2. Методи виховання у внз.

Методи виховання — це способи взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Прийом виховання — частина, елемент методу виховання, необ­хідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації.

Методи і прийоми реалізуються за допомогою засобів виховання.

Засоби виховання — вид суспільної діяльності, який може впли­вати на особистість у певному напрямі. До засобів виховання відносять працю, мистецтво, за­соби масової інформації, режим та ін.

Традиційно розрізняють такі групи методів виховання: методи формування свідо­мості; методи формування суспільної поведінки; методи стимулювання діяльності та поведінки; методи контролю й аналізу рівня вихованості.

Методи формування свідомості – це методи різнобіч­ного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування у них поглядів і переконань. До неї нале­жать: бесіда, лекція, дис­пут і метод прикладу. Їх ще називають методами пере­конування.

Бесіда (фронтальна або індивідуальна) — поширений метод виховання. Особливість її в тому, що педагог, спираючись на наявні у студентів знання, моральні, етичні норми, підводить їх до засвоєння нових.

Дещо складнішою для педагога є індивідуальна бесіда, мета якої відверта розмова зі студентом з педагогічною метою. Важливо, щоб за допомогою переконливих прикладів студент сам зрозумів, що зробив не так.

Лекція Сутність її полягає у послідовному, систематичному викладі певної проблеми. Вона може мати епізодичний характер, належати до певного тематичного циклу або кінолекторію. Теоретичні положення лекції розкриваються у тісному взаємозв'язку з практикою., з життям колективу. Читаючи лекцію, важливо вміти переходити до невимушеної розмови з аудиторією, враховуючи її вікові особливості, рівень загальної культури, обізнаність з проблемою.

Диспут — передбачає вільний, невимушений обмін думками, колективне обговорення різноманітних питань. Під час диспуту його учасники відстоюють власну позицію, переконуються в правильності чи помилковості своїх поглядів, розкривається їх ерудиція, культура мови, темперамент, розвивається логічне мислення. Тематику диспутів підбирають з таким розрахунком, щоб спонукати його учасників до роздумів про мету життя, справжнє щастя, обов'язок людини перед суспільством.

Приклад як метод виховання приклад дає конкретні зразки на­слідування і, отже, активно впливає на свідомість та по­ведінку студента. Він може служити педагогу для конкретизації певного теоретичного положення; на прикладі можна довести істинність певної моральної норми; він є переконливим аргументом; приклад може спонукати до певного типу поведінки. Особливість виховного впливу прикладу в тому, що він діє своєю наочністю і конкретністю. І що ближчий і зрозуміліший приклад, то більша його виховна сила.

Негативні приклади використовують у правовому, антинаркогенному вихованні, щоб показати недоцільність наслідування цих явищ.

Методи формування суспільної поведінки. Ця група методів виховання передбачає організацію діяльності студентів та формування досвіду суспільної поведінки. До неї належать: педагогічна вимога, громадська думка, вправляння, привчання, доручення.

Педагогічна вимога — це педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивної діяльності або гальмування його негативних дій і вчинків. Вимога впливає на свідомість студента, активізує його вольові якості, перебудовує мотиваційну і почуттєву сфери діяльності в позитивному напрямі, сприяє формуванню позитивних навичок поведінки. Вимога повинна бути справедливою, доцільною, зрозумілою і посильною.

Ефективність вимоги залежить від її чіткості, лаконічності, щоб було зрозуміло, в якому обсязі, до якого часу, якими засобами і кому саме її треба виконати. Така вимога виховує персональну відповідальність, дисциплінує.

Громадська думка - цей метод є колективною вимогою. ЇЇ особливості:

• Обговорюючи вчинок конкретної людини, колектив прагне, щоб та усвідомила свою провину.

• Розмова має будуватись так, щоб молода людина сама назвала причину свого вчинку.

• Обов’язково мають бути визначені шляхи подолання недоліків.

Вправляння як метод полягає у поступовому створенні умов для формування і закріплення позитивних форм поведінки особистості.

Вимоги до використання методу: обґрунтування необхідності вправляння; доступність вправ; їх систематичність; достатня кількість вправ для формування певних навичок і звичок поведінки. У ВНЗ студенти систематично вправляються у виконанні розпорядку дня, трудової дисципліни.

Привчання ґрунтується на вимозі виконати певні дії. Йдеться передусім про режим життя та діяльності молодої людини.

Доручення як метод виховання передбачає вправляння людини у позитивних діях і вчинках. Для цього педагог чи студентський колектив дає студентові певне завдання, враховуючи його індивідуальні особливості. Доручення підбирають з таким розрахунком, щоб його виконання сприяло розвиткові необхідних вихованцеві якостей (наприклад, неорганізованим студентам корисно доручити провести певний захід). Доручення може бути постійним чи епізодичним. Воно має бути посильним. Ефективність доручення значною мірою залежить від організації контролю за його виконанням.

Методи стимулювання діяльності та поведінки. Ця група методів виконує функції регулювання, коригування і стимулювання поведінки та діяльності студентів. До неї належать змагання, заохочення і покарання.

Змагання ґрунтується на природній схильності людей до здорового суперництва і самоствердження. Змагання організовує, згуртовує колектив, спрямовує на досягнення успіхів, навчає перемагати. У ВНЗ використовують такі форми змагання: конкурси, олімпіади, фестивалі та огляди художньої самодіяльності, виставки, спартакіади, вікторини та ін.

Заохочення – схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання особистості до їх повторення.

У ВНЗ використовують такі види заохочення: подяка, вміщення фото на дошку відмінників навчання, нагородження похвальною грамотою, цінним подарунком, грошовою премією, іменною стипендією.

Не будь-яке заохочення активізує процес виховання. Часто корисно похвалити вихованця, коли він ще не досяг значних успіхів, але прагне до цього. Але заохоченням „авансом” не слід зловживати, воно має бути заслуженим.

Покарання – несхвалення, осуд негативних дій та вчинків з метою їх припинення або недопущення в майбутньому. Покарання сприяє формуванню вміння переборювати в собі шкідливі звички, викорінювати негативні вчинки, привчає до дисципліни і порядку.

До порушників правил поведінки, дисципліни, режиму праці застосовуються такі види покарання, як: догана за наказом, усне зауваження, зауваження з записом у особову справу, позбавлення стипендії.

Багато викладачів намагаються не зловживати покараннями. Іноді жарт, іронія, осудливий погляд зроблять більше, ніж найсуворіші засоби. Проте, як показує практика, без покарань взагалі обійтись важко. Вони мають бути справедливими та гуманними.

Методи контролю та аналізу ефективності виховання. Завдання їх полягє у з'ясуванні результативності конкретних виховних заходів. До цієї групи методів виховання відносять: педагогічне спостереження, бесіду, опитування (анкетне, усне), аналіз результатів спільно корисної роботи, виконання доручень.