Глава X

Конституційні основи судової влади в Україні

Г

1. Основи судової влади і судової системи та Ті принципи

Відповідно до статей 8 і 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина гарантуються і захищаються судом.

Роль і місце суду в системі органів державної влади ви­значається основним завданням — охорона і захист від імені держави прав і свобод від свавілля як з боку держави, її ор­ганів та посадових осіб, так і громадян.

Критерієм такої охорони і захисту є Конституція та За­кон, від імені яких і на підставі яких суд ухвалює рішення про порушення або юридичну обгрунтованість (конституцій-ність, законність) актів, дій, відсутності або наявності пору­шення прав і свобод людини і громадянина.

Суд, діючи в межах визначеної законом правової проце­дури, за ініціативою заявника розглядає і вирішує криміналь­ні, цивільні, адміністративні та інші справи, питання щодо конституційності і законності актів і дій державних органів.

Судовій владі, на відміну від інших гілок державної вла­ди, притаманні специфічні риси: вона має конкретний харак­тер; не належить будь-якій судовій установі (оскільки термін "суди" є узагальненням), а здійснюється судами — носіями судової влади.

Судові системи, як правило, являють собою структуру які мають певну кількість рівнів автономії, розгалужену сис­тему взаємозв'язків.

У країнах світу розрізняють судові системи з внутріш­ньою і зовнішньою спеціалізацією.

-444-

До першого виду належать судові органи, які розгляда­ють справи, що стосуються всіх галузей права, тобто всере­дині кожної судової установи, як правило, виділяють само­стійні органи (колегії, камери тощо) або одноособові суди, які спеціалізуються на розгляді справ одного профілю: кримі­нальних, цивільних, адміністративних, трудових тощо. Мо­жуть бути предметом розгляду і справи щодо конституцій­ності певного акта або дії (Китай, В'єтнам, Угорщина).

У системах із зовнішньою спеціалізацією формуються кілька самостійних підсистем загальної (цивільні і кримі­нальні справи) адміністративної, військової, морської, соці­альної, трудової, податкової, фінансової (Велика Британія, Німеччина, Франція), арбітражної або господарської (Росія, Молдова, Америка, Україна) юстиції.

Поряд із судами з внутрішньою і зовнішньою організа­цією, існують і адміністративні суди. Класичним прикла­дом системи таких судів вважається французька. До юрис­дикції цих судів включається вирішення питань щодо відповідності закону актів і дій органів і посадових осіб — представників виконавчої влади.

Адміністративному судовому процесові притаманна низ­ка особливостей порівняно з ординарним: підвищена реаль­ність проведення закритих слухань, процес має в основному слідчий, не змагальний характер тощо. Проте на адміністра­тивні суди поширюються вимоги так званого природного правосуддя — фундаментальні основи матеріального права і процесу, адже "ніхто не повинен бути суддею у власній справі", "ніхто не може бути засуджений, доки його не ви­слухав суд", "рішення має бути оскаржено до вищестоящого суду загальної компетенції" тощо¹.

Більшість дослідників включає адміністративну юстицію до складу судової влади.

В Україні давно стояло питання щодо створення адмі­ністративних судів. Саме вони особливо необхідні для роз­в'язання суперечливих питань у взаємовідносинах місцевих державних адміністрацій як органів державної виконавчої

¹ Докладніше див.: Арчер П. Английская судебная система. — М., 1958. — С. 257—261; Брзбан Г. Французское административное право. — М., 1988. — С. 367; ВедельЖ. Административное право Франции. — М„ 1973. — С. 34—35.

-445-

влади і органами місцевого самоврядування. Такі суди відпо­відно до Закону України "Про судоустрій України" створено. Кожна з вищеназваних підсистем у свою чергу характе­ризується досить складною організаційною структурою. Так, у Німеччині існують п'ять практично автономних судових підсистем: суди загальної юрисдикції, включаючи федераль­ну судову палату Верховного Суду; вищі суди земель; адмі­ністративні суди та вищі загальні адміністративні суди; фі­нансові суди (федеральні та загальні); трудові суди (федеральні та загальні); соціальні суди (федеральні та зе­мельні). Координаційну функцію виконує об'єднаний сенат вищих судів¹.

У ряді країн (Вірменія, Україна) передбачено утворення судів першої, апеляційної, касаційної інстанцій, господар­ських тощо.

Особливе, але не безспірне місце серед спеціалізованих судів посідають конституційні суди. Одні країни відповідно до законодавства, включають ці органи до складу судової влади (Росія, Грузія та ін.), хоч і наділяють їх певною само­стійністю, інші виділяють їх у самостійну галузь (Італія, Іс­панія, Молдова та ін.). Особливе становище займають кон­ституційні ради у Франції, Казахстані.

Незалежно від виду спеціалізації судові системи, як пра­вило, мають жорстку ієрархічну ("вертикальну") організа­ційну структуру, яка обумовлена, по-перше, вимогами судо­вого процесу (можливість оскарження рішень нижчих судів), а, по-друге, — формою державного устрою держави. Кількість судових ланок або інстанцій звичайно визначаєть­ся від двох до чотирьох.

Дволанкові судові системи характерні для держав з прос­тим адміністративно-територіальним поділом (Литва, Латвія, Естонія, Молдова). Суд першої інстанції розглядає основну масу справ, а Верховний суд виступає як суд другої інстан­ції, який розглядає касаційні або апеляційні скарги і протес­ти, а також виступає першою інстанцією щодо обмеженого кола найважливіших справ.

У більшості країн історично склалися такі дві основні форми судового процесу другої інстанції — апеляційна і ка­саційна (США, Франція, Індія).

Див.: Сравнительное конституционное право. — С. 645.

-446-

Значно частіше трапляються три- і чотириланкові судові системи (районний, міський, окружний суди) як суди першої інстанції. Обласні суди розглядають основну масу справ і водночас виступають як суди другої інстанції (апеляційної і касаційної). Триланкова система існує у Болгарії, Угорщині, Казахстані, Вірменії та Польщі.

Нарешті, чотириланкова система існує у Франції, Італії, Латвії та інших країнах.

Свої особливості має устрій судових систем у федератив­них державах, який відрізняється своєю складністю. Най­більш поширені дві моделі — централізована, або німецька, і децентралізована, або дуалістична, американська.

Межі судових округів і кордони адміністративно-терито­ріальних одиниць у більшості країн не збігаються (США, Ве­лика Британія, Італія), що дає змогу реалізувати принцип не­залежності судової влади, оскільки звільняє суддів від впливу як центральних, так і місцевих органів виконавчої влади.

Організація і діяльність суддів, як правило, є предметом не лише власного законодавчого регулювання, а й перш за все конституційного. Це пояснюється тим, що особлива ува­га приділяється питанням організації і діяльності судової влади саме в конституціях тих країн, які визнали теорію роз­поділу державної влади основним принципом побудови де­мократичної, правової держави. В цьому разі суд виступає як основний гарант додержання прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності, з одного боку, а з другого, — як самостійна гілка державної влади, що відіграє важливу роль у системі стримувань і противаг трьох гілок державної влади.

Так, Конституція України проголошує як основне і соці­альне завдання та функцію суду — захист невід'ємних прав людини і громадянина (ч. З ст. 8, частини 1, 4 ст. 55 та ч. 1 ст. 124).

На відміну від законодавчої і виконавчої гілок державної влади, статус і зміст яких визначається досить змістовно у відповідних розділах Конституції, статус судової влади, як правило, розкривається, в першу чергу, шляхом формування принципів і підстав їх здійснення.- Зміст цих принципів перш за все стосується організації і діяльності судової влади і є різний у відповідних країнах. Проте у більшості з них, вони, як правило, включаються у текст конституції, незважаючи

-447-

на те, що можуть бути різними за змістом та обсягом. Нез­важаючи на це, можна виділити найважливіші принципи, які дістали правове закріплення у більшості конституцій сучас­них демократичних країн світу.

До них, зокрема, належать такі: проголошення незалеж­ності судової влади (суду, суддів) і створення відповідних конституційних гарантій їх незалежності (ч. 1 ст. 126); здійснення правосуддя лише судами і суддями (ч. 1 ст. 124); наявність конституційної заборони на створення надзвичай­них або особливих судів (ч. 5 ст. 125); публічність (глас­ність, відкритість, доступність) судових слухань (п. 7 ч. 4 ст. 129); мотивованість судових дій, виключні рішення; ви­значення змісту судової дієздатності та правового статусу суду (залежно від форми держави) — (ст. 124); закріплення судових гарантій прав і свобод особи (ч. 2 ст. 59, статті 61, 62 та 63); визначення статусу конкретних носіїв судової вла­ди — суддів (статті 126—128 Конституції).

Основи судової влади, судової системи та їх принципи мають свої особливості й деталізацію у Конституції та зако­нах України.