Характеристика рукописного шрифту для навчання письма шестирічних першокласників

До недавнього часу в радянській початковій школі використовувався шрифт, який ніс у собі елементи дореволюційного каліграфічного письма, так званого краснопису. Однак сучасні засоби письма (кулькові руч­ки та чорнильні авторучки) не дають можливості дотриму­ватись його елементів. Крім цього, сучасні ритми життя, у тому числі й навчального процесу, поставили початкову школу перед необхідністю запровадити простіші накрес­лення літер, які б певною мірою дозволили прискорити письмо. Деякого спрощення в конфігурації літер, у першу чергу прописних, вимагає також і зниження віку дітей, які розпочинають сьогодні систематичне навчання у школі. Навчальний рукописний шрифт, який запроваджено в Зошитах з письма, призначених для шестирічних пер­шокласників, прийнято в нашій республіці у результаті кількарічної дослідної роботи по організації навчання

шестирічних дітей у підготовчих класах загальноосвітніх шкіл.

Цей шрифт розрахований на рівномірне письмо без на­тисків, здійснюване кульковою ручкою типу РШ-49 або учнівською авторучкою, заправленою фіолетовим чорнилом.

Відомо, що в навчанні семирічних першокласників активно запроваджують безвідривне письмо, спрямоване на підвищення його швидкості. Однак спостереження за формуванням графічної навички у шестирічних дітей показали, що безвідривне письмо, особливо частини про­писних літер ускладненої конфігурації — А, Б, В, Д, К, Н, Ю, у багатьох випадках непосильне для них. Воно вимагає від дітей непомірного напруження, що в резуль­таті знижує не тільки швидкість, а й, головне, якість пись­ма. У процесі запису складу чи слова дитині в окремих випадках легше відірвати перо від паперу, поєднати букви додатковим штрихом, частково відпочивши при цьому, ніж вести безперервну лінію. Особливо неприйнятним для шестиліток виявилось написання літер з елементами обве­дення ліній. Зосередження основної уваги дітей на суто графічних елементах письма негативно позначається також і на їхній орфографічній грамотності.

У школах і дошкільних установах України, у яких від­бувається навчання шестирічних першокласників, запро­ваджено навчальний рукописний шрифт (див. с. 65).

Види робіт з письма в букварний період

Одним із найголовніших завдань уроків рідної мови в початкових класах є формування у молод­ших школярів красивого, чіткого, каліграфічного і орфографічно правильного письма. Ці вміння починають активно формуватися в учнів у період навчання грамоти. На уроках письма, крім того, що учні оволодівають умін­ням перекодовувати звуки мовлення у букви, позначати їх на письмі рукописним шрифтом, вони засвоюють і такі важливі вміння орфографічного характеру, як позначення на письмі звуків у складах і словах (послідовно, без про­пуску і заміни літер); роздільне написання слів у реченні; вживання великої літери для позначення початку речення та у власних назвах; позначення на письмі м'якості при­голосних звуків буквами ь, і, я, ю, є; перенесення частин слів з рядка в рядок.

Враховуючи те, що в період навчання грамоти учні оволодівають уміннями записувати слова, вимова і на­писання яких збігаються, основну роль на всіх уроках письма має відігравати звукобуквений аналіз слів із застосуванням розрізної азбуки. Цей аналіз має органічно поєднуватись із семантичним аналізом слів. Як і на уроках читання, на уроках письма учні працюють над збагаченням, уточненням й активізацією свого словникового запасу.

У букварний період навчання грамоти застосовуються такі види робіт,

спрямовані на вироблення в учнів графіч­них навичок письма:

1. Підготовчі вправи, завданням яких є навчити ді­тей аналізувати графічну будову нової літери (з яких елементів вона складається), за допомогою зразка з до­датковими орієнтирами (стрілочками) визначати послі­довність накреслення всіх складових елементів.

Підготовчі вправи спочатку виконуються у вигляді уявного письма за зразком учителя на дошці крейдою або мокрим пензликом, у повітрі, на площині парти. При цьому слід пам'ятати, що зразок уявного письма вчитель мусить давати, стоячи до класу спиною, щоб уникнути дзер­кального зображення літери.

Далі виконуються вправи в зошиті за зразками букв, накреслених пунктирними лініями. Усі ці підготовчі впра­ви до самостійного цілісного написання літери мають дати дітям уявлення про те, де, в якому саме місці робочого рядка слід розпочинати письмо, куди вести кульку ручки, в якому місці можна допустити відрив ручки від паперу, як забезпечити правильне поєднання букви з наступною.

Тільки після цього вчитель дає завдання самостійно записати в зошиті 2—3 букви, щоб виявити, як учні за­своїли графічну форму нової літери. У цей час він спо­стерігає за роботою учнів, дає поради, вказує на недо­ліки — надає індивідуальну допомогу слабшим учням.

2.Вправи, спрямовані на вироблення ритмічного письма у темпі, доступному для всіх учнів класу. Вчитель уголос дає учням орієнтир часу, який вони мають затратити на написання літери по елементах. Наприклад, буква і (ра-а-з і-і, два), а (ра-аз і, два і), м (ра-аз і-і, два і-і, три). Такі вправи називаються письмом під такт.

3.Списування з дошки, з букваря або спеціальних ін­дивідуальних карток друкованих літер, складів, слів і найпростіших речень. Під час списування учні можуть напівголосно проговорювати звуки, які вони позначають буквами. Це проговорювання має носити складовий ха­рактер. Враховуючи те, що першокласники найчастіше пропускають букви на позначення голосних, це прогово­рювання може здійснюватись у такий спосіб: «Н о р а, перший склад но — пишу з буквою о, другий склад ра пишу з буквою а». «Л і т о, після «ел» пишу букву і, бо перший звук м'який». Для попередження помилок на про­пуск букв, що позначають збіг приголосних, доцільно вимагати від учнів проговорювання слів у такий спосіб, який відповідає первинному їх прочитуванню, тобто з фік­сацією артикуляційне і на слух тих приголосних звуків, що стоять за межами злиття, наприклад: «Листок, пишемо склад ли з буквою и, далі с, тоді то з буквою о,

і нарешті — к».

Учні, які списують слова без помилок, можуть з до­зволу вчителя писати мовчки, без проговорювання.

4. Вибіркове списування застосовується з метою за­кріплення опрацьованих літер. Таку роботу учні можуть виконувати на основі матеріалу, поданого в букварі (ко­лонки слів), на таблиці, на дошці. Завдання можуть ма­ти такий характер:

1. виписати слова з буквою ч на початку слова;

2. виписати тільки слова з двох складів;

3. виписати слова, у яких буквою з позначено м'який приголосний;

4. виписати тільки імена дітей;

5. виписати слова, які відповідають на питання що? та ін,

5. Письмо літер, складів і найпростіших за звукобуквеною будовою слів під диктовку. ЦІ фонетико-графічні диктанти за формою проведення можуть бути поперед­жувальні, пояснювальні і контрольні.,

6. Запис складів і слів по пам'яті. Учні спочатку читають склад на дошці, називають звуки (або букви), які входять до цього складу, потім він закривається, а учні записують. Після запису склад відкривається, учні зві­ряють записане в зошиті із зразком, поданим на дошці рукописним шрифтом. Подібним чином виконується і запис слів з пам'яті.

7. Вправи на перевірку виконаних записів. Цьому вмінню вчитель повинен приділити особливо пильну ува­гу. Вже в період навчання грамоти учні повинні навчитися зіставляти із зразком свої записи, виконані у процесі як списування, так і інших видів роботи з письма. Вчитель показує, як треба здійснювати самоконтроль, промовляю­чи слова за складами, звіряючи їх із зразком на дошці в підручнику чи на картці. Від цього вміння значного мірою залежатиме грамотність учнів на наступних ета­пах навчання.

Структура уроку письма на вивчення нової букви

Уже в період навчання грамоти виконувані учнями графічні вправи, пов’язані з засвоєнням конфігурації рукописної літери, мають бути спрямовані і на досягнення більш перспективної ме­ти — формування у школярів орфографічне правильного письма. А тому загальна структура уроку письма, на якому вивчається нова буква, як і уроку читання, підпорядковується найважливішому принципові навчання грамоти за звуковим аналітико-синтетичним методом — «від звука до букви». Це означає, що перед суто графічними вправляннями в написанні тієї чи іншої літери учні мають виконати ряд аналітико-синтетичних вправ зі звуками, які позначаються на письмі даною буквою.

На уроці письма виконується також робота, пов'язана із розвитком мовлення і мислення школярів, приділяєть­ся значна увага виробленню у них умінь і навичок загальнонавчального характеру, зокрема працювати всім класом в однаковому темпі, ритмічно.

Основна частина уроку на вивчення, наприклад ма­лої букви з складається з таких етапів і видів роботи:

І. Звукові аналітичні і синтетичні вправи зі звуками [з], [з']

1. Впізнавання звуків у заданих учителем словах з визначенням місця звучання (на початку, в середині, в кінці). Пропонуються, на­приклад, слова: заєць, коза, віз, сажа (!), залізний, зяблик, узяв, калюжа (!), злазь, візерунки, друзі, жасмин (!), зелений.

2. Доповнення складу із звуками [з], [з'] для утворення слів; залі (зо), гро(за), моро(зи), ва(за, зон), ві(зок)_> бере(за), мага(зин) та ін.

3. Утворення складів типу злиття із звуком [з] (за, зо, зу, зи, зе), із звуком [з’] (зя, зьо, зю, зі, зє).

II. Показ зразка писаної літери з у сітці зошита (збільшеної в 20 разів).

ІІІ. Аналіз будови букви з переліком її елементів (верхня дужка, схожа на правий півовал, і нижня дужка, яка переходить у нижню петлю).

IV. Засвоєння конфігурації літери з.

1. Показ написання букви на дошці з поясненням послідовності зображення елементів.

2. «Писання» учнями букви в повітрі з орієнтацією на показ учи­теля.

3. Аналіз зразка букви в зошитах, усне пояснення порядку зоб­раження елементів.

V. Вправи з письма.

1. Писання літери за пунктирними зразками у зошиті (на друко­ваній основі).

2. Писання трьох літер (самостійно). Зіставлення написаних літер із зразком. Аналіз помилок.

6. Фізкультхвилинка.

7. Дописування рядка літери з,

VIII. Звукобуквений аналіз слова візок з побудовою схеми фіш­ками і викладанням а букв розрізної азбуки.

IX. Динамічна пауза.

X. Писання другого рядка букви (друга частила рядка — письмо під такт).

XI. Звуковий аналіз слова зима з наступним записом за зразком.

XII. Добір слів із звуком [з], які відповідають на питання що робити? (казати, возити, різати, лазити, збирати, в'язати, зустрічати та ін.).

XIII. Складання з одним із слів (на вибір) речення.

XIV. Підсумок уроку.

— Яку букву навчилися писати? Які звуки позначаються цією буквою?

Коло умінь і навичок, які одержують учні в букварний період

Протягом букварного періоду навчання грамоти в учнів формулюються такі

вміння: читати скла­ди, слова і речення з усіма літе­рами алфавіту; читати зв'язні тексти загальним обсягом до 70 слів; при читанні текстів дотримуватись інтонації речень, відповідної до розділових знаків та їх загального змісту; відповідати на запитання за змістом прочитаного; переказувати тексти монологічної та діалогічної форми; читати напам'ять невеличкі вірші, скоромовки, римовані загадки, прислів'я; виконувати різноманітні словниково-логічні вправи, в основі яких лежить розрізнення родових і видових назв предметів; здійснювати невеликі (3—4 ре­чення) зв'язні висловлювання за змістом сюжетних ма­люнків; робити описи предметів (натуральних і зображених на кольорових малюнках).

У букварний період учні закріплюють уміння здійс­нювати звуковий аналіз слів та оволодівають умінням виконувати звукобуквений аналіз; виділяти речення з мовного потоку, встановлювати лексичний склад їх у за­даній послідовності; будувати речення за схемами, сю­жетними і предметними малюнками на основі створених учителем мовленнєвих ситуацій тощо.

На уроках письма учні засвоюють написання всіх ма­лих та великих літер алфавіту, найпоширеніші види з'єд­нань елементів букв. В учнів відпрацьовуються початкові вміння списувати букви, склади, слова і речення, подані рукописним та друкованим шрифтами; записувати на слух одно-, дво- і трискладові слова, написання яких збігається з вимовою; звіряти написане із зразком на основі поскла­дового напівголосного промовляння; здійснювати виправ­лення допущених помилок.

РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ

І МИСЛЕННЯ ДІТЕЙ НА УРОКАХ НАВЧАННЯ ГРАМОТИ

Одним із основних завдань, які стоять перед учителем у період навчання грамоти, є розвиток мовлення і мислення школярів. Як зазначається в програмі, «навчальна мовлен­нєва діяльність з шестирічними учнями включає роботу над удосконаленням звуковимови; збагачення, уточнення й ак­тивізацію словникового запасу; формування граматичного ладу мовлення; заучування напам'ять невеличких віршів, потішок, скоромовок, дитячих пісеньок, загадок, прислів'їв; формування діалогічного та монологічного мовлення».

Робота над удосконаленням звуковимови

К. Д. Ушинський наголошував на тому, що в період навчання грамоти вчитель повинен піклуватися про розвиток у школярів ви­мовної та слухової культури і боротися з нечіткою, мля­вою артикуляцією звуків, яка пізніше стає причиною багатьох помилок під час письма. Необхідно добиватися від кожного учня правильної, чіткої, добре зрозумілої вимови звуків, складів, слів. З цього приводу він писав, що хороша, ясна вимова слова, така, щоб кожен із зву­ків, які його складають, було чути, і чутливе вухо у роз­різненні цих звуків е однією з найголовніших основ пра­вопису. Тому робота, яка розпочалась у добукварний період над удосконаленням звуковимови дітей, форму­ванням у них правильних уявлень про систему звуків рід­ної мови, продовжується протягом усього букварного пе­ріоду. У букварний період ця робота тісно пов'язана з оволодінням навичкою читання складів і слів. Учитель стежить за тим, щоб під час читання складів учні чітко вимовляли всі наявні у них звуки, достатньо розкриваю­чи рот для голосних і чітко артикулюючи приголосні.

Чіткому розрізненню дещо близьких за артикуляцією і звучанням звуків ([с] — [ш], [ж] — [з], [ш] — [ж], [ш] — [ч], [з] — [с] та ін.) сприяє опора на їх буквені позначення, Особливо активно слід вдаватися до звукобуквених зістав­лень у роботі над парними дзвінкими і глухими звуками. Під впливом споріднених мов (російської, польської), а також в умовах діалектного оточення учні, як правило, переносять неправильне «оглушене» вимовляння дзвінких приголосних у певних позиціях і на читання. У таких ви­падках учитель повинен добиватися, щоб у кінці слів і складів на місці букв б, г, д, ж, з буквосполучень дж, дз звучали відповідні звуки без заміни їх парними глухими.

Важливими прийомами, які сприяють поліпшенню в учнів звуковимови, є заучування скоромовок, лічилок з наступним чітким їх промовлянням, вправи на звуковий і звукобуквений аналіз слів, коментований запис скла­дів і слів. Крім цього, учитель повинен пам'ятати, що робота над виправленням звуковимови має носити пере­важно індивідуальний характер і здійснюватись не тіль­ки на уроці, а й у позаурочний час. Діти із значними роз­ладами мовлення повинні проходити спеціальні додаткові заняття з логопедом.

Збагачення словникового запасу учнів

Перехід дітей від ігрової діяльності до навчальної пов'язаний з активним збагаченням їхнього словникового запасу. Найголов­нішим джерелом поповнення словника першокласників є, в першу чергу, сама навчальна діяльність: учні засвоюють цілу низку слів, пов'язаних із назвами шкільних примі­щень, шкільного обладнання (меблів і навчальних при­ладь), самого навчального процесу; величезна кількість слів поступає в активний словник дитини зі сторінок підручни­ків, за якими вона навчається в 1 класі. Важливим є те, що дитячий словник збагачується не тільки кількісно, а й якісно. У ньому, зокрема, збільшується питома вага лексики, яка відображає суспільно-політичні відносини (Батьківщина, Вітчизна, держава, Україна, столиця Ук­раїни — Київ, рідна мова, український народ, великий український письменник, видатна українська поетеса зак­ликав народ боротися проти царя і панів, народи-брати та ін.). Букварні тексти та художні ілюстрації ознайом­люють дітей з новими словами, які відображають досягнен­ня радянського народу в галузі науки, техніки і культури, трудову діяльність людей міста й села, назви рослин, тварин, предметів побуту. Поповнюється лексика, пов'язана з різноманітною діяльністю самих дітей, як на уро­ках, так і в позаурочний час. Особливе значення в цій діяльності належить дитячій книзі.

У процесі збагачення мовлення учнів новими словами, уточнення значень відомих дітям слів учитель використовує різні відомі в методиці прийоми, серед них:

1. показ натуральних предметів або предметних ма­люнків із зображенням

певного процесу, дії, якості пред­мета — його кольору, форми тощо;

2. елементарне логічне визначення предмета через вказівку на видову або

родову назву та його істотну оз­наку: модрина — хвойне дерево з м'якенькими, не ко­лючими голками, які на зиму осипаються;

3) добір до слова одного або кількох синонімів: ле­ліяти — пестити, доглядати, піклуватися; загоїло — за­лікувало; заніміє — замовкне, затихне;

4)добір до слова протилежних за значенням: сприт­но — вайлувата, незграбно; мілкий — глибокий;

5) добір родової або видових назв: джміль — це ко­маха; метали — це залізо, сталь, золото, мідь, срібло;

6) введення нового слова в речення (У народі дику голубку називають горличкою) або словосполучення (ходити підтюпцем);

7)вказівка на слово, від якого пішло те, яке поясню­ється, або добір спорідненого: дрімота — від дрімати;

8)переклад російською мовою: курінь — по-російськи шалаш;

9) використання ілюстрації в букварі, наприклад, для пояснення слів полонина, отара, трембіта, смерічки.

Робота над словом на уроках навчання грамоти тісно пов'язується із словниково-логічними вправами, які слу­жать важливим засобом розвитку мовлення і мислення шко­лярів. Зокрема, словниково-логічні вправи сприяють фор­муванню в учнів таких розумових дій, як аналіз, синтез, абстрагування, зіставлення, протиставлення. Більшість словниково-логічних вправ учать дітей виділяти в предме­тах і явищах навколишньої дійсності найістотніші, найхарактерніші ознаки, які слід класти в основу відрізнення цих предметів і явищ від інших, дещо подібних.

У період навчання грамоти учні можуть виконувати такі види словниково-логічних вправ:

а) добирати видові назви до родової: посуд — це чашка, тарілка, миска, блюдце, чайник, каструля, сільничка;

б) добирати родову назву до кількох видових: смо­родина, малина, аґрус, глід, калина — це кущі;

в) розподіляти ряд видових назв між двома родови­ми, наприклад, визначити серед ряду тварин свійських і диких: кішка, тигрі собака, корова, лев, їжак, лисиця, кролик, кінь, лось, вівця;

г) логічне визначення предмета: «Сосна — це хвойне дерево. Дуб — листяне дерево»;

д) логічне доповнення речень на основі протистав­лення: «Цукор солодкий, а лимон ...», «Помідор черво­ний, а огірок ...», «Кінь ірже, а корова ...»;

е) вилучення серед названих (зображених) істот чи предметів зайвого: джміль, бджола, синичка, метелик.

Робота над реченнями і зв’язними висловлюваннями

Робота над реченням проводиться у зіставленні зі словами. Першокласники дізнаються, ще речення складаються із слів, що до скла­ду речення може входити одне і більше слів. За допомогою спеціальних вправ в учнів формується уявлення про те, що речення висловлює закінчену думку, що для нього ха­рактерна не тільки смислова, а й інтонаційна заверше­ність.

Важливе завдання полягає в тому, щоб навчити учнів будувати речення, правильно пов'язуючи в них слова граматично і за змістом, розташовуючи їх у такий спо­сіб, щоб речення звучало природно, як у живому мов­ленні. Наприклад, складене учнем речення «У саду роз­цвіла вишня навесні» вимагає корекції щодо порядку слів. Зміни в порядку слів у реченні зможуть за вимогою вчителя здійснити самі учні.

У процесі проведення бесід, відповідей дітей на постав­лені їм запитання вчителі, як правило, домагаються повних відповідей за допомогою поширених речень. Відповіді уч­нів повними поширеними реченнями вчать їх розгорнуто формулювати свою думку, міркування, підводять до по­будови зв'язних висловлювань. Однак немає потреби ви­магати від дітей так званих повних відповідей у процесі живої, емоційної бесіди на тему, близьку й цікаву для ді­тей. Відповіді повними поширеними реченнями в такій бе­сіді знижуватимуть її емоційність, безпосередність, призводитимуть до певних штампів у дитячих висловлюваннях.

Аналітико-синтетична робота з реченням у букварний період здійснюється в двох напрямках: складання речень за сюжетними малюнками, добір речень, які б відповідали заданим схематичним зображенням, і навпаки — побудова схем за реченнями, складеними учнями або даними вчите­лем. Предметом побудови й аналізу речень (за їх змістом,

Інтонацією і лексичним складом) мають бути речення, різні за метою висловлювання — розповідні, питальні і спону­кальні (без уживання термінів). Як і в добукварний пері­од, важливо, щоб учні вчилися на уроках не тільки відпо­відати на поставлені вчителем запитання, а й самостійно їх ставити — за текстом, за змістом ілюстрації окремих ре­чень, за ходом навчального процесу.

Поступово у мовлення дітей вводяться складніші син­таксичні конструкції — прості речення, ускладнені од­норідними членами, головними і другорядними, склад­носурядні і складнопідрядні речення. Такі конструкції з'являються в мовленні дітей внаслідок створених мов­леннєвих ситуацій, поставлених учителем запитань, які потребують відповіді ускладненим чи складним реченням, необхідністю побудувати просте міркування («На цій кар­тині зображено осінь, бо...») та ін.

Робота над реченням становить основу для навчання школярів будувати зв'язні висловлювання, які в період навчання грамоти створюються передусім на основі про­читаного тексту (переказування), спостережень у нав­колишньому середовищі, зокрема на екскурсіях, за зміс­том картин, ілюстрацій, на основі вражень від телепере­дач, творчого уявлення тощо.

На уроках навчання грамоти зв'язні висловлювання дітей відбуваються в тісному взаємозв'язку з бесідами, переказом прослуханих або самостійно прочитаних тек­стів, з переглядом діафільмів, розгляданням сюжетних ілюстрацій. Формуванню у першокласників зв'язних ви­словлювань сприяють вправи із серіями сюжетних ма­люнків, робота з якими включає також необхідність роз­ташування їх у тій послідовності, в якій розгортається зображена подія.

Важливим умінням, яке треба виробляти у першо­класників уже в цей період, є правильне поєднання ре­чень у зв'язному висловлюванні. Безумовно, що на цьо­му етапі навчання учні користуються такими засобами поєднання речень у тексті, як вживання особових займен­ників, синонімів, прислівників часу і місця, шляхом на­слідування, за зразком, за порадою вчителя. Одним із прийомів, спрямованих на практичне засвоєння засобів поєднання речень у тексті, яким учитель може користу­ватися на уроках закріплення вивченої букви, є робота з деформованим текстом. Для цього учням пропонується прочитати речення і розташувати їх у такій послідовності, щоб вийшов зв'язний текст. У ході такої роботи засоби зв'язку між реченнями у зв'язному висловлюванні про­ступають особливо виразно.

На першому році навчання рідної мови є можливо­сті формувати в учнів зв'язні висловлювання різних ти­пів і стилів. Першокласники за зразками, даними вчите­лем, вчаться розповідати, описувати певний предмет (рідше явище, процес), висловлювати мірку­вання. Важливого значення в розвитку цих умінь на­бувають міжпредметні зв'язки. Наприклад, на уроці тру­дового навчання учням доводиться послідовно словесно описувати процес виготовлення коробочки способом зги­нання аркуша паперу; на уроці фізичного виховання во­ни зв'язно розповідають про хід добре знайомої гри; на уроці малювання вчаться описувати зовнішній вигляд зображуваного предмета; на уроці письма можуть по­слідовно викласти порядок зображення літери складної конфігурації, називаючи елементи, з яких вона складається, вказуючи на способи їх поєднання; нарешті, на уроках математики учні мають можливість висловлювати короткі зв'язні міркування у процесі розв'язування арифметичних задач. Дитячі висловлювання, таким чином, можуть но­сити ознаки розмовного, художнього і наукового стилів. Основою для розвитку у дітей діалогічного і моно­логічного мовлення є робота над інсценізацією добре ві­домих дітям казок, наприклад, «Ріпка», «Вовк і семеро козенят», «Рукавичка», «Три ведмеді» та ін., розгадування загадок з наступним поясненням змісту їх, робота над прислів'ями.

Велике значення в роботі над розвитком мовлення першокласників, як і над

іншими видами навчальної праці, має мотивація мовленнєвої діяльності дітей.

У кож­ній ситуації, пов'язаній з розвитком мовлення учнів, учи­тель піклується про створення мотивів для висловлю­вання, які були б близькими для дітей, забезпечували б найповніше природність дитячого мовлення. Крім цього, учні повинні знати, що загальна оцінка їхньої роботи на уроках рідної мови значною мірою залежить від їхнього вміння правильно висловлюватись на уроці.

Окремої уваги вчителя вимагає проблема формуван­ня у дітей культури

мовлення і культури спілкування. Ця робота проводиться у 1 класі на всіх без винятку уро­ках, а також у позакласній діяльності учнів. Однак слід пам'ятати, що значну роль у цій справі відіграє зразок, а такі зразки учні можуть брати з опрацьовуваних текстів у букварі та з дитячих художніх книжок.

ПІСЛЯБУКВАРНИЙ ПЕРІОД

У системі навчання грамоти післябукварний період є незначним за обсягом. Основне завдання цього періоду — систематизувати знання, уміння й навички з читання й письма, одержані першокласниками в добукварний і бук­варний періоди, забезпечити плавний перехід до навчання рідної мови в 2 класі за підручниками «Читанка» та «Укра­їнська мова».

На цьому етапі навчання структура уроку з читання наближається до уроку за читанкою. Матеріалом для чи­тання е зв'язні прозові і віршові тексти, на основі яких учитель формує вміння опрацьовувати їх: ділити на ло­гічно завершені частини, читати і переказувати частинами, вибірково, в особах тощо. Значна увага приділяється ви­разності читання тексту. З цією метою учні виконують спеціальні вправи, в основі яких лежить не тільки наслі­дування зразка, а й смисловий та інтонаційний аналіз окремих речень.

Тексти букваря післябукварного періоду створюють основу для розвитку мовлення школярів. За ними про­водяться вступні і підсумкові бесіди, переказування стисле і близьке до тексту, продовження тексту за уявою або за інформацією, одержаною на дану тему з дитячих книжок, радіо- і телепередач, кінофільмів тощо.

Післябукварний період використовується також для формування в учнів самостійності і читацької активності. У цей період учні знайомляться з творами найвидатніших українських і російських письменників, тому на уроці мо­жуть звучати не тільки тексти з букваря, а й з окремо ви­даних художніх книжок цих авторів.

З метою відпрацювання способів читання (цілими сло­вами, зв'язно) та техніки (швидкості, виразності, правиль­ності, усвідомленості) вчитель використовує в роботі як із сильнішими, так і з слабшими учнями різноманітні ди­дактичні матеріали з читання, періодичні дитячі видання, ілюстровані дитячі книжки.

Уроки читання в післябукварний період тісно пов'я­зуються з уроками письма. Так, на уроках читання уч­ням пропонується на дошці по кілька речень, записаних рукописним шрифтом, а на уроках письма практикується списування з друкованого шрифту слів, словосполучень і речень. На всіх уроках післябукварного періоду застосо­вуються аналітико-синтетичні вправи з різними мовними одиницями: реченнями, словами, звуками.

На уроках письма учням пропонуються вправи з по­сильним орфографічним навантаженням: коментоване спи­сування, списування слів із вставлянням пропущених літер, різні види навчальних диктантів, серед них — зо­рові, зорово-слухові, попереджувальні, пояснювальні, письмо з пам'яті тощо.

У групі подовженого дня вихователь розвиває у ді­тей читацьку активність і самостійність, прищеплює їм любов до книжки, за допомогою її розширює уявлення, одержані учнями на уроках з текстів букваря. Вчитель разом з вихователем і батьками готує першокласників до свята «Прощання з Букварем», яким і завершується для учнів період навчання грамоти.

Схема аналізу букваря

I. Вихідні відомості про підручник.

1. Автор (автори).

2. Назва видавництва, рік видання,

3. Обсяг (кількість сторінок), розміри, вага.

4. Загальна відповідність програмі, для реалізації якої підручник складено.

II. Добукварна частина.

1. Які основні програмові завдання розв'язуються в цій частині підручника?

2. В який спосіб (за допомогою якої системи умовних по­значень) формується уявлення про основні мовні одиниці: речення, слово, склад, звук? Наскільки умовні позначення, прийняті в букварі, відображають природу цих мовних оди­ниць, їх істотні ознаки?

3. Схарактеризувати зміст ілюстративного матеріалу з точки зору розвитку мовлення дітей: сюжетні ілюстрації, серії сюжетних малюнків, предметні малюнки, спрямовані на збагачення словникового запасу першокласників.

4. Чи є в цій частині підручника матеріал, призначений для формування в учнів загальнонавчальних умінь і на­вичок, передбачених програмою?

III. Букварна частина.

1. Принцип, за яким встановлено послідовність вивчення букв протягом букварного періоду.

2. На скільки етапів ділиться букварний період? Як ці етапи визначаються програмою та відображені в підруч­нику?

3. Простежити за системою звукового та звукобуквеного аналізів. Співвідношення повного і часткового аналізів.

4. Які букви опрацьовуються на початковому етапі букварного періоду? Яка система їх подачі на сторінці чи сторінковому розвороті?

5. Які елементи входять до системи навчання читати (букви, склади, слова, мікротексти, тексти), способи їх подачі? Чи застосовано спеціальні прийоми вироблення в учнів способу читання? За яким принципом здійснено по­діл слів на склади?

6. Принципи побудови колонок слів, їх основні функції. Навести вдалі приклади прийомів звукового синтезу на основі слів, поданих в аналітико-синтетичній формі та в колонках.

7. Яку систему вивчення букв я, ю, є запроваджено в букварі? Наскільки вона відповідає фонетичній природі цих літер — відображає їх звукове значення?

8. Аналіз текстів букварного періоду (художність, до­ступність, відповідність дитячим інтересам), співвідношення прозових та віршових текстів. Виховний потенціал текстового матеріалу. Наявність текстів, поданих рукописним шрифтом, їх зміст, призначення.

9. Наявність у букварі текстів, що належать до так зва­них малих жанрів (скоромовок, потішок, дитячих пісеньок, загадок, прислів'їв, народних прикмет тощо), їх зв'язок із загальним змістом сторінок, сторінкових розворотів. Якою мірою забезпечено в букварі логіко-методичну та тематичну цілісність дібраного матеріалу для вивчення окремих літер (навести вдалі і невдалі приклади).

IV. Художнє та технічне оформлення підручника.

1. Зміст обкладинки, наскільки вона відображає спе­цифіку підручника з навчання грамоти.

2. Оформлення форзаців: яку інформацію вони несуть для учнів, наскільки є функціональними.

3. Цілісність художнього оформлення книги, дотри­мання певного стилю у подачі ілюстрацій.

4. Побудова (макетування) сторінкового розвороту в добукварний та букварний періоди: які основні художні та змістові елементи наявні в букварі, як вони узгоджуються між собою (на прикладах оформлення окремих сторінок)?

5. Наявність матеріалу ігрового характеру, його ди­дактичні функції та роль у забезпеченні принципу емоцій­ності навчання.

6. Відповідність шрифту віковим особливостям учнів. Аналіз побудови сторінок букваря з точки зору гігієніч­них вимог.

V. Висновок про підручник, його загальна науково-мето­дична оцінка.