^{Розділ І}

ТРАДИЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ОБЛАДНАННЯ ДОДРУКАРСЬКИХ ПРОЦЕСІВ

Глава 1

ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО ОФСЕТНИЙ ПЛОСКИЙ ДРУК

1.1. Короткі історичні відомості про розвиток

ОФСЕТНОГО ПЛОСКОГО ДРУКУ

З початку свого застосування плоский друк мав назву «літографія» (від грец. літо — камінь і графо — пишу), творцем якої є Алоїз Зенефельдер (1771—1834) — винахідник з німецького міста Мюнхена. В 1797 р. він запровадив «хімічний друк», як називали спочатку літографію, сконстроював верстат, на якому одержували відбитки за допомогою рейбера (рис. 1.1). Цьому верстату передувала практика використання літографського верстата з циліндричним тиском (рис. 1.2) для одержання відбитків з літографського каменю. В 1798 р. А. Зенефельдер застосував техніку гравірування та перебивання на камінь. У 1805 р. він використав для плос­кого друку металеві пластини, в 1807 р. запровадив тоновий, а в 1808 р.— кольоровий друк з каменю. Пізніше замість літографського каменю він застосував штучні дошки, вкриті каменеподібною масою, що слугували замість важких плит. У 1817 р. Мюнхенська Академія відзначила наго­родою запропоновану А. Зенефельдером модель літографського верста­та, в якому зволоження і накочування фарби на камінь здійснювалися автоматично самою машиною, що могла працювати за допомогою водя­ного приводе.

Цікавим, пророчим висловлюванням щодо майбутнього розвитку плоского друку є його слова, вміщені в підручнику з літографії: «Доти, доки довільна рука майстра, наскільки це можливо, не буде усунута, та відбитки в літографії не будуть одержувані цілком за допомогою маши­ни, я не припускаю, що літографське мистецтво досягне вершини ступеня своєї довершеності. Рано чи пізно я маю намір здійснити свій задум, вик­ласти свої ідеї в цьому питанні моїм друзям у літографському мистецтві». Винахідник удосконалив численні манери, що в наступній практиці літог­рафії добре прислужилися; це друкування гравюри з каменю, писання і малювання спеціальною тушшю на папері, перебивання на камінь, робо­та олівцем на зерненому камені, тоновий і кольоровий друк. Із 1796 р. він

Рис. 1.1. Перший літографський рейберний верстат

Рис. 1.2. Літографський верстат із циліндричним тиском

безперервно до 1820 р. вів пошуки технології друкування з каменю на тканинах.

Усі пошуки і труднощі, які А. Зенефельдер долав від часу відкриття хімічного друку, він виклав у книзі «Повний курс літографії» (1818 р.). У цій книзі він описав свою самовіддану працю, подав рецептуру та пе­релік матеріалів, потрібних у літографії.

Мистецтво літографії порівняно швидко усталилося в інших країнах світу. Завдяки студентові Нідермайєру зі Страсбурга вона потрапила до Франції. В 1805 р. Анреас Делармі з Мюнхена помандрував із верстатом до Риму. В 1815 р. в Росії у Петербурзі її запровадив П.Л. Шиллінг. В Україні літографія почала застосовуватися в 1823р. В 1828 р. клопотами Барнета і Доулітла літографія потрапила до Нью-Йорка в Америку.

1.2. Початок літографії в україні

Відомо, що до кінця XVIII ст. високий друк рухомими літерами на­лічував у Європі 350 років свого існування, а глибокий — трохи менше. Текст книги легко відтворювався відлитими заздалегідь літерами, друку­вання ж малюнків було пов'язане з великими труднощами. Існуючі спо­соби відтворення ілюстрацій (металогравюра, ксилографія) були трудо­місткими і дорогими. Справа відтворення ілюстрацій в книзі й окремих аркушів образотворчої продукції значно полегшилась, коли наприкінці XVIII ст. народилась літографія.

Первісна технологія літографії тісно споріднена з сучасною прогре­сивною технологією офсетного друку і завжди буде цікавити нас як його передісторія.

У літографії для виготовлення друкарської форми користувалися літог­рафським каменем, а пізніше — цинком та алюмінієм. Методи виготовлення форм були ручними, пізніше форми почали копіювати фотомехан­ічним способом, а замість прямого контактного способу друку, коли відби­ток знімали на папір безпосередньо з форми, стали вживати непрямий офсетний ротаційний спосіб друку, перетискуючи відбиток з форми спо­чатку на поверхню гумового полотна, а вже з нього — на папір.

Отже, виходить, що принцип плоского друку (тобто друкування з плоскої форми) існує донині, а офсет є не що інше, як його модифікація. Не випадково в іноземній термінології є такий гібрідний термін, як offsetphotolithography, тобто офсетний друк із форм, виготовлених фото­механічним способом.

Плоский — офсетний друк ще до кінця не вичерпаний у великих мож­ливостях його технології. Відносна дешевизна продукції цього друку дає йому економічні переваги. Все це змушує Нас уважно ставитись до всіх деталей, пов'язаних з його виникненням і дальшим розвитком.

Винахідником літографського способу друку деякий час помилково вважали Сімона Шмідта. Він дійсно в 1787 р. робив рельєфне витравлю­вання друкарських форм на камені і намагався друкувати з каменю, як із ксилографії. Але винахідником літографії у справжньому її вигляді є уроженець Праги Алоїз Зенефельдер.

Загальний стан літографської техніки на початку 20-х років XIX ст. може дати нам уявлення про арсенал технічних можливостей, якими опе­рувала тоді літографія в Україні. В цей період існувало вже більш як 15 типів літографських верстатів, які за ознаками друкувального апарата та інших елементів поділялися на три основні групи:

1. Вальцеві — це такі верстати, в яких тиск здійснювався металевим валиком (вальцем). Цей валик прокочувався по формі з великим тиском, завдяки чому й одержували відбиток.

2. Рейберні — верстати, в яких тиск досягався завдяки тому, що по каменю ковзав дерев'яний брусок із закругленим ребром — рейбер, а літографський камінь лежав на нерухомому столі.

3. Верстати мішаної конструкції. Вони мали також рейберний прес, але на протилежність верстатам другої групи літографський камінь було встановлено на рухому каретку.

Серед літографських верстатів початкового періоду слід відзначити портативний апарат Зенефельдера для друкування з штучних пласти, на поверхню яких наносилася каменеподібна маса.

Літографська техніка швидко поширилась у країнах Західної Європи і в 1815 р. потрапила в Росію, де одночасно стали до ладу літографські верстати в Петербурзі й Астрахані.

Встановити час та обставини виникнення літографських закладів в Україні, а також вивчити технологію цього виробництва нам допо­магають архівні матеріали, музейні експонати, книжкові фонди бібліо­тек, а також аналіз зразків книжкової продукції, журналів й альма­нахів першої половини XIX ст., що мали літографські вклейки, обкладинки тощо.

Крім того, в дослідженнях нам допомагають зразки картографічної продукції, виготовленої літографським способом.

Слід відзначити, що літографський друк видань релігійного змісту теж містить багато даних, що свідчать про рівень технічних можливостей плоского друку в XIX ст.

Цінні відомості про технологію літографського виробництва тих часів містяться в рукопису основоположника літографії у Польщі Яна Сестржинського (1788—1824). Цікаво відзначити, що автор цього рукопису вивчав літографську справу разом з одним із піонерів російської літог­рафії П.Л. Шиллінгом, який заснував першу літографію в Росії, у Петер­бурзі. Заснування першої літографії у Південній Україні прийшло до нас із Петербурга. Отже, рукопис Сестржинського, який навчався літог­рафській справі разом із П Л. Шиллінгом, безперечно характеризує пев­ною мірою ту технологію, яка була перенесена на територію Південно-Східної України, що становила тоді складову частину колишньої Російської імперії.

Перша літографія в Західній Україні була заснована у Львові в 1822 р. на Личаківській вулиці, 98 при друкарні Піллера, яка існувала вже про­тягом 50 років.

Оскільки Західна Україна перебувала тоді під ярмом Австро-Угорської монархії, літографія була недоступна корінному населенню — українцям. Взагалі вільному розвиткові літографії тут були постав­лені жорсткі поліцейські перепони. Про це свідчить циркуляр Галиційського губернаторства № 27335 від 30 травня 1818 р. «Про порядок утримання літографій». Згідно з цим циркуляром відкриття літографій дозволялось тільки там, де знаходились осередки австрійської полі­цейської влади. Тільки у зв'язку з пожвавленням національно-визволь­ного руху в 40-х роках XIX ст. та послабленням поліцейського гніту в львівському Ставропігійському інституті (братстві) була створена своя літографія.

Про заснування літографії в Ставропігійському інституті та її персо­нал ми знаходимо досить докладні відомості у Львівському обласному архіві.

Дозвіл на відкриття літографії був виданий Ставропігійському інсти­туту австрійськими властями 26 червня 1846 р. В літографії Ставропіг­ійського інституту працювали на перших порах майстри, імена яких збе­регла нам історія. Це Гружевольський, Дзивонський, Косткевич, Панкевич та учні — Ольшанський і Яворський.

Серед робіт, що виконувались ставропігійською літографією для дер­жавних і громадських установ, зустрічаються і такі, як ноти, абетка. Крім того, виготовлялись художні літографії, портрети.

Першу згадку про існування літографії у східній частиш України ми зустрічаємо в розпорядженні Київського губернського правління «Про подання відомостей про друкарні і літографії» від 5 грудня 1828 р. В цьо­му документі зазначено, що в Київській губернії існувала тоді одна літог­рафія при Києво-Межигорській фаянсовій фабриці.

На цей час літографська техніка почала розвиватися і в південній ча­стині України — Новоросійському краї. В 1828 р. була створена літогра­фія у Миколаєві при Чорноморському гідрографічному депо.

З документів Центрального архіву військово-морського флоту ми ба­чимо, що в 1827 р. в Чорноморському гідрографічному депо вже були люди, обізнані з літографією.

На підставі документів можна стверджувати, що літографський вер­стат, який надійшов до Чорноморського гідрографічного депо з Петер­бурга, був рейберним і за своєю конструкцією належав до третьої групи.

Розвиток літографської техніки в Новоросійському краї був пов'яза­ний з необхідністю спростити спосіб видання гідрографічних карт.

До того часу при Чорноморському гідрографічному депо застосову­валась складна і трудомістка технологія гравірування карт на міді. Про­цес друкування з гравірованих дошок тривав довго. Протягом десятигодинного робочого дня з дошки виготовляли не більш як 80 відбитків. Така технологія виготовлення карт за своєю вартістю та тривалістю техноло­гічного циклу не могла порівнятися зі способом плоского друку.

Серед первістків літографського друку, крім карт у Чорноморському гідрографічному депо, можна назвати книгу «Микола Коваль», в якій фрон­тиспіс був виконаний літографським способом.

Крім державної літографії Чорноморського гідрографічного депо, у Миколаєві ми констатуємо ще Й приватну літографію Е.С. Павловського, в якій друкувалися карти.

Невдовзі, в 1829 р. техніка літографії була перенесена в Одесу. Серед продукції одеських літографій значне місце посідали краєвиди Одеси, Криму, які друкувалися здебільшого в дві фарби, відбитки мали чорний контур та фонову «підкладку».

В Одесі виконувалося літографське перебивання з мідних гравюр на камінь. Така техніка використовувалася головним чином у картографії.

Цікаво зазначити, що в XIX ст. в Одесі вийшов із друку посібник Л. Монрока «Практическое руководство к литографии на цинке».

Характерно, що в той час в Одесі виготовлялась продукція, яка не поступалася своєю якістю перед закордонною. Цікаво, що в 1858 р. в Одесі трапився випадок, коли митні чиновники визнали місцеву продукцію за­кордонною і на підставі цього вимагали з підприємця мито. Цей підприє­мець змушений був звернутися до одеського градоначальника з прохан­ням переконатися, що продукція, яку вважають закордонною, виготовляється насправді в Одесі.

В архівних документах ми знаходимо вказівки па те, що в 60-х роках XIX ст. на одному з одеських підприємств був застосований оригіналь­ний, «вперше винайдений в Росії», як записано в документі, спосіб оброб­лення літографської продукції для надання їй імітації рельєфних зобра­жень на відбитках. Пізніше технологія цього способу й устаткування були продані в літографію Києво-Печерської лаври, де цей спосіб також знай­шов застосування.

У 1835 р. літографія виникла в Харкові, що був тоді значним адміні­стративним, торговельно-промисловим і культурним центром. Літог­рафським способом друкувалися ілюстровані наукові видання Харківсь­кого університету, лекції, ноти. Літографська техніка була застосована, наприклад, при друкуванні ілюстрацій у відомому харківському літературному збірнику «Молодше», в якому, за висловом видавця-літератора І. Бецького (1818—1890), хотілося об'єднати «літературну Росію з чудо­вими українськими письменниками». До першого номера «Молодика» був уклеєний літографський портрет Г. Квітки роботи художника М. Башилова. До речі, назву збірнику придумав Г. Квітка. Слідом за першим вийшов другий збірник «Молодика», який прикрашали літографовані портрети І. Котляревського та козака Климовського, а також роботи М. Башилова. Дуже цікавий і третій збірник .«Молодика», виданий П. Голіциним. Крім літографського портрета М. Голіцина, до збірника було додано на семи окремих «картках» 20 репродукцій автографів різних ви­датних діячів і письменників, пов'язаних з Україною, а також план міста Харкова.

Четвертим збірником видання «Молодик» припинилося. Харківськи­ми літографами були виключно місцеві жителі, такі як С. Греков, П. Бутенко, О. Биковський, І. Богданов.

Значного розвитку набула літографська техніка в Києві. Виникнення літографії в Києві збіглося з періодом, коли в головному штабі діючої тут 1-ї (російської) армії існувала літографія. Після розформування частин цієї армії комплект літографського устаткування за вказівкою уряду в 1835 р. був переданий Київському університету. Це устаткування стало до ладу 10 листопада 1838 р.

Першим університетським літографом був чудовий майстер А. Деренговський.

Характерно, що в 40-х роках XIX ст. група київських художників зна­ла літографську техніку і намагалась використати її для одержання відбитків творів графічного мистецтва в новому матеріалі.

Як відомо, Т.Г. Шевченко ще в Петербурзі 1844 р. задумав надрукува­ти велике художнє видання «Живописна Україна».

У своїх спогадах про Т.Г. Шевченка А. Чужбинський пише: «Шевчен­ко задумал снять все замечательные виды Киева, внутренности храмов и интереснейшие окрестности. Сажин взяв на себя некоторые части и оба художника пропадали с утра, если только не мешала погода». Ми знає­мо, що після прибуття до Києва в 1846 р. Т.Г. Шевченко подав до Київсь­кого університету заяву, в якій писав: «Крім викладання живопису зобо­в'язуюсь виконувати безкоштовно всі доручення начальства по виконанню літографських робіт в університетській літографській май­стерні». Одначе надії Т.Г. Шевченка не здійснилися, стати до роботи він не встиг тому, що був заарештований царськими жандармами. Малюн­ки ж краєвидів Києва, виконані М. Сажиним, були літографовані й увій­шли до альбома під назвою «Виды Киева», виданого Лауфером. Цей аль­бом є чудовим зразком літографської майстерності київських художників 40-х років XIX ст.

До останнього часу про особу видавця та кількість ілюстрацій, що ввійшли до альбома «Виды Киева», дослідниками висловлювались різні думки.

Тепер установлено, що Лауфер виконував альбом малюнків «Виды Киева» на замовлення «действительного статского советника Писарева

За цю роботу Лауферу належало отримати від Писарєва 1500 крб. Ми маємо докладні відомості, що й підтверджуються архівними даними, про особу видавця альбома Лауфера. Він народився в 1812 р., за фахом архітектор, проживав у Києві з 1 липня 1844 р. Помер 23 липня 1848 р. в Києві.

Цікаву спробу «передати» краєвиди Києва літографією з цинку зро­бив у 1844 р. київський художник Іван Борель.

У 40—50-х роках XIX ст. в Києві в додаток до «казенних» літографій (при Київському університеті та губернському правлінні) з'явилися ідей приватні. Виникненню приватних літографій сприяла зростаюча потре­ба на краєвиди Києва та його околиць. Крім того, замовлення на літог­рафську продукцію давала Київська археографічна комісія (створена в 1843 р.), яка ілюструвала свої праці зображеннями старовинних речей.

Пізніше в Києві виникла літографія Києво-Печерської лаври.

Лавра, як відомо, давно займалася друкуванням образів святих з де­рев'яних або мідних дошок, мала майстерні жив опису. Одначе цього було недостатньо, і для задоволення попиту прочан доводилося виписувати багатокольорову продукцію від інших підприємців й поступатися своїми прибутками.

Церковна братія, хоч і молилась небесам, але не гребувала вести свої земні справи за всіма правилами будь-якого капіталістичного підприєм­ства.

Ось чому в 1866 р., щоб не віддавати прибутки від торгівлі краєвида­ми своєї обителі іншим підприємцям, лавра заснувала свою літографію.

Відомості про початок хромолітографських робіт у друколітографії Києво-Печерської лаври та про перші роки діяльності лаврської літог­рафії ми знаходимо в справах друкарні за 1870 р.

Спочатку багатокольорову літографську продукцію лавра виписува­ла з Одеси, замовляла її в літографії Лемерсьє у Парижі тощо. З другої половини XIX ст. літографська продукція остаточно витіснила ксилог­рафію і металогравюру, як засіб друку. Цілком природно, що цією течією була захоплена лавра.

Високоякісні роботи, виконані в літографії Києво-Печерської лаври, в 1872 р. були відзначені нагородою на політехнічній виставці в Москві.

У практиці лаврської літографії слід відзначити технологічні проце­си, які і сьогодні заслуговують на увагу. Одним із них є процес друкуван­ня багатокольорових зображень на ґрунтованому полотні.

Нагадаємо, що в лаврській літографії застосовувалася технологія впер­ше винайденої в Росії імітації рельєфних зображень на відбитках літог­рафського друку. Обладнання для цього було придбане Києво-Печерсь­кою лаврою в одеського літографа В. Тіля.

У літографії Тіля цей спосіб вживався вже з 1864 р. Незважаючи на це, через 36 років німецька фірма Йосифа Штольца в Майнці 5 лютого 1900 р. привласнила собі цей винахід і дістала патент на здобуття таким спо­собом рельєфних зображень.

У 1866 р., тобто на час відкриття літографії Києво-Печерської лаври, в Києві нараховувалося вісім літографських підприємств, із них два —

«казенних», одне — духовного відомства та п'ять — приватних (серед них одна навчальна майстерня).

Коли підсумувати відомості про літографські підприємства, які існу­вали до 1870 р. в багатьох містах України, що підтверджується докумен­тальними даними, то ми налічимо 43 літографських заклади. Найбільше їх було в Одесі. Крім згадуваних міст — Львова, Одеси, Києва, Харкова, Миколаєва — літографії ще були в Почаєві (Почаївська Успенська лав­ра), в Умані, Кам'янці-Подільському та ін.

Про технологію літографського друку і майстерність літографів свідчать численні ілюстрації, а також окремі відбитки, які зберігаються в книгосховищах. Так, у бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна у С.-Петербурзі можна знайти понад 75 сюжетів літографських робіт — це, головним чи­ном, краєвиди Криму.

Чудова збірка української літографії є в Державній бібліотеці ім. Лені­на в Москві, в Одеській обласній бібліотеці, в Харківській науковій бібліо­теці ім. В.Г. Короленка, чимало старих літографій знаходимо в Києві.

Усі існуючі в Україні літографські майстерні до 1870 р. користувалися літографськими верстатами і друкували свою продукцію вручну.

Перші літографські машини в Україні з'явились в 70-хроках минуло­го століття, тобто відразу після їх винаходу.

Одним із перших установив літографську машину в Україні власник київської літографії С.В. Кульженко, який придбав цю машину в 1873 р. в Петербурзі. Він же вперше в Україні в 1887 р. встановив фототипію про­мислового призначення. На кінець XIX ст. літографські машини з'яви­лись вже в багатьох містах України.

У 1911 р. в Україні нараховувалося 222 підприємства, що виготовля­ли літографську продукцію. Основна маса цих підприємств були дрібни­ми майстернями із застосуванням ручних способів виготовлення форм, які часом друкували продукцію теж уручну.