5.4. Державне регулювання трансформаційних процесів в Україні

Перетворення України в незалежну державу і реформування її економічної системи викликало до життя цілий ряд процесів, що протікають більш менш бурхливо в умовах суспільства перехідного типу. Вони відбуваються на тлі глибокої кризи, що охопила всі сфери життєдіяльності суспільства. Її причини криються не тільки в розриві єдиного фінансового простору колишнього Союзу, його інтегрованих економічних зв’язків, а й багато в чому породжені неефективністю колишньої системи господарювання, консервативною структурою виробництва з явною перевагою галузей важкої промисловості, ВПК, застарілими, енергоємними та ресурсоємними, високо “відхідними” технологіями виробничого природокористування.Трансформаційні процеси в Україні охопили економіку, управлінську і соціальну сфери; вони дуже специфічні в різних галузях і структурах і територіально диференційовані. Найбільш помітні їх позитивні та негативні результати в динаміці галузевих і виробничих параметрів і пропорцій, в характері участі країни в територіальному поділі праці, в демографічній ситуації, якості життя населення. Просторові відносини і структури більш інерційні, насамперед через обумовленість їх такими “консервативними” за своєю суттю феноменами як система розселення, територіальна структура природних ресурсів і виробництва. Виняток складає насамперед територіальна організація господарства, яка різко змінюється у зв’язку з зміною всієї системи внутрішні та зовнішніх територіально-виробничих зв’язків та відносин в країні. Вивчення трансформації простору України демонструє важливу роль як об’єктивних макроекономічних факторів, так і субєктивних – державних, регіональних і місцевих політичних орієнтацій та інтересів. Разом з тим об’єктивною основою просторово-трансформаційних процесів виступають властивості і характеристики конкретних регіонів. Сюди корисно віднести “базові”, вихідні ознаки – геополітичне положення, інтегральний (природно- та трудоресурсний, промисловий, науково-технічний, інтелектуальний, інформаційно-комунікаційний, рекреаційний та інший) потенціал, демографічну ситуацію; “похідні” – структура виробництва, зовнішня функція, рівні економічного та соціального розвитку та інше; “вихідні” – екологічна ємність, екологічна (природна, соціальна, економічна) ситуація, якість життя та інше. Ці властивості виступають зараз у ролі: 1) потенційно дуже важливих, але поки що не задіяних факторів, як наприклад, інтеграційний потенціал території; 2) факторів, що певною мірою реалізують себе, факторів дії: геополітичне положення, зовнішня функція, структура виробництва; 3) бар’єрів росту: це насамперед екологічна ситуація, що є одним з трьох важливіших бар’єрів розвитку багатьох країн СНД, разом із гострою інвестиційною недостатністю та пострадянським менталітетом.

Можна виділити два аспекти трансформації простору в Україні: 1) у відповідності з основними зрізами простору (фінансовим, виробничим, демографічним, інформаційним та іншим); 2) згідно найбільш інтегративних процесів та результатів такої трансформації. До останнього відносять: вирівнювання рівнів економічного, соціально-інфраструктурного і т.п. міжрегіонального та внутрірегіонального рельєфу; зміни рівня та якості життя населення; зміна рейтингу регіонів; трансформації територіальної структури та територіальної організації виробництва. В даному контексті під трансформацією простору розуміють зміни, що відбуваються в системі міжрегіональних та внутрірегіональних пропорцій та відносин, відносин центру та периферії на різних рівнях територіальної організації суспільства, зміни в геополітичному положенні регіонів України, у діалозі столичного та периферійних регіонів і т.п. Трансформаційні процеси у сфері просторових відносин можуть знаходитися на різних стадіях розвитку: зародження, наростання, активізації, загасання і т.п. Більшість цих процесів в Україні знаходиться на першій та другій стадіях, коли накопичення кількісних змін ще не призвело до появи нової якості. Основні рівні трансформації суспільства в цілому співпадають із рівнями соціальної організації суспільства. Макрорівень управління відповідає відносинам макрорегіонів України: Сходу, Заходу та Півдню; мезорівень – відносинам економічних або природно-господарських регіонів; мікрорівень – областям, великим агломераціям. Особливого значення в контексті інституційних трансформацій мають міжрегіональні відносини на макрорівні. Відносини цього рівня акумулюють в собі всі основні трансформаційні процеси просторових структур мезо- та мікрорівня: зростання інтеграційних зв’язків, ролі прикордонних регіонів, поява нових центрів зростання, більш незалежного діалогу периферійних регіонів із столичними і т.п. Саме на макрорівні здійснюються найбільш вагомі та динамічні переміщення в геополітичному положенні регіонів, поступовому перетворенні Заходу та Півдня в локомотиви зростання. Саме це є основою зміни геополітичної ролі України. Країна знаходиться на перетинанні двох важливих геополітичних осей континенту: Євроазіатської та Черноморсько-Балтійської. По території України пролягають найважливіші транспортні міжнаціональні магістралі, що зв’язують Росію та інші країни СНД з Східною та Центральною Європою. Раніше ведучу роль в економічному розвитку України грав Схід – Донбас та Промислове Придніпров’я (незважаючи на проблеми природної, соціальної та виробничої екології), а Захід з причини свого периферійного розташування, закритості української економіки для капіталістичного світу та інших історичних особливостей характеризувався більш низьким рівнем економічного розвитку. Зараз, саме з причини прикордонного положення для Західного макрорегіону відкрилися та успішно реалізуються широкі перспективи інтегрування в різні європейські структури. І хоча Схід як і раніше характеризується могутнім виробничим потенціалом, залишається важливим джерелом експорту, формування валютного фонду країни, в Україні помітнішу роль починають відігравати Південь і Захід. Менш помітною є перебудова територіально-просторових відносин на мікрорівні. Як і раніше великими є контрасти в рівнях демографічної і виробничої концентрації між центром і периферією у всіх галузях; основними центрами росту як і раніше являються обласні центри.

На різних рівнях розвиваються інтеграційні процеси різного типу. Виробничі – на макрорівні – в силу розходжень у структурах виробництва Заходу, Сходу, Півдня. Вони знаходять свій розвиток у різних територіальних варіантах, що залежить від технологічної специфіки тієї чи іншої галузі, міжгалузевих комплексів, зон їх раціонального впливу, оптимальних відстаней між виробниками-суміжниками та ін. Також характер інтеграції залежить і від шляхів трансформації територіальної організації виробництва. Одним з найбільш окреслених трансформаційних процесів у просторі України є розвиток прикордонного співробітництва. Інтереси прикордонних областей територіально чітко зорієнтовані. Це цілком природно і зумовлено особливостями транспортно-географічного положення України. Вона сусідить з Росією, Республікою Бєларусь та Молдовою, з чотирма країнами Східної Європи – Польщею, Угорщиною, Словаччиною та Румунією, та, завдяки приморському розташуванню, – з країнами Чорноморського басейну. Це знайшло відображення в територіальному розмаїтті створюваних прикордонних зв’язків, формуванні прикордонних комплексів. До них можна віднести два недавно створених Єврорегіонів: “Карпати” та “Буг”. Внаслідок трансформації просторових відносин, розвитку приватизаційних процесів в країні на ґрунті середніх міст виникають нові центри росту. На Заході – це Ужгород і Луцьк, в центрі – Черкаси, на Сході – Луганськ. Зростає роль таких крупних регіональних центрів як Дніпропетровськ, Львів, Одеса. Причому приватизаційні процеси в більшості областей проходять однотипно. Найменш контрастною за інтенсивністю їх розвитку у центрі і периферії є Одеська область. Чи можливе проведення типізації регіонів України за характером трансформаційних процесів, що протікають в них? Головне ускладнення, очевидно, становить вибір критерію цієї типізації. У світовій практиці прийнята така класифікація регіонів за напрямками вирівнювання економічного та соціального рівня всієї країни: 1) депресивні – регіони, що демонстрували в недалекому минулому непогані темпи розвитку, і які зараз знаходяться у занепаді; 2) стагнуючі – регіони, що відрізняються від інших вкрай низькими, навіть нульовими темпами розвитку; 3) піонерні – регіони, де освоюються нові виробництва або природні умови; 4) унікальні – регіони, котрі характеризуються неповторними специфічними умовами та проблемами. До цієї класифікації звичайно не потрапляють регіони, що процвітають, тому що вони не потребують особливої уваги держави та державних витрат. Але динаміка макроекономічних показників українських регіонів не дає підстав до ранжування їх за принципом зростання, стабілізації або занепаду, оскільки до теперішнього часу обсяги і національного доходу, і валового суспільного продукту, і сумарної промислової і сільськогосподарської продукції, і кількості зайнятих у народному господарстві зменшуються у всіх регіонах. Можливо провести типізацію регіонів за перспективною спрямованістю структурної перебудови виробничої сфери. В залежності від їхнього інтегрального потенціалу, особливо його науково-технічної складової, прогресивності галузевої структури промисловості, стану екологічної ситуації та інших характеристик можна виділити три типа регіонів за характером подальшого розвитку: інноваційно-модернізаційний, стабілізаційний, трансформаційний. Відповідно властивими для них є й три типових траєкторії розвитку: висхідна, стабілізаційна та “розвантажувально”-спадна. Проте типізація регіонів за типом оптимальних стратегій їхнього розвитку не віддзеркалює дійсного стану просторово-трансформаційних процесів. Вона окреслює лише бажані, але не дійсні зміни.

Дуже репрезентативним є показник якості життя, що відбиває рівень суспільної ефективності та інші особливості соціально-економічного розвитку, в тому числі трансформацію простору. Але в умовах глибокої соціальної, економічної і екологічної кризи в країні всі характеристики якості життя, суспільного і фізичного здоров’я населення, демографічної, споживчої ситуації погіршуються майже у всіх регіонах. Відносно стабільними вони залишаються лише у декількох західних областях України. Але такий важливий показник, як рівень зайнятості в народному господарстві, погіршується і в них. Тому критерій якості життя також не дає підстав для виділення груп регіонів росту, стабілізації і занепаду. В цих умовах найбільш адекватним критерієм типізації регіонів за характером трансформації простору являється зміна їхньої ролі в системі міжрегіональних відносин в країні, або інакше кажучи, зміна їхнього рейтингу. Рейтинг регіону – категорія якісна, одна з найважливіших в концепції трансформації простору. Він формується під впливом різних факторів, які є історично, соціально і економічно детермінованими в кожній конкретній країні. Для України основними факторами, що визначають рейтинг регіонів та його динаміку, в теперішній час являються: геополітичне положення, що змінилося; прогресивність структури їхнього виробництва; участь у зовнішній функції країни (що набагато ширше участі в територіальному розподілі праці і відбиває всі сторони і аспекти інтегрування регіону (країни) в міжнародне співтовариство); інвестиційна привабливість (на це неабияк впливає залежність регіону від положення в країні, рівня сформованості її економічного, фінансового, правового простору, соціально-політичної стабільності і т.ін.). На сьогоднішній день найбільш адекватною, за думкою автора, може бути наступна схема типізації регіонів в залежності від зміни їхнього рейтингу: 1) регіони з рейтингом, що підвищується: Київський, Придніпров’я, Карпати, Причорномор’я, Волинь (або Західне Полісся). Для Причорномор’я, Карпат і Західного Полісся важливим є фактор геополітичного положення. Для Київського пріоритетним є його столичність, високий інтелектуальний і науково-технічний потенціал, і (як і для Промислового Придніпров’я) – прогресивність структури виробництва; 2) регіони з рейтингом, що понижується – Лівобережне Придніпров’я (включаючи його центри – Харків, Полтаву, Суми), Донбас, насамперед Донецька область, Крим. Така типізація має дві основні особливості: звичайно, вона відбиває ситуацію стосовно центрів або окремих областей, а не до всієї території регіонів. Наприклад, у регіонах росту рейтингу є чіткі області його пониження (Чернігівська – у Київському, Кіровоградська – у промисловому Придніпров’ї); вона характеризує сьогоднішній, а не завтрашній день, тобто не носить прогнозного характеру. Приток інвестицій, структурно-технічна перебудова промисловості, більш раціональне використання інтегрального потенціалу, в тому числі сільськогосподарської рекреаційної складової, що в своїй перспективі змінять становище і в Подолії, і Харківському лівобережному, та в інших регіонах рейтингу, що сьогодні має тенденцію до пониження. В цілому, дослідження показало, що контури нової просторової структури, нової системи між- та внутрірегіональних відносин в Україні намічені ще дуже слабо. Але деякі тенденції трансформації простору вже окреслені виразно. До них можна віднести: істотні зміни геополітичної ролі обласних та міжобласних регіонів України; підвищення рейтингу великих регіональних центрів: Дніпропетровська, Запоріжжя, Одеси, Львова; пошуки нових відтінків в палітрі феномена столичності Києва зі збереженням його статусу; посилення інтеграційних між- та внутрірегіональних процесів у виробництві країни; поступовий розвиток процесів деконцентрації виробництва, в тому числі за рахунок розвитку середнього і малого бізнесу; істотна трансформація системи територіальної організації виробництва за рахунок найбільш мобільної її складової – виробничо-територіальних зв’язків; посилення прикордонного співробітництва та розвиток нових форм організації виробництва: прикордонних комплексів, територіально-виробничих комплексів типу “море-узбережжя” та ін.Зазначене дає підстави для ствердження, що поряд з процесами політичної, економічної, соціальної, культурної трансформації відбуваються процеси трансформації простору, які являють собою зміни, що відбуваються в системі міжрегіональних та внутрірегіональних пропорцій та відносин, відносин центру та периферії на різних рівнях територіальної організації суспільства, зміни в геополітичному положенні регіонів України і т.п. Ці процеси знаходяться на різних стадіях розвитку: зародження, наростання, активізації, загасання і т.п. Більшість цих процесів в Україні знаходиться на першій та другій стадіях, коли накопичення кількісних змін ще не призвело до появи нової якості.