8. Основні види рентабельності та шляхи їх збільшення.

Види рентабельності:

1) Рентабельність виробництва (активів) – характеризує ефективність використання підприємством основних і оборотних засобів (необоротних і оборотних активів):

Р _{виробн.} = (П / (Ф _ср.г. + С _об.к.)) * 100 %,

де П – прибуток підприємства від всіх видів діяльності, грн.

С _об.к. – середня вартість оборотних коштів, грн..;

Ф _ср.р. - середньорічна вартість основних засобів, грн.

2) Рентабельність продукції (робіт, послуг) – характеризує ефективність виробництва і реалізації окремих видів продукції (робіт, послуг):

Р _пр. = (П / С/с) * 100 %,

де П – прибуток від реалізації даного вигляду продукції (робіт, послуг), грн..;

С/с – собівартість даного вигляду продукції (робіт, послуг), грн.

3) Рентабельність власних засобів – характеризує ефективність використання власних засобів підприємства (статутний капітал тощо):

Р _с.с. = (П / С) * 100 %,

де П – прибуток підприємства від всіх видів діяльності, грн.

С – середня (за період) величина власних засобів підприємства, грн.

4) Рентабельність продажів – показує величину прибутку в одній грн. виручки від реалізації продукції (робіт, послуг):

Р _{продажів} = (П _р. / В) * 100 %,

де П _р. – прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), грн..;

В – виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) без ПДВ і ін. податків і зборів, грн.

Основними шляхами збільшення рентабельності підприємства є:

1. Збільшення прибутку підприємства.

2. Зниження собівартості продукції (робіт, послуг).

3. Ефективне використання основних і оборотних засобів підприємства.

4. Раціональне використання власних засобів підприємства.

9. Поняття виробничої потужності підприємства та методика її розрахунку.

Виробнича потужність - потенційна здатність підприємства (цеху, ділянки, робочого місця) виготовляти максимальну кількість певної продукції або виконувати певний об'єм робіт протягом певного періоду часу (години, року) за умови: а) вживання самої передової технології; б) належного технічного устаткування; у) повного усунення аварій; г) необхідного матеріально-технічного забезпечення; д) забезпеченості виробничим і необхідним управлінським персоналом; е) повного використання робочого часу.

Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю основних (провідних) виробничих одиниць - цехів, ділянок. Виробнича потужність цехів і ділянок визначається за потужністю основного технологічного устаткування (агрегатів, установок, груп устаткування тощо). Розрахунок виробничої потужності підприємства здійснюється в усіх його виробничих підрозділах - від групи технічно однотипного устаткування до виробничих ділянок, від цехів до виробничих одиниць, від виробничих одиниць до підприємства в цілому.

Метод розрахунку виробничої потужності дільниці, цеху, заводу багато в чому визначається типом виробництва. На заводах серійного і одиничного виробництва розрахунок ведеться за групами обладнання і виробничими підрозділами. Визначення виробничої потужності починається зазвичай з розрахунку пропускної спроможності агрегатів або групи устаткування. Розрізняють агрегати періодичної дії, наочно-спеціалізовані та агрегати з технологічною спеціалізацією.

Для однотипного устаткування виробничу потужність розраховують за формулою:

М = К * Н _т * Т _еф.,

де К – кількість однотипного устаткування;

Н_т -технічна норма одиниці устаткування (продуктивність в одиницю часу);

Т _еф. – ефективний фонд часу роботи устаткування в році, станко-час.

Для агрегатів безперервної дії (металургійні печі, агрегати хімічного виробництва та ін.):

М = Q * k _в * (T _еф. / t _ц.),

де Q – маса сировини, яка переробляється за один цикл, т;

k _в – коефіцієнт виходу основної продукції з сировини;

t _ц. – тривалість циклу переробки сировини, година

Для потокового виробництва:

М = Т _еф. / r

де r – такт потокової лінії, хв. (сек.).

Ефективний (корисний) фонд часу роботи устаткування за рік розраховують:

• для безперервного виробництва:

Т еф. безепер. = (Т к. – Т п.п.р.) * 24 години

де Т _к. – календарний фонд часу, дні;

Т _п.з.р.–тривалість планово-запобіжних ремонтів, дні;

• для переривчастого виробництва:

Т _{еф. пр.} = ((Т _к. – Т _{вих.,пр.} – Т _рем.)) * n _зм. * t _зм.) * (100 - k _пр.)/100

де Т _{вих.,пр.} – кількість вихідних і святкових днів в році;

Т _рем. – тривалість запланованих ремонтів, дні;

n _зм. – кількість змін;

t _зм. – тривалість зміни, година;

k _пр. - відсоток планованих поточних простоїв.

Під час розрахунку виробничої потужності підприємства необхідно одночасно з розрахунком виробничих потужностей провідних цехів визначити потужність устаткування інших цехів і служб, щоб виявити "вузькі місця" та намітити шляхи їх усунення. Під "вузьким місцем" слід розуміти ті цехи, дільниці, агрегати та групи устаткування основного і допоміжного виробництва, чия пропускна спроможність не відповідає потужності провідної ланки, за якою встановлюється виробнича потужність підприємства.

10. Поняття прибутку (збитків) та основні напрямки використання чистого прибутку підприємства.

Прибуток (збиток) – це кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства.

Прибуток як категорія ринкових стосунків виконує наступні функції:

• характеризує економічний ефект, отриманий в результаті діяльності підприємства;

• є основним елементом фінансових ресурсів підприємства;

• є джерелом формування бюджетів різних рівнів.

Певну роль грають і збитки – вони висвічують помилки і прорахунки в напрямах використання фінансових коштів, організації виробництва і збуту продукції.

Відповідно до П(С) БУ № 3 “Звіт про фінансові результати” прибуток характеризується як сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

У загальному вигляді прибуток (збитки) може бути отриманий як від реалізації продукції (робіт, послуг), яка випускається (виконується) підприємством, так і від іншої діяльності: реалізація купувальних матеріальних цінностей, здача в оренду основних фондів, пайова участь в спільних підприємствах тощо.

Відповідно до класифікації видів діяльності підприємства визначають наступні види фінансових результатів (П(С) БУ № 3 “Звіт про фінансові результати”):

1. Валовий прибуток (збиток) – різниця між виручкою від реалізації продукції (без ПДВ, акцизу й ін.) і собівартістю реалізованої продукції.

2. Фінансовий результат (прибуток або збиток) від операційної діяльності (тобто від будь-якої діяльності, не пов'язаної з фінансовою та інвестиційною).

3. Фінансовий результат (прибуток або збиток) від звичайної діяльності (тобто операційною, фінансовою та інвестиційною) до оподаткування і після оподаткування.

4. Чистий прибуток (збиток) - фінансовий результат від звичайної діяльності після оподаткування (з 01.01.13р. податок на прибуток 19%), скоректований на величину податку від надзвичайного прибутку.

Керівництво підприємств самостійно приймає рішення про шляхи розподілу чистого прибутку. Можуть бути запропоновані наступні напрями (фонди) розподілу прибутку, які залишаються у розпорядженні підприємства:

1. Розвиток виробництва – засоби використовуються для фінансування капітальних вкладень по впровадженню нової техніки, технології, автоматизації виробництва, поліпшенню якості продукції (розширення, реконструкція, модернізація тощо).

2. Соціальний розвиток – засоби призначені для поліпшення культурно-побутового і медичного обслуговування персоналу підприємства.

3) Матеріальне заохочення працівників підприємства – додаткові виплати, премії, винагороди (як у грошовій, так і натуральній формі) понад засоби фонду оплати праці.

4) Резервний (страховий) фонд – на випадок непередбачених обставин (для АТ він обов'язковий і повинен складати 25 % від статутного фонду підприємства).

10. Сфери та галузі економіки.

Національне господарство будь-якої країни формується в результаті економічного і соціального розвитку суспільства. Поглиблення спеціалізацій і кооперація праці, а також міжнародної співпраці господарського комплексу є сукупністю взаємозв'язаних областей, які відрізняють національне господарство країни від господарства інших країн.

З точки зору участі в створенні сукупного суспільного продукту і національного доходу суспільне виробництво підрозділяється на дві крупні сфери: матеріальні і нематеріальні.

У сфері матеріального виробництва здійснюють створення матеріальних благ у формі продуктров, енергії або надання послуг з постачання або споживачів у вигляді транспортування, зберігання і так далі. До галузей сфери матеріального виробництва відносяться промисловість, сільське і лісове господарство, вантажний транспорт, зв'язок (обслуговуюче матеріальне виробництво), будівництво, торгівля, громадське харчування, інформаційно-обчислювальне обслуговування, інші види діяльності сфери матеріального виробництва.

У сфері не матеріального виробництва здійснюється представлення суспільству різноманітних послуг небходимых для утримання визначення рівня життя. До цієї сфери відносять житлове комунальное господарство, пасажирский транспорт, зв'язок (обслуговуючі організації невиробничої сфери і населення), охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпечення, освіта, культура і мистецтво, наука і наукове об­слуговування, кредитування і страхування, діяльність апарату органів управління.

Сфери економіки підрозділяються на спеціалізовані галузі. Галузь - група якісно однорідних господарських одиниць (підприємств, організацій, установ), які характеризуються особливими умовами виробництва в системі суспільного розподілу праці, однорідною продукцією, які виконують загальну (специфічну) функцію в національному господарстві.

Наприклад, сфера матеріального виробництва включає галузі, в яких створюються необхідні для життя і розвитку суспільства засоби виробництва і предмети вжитку.

Галузеве ділення економіки є результатом історичного процесу розвитку суспільного розподілу праці.

Кожна із специализированых галузей підрозділяються на комплексні види, кількісне співвідношення між окремими галузями і взаємозв'язки між ними визначають певну структуру господарства країни на яку роблять вплив наступні чинники:

• міра впровадження що досяг науково-технічного прогресу;

• рівень концентрації кооперації, механізацій;

• електрифікація, автоматизація, механізація;

• наявність природних ресурсів і корисних копалини;

• географічне положення країни, кліматичні умови;

• суспільно-історичні умови розвитку економіки.

Для характеристики галузевої структури господарства країни застосовують такі показники:

• доля випуску продукції окремої галузі;

• пайова зміна основних фондів;

• зміна числености робіт в галузі.

Ділення економіки на перераховані структурні одиниці є умовним. Головною і основною одиницею економіки є підприємство незалежно від того, до якої галузі, сфері або сектору воно відноситься.