11 2-290

- 321 -

Для підготовки проектів законодавчих актів Верховної Ради України, проектів рішень, рекомендацій, висновків ко­мітетів і розгляду питань, що обговорюються на засіданнях комітетів, можуть створюватися робочі групи і призначати­ся їх керівники.

До складу робочої групи включаються члени комітету, інші народні депутати України, які не є членами цього комі­тету, за їхньою згодою, а також можуть включатися праців­ники Секретаріату Верховної Ради України, науково-дослід­них інститутів і навчальних закладів, фахівці-практики,

автори проектів.

Робочу групу очолює народний депутат України, якщо він в ініціативному порядку бере на себе відповідальність за підготовку відповідного законопроекту. Напрацьовані мате­ріали вона подає на розгляд комітету.

Питання, що належать до відання кількох комітетів, мо­жуть за їх ініціативою, а також за дорученням Верховної Ра­ди України розглядатися комітетами спільно. Спільні засі­дання веде один із голів цих комітетів за їх взаємною згодою. У разі необхідності спільне засідання за рішенням комітетів можуть вести Голова Верховної Ради України або його за­ступники.

Рішення, прийняті на спільному засіданні комітетів, під­писують голови відповідних комітетів. Голосування з обгово­рюваних питань проводиться окремо.

Спільне засідання комітету, на якому розглядається про­позиція про дачу згоди на затримання, арешт чи притягнен­ня до кримінальної або адміністративної відповідальності народного депутата України, веде Голова Верховної Ради Ук­раїни, а у разі його відсутності — заступник Голови Верхов­ної Ради України.

Комітети подають на розгляд Верховної Ради України свої висновки, рекомендації на підготовлені ними законопро­екти чи проекти інших актів. Оформлення документів комі­тетів має відповідати вимогам, встановленим Регламентом Верховної Ради України та Законом.

Висновки комітетів за наслідками попереднього роз­гляду проекту законодавчого акта повинні містити:

обгрунтування доцільності його розробки чи прийняття; загальну характеристику проблем, розв'язанню яких сприя­тиме прийняття даного законопроекту; фінансово-економіч-

- 322 -

не обгрунтування, якщо реалізація законопроекту потребує матеріальних витрат; пропозиції про запровадження нової статті бюджету щодо збільшення чи зменшення урядових надходжень або оподаткування; аналіз того, чи не зумовить прийняття законопроекту додаткову інфляцію.

До висновку комітету кожен з його членів може подати свої зауваження чи окрему думку.

Висновки або рекомендації комітетів щодо обрання, при­значення або затвердження Верховною Радою України кан­дидатур посадових осіб мають містити: перелік документів щодо посадової особи, які розглянув комітет, відповідно до чинного законодавства; висновки кваліфікаційного комітету і комітету щодо рівня кваліфікації та освіти кандидата на по­саду; перелік документів, які додатково витребував комітет для ознайомлення із службовою кар'єрою кандидата на по­саду; чітко виражену точку зору комітету щодо схвалення чи заперечення стосовно кандидатури посадової особи; обгрун­тування і мотиви прийнятого рішення.

Висновок комітету щодо нагляду і контролю за діяльні­стю органів державної виконавчої влади або посадової особи має містити конкретні посилання на статті законодавчих ак­тів України, що передбачають норми, які порушує або нена-лежно виконує цей орган чи посадова особа, з зазначенням фактів, що це підтверджують.

У висновку мають бути визначені заходи, які необхідно здійснити для усунення недоліків, виявлених комітетом, та мотивації щодо відповідальності посадової особи, рівня відпо­відності її посаді, яку вона обіймає, та рекомендації щодо здійснення інших організаційних заходів.

Після обрання комітетів Верховна Рада України вирішує питання порядку денного сесії.

Щодо порядку формування парламенту України на під­ставі принципу представництва, який безпосередньо впливає на утворення органів Верховної Ради України.

Існують дві основні умови, яким має відповідати внутріш­ня організація будь-якого законодавчого органу: наявність певного зводу правил, яким він керується під час проведен­ня своїх засідань, організації дебатів, поведінки депутатів, голосування тощо; та обов'язкове додержання встановлених правил усіма учасниками парламентської діяльності.

й»

-323-

Стосовно першої умови. Як зазначилося, в Україні ще 27 липня 1994 р. Верховна Рада прийняла Регламент Вер­ховної Ради, в якому визначалася процедура діяльності цього органу. На жаль, після прийняття у 1996 р. Конститу­ції України, багато його положень не відповідає Основному Закону, а робота з підготовки нового Регламенту здійснюєть­ся досить повільно.

Щодо другої умови. Парламент як загальнонаціональна виборна установа втілює в собі представництво різних су­спільних інтересів. У цьому розумінні життєдіяльність будь-якої представницької установи багата на конфлікти і зіткнен­ня. Саме тому для парламенту, більш ніж для будь-якого органу, важливі процедури, які встановлюються і додержу­ються самими учасниками цих процедур. У зв'язку з цим надзвичайно важливим завданням парламенту України є розробка і прийняття "Кодексу поведінки депутатів Верхов­ної Ради України".

У процесі формування органів Верховної Ради України на сучасному етапі першорядним завданням було питання про визначення правового статусу парламентської більшості і опозиції — проблема, яка мала бути вирішена значно раніше.

Як відомо, формування парламентської більшості відбу­лося наприкінці січня 2000 р. на підставі об'єднання дрібних політичних партій. З метою визначення її статусу розробляв­ся проект Закону "Про парламентську більшість Верховної Ради України", причому згадана більшість вважалася постій­но діючою, тобто фактично вона перетворювалася на постій­но діючий орган Верховної Ради, що не відповідає Конститу­ції України. Головне не це, а те, що не були визначені шляхи перетворення ситуаційної більшості на конструктивну.

Крім того, у будь-якому парламенті країн світу немає за­кону про парламентську більшість. Навпаки, у країнах з дав­німи парламентськими традиціями, прийнято закони, в яких визначається правовий статус опозиції. Тому вважаємо, що невідкладним завданням Верховної Ради України була б під­готовка проекту Закону "Про опозицію" з наступним його прийняттям парламентом. Це зняло б низку незрозумілих питань, зокрема, чому найбільші за складом політичні партії у 2001 р. були позбавлені права формувати відповідні комі­тети Верховної Ради.

-324-

Не викликає в цілому заперечення процедура формуван­ня комітетів Верховної Ради. Проте Закон України "Про ко­мітети Верховної Ради України" багато в чому не відповідає Конституції України. Уявляється, слід виключити негативну практику чинного Регламенту, коли закон, положення, зок­рема про депутатські групи і фракції Верховної Ради, тексту-ально переносяться до регламенту. Доцільно, щоб цей доку­мент містив лише процедурні правила організації і діяльності саме Верховної Ради та органів, які вона утворює.

Заключним етапом першої (організаційної) сесії Верхов-~ ної Ради України є розгляд і затвердження порядку денного сесії на подальший період.

Відповідно до ст. 89 Конституції України Верховна Рада у межах своїх повноважень може створювати спеціальні ко­місії для підготовки і попереднього розгляду питань.

Крім того, Верховна Рада України для проведення розслі­дування з питань, що становлять суспільний інтерес, ство­рює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від її конституційного складу.

Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду.

Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ра­ди України, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюються законом.

Таким нормативно-правовим актом є Закон України "Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради Украї­ни", прийнятий Верховною Радою України 21 грудня 2000 р.

Згідно з цим Законом тимчасові слідчі комісії є колегіаль­ними тимчасовими органами Верховної Ради України, зав­данням яких є здійснення парламентського контролю шля­хом проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес.

У свою чергу тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради є колегіальними тимчасовими органами Верховної Ради Ук­раїни, завданням яких є підготовка і попередній розгляд пи­тань за дорученням Верховної Ради України, у тому числі доопрацювання проектів законів та інших актів Верховної Ради України.

Питання про утворення слідчої або спеціальної комісій включається окремим пунктом до порядку денного сесії Вер­ховної Ради України.

-325-

Закон визначає статус, організацію і порядок діяльності слідчих і спеціальних комісій, які підзвітні Верховній Раді України. Термін попереднього звіту слідчих комісій визна­чається Верховною Радою при утворенні цих комісій. На­ступний звіт слідчої комісії заслуховується після завершен­ня її роботи або не пізніше як через три місяці після попереднього звіту, якщо робота комісії потребує більш три­валого часу.

У Законі визначаються принципи, повноваження, обов'язки слідчих комісій, організація і порядок їх діяльності (утворення, проведення засідань, порядок розгляду питань на засіданнях, здійснення перевірок тощо). На підставі цього слідчі комісії готують висновки та пропозиції.

Звіти слідчих комісій та їх висновки розглядає Верховна Рада України.

Окремо Закон визначає особливості статусу спеціальної тимчасової слідчої комісії для проведення розслідування у справі про усунення Президента України з поста у порядку імпічменту.

Відповідно до Конституції України для проведення роз­слідування у справі про усунення Президента з поста у по­рядку імпічменту Верховна Рада України утворює спеціаль­ну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Підставою для ут­ворення цієї комісії є заява, підписана більшістю від консти­туційного складу Верховної Ради України, про вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину та порушення питання про усунення його з поста у порядку імпічменту.

Слідча комісія з імпічменту діє на підставі, в межах пов­новажень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом.

Спеціальний прокурор включається до складу слідчої ко­місії з імпічменту за постановою Верховної Ради України за пропозицією цієї комісії. Після прийняття такої постанови він набуває право вирішального голосу на засіданнях слідчої комісії з імпічменту.

Спеціальний прокурор може бути як з числа атестованих прокурорів органів прокуратури України, так і з інших осіб, які відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

-326-

Спеціальні слідчі включаються до складу слідчої комісії з імпічменту за постановою Верховної Ради України за пропо­зицією цієї комісії. Вони можуть бути з числа слідчих орга­нів прокуратури України, а також інших осіб, які відповіда­ють вимогам, встановленим цим Законом.

Закон також визначає особливості утворення спеціальної комісії.

Постанова Верховної Ради України про утворення спеці­альної комісії визначає: назву комісії; завдання комісії; кіль­кісний склад комісії; обраного Верховною Радою України го­лову (співголів) комісії; персональний склад членів комісії; термін діяльності комісії (на заздалегідь визначений час або на час виконання певної роботи); обсяг коштів (та їх дже­рел), попередньо виділених у розпорядження комісії для оп­лати робіт або послуг, наданих юридичними і фізичними осо­бами, залученими комісією для виконання завдання; заходи щодо кадрового, матеріально-технічного, інформаційного та організаційного забезпечення роботи комісії.

Рішення про утворення спеціальної комісії Верховна Ра­да України приймає більшістю голосів від її конституційного складу.

Спеціальна комісія утворюється з числа народних депу­татів України, які дали на це згоду. Кількісний склад комісії повинен забезпечувати пропорційне представництво від кож­ної зареєстрованої депутатської фракції (групи). Голова комі­тету Верховної Ради України не може бути обраний головою спеціальної комісії.

Пропозиції щодо персонального складу спеціальної комі­сії подаються депутатськими фракціями (групами).

На підставі заяви народного депутата України, який вхо­дить до складу спеціальної комісії, він звільняється Головою Верховної Ради України від обов'язку бути присутнім на за­сіданнях комітету Верховної Ради України, членом якого він є, і його відсутність з цієї причини не впливає на кворум у комітеті.

Визначається також порядок діяльності спеціальних ко­місій та їх особливості.

Спеціальна комісія є головною з питання, для підготовки якого її створено. Вона здійснює свою діяльність відповідно до Закону, що регламентує діяльність комітетів Верховної

-327-

Ради України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Особливостями спеціальних комісій є те, що вони працю­ють у відкритому режимі, однак за їх рішенням можуть про­водитися і закриті засідання. На засідання спеціальних комі­сій можуть бути запрошені члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів вико­навчої влади, органів місцевого самоврядування, інші поса­дові особи для надання необхідної інформації.

Спеціальна комісія має право вимагати від запрошених мо­тивованих пояснень у разі 'їх неявки на відповідне засідання.

Спеціальна комісія у визначений Верховною Радою Ук­раїни термін, але не пізніше як через шість місяців після її утворення, подає Верховній Раді України письмовий звіт про виконану роботу, а також підготовлені нею відповідні проек­ти актів Верховної Ради України та інші матеріали, які роз­повсюджуються серед народних депутатів України. Після об­говорення результатів роботи спеціальної комісії на пленарному засіданні Верховна Рада України приймає оста­точне рішення щодо них або доручає комісії продовжити ро­боту і визначає для цього новий термін.

Нарешті, згідно з частинами 16 і 17 ст. 85 Конституції України Верховна Рада України призначає на посаду та звільняє з посади Голову та інших членів Рахункової палати. Організація і діяльність цього органу Верховної Ради регла­ментується Законом України "Про Рахункову палату" від 11 липня 1996 р.

Верховна Рада України також призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і заслуховує його щорічні доповіді про стан до­тримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Право­вий статус цього органу парламенту визначено у Законі Ук­раїни "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 20 листопада 1997 р.

До другої групи державних органів, в утворенні і форму­ванні яких бере участь Верховна Рада України, належать на­ступні.

Безпосередньо Верховна Рада України обирає суддів без­строкове (п. 27 ст. 85 Конституції).

При формуванні певних органів Верховна Рада дає згоду на їх призначення.

-328-

Зокрема, це стосується надання згоди:

на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України (п. 12 ст. 85); на призначення на посади та звіль­нення з посад Президентом України Голови Антимонополь-ного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіо­мовлення України (п. 24 ст. 85); на призначення Президен­том України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади (п. 25 ст. 85 Кон­ституції).

Верховна Рада також дає згоду на призначення на відпо­відні посади осіб на підставі подання Президента України. До них належать: Голова Національного банку України (п. 18 ст. 85), члени Центральної виборчої комісії (ч. 21 ст. 85 Конституції).

У ряді випадків функціонування відповідних органів здій­снюється на паритетних засадах, коли половину їх складу призначає Президент України, а половину — Верховна Рада України. Це стосується призначення половини Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення (п. 20 ст. 85) та призначення і звільнення половини складу Ради Національного банку України (п. 19 ст. 85 Конституції).

Нарешті, Верховна Рада України призначає третину складу Конституційного Суду України (п. 20 ст. 85 Кон­ституції).

Усі ці питання, а також заслуховування Верховною Ра­дою щорічних та позачергових посилань Президента Украї­ни; визначення порядку проведення парламентом урочис­того засідання з приводу вступу на пост новообраного Президента України, а також визначення порядку усунення Президента з поста в порядку імпічменту розглядаються Верховною Радою України згідно з Регламентом, за спеці­альними процедурами.