2.4. Державна регіональна політика України як мета і завдання регіонально-адміністративного менеджменту

Згідно з концепцією державної регіональної політики України, державна регіональна політика – це напрям державної політики, спрямованої для забезпечення оптимального узгодження загальнодержавних цілей і інтересів з особливостями розвитку окремих регіонів. Державна регіональна політика являє собою комплекс заходів, що мають забезпечити, з одного боку, унітарність і цілісність української держави як єдиного політичного, соціально-економічного та правового простору, а з другого – збалансованість централізації і децентралізації влади, вирівнювання економічних та соціальних умов розвитку різних регіонів, розвиток міжрегіональних відносин, ефективну реалізацію функцій місцевого самоврядування. Об’єктами державної регіональної політики є соціально-економічні процеси, що відбуваються в адміністративно-територіальних одиницях чи їх сукупностях. Суб’єктами державної регіональної політики виступають вищі державні органи, центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції забезпечують регіональний соціально-економічний розвиток: Парламент України по наданню Президента України визначає принципи державної регіональної політики та її законодавчі засади; затверджує державні програми і проекти регіонального і місцевого розвитку; Президент України – виступає гарантом прав територіальних громад на місцеве самоврядування. Президент затверджує Концепцію державної регіональної політики, здійснює контроль за дотримуванням органами регіонального і місцевого самоврядуванням Конституції і законів України, контролює виконання державних програм і проектів регіонального і місцевого розвитку органами виконавчої влади; Кабінет Міністрів України – забезпечує здійснення державної регіональної політики; розробляє і організовує здійснення державних програм і проектів регіонального і місцевого розвитку; спрямовує і координує роботу міністерств, других органів виконавчої влади в справі реалізації положень державної регіональної політики; Національне агентство з питань регіональної політики – забезпечує організацію виконання державних програм і проектів по наданню державної підтримки місцевому самоврядуванню; розробляє пропонування прискорення соціально-економічного розвитку окремих регіонів ; виступає замовником наукових досліджень з проблем регіонального і місцевого розвитку; надає інформаційну і методичну допомогу органам місцевого самоврядування; організує підготовку і підвищення кваліфікації кадрів для органів місцевого самоврядування; Центральні і місцеві органи виконавчої влади – в межах своєї компетенції приймають участь у рішенні питань регіонального і місцевого розвитку, передбачених державною регіональною політикою; державні адміністрації (префектури) – здійснюють контрольно-наглядові функції в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць; органи судової влади – здійснюють судовий захист прав територіальних громад на місцеве самоврядування.Суб’єктами державної регіональної політики у межах їх компетенцй також є територіальні громади, органи місцевого самоврядування всіх територіальних рівнів.

Головна мета державної регіональної політики – створення необхідних організаційно-правових та економічних умов, що надають відносно рівні можливості кожному регіону для повного якісного задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб населення, забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку регіонів та територіальних громад на основі їх належного матеріального і фінансового забезпечення, підвищення ефективності функціонування владних структур усіх матеріальних рівнів та розвиток місцевої демократії. Основним завданням державної регіональної політики повинно стати поліпшення соціально-економічного стану в країні і, відповідно, підвищення життєвого рівня населення на основі: розвитку місцевої демократії, підвищення самостійності і відповідальності територіальних громад та їх об’єднань у вирішенні питань соціально-економічного і культурного розвитку територіальних громад і регіонів; забезпечення реального впливу територіальних громад та їх об’єднань на процес формування і здійснення загальнодержавної політики; повного і ефективного використання економічного та інтелектуального потенціалу територіальних громад і регіонів; оптимізація управління на всіх територіальних рівнях і забезпечення оптимального розподілу повноважень поміж ними; активне залучення громадян до безпосередньої участі в управлінні як державами, так і місцевими і регіональними справами; введення єдиних загальнодержавних мінімальних соціальних стандартів і дійових механізмів соціального захисту населення, незалежно від економічних можливостей територіальних громад і регіонів.

Особливої уваги заслуговує матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування, оскільки реальність місцевого самоврядування визначається матеріальними і фінансовими ресурсами, якими володіють і розпоряджуються територіальні громади. Провідне місце у структурі матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування займає комунальна власність. Майно, інші об’єкти права комунальної власності можуть використовуватись як з метою надання послуг населенню, так і з метою одержання прибутку. Згідно з розділом повноважень структура фінансового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування повинна включати: фінансування видатків на виконання власних повноважень; фінансування видатків на виконання делегованих повноважень; фінансування видатків, пов’язаних з виконанням соціально-економічних програм розвитку регіонів і місцевих програм соціально-економічного розвитку. Фінансове забезпечення виконання власних повноважень органів місцевого самоврядування повинно здійснюватись за рахунок власних доходів місцевого самоврядування.

Державна регіональна політика має спрямування на створення фінансової спроможності регіонів до розвитку та здійснення з урахуванням їх особливостей і потенціалу, необхідності адаптації до ринкових умов господарювання. Реалізація вказаного вимагає: постійного реформування бюджетної системи міжбюджетних відносин та приведення їх у відповідальність з цілями регіонального розвитку на основі моделі бюджетного унітаризму в поєднанні з елементами бюджетної децентралізації, яке передбачає: запровадження нової системи фінансового вирівнювання, яка ґрунтується на об’єктивних критеріях, гарантованих державою соціальних стандартах, нормативах мінімальної бюджетної забезпеченості; розробку та впровадження стимулюючої регіональний розвиток системи бюджетних трансфертів, яка включатиме дотації, субвенції на виконання делегованих повноважень, інвестиційні субвенції; запровадження механізмів зацікавленості органів влади у зміцненні місцевих фінансів шляхом закріплення за місцевими бюджетами на довгостроковій основі часток загальнодержавних податків і трансфертів та започаткування стратегічного бюджетного планування; розвиток та упорядкування системи місцевих податків і зборів, збільшення їх частки у загальних надходженнях місцевих бюджетів тощо. Державна регіональна політика має на меті розв’язання як стратегічних, так і тактичних завдань. Стратегічний напрям полягає в оптимальному поєднанні інтересів держави і регіонів, а до тактичних завдань належать створення механізмів тісної взаємодії центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, забезпечення стабільності соціально-економічного розвитку регіонів. За змістом державна регіональна політика держави охоплює аспекти, що відбивають основні пріоритети розвитку регіонів, основними з яких є економічні, соціальні, екологічні тощо. Таким чином, перед регіонально-адміністративним менеджментом стоять різнопланові завдання з управління розвитком економічних та соціальних процесів у регіоні, і його основною функцією є проведення на місцях державної регіональної політики.

При переході до ринку самоуправління соціально-виробничим комплексом (СВК), в тому числі економічними відносинами на муніципальному рівні передбачає виконання наступних функції: аналіз управлінського об’єкта, в процесі його функціонування і розвитку в минулому, теперішньому і майбутньому; виявлення складових механізмів соціально-виробничого комплексу; вироблення науково обґрунтованих уявлень про напрямки і логіку розвитку управлінського об’єкта в перспективі, враховуючи світову і вітчизняну практику; прогнозування соціально-виробничого розвитку територіального утворення; розробка муніципальної програми досягнення моделі соціально-виробничого комплексу, раціоналізації основного відтворювального процесу, розвитку його на основі власних доходів. Така програма включає не тільки вибір цілей, але і шляхів їх забезпечення, в т. ч. стимулювання праці, ефективного використання матеріальних і фінансових ресурсів, включаючи комплекс ринкових відносин;оперативне управління виробничими, соціальними і економічними процесами, роботою з практичної реалізації програми, включаючи їх підготовку та організацію; контроль за виконанням програми, необхідне корегування виробничо-технологічними і економічними механізмами функціонування і розвитку, накопичення інформації для вироблення нових програм розвитку, інформатизація процесів управління.