Висновки

1.Розвитку самоуправління велика увага приділяється в країнах Європи. Ідеологічною основою , чи програмою, муніципального права в європейських державах є Європейська хартія місцевого самоврядування, прийнята з ініціативи Ради Європи в 1985 році. Метою Хартії є забезпечення і захист прав органів місцевого самоврядування дозволяє громадянам приймати участь в прийнятті рішень, що стосуються повсякденного життя. Цей документ зобов’язує держави, які входять в Раду Європи, укріплювати політичну, адміністративну і фінансову самостійність місцевих спільнот.

2. Методи і форми місцевого самоуправління , які використовуються в сучасному світі, досить різноманітні. Вони залежать від багатьох факторів, таких, як географічний стан країни, її історія, культура, рівень розвитку економіки, особливості законодавства. Виокремлюються два типи муніципальної організації: перший, який виник стихійно – в еволюційному розвитку місцевих сил ( англійський); другий – побудований за перним принципом і метою ( французький). Всі інші організації муніципальної влади наближаються до першої чи другої моделі. Англійська модель надає органам місцевого самоуправління максимальну свободу, зводячи державний контроль над ними до мінімуму. Робота місцевих влад контролюється державою через міністерства і суди. Ця модель переважає у Великобританії , США, Канаді, Австралії та інших англомовних державах. Що ж стосується французької моделі, то вона передбачає прямий державний контроль над місцевим самоуправлінням. У даному випадку передбачається наявність в муніципальних утвореннях чиновників державної адміністрації, які спостерігають за діяльністю органів місцевого самоуправління ; крім того, спостерігається підпорядкування органів самоуправління різних рівнів. Цей тип муніципальної організації широко розповсюджений в більшості країн світу, особливо в країнах континентальної Європи, франкомовних країнах Африки, в Латинській Америці, країнах близького Сходу. Сьогодні відмінності між двома моделями не носять принципового характеру, а базуються на більшості подібних принципів, головний із яких – вільні вибори місцевих органів влади.

Серед моделей місцевого самоврядування найбільшого поширення набули такі : 1. англо-американська; 2. континентальна; 3. іберійська ; 4. радянська. Англо-американська (англо-саксонська) модель: представницькі органи діють самостійно, пряме підпорядкування вищим органам відсутнє. Контроль здійснюється посереднім (непрямим ) шляхом через міністерства й суд, на місцях відсутні уповноважені центрального уряду. Англо-американська система характеризується тим, що на всіх субнаціональних рівнях управління функціонують органи місцевого самоврядування , а місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції відсутні ( наприклад, Велика Британія, США, Канада, Австралія, близька до подібної системи організація влади на місцях і в Росії). Континентальна (романо-германська, або європейська) модель; місцеві органи влади підпорядковуються вищим державним органам, які здійснюють прямий контроль за їх діяльністю; базується на поєднанні місцевого самоврядування та місцевого управління; береться до уваги різне тлумачення „природних” та „штучних” адміністративно-територіальних одиниць. Така система може мати два різновиди: а) на всіх субстанціональних рівнях , за винятком низового, одночасно функціонують виборчі органи територіальної громади ( у тому числі й органи „вторично-територіальної” громади, територіальної громади „штучної” адміністративно-територіальної одиниці) та призначені представники центральної влади (місцеві державні адміністрації), які здійснюють адміністративний контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування. При цьому на низовому рівні функціонують виключно органи первинної територіальної громади (Франція, Італія); б) на низовому рівні - у „природних” адміністративно-територіальних одиницях створюються лише органи місцевого самоврядування, а на регіональному та субрегіональному рівнях (у „ штучних” адміністративно-територіальних одиницях) функціонують призначені місцеві державні адміністрації загальної компетенції. Можливий варіант , коли і на регіональному ( субрегіональному) рівні функціонують представницькі органи територіальних громад „природних” адміністративно-територіальних одиниць (Польща, Болгарія, Туреччина, Фінляндія, Іран). Іберійська модель (Бразилія, Португалія, Мексика, з певними особливостями – Іспанія): передбачає, що управління на всіх субрегіональних рівнях здійснюють обрані населенням представницькі органи місцевого самоврядування (ради) та відповідні головні посадові особи місцевого самоврядування (мери, префекти, алькади тощо). Ці посадові особи стають головами відповідних рад й одночасно затверджуються центральними органами державної влади як представники державної влади в адміністративно-територіальних одиницях. Радянська модель (система рад та їх виконавчих комітетів): базувалася на запереченні розподілу влад і визнанні повновладдя представницьких органів знизу доверху. Ця система передбачала, що всі ради, починаючи найнижчого рівня, є органами державної влади на своїй території; всі інші органи прямо чи опосередковано підпорядковані радам. Система рад характеризується ієрархічною підпорядкованістю всіх її елементів та відсутністю будь-якої самостійності місцевих органів (КНР, КНДР). В Україні формується континентальна (її другий різновид) модель управління на місцях. Базові принципи місцевого самоврядування сформульовані в Європейській Хартії про місцеве самоврядування, що ратифікована нашим парламентом. Цими принципами є: принцип правової, організаційної та фінансової автономії органів місцевого самоврядування. Суть правової автономії органу місцевого самоврядування полягає в тому, що він має свої власні повноваження, визначені конституцією і законом. Ці повноваження, як зазначається в Європейській Хартії, мають бути повними і виключними , тобто такими, які б не належали одночасно іншим органам. У межах своїх повноважень орган місцевого самоврядування має повну свободу дій для реалізації власних ініціатив з будь-якого питання, що належить до його компетенції.