1.3. Форми офсетного плоского друку

Наприкінці 70-х — початку 80-х років XIX ст. розробляється прин­ципово новий вид плоского друку — офсетний. На відміну від літо­графії, в ОПД зображення з формної поверхні переноситься на задруковуваний матеріал (ЗМ) через проміжну еластичну (гумову) поверхню.

Розвиток ОПД проходив шляхом заміни літографського каменю ме­талевими пластинами (спочатку цинковими, а потім алюмінієвими та сталевими). ОПД дав змогу значно підвищити продуктивність праці та якість друкованої продукції.

Для ФОПД характерними є такі особливості: друкуючі та пробільні елементи їх лежать в одній площині; поверхня друкуючих елементів гідро­фобна (утримує фарбу і відштовхує воду та водяні розчини), а пробільних — гідрофільна (утримує воду та водяні розчини і відштовхує фарбу); роз­міри друкуючих елементів різні, вони більші на ділянках, які відповідають темним ділянкам відбитка (як і у високому друці), а пробільних — навпаки.

Обладнання для виготовлення ФОПД у сучасній поліграфічній про­мисловості посідає одне з провідних місць за кількістю виконуваних тех­нологічних операцій і за своєю номенклатурою. Друкарські форми виго­товляються фотомеханічними, лазерними та електрографічними способами як на окремих установках, так і на потокових лініях. Ці спосо­би постійно вдосконалюються, що зумовлює подальший розвиток облад­нання для виготовлення фотографічних і друкарських форм. Спостері­гається тенденція створення обладнання за модульним принципом побудови в поєднанні з пристроями обчислювальної техніки, яка забез­печує автоматизацію технологічних процесів.

На пробільних і друкарських ділянках ФОПД мають різні фізико-хімічні властивості щодо друкарської фарби та зволожувального засобу. У плоскому друці використовується відомий ефект системи жир—вода, який полягає в тому, що вода не здатна змочувати жири. Завдяки цій властивості на формі плоского друку утворюються гідрофільні (олеофобні) поверхні, які сприймають вологість, і гідрофобні (олеофільні), які сприй­мають друкарську фарбу (рис. 1.3). Ці ділянки створюються зміною вла­стивостей поверхні нанесенням на неї покриття або впливом на структу­ру її матеріалу.

Рис. 1.3. Схеми виготовлення офсетних друкарських форм: монометалевої негативним (а) та позитивним (б) копіюваннями, а також поліметалевої травленням металу на пробільних

елементах (в): 1 — алюмінієва пластина; 2 — копіювальний шар; 3 — гідрофільна плівка; 4 — фарба; 5 — сталь; 6 — мідь

ФОПД залежно від кількості використовуваних металів (один чи кілька) для створення пробільних і друкуючих елементів можна поділити на дві основні групи: моно- та поліметалеві. Найчастіше застосовуються формні основи з алюмінію (або його сплаву), вуглецевої чи нержавіючої сталі. Поверхня алюмінієвої або сталевої пластини монометалевих форм залишається без змін, а в поліметалевих формах на неї нарощують шар міді (на ньому далі створюються друкуючі елементи), а зверху нього — шар хрому або нікелю (для створення пробільних елементів).

В обох випадках на формну пластину наносять копіювальний шар — негативний (наприклад, хромований полівініловий спирт ПВС або діазосмолу) чи позитивний (похідні ортонафтохінондіазідів) залежно від способу копіювання. На цей шар контактним способом копіюють растрову або штрихову фотоформу: негатив чи діапозитив.

Позитивний спосіб виготовлення ФОПД забезпечує велику точність передачі зображення та стійкість друкуючих елементів у процесі друку­вання.