізу є метод актуалізму, згідно якого сучасне може служити ключем до пізнання минулого.

Фаціальний аналіз включає в себе літологічний та біономічний. При літологічному аналізі фації визначають за особливостями структури і текстури гірських порід, а також береться до уваги мінералогічний склад, колір порід, перерви в осадко накопиченні та інші особливості.

Біономічний наліз базується на відтворенні палеогеографічних умов за викопними рештками організмів.

За даними фаціального аналізу будуються палеогеографічні карти, які досить детально відображають фізико-географічні умови формування досліджуваних гірських порід. Вони складаються для різних проміжків часу і бувають різного масштабу.

6. «Поняття про формації. Методи відтворення рухів земної кори»

ФОРМАЦІЯ – комплекс генетично пов’язаних фацій (комплекс гірських порід), спільне утворення яких зумовлене відповідними фізико-географічними те геотектонічними умовами.

За складом переважаючих фацій формації поділяють на магматичні, метаморфічні та осадові (у тому числі й вулканогенно-осадові).

Головними причинами, які зумовлюють виникнення осадових стійких асоціацій осадових порід є тектоніка і клімат. В залежності від тектонічного режиму серед осадових формацій виділяють геосинклінальні, ерогенні та платформені:

ГЕОСИНКЛІНАЛЬНІ – вирізняються смугастим поширенням, значною довжиною (понад 1000 км), шириною від кількох десятків до сотень км, великою потужністю (тисячі метрів) і переважно глибоководними умовами нагромадження гірських порід.

До геосинклінальних формацій належать: а) сланцева, б) кремнисто-вулканогенна, в) флішева (нім. – «текти»), г) вапнякова.

ОРОГЕННІ – характеризуються великим поширенням грубоуламкових порід, значною потужністю і широким діапазоном формування – від морських до наземних. Виділяють дві основні орогенні формації: нижню і верхню моласову (лат.- «м’яка»).

Перша утворюється в умовах переважно мілководних водних басейнів і представлена пісковиками, глинами, мергелями, рідше вуглистими відкладами, нафтою, гіпсом, ангідритами й солями. Друга орогенна формація утворюється на суходолі. Серед її відкладів зустрічаються конгломерати, пісковики, алевроліти, глини, лімнічне вугілля та червоноколірні грубоуламкові осади.

ПЛАТФОРМЕНІ формації, у порівнянні з попередніми, мають значно меншу потужність (десятки і сотні метрів). В їх складі переважають континентальні, лагунні і морські мілководні фації, для яких характерна невитриманість і строкатість складу та значні площі поширення. Провідна роль у формуванні платформених формацій належить клімату, а їх кількість є дуже значною. Серед платформених формацій вділяються континентальна уламкова, паралічна вугленосна, трансгресивна піщано-глиниста, карбонатна, трапова та ін.

Методи відтворення рухів земної кори:

Тектонічні рухи часто призводять до зміни первісного залягання верств гірських порід і характеру земної поверхні, тому відтворення часу їх прояву, амплітуди та інших показників є дуже важливим.

Основними методами, які використовуються для відтворення коливальних тектонічних рухів є: 1) аналіз геологічних і палеогеографічних карт, 2) аналіз потужностей верств гірських порід, 3) аналіз структурних перерв і незгідностей.

Л - № 10 (4 години)