3. «Ефузивний магматизм»

ЕФУЗИВНИЙ МАГМАТИЗМ – це магматичні процеси, які відбуваються на поверхні Землі. Його часто називають ВУЛКАНІЗМОМ (від лат. «Vulcanus» - бог вогню).

У вулканічному процесі існує 3 стадії:

1.- субвулканічна – в астеносфері виникають найсприятливіші умови для утворення магми;

2.- головна – безпосереднє виверження;

3.- поствулканічна – настає після виверження.

Магма виливаючись на поверхню утворює ЛАВУ (італ. «lava» - рідка). Лава може виливатись як через вулканічні кратери, так і через тріщини. В другому випадку лава формує великі покриви (плато). Подібні виверження характерні для Ісландії та ряду островів Океанії. Під час невеликих вивержень лава утворює базальтові покриви.

Слід відзначити, що інколи виливи базальтової лави супроводжуються вибухами. Вулкани, де таке явище має місце називають ЕКСПЛОЗИВНИМИ (фр «explosion» - вибух). В результаті вибухів утворюються експлозивні тріщини різної глибини залягання і різних напрямків простягання.

При виверженні вулканів центрального типу, лава майже виключно виходить на поверхню через жерло. У будові вулкана центрального типу виділяють наступні елементи:

1) Магматичний осередок;

2) жерло;

3) Кратер (закінчення жерла);

4) Кальдера (ісп. «caldera» -

великий котел);

5) конус;

6) побічні (паразитичні) жерла;

7) сомма – дугоподібний вал

кальдери;

8) лавовий потік;

9) атріо (лат. «atrium» -

темний, внутрішній двір) –

улоговина між соммою і

конусом.

ПРОДУКТИ ВУЛКАНІЧНИХ ВИВЕРЖЕНЬ:

1) РІДКІ. До них належать лави різного складу, які відрізняються від магми вмістом розчинених газів. За хімічним складом (в основному вміст SiO2) лави поділяються на: кислі (SiO2 > 65%), середні (SiO2 – (65-52%)), основні (SiO2 – (52-45%)) та ультра основні (SiO2 < 45%).

Найбільш поширеною на Землі є основна базальтова лава переважно темного забарвлення (SiO2 приблизно 52%) з температурою на виході близько 1200ºС. Така лава володіє низькою в’язкістю і, як наслідок, високою рухомістю. Вона утворює потоки й покриви.

Середні й кислі лави мають високу в’язкість і низьку текучість, що часто призводить до закупорювання кратерів і зумовлює вибухи. Температура таких лав 800-1000ºС. Майже всі катастрофічні для людей виверження пов’язані саме з середніми та кислими лавами.

2) ТВЕРДІ. За розміром поділяються на 5 типів:

- вулканічний попіл – найдрібніші гострокутні уламки пемзи, вулканічного скла та ін. мінералів розміром до 0.1 мм (їх можна розрізняти лише під мікроскопом);

- вулканічний пісок – дрібні частинки (попіл, пил, пісок) діаметром від 0.1 до 2 мм сірого, білого, жовтого і червоного кольорів. Осідаючи й ущільнюючись пісок, попіл і пил формують вулканічний ТУФ – зцементований твердий продукт. Слід відзначити, що на суходолі формуються туфи, а в океанах туфіти;

- вулканічні уламки (лапілі – лат. «lapillus» - камінець ) діаметром 1-3 см;

- вулканічні бомби – уламки лави викинуті вгору в розжареному стані й округлені в польоті до сферичної або веретеноподібної форми діаметром від кількох сантиметрів до кількох метрів;

- вулканічні брили – великі згустки лави об’ємом 10-25 м³ і вагою до 70 т, що викидаються під час виверження.

Весь твердий уламковий матеріал, що викидається з вулканів у геологічній літературі прийнято називати ПІРОКЛАСТИЧНИМ (гр. вогонь і уламок).

3) ГАЗОПОДІБНІ ПРОДУКТИ вулканічних вивержень (фумароли – лат. «fumus» - дим) мають дуже різноманітний склад газів. Виділяються наступні їх види:

- сухі фумароли – мають температуру 650-1000ºС і складені фтористо-хлористими сполуками без води;

- кислі фумароли - мають температуру 400-650ºС і представлені головним чином HCl, SO2, H2S, H2O;

- лужні фумароли (їх часто називають аміачними) - мають температуру 200-400ºС. Це головним чином аміачні солі, аміак (NH4) та вода (H2O);

- сірчисті фумароли (сольфатари (італ. «solfatare» - сірка)) - мають температуру 100-300ºС і представлені головним чином H2S, SO2, СО2, H2O, N2, NH4;

- вуглекислі фумароли (мофети (італ. «mofeta»)) - мають температуру до 100ºС і представлені головним чином SO2, H2S, H2O.