13. Основні види вартісної оцінки основних фондів підприємства та їх визначення.

Облік і оцінювання основних фондів здійснюються в натуральній і грошовій формах. Натуральна форма обліку основних фондів необхідна для визначення їхнього технічного стану, виробничої потужності підприємства, ступеня використання устаткування й інших цілей. Грошове (або вартісне) оцінювання основних фондів необхідне для визначення їх загального обсягу, динаміки, структури, величини вартості, що переноситься на готову продукцію, а також для розрахунків економічної ефективності капітальних вкладень. Грошова форма обліку основних фондів ведеться за певними напрямами:

• Первинна вартість основних фондів включає вартість придбання устаткування (споруди, будівлі), транспортні витрати з доставки і вартість монтажу тощо. За первинною вартістю фонди приймаються на облік, визначається їхня амортизація й інші показники:

Ф _перв. = Ф _пок. + З _тр. + З _м.

де Ф _пок. – вартість покупки ОФ, грн.;

З _тр. – витрати на транспортування ОФ від постачальника до споживача, грн..;

З _м. – витрати на установку, монтаж ОФ, грн.

• Середньорічна вартість ОФ (усереднювання вартості ОФ залежно від кількості місяців їх роботи протягом року):

Ф_{ср.р. перв.} = Ф _перв. + Ф _{введення}* Т / 12 + Ф _вивід. * (12 – Т) / 12,

де Т – період експлуатації ОФ протягом даного року, міс.;

Ф _{введення} – вартість ОК, які вводяться, протягом року, грн..;

Ф _вивід. – вартість ОК, які виводяться, протягом року, грн.

Оцінка ОФ за первинною вартістю має недолік – трудність в зіставленні цін на основні засоби, придбані в різний час. Цей недолік дозволяє усунути оцінку ОФ за переоціненою вартістю.

• Переоцінювання основних фондів - це визначення реальної вартості основних фондів (основних засобів) організацій на сучасному етапі становлення ринкової економіки і створення передумов для нормалізації інвестиційних процесів у країні. Переоцінювання дає змогу отримати об'єктивні дані про основні фонди, їхній загальний стан, галузеву структуру, територіальний розподіл та технічний стан.

• Ліквідаційна вартість (П(С) БУ №7) – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство чекає отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення терміну їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).

• Залишкова вартість – вартість ОФ з врахуванням їх зносу, тобто

Ф _ост. = Ф _перв. – І

де І – сума зносу ОФ за певну кількість років, грн.

• Ринкова вартість - найбільш вірогідна ціна продажу об'єктів основних фондів з урахуванням їх реального стану, співвідношення попиту і пропозиції.

14. Поняття заробітної плати та її основні форми та системи.

Згідно Закону України “Про оплату праці” заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому вираженні, яке за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Організація оплати праці повинна будуватися на наступних принципах:

• самостійність підприємства в організації оплати праці при встановленні форм і систем оплати, а також розміри зарплати;

• державна регламентація мінімального розміру заробітної плати;

• диференціація зарплати залежно від умов праці, стажу і району проживання;

• матеріальна зацікавленість у високих результатах праці, узгодження загальних умов з профспілками.

Форми і системи оплати праці є необхідним елементом організації оплати праці. Основною умовою, що дозволяє перетворити матеріальну зацікавленість працівника на один з дієвих засобів підвищення ефективності виробництва, є встановлення безпосередньої залежності розмірів оплати праці від його кількості і якості, від виконання тих або інших норм показників. Це досягається за допомогою вживання відповідних форм і систем оплати праці. Застосовуються наступні основні форми оплати праці:

1) Відрядна – оплата працівникові або бригаді нараховується за фактично вироблений об'єм продукції. Основною умовою її застосування є:

- наявність кількісних вимірників;

- можливість точного виміру об'єму роботи;

- можливість збільшення вироблення і нормування.

На рекомендується застосовувати цю форму, якщо це може призвсети до порушення техніки безпеки, погіршення якості продукції.

Має наступні системи:

а) пряма відрядна – заробітна плата нараховується за виконану роботу по встановленій незмінній розцінці за кожну одиницю виробленої продукції.

б) при відрядно-преміальній системі до заробітної плати, нарахованої за відрядними розцінками, додається премія за додаткові результати в порівнянні зі встановленими нормами (за зниження трудомісткості виготовлення продукції, підвищення якості продукції, освоєння нових норм вироблення та ін.);

в) при відрядно-прогресивній системі розцінки на одиницю виконуваних робіт понад встановлені норми прогресивно збільшуються (за спеціальною шкалою);

г) при відрядно-непрямій системі заробітна плата нараховується допоміжним робітникам залежно від результату роботи обслуговування ними обладнання.

д) при акордній системі заробітна плата нараховується за весь об'єм робіт відповідно до договору. Застосовуэться у випадках форс-мажору (аварій).

2) Почасова форма оплати праці. Почасова застосовується у тому випадку, коли виробничий процес строго регламентований, а функції робітника зводяться до спостереженням за технологічним процесом (конвеєр). Існують два різновиди (системи):

а) проста – заробітна плата працівникові нараховується по тарифній ставці (певного розряду) або окладу за фактично відпрацьований час.

б) почасово-преміальна – понад тариф виплачується премія за конкретні досягнення в роботі за заздалегідь встановленими показниками.

3) Безтарифна є долею у фонді оплати, залежить від кваліфікації тобто кожному працівникові визначається певний бал і залежить від кваліфікації і ціни балу і фактично відпрацьований час.

4) Контрактна з/п строго описується в договорі.

15. Поняття економічного елементу витрат і характеристика статтей кошторису витрат.

Економічні елементи витрат – це економічно однорідні по складу витрати на випуск і реалізацію сукупної продукції підприємства незалежно від місця їх утворення. Угрупування витрат за економічними елементами призначене для виявлення всіх витрат на виробництво і реалізацію продукції по видах, тобто дозволяє визначити, що саме витрачається і на яку суму в цілому по підприємству (на весь об'єм продукції) без виявлення місця виникнення і віднесення витрат.

В Україні використовується (на основі Положення бухгалтерського обліку №3 "Звіт про фінансові результати") єдине для всіх промислових підприємств угрупування витрат за економічними елементами:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизаційні відрахування;

- інші витрати.

У статтю “Матеріальні витрати” відносять:

- сировина і матеріали, які використані як основні і допоміжні матеріали при виготовленні продукції (робіт, послуг) або для господарських потреб, технічних цілей;

- купувальні напівфабрикати і комплектуючі вироби, які використані в діяльності підприємства;

До складу елементу "Витрати на оплату праці" включаються:

• витрати на виплату основної заробітної плати;

• витрати на виплату додаткової заробітної плати.

До елементу «Амортизаційні відрахування» відноситься сума нарахованої амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів.

До елементу "Інші витрати" відносяться:

• витрати на відрядження, підготовку і перепідготовку кадрів;

• платежі з обов'язкового страхування майна;

• оплата послуг зв'язку, розрахункових центрів, банків;

• плата за оренду основних фондів;

• витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності підприємства;

• витрати на проведення аудиту;

• витрати на транспортне обслуговування, тощо.

Загалом метод групування витрат тільки за економічними елементами є досить сумнівним з погляду його доцільності. Адже в такому групуванні "тоне" показник собівартості продукції, зокрема, якщо йдеться про різні ступені її формування, починаючи від цехової собівартості. Тому з метою планування й обліку витрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції, робіт та послуг, їх групують за статтями калькуляції. Принципова відмінність групування витрат за статтями калькуляції від групування за економічними елементами полягає в наявності в ній комплексних статей, які об'єднують різнорідні за економічним змістом елементи за призначенням витрат, за місцями їх виникнення і методами розподілу між окремими видами продукції залежно від обсягу виробництва кожного виду.