ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………… 2

РОЗДІЛ 1. Історичний розвиток законодавства про працю…………. 4

РОЗДІЛ 2..Система сучасного трудового законодавства……………… 18

РОЗДІЛ 3.КЗпП а системі трудового законодавства…………………… 22

3.1.Значення КЗпП……………………………………………... 22

3.2.Структура КЗпП …………………………………………… 30

3.3.Проект трудового кодексу………………………………… 31

ВИСНОВОК……………………………………………………………… 36

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………… 38

В С Т У П

Трудове законодавство в останні роки перетерпіло значні зміни. Прийнято закони, що цілком обновили окремі правові інститути трудового законодавства, наприклад, закони, що визначають правовий статус нових організаційно-правових форм юридичних осіб , акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю, що укладають із працівниками трудові договори; закони, які вирішують окремі, але дуже важливі питання - про відшкодування моральної шкоди, про осіб, які мають право на пільги при навчанні без відриву від роботи і т.д. Існують і інші нові положення, застосування на практиці яких відіграє важливу роль для захисту як працівників, так і роботодавців.

Таким чином, значне відновлення трудового законодавства спричинило за собою кількісні і якісні зміни джерел трудового права. Нові форми економічних і соціальних відносин зажадали перегляду і зміни багатьох інститутів трудового права як науки, перетворивши радянське трудове право в українське трудове право.

Становлення ринкових відносин змушує переглянути українські нормотворчі органи своє ставлення до міжнародного трудового права і трудового права високорозвинених країн, які мають більший досвід правового регулювання в умовах капіталістичного суспільного ладу.

Щодо історіографічної бази дослідження, то в даній курсовій роботі проаналізовані наступні джерела трудового права: Конституція України , Кодекс законів про працю , а також Закон України "Про охорону праці" та інші законодавчі та підзаконні акти.

При написанні роботи були використані статті Д.Карпенка, Н.Хуторяна П.Пилипенка , І.Шамшина ,С.А.Іванова та ін.

Також я спиралась на підручники з трудового права України Л.А.Сироватської та за редакцією О.В.Смірнова , П.Д.Пилипенка, Н.Б.Болотіної та ін.

Об'єктом роботи є Конституція України,КЗпП,Проект Трудового кодексу,та підручники з цієї галузі правознавства.

Метою курсової роботи є проаналізувати КЗпП,виявити його значення у системи трудового права,дослідити проект нового Трудового кодексу.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів,підрозділів, висновків та списку використаної літератури і джерел.

Раздел 1.Історичний розвиток законодавства про працю

Українське трудове законодавство пройшло тривалий iсторичний шлях розвитку, визначуваний основними етапами розвитку України в XX столiттi — з перiоду розвалу Росiйської монархiї i до нашого часу. Характерними рисами розвитку трудового законодавства в нашiй країнi (проте не на всiх етапах її розвитку) є: підвищення гарантій для робітників ,залучення кожного працiвника до участi в управлiннi виробництвом i боротьба з порушниками трудової i виробничої дисциплiни. У процесi розвитку трудового законодавства були тимчасовi вiдступи вiд демократичних начал. Деякi з них були цiлком виправданими, наприклад, в перiоди війни, а також в перiоди вiдновлення зруйнованого вiйнами народного господарства. Але мали мiсце i нiчим не виправданi зловживання, що сповiльнили розвиток трудового законодавства, наприклад, у 30 — 40-ті роки повне порушення трудових прав, у 50 — 60-тi роки — заборона видавати трудовi книжки працiвникам, що проживали в селах, початок 80-х рокiв —встановлення адмiнiстративної та кримiнальної вiдповiдальностi за ухилення вiд роботи («бродяжництво») та iнше, коли повнiстю порушувалися конституцiйнi права людини.(¹)

Iсторiя виникнення та розвитку українського трудового законодавства безпосередньо пов’язана з рiзними iсторичними перiодами розвитку нашої держави.

Формально в Росiї був Кодекс законiв про працю 1918 року,але вiн не дiяв, мав бiльш декларативний, нiж практичний характер, його застосування нiхто не вимагав i не контролював. Цей кодекс, як i iншi нормативнi акти того перiоду, значною мiрою був пристосований до вирiшення завдань «воєнного комунiзму»,коли трудовi вiдносини ґрунтувалися на загальнiй трудовiй повинностi. З переходом до НЕПу (нової економiчної полiтики) i появою обмеженої приватної власностi це законодавство вже не вiдповiдало умовам, якi склалися. Вiдпала необхiднiсть в залученнi населення до трудової повинностi в її попередньому розумiннi. Все трудове законодавство переглядалося стосовно умов мирної господарської дiяльностi з метою регулювання нових форм трудових правовiдносин та вимог часу. На початковому етапi розвитку українського трудового законодавства (1918—1929 рр.) в його основу були закладенi наступнi гарантiї: встановлення восьмигодинного робочого дня i безперервного щотижневого вiдпочинку тривалiстю не менш як 42 години; заборона нiчних робiт, крiм галузей народного господарства з безперервною технологiєю; заборона застосування працi пiдлiткiв до 16 рокiв i обмеження шiстьма годинами роботи чого дня для молодi у вiцi вiд 16 до 18 рокiв; заборона працi жiнок на шкiдливих виробництвах i надання їм передпологових i пiсляпологових вiдпусток; впровадження бiрж працi; введення за рахунок пiдприємцiв державного страхування робiтникiв по старостi, при частковiй або повнiй втратi працездатностi; запровадження спецiальних судiв для розгляду трудових спорiв i виборної iнспекцiї працi.

Так, 29 жовтня 1917 р. було законодавчо вирiшено одне з важливих питань у сферi працi про нормування робочого часу. Декрет «Про восьмигодинний робочий день» встановлював нормальний робочий час тривалiстю вiсiм годин на добу при 48-часовому робочому тижнi, скорочуючи робочий час в особливо шкiдливих виробництвах. Була встановлена обов’язкова, не менше однiєї години, обiдня перерва,заборонена робота в нiчний час жiнкамi пiдлiткам. Тривалiсть вiдпочинку при однозмiннiй роботi встановлювалася рiвною 42 годинам. Надурочнi роботи допускалися тiльки у випадках,

передбачених законом, при наявностi надзвичайних обставин i з дозволу у кожному окремому разi органiв Наркомпрацi.Одночасно з цим вживалися заходи з регулювання заробiтної плати, встановлення її обов’язкового мiнiмуму i вирiвнювання оплати працi чоловiкiв i жiнок.(²)

Значна роль в регулюваннi трудових вiдносин в цей i подальшi перiоди вiдводилася колективному договору. В опублiкованому 2 липня 1918 р. Положеннi РНК УРСР «Про порядок затвердження колективних договорiв (тарифiв), що встановлюють ставки заробiтної плати i умови працi» регламентувався змiст колективного договору; порядок прийому i звiльнення робiтникiв; нормування робочого часу i оплати працi працiвникiв

з обов’язковимурахуваннямїх квалiфiкацiї, складностi роботи i iнших умов працi. Безпосередню участь в укладаннi колективних договорiв, в розробцi положень про оплату працi, тарифах i ставках заробiтної плати брали профспiлки.

Десятого грудня 1918 р. з’явився перший Кодекс законiв про працю РСФРР, дiю якого було поширено i на Україну. В основу Кодексу була покладена перша Радянська Конституцiя. Брак достатньої матерiальної бази не дозволив у той перiод закрiпити в Основному Законi гарантоване право всiх громадян на працю. У зв’язку з цим праця була визначена обов’язком всiх громадян Радянської України (фактично встановлена трудова повиннiсть.

З прийняттям першого Кодексу законiв про працю була одночасно реалiзована спроба об’єднати всi акти про працю, виданi за рiк iснування радянської влади, привести їх у вiдповiдну систему. КЗпП 1918 року визначив, що умови працi в державних установах регламентуються тарифними положеннями,затвердженими Народним комiсарiатом працi — НКП (ст. 7), а умови працi на всiх пiдприємствах i в усiх господарствах регламентуються тарифними положеннями, що розробляються професiйними cпiлками за погодженням з керiвниками або власниками пiдприємств i господарств, затвердженими НКП (ст. 9).

Цi положення по сутi були колективними договорами, однак самого термiна «колективний договiр» не було.

Кодекс, крiм вступу i додаткiв, мiстив дев’ять роздiлiв i 137 статей. Названi роздiли регламентували: трудову повиннiсть; право на застосування працi; порядок надання працi; попереднє випробування; переведення i звiльнення трудящих; винагорода за працю; робочий час; забезпечення належної продуктивностi працi i питання охорони працi. У свою чергу, додатки мiстили правила про порядок встановлення непрацездатностi,порядок видачi допомог трудящим пiд час хвороби, положення про безробiтних i порядок видачi їмдопомог, порядок ведення трудових книжок, а також мiстили вiдомостi про щотижневий вiдпочинок у вихiднi днi.(³)

КЗпП 1918 року не мiстив спецiального роздiлу про порядок вирiшення трудових спорiв (вiн з’явився трохи пiзнiше),однак ряд норм регламентував порядок i умови їх розгляду.

Великий за змiстом роздiл Кодексу вiдводився охоронi працi. Функцiї з охорони працi покладалися на iнспекцiю працi,на технiчну iнспекцiю i на представникiв санiтарного нагляду. Органи iнспекцiї працi повиннi були здiйснювати контроль за точним дотриманням правових норм Кодексу, декретiв, iнструкцiй i розпоряджень, що регламентують питання охорони працi i здоров’я працюючих. Iнспекторами працi призначалися особи,вибранi радами професiйних спiлок.

Особлива увага придiлялася встановленню трудової дисциплiни. За рiшеннями колективiв робiтникiв i службовцiв окремих пiдприємств вводилися рiзнi види стягнень за порушення режиму робочого часу та невиконання правил внутрiшнього трудового розпорядку. Постанови колективiв деяких пiдприємств,направленi на посилення трудової дисциплiни, мiстили також i iншi заходи впливу: позбавлення на певний термiн продовольчого пайка, зниження премiї, вирахування iз заробiтної плати,передача розгляду провини дисциплiнарному товариському суду, звiльнення i т. д.

Дисциплiнарнi товариськi суди, що створювалися на пiдприємствах, складалися з представникiв органiв управлiння, центрального профспiлкового органу i фабричного (заводського, мiсцевого) комiтету профспiлки. Вони були надiленi великими повноваженнями i могли застосовувати, наприклад, такi заходи, як оголошення догани, тимчасове позбавлення права обрання до керiвних профспiлкових органiв, пониження в посадi термiном до одного мiсяця, направлення на суспiльно необхiднi важкi роботи i звiльнення з позбавленням волi.(⁴)

Пiсля закiнчення громадянської вiйни головною формою залучення громадян до працi залишалась обов’язкова трудова повиннiсть.З введенням НЕПу вiдчувався поступовий перехiд до договiрних основ в трудових вiдносинах. Приймається цiлий ряд нормативно-правових актiв, якi ставили за мету врегулювання трудових вiдносин у нових умовах, органiзацiю працi, її оплату i охорону. Виникла необхiднiсть у розробцi i прийняттi нового кодексу законiв про працю. Проект Кодексу законiв про працю УСРР розроблявся паралельно з Кодексом законiв про працю РСФРР у повнiй вiдповiдностi з ним. Цi кодекси навiть в дiю були введенi одночасно — 15 листопада 1922 року. Кодекс законiв про працю УСРР складався з 17 роздiлiв, якi подiлялися на 192 статтi.

У статтi 1 проголошувалося, що норми Кодексу поширюються на всiх осiб, якi працюють за наймом i є обов’язковими для всiх пiдприємств, установ i господарств як державних i громадських, так i приватних, а також для всiх осiб, якi застосовують найману працю за винагороду. Проголошувалися недiйсними договори i угоди про працю, якi погiршували умови працi в порiвняннi з нормами кодексу (ст. 4). Наймання i надання робочої сили проводилося виключно на основi добровiльної згоди працiвника (ст. 5).

За Кодексом колективний i трудовий договори були основними правовими формами залучення до працi. Розмiр винагороди за працю не мiг бути меншим обов’язкового мiнiмуму оплати, встановленого державою для даної категорiї працiвникiв.(⁵)

Тривалiсть нормативного робочого дня за Кодексом становила 8 годин. Пiльги були встановленi для неповнолiтнiх i тих,хто працював на пiдземних роботах, i для осiб розумової i конторської працi. Для цiєї категорiї працюючих запроваджувався робочий день 6 годин. Надурочна робота, як правило, недопускалася.(⁶)

Справи про порушення законiв про працю i всi трудовi спори вирiшувалися або в примусовому порядку (на особливих сесiях народних судiв), або в примирному порядку (примирних камерах, третейських судах тощо) (статтi 168—169).

За Кодексом соцiальне страхування поширювалося на всiх осiб найманої працi, незалежно вiд того на пiдприємствах якої форми власностi вони працюють (ст. 175). Чiтко визначався змiст соцiального страхування (ст. 176).

Кодекс законiв про працю УСРР досить ефективно регулював трудовi вiдносини на початковому етапi НЕПу. Але вжез 1924 р. на Україну починають поширюватися загальносоюзнi акти. Жорстка централiзацiя державного управлiння вимагала пiдвищення рiвня трудової дисциплiни. З метою боротьби з порушниками трудової дисциплiни приймаються РНК СРСР постанови «Про заходи щодо змiцнення трудової дисциплiни на державних пiдприємствах» вiд 6 березня 1929 р. i «Про заходи

щодо полiпшення виробничого режиму i змiцнення трудової дисциплiни на пiдприємствах» вiд 5 липня 1929 р. У 1929 р. був введений скорочений календарно-робочий тиждень: на безперервно дiючих пiдприємствах i установах — п’ятиденний, на всiх iнших — шестиденний.

З кiнця 20-х рокiв розпочався наступний перiод розвитку трудового законодавства України (перiод панування тоталiтарного режиму (1929—1940 рр.).Характерною рисою в 30-тi роки стає прiоритет загальносоюзного законодавства над республiканським. Регулювання вiдбувається шляхом поширення прямої дiї союзних нормативних актiв, а з iншого — шляхом копiювання республiканським законодавством змiсту загально-союзних законодавчих актiв або їх сутi.

Постанова ВУЦВК i РНК УСРР вiд 25 лютого 1931 р. внесла ряд змiн i доповнень до Кодексу законiв про працю УСРР 1922 року. Було завершено процес переведення робiтникiв промисловостi i транспорту на 7-годинний робочий день. Бiльшiсть пiдприємств i установ було переведено на безперервний робiтничий тиждень, а робiтники i службовцi одержували день вiдпочинку по черзi у рiзнi днi тижня (плаваючий вихiдний день).Заробiтна плата виплачувалась залежно вiд професiйної квалiфiкацiї робiтника, за твердими фiксованими ставками або за тарифними сiтками, розробленими для кожної галузi промисловостi. Основними формами оплати були вiдрядна, почасова i премiальна. Характерною ознакою трудового законодавства була суворiсть заходiв, спрямованих на змiцнення трудової дисциплiни робiтникiв i службовцiв. За постановою ВУЦВК i РНК УСРР вiд 22 листопада 1932 р. неявка на роботу без поважної причини, хоча б протягом одного дня, тягла за собою звiльнення з роботи з позбавленням права користуватися квартирою, наданою в будинку даного пiдприємства чи установи. В окремих галузях народного господарства СРСР були прийнятi статути про дисциплiну на залiзничному транспортi (1933 р.), в органах юстицiї (1933 р.), на водному транспортi (1934 р.), в органах зв’язку (1935 р.),за яким передбачалась ще бiльш жорстка вiдповiдальнiсть окремих категорiй працiвникiв.(⁷)

Звичайно, не могли не позначитися на трудових правах працiвникiв загальнi порушення конституцiйних прав людини. Нiкчимне виправдана (для мирного часу) жорстка полiтика у сферi господарювання, зокрема в сiльському господарствi, пiд прикриттям гасла «змiцнення трудової дисциплiни» призвела до всiм вiдомого голодомору 1932—1933 рр. з його жахливими наслiдками. Полiтика «закручування гайок» у сферi трудових правовiдносин тривала.

З прийняттям у 1937 р. Конституцiї УРСР були закрiпленi новi принципи органiзацiї працi. Серед основних прав громадян УРСР в Конституцiї було закрiплене право кожного на працю.Було вилучено положення про загальну трудову повиннiсть. Це виражало факт «лiквiдацiї експлуататорських класiв i експлуатацiї людини» в країнi.Хоча ця конституція проголошувалась найдемократичнiших у свiтi, однак це залишалось лише на паперi, фактично з цим роком асоцiюється лише початок масових репресiй. Постiйно порушувалися трудовi та iншi права громадян. Фактично цей час (1936—1938 рр.) став кульмiнацiєю неадекватностi полiтики держави: формальне закрiплення в законодавствi широких конституцiйних прав та свобод

громадян i гарантiй їх забезпечення та фактичнi, постiйнi порушення цих норм(закрiплення працiвникiв за пiдприємствами, установами, заборона виїзду на заробiтки (про виїзд за кордон не могло бути й мови). У цей перiод було фiзично знищено велику кiлькiсть працiвникiв та професiоналiв. (⁸)

20 грудня 1938 р., з метою облiку робiтникiв i службовцiв у всiх державних i кооперативних пiдприємствах, установах i органiзацiях постановою РНК СРСР були введенi трудовi книжки. У трудовi книжки вносилися основнi вiдомостi про працiвника: прiзвище, iм’я, по батьковi, вiк, освiта i професiя. Вони повиннi були мiстити вiдомостi i про трудову дiяльнiсть працiвника: про його роботу, про перехiд з одного пiдприємства (установи, органiзацiї) в iнше i причини такого переходу, а також про отриманi працiвником заохочення i нагороди . Причина звiльнення повинна була зазначена у виглядi посилання на статтю КЗпП(пункт) цiєї постанови. Таким чином,причина звiльнення повинна була вiдповiдати нормi закону. Введенi у 1938 р. трудовi книжки i вiдображають всю трудову дiяльнiсть працiвникiв, сприяючи змiцненню трудової дисциплiни.

У зв’язку iз загрозою вiйни,було вжито низку заходiв.Серед них: перехiд на 8-ми годинний робочий день, на 7-ми денний робочий тиждень i про заборону самовiльного звiльнення робiтникiв i службовцiв з пiдприємств i установ». Тенденцiя передвоєнних змiн трудового законодавства України зберiгалася i з початком Великої Вiтчизняної вiйни та в повоєннi роки (1941—1959 рр.). Велика Вiтчизняна вiйна, що почалася в червнi 1941 р., стала причиною перебудови всiєї економiки.Загальна характеристика трудового права нашої країни на вiйськовий лад. Мобiлiзацiя бiльшої частини працездатного чоловiчого населення зумовила вжиття спецiальних заходiв для забезпечення народного господарства кадрами.

Трудовою мобiлiзацiєю було охоплено практично все працездатне населення. Ухилення вiд мобiлiзацiї для роботи на виробництвi або будiвництвi каралося суворо: такi особи притягувалися до кримiнальної вiдповiдальностi.Особлива увага в умовах вiйськового часу була придiлена змiцненню трудової дисциплiни(була значно пiдвищена вiдповiдальнiсть за самовiльне звiльнення робiтникiв). Одним з тяжких порушень трудової дисциплiни, яке в умовах вiйни набувало особливо небезпечного характеру, були прогули без поважних причин.

Перехiд до мирної працi дав можливiсть вiдмовитися вiд методiв регулювання трудових вiдносин, характерних для воєнного часу. Так, були лiквiдованi трудовi мобiлiзацiї i поновлена система органiзованого набору робочої сили на пiдставi договорiв господарських органiзацiй з колгоспами i колгоспниками. Були скасованi щоденнi тригодиннi надурочнi роботи. З 30 червня 1945 р. вiдновлюються черговi та додатковi вiдпустки, розпочинається видача грошової компенсацiї за вiдпустки, якi не були використанi у перiод вiйни.

Пiсля смертi Сталiна вiдбувається подальша демократизацiя трудового законодавства. З 1957 р. було вiдновлено право робiтника звiльнятися з роботи за власним бажанням, попередивши про це адмiнiстрацiю за два тижнi до зазначеного ним термiну залишення роботи.

Указом Президiї Верховної Ради СРСР вiд 8 березня 1956 р.було проведено скорочення робочого дня у передвихiднi i передсвятковi днi на двi години.(⁹)

З 1958 р. бiльша частина пiдприємств i установ переводиться на семигодинний робочий день. У 1960 р. в цьому режимi працювали майже всi пiдприємства i установи.У порiвняннi з повоєнним, наступало тимчасове пом’якшення норм трудового законодавства (1960—1991 рр.).

Проте жорстка централiзацiя державного механiзму, системи органiв влади i управлiння, правоохоронних органiв закономiрно привела до централiзацiї законотворчостi.Започаткована Законом вiд 1 лютого 1957 р. кодифiкацiя права чiтко визначила рамки законотворчої самостiйностi радянських республiк. Результатом кодифiкацiї стало прийняття на союзному рiвнi — Основ законодавства Союзу РСР i союзних республiк, на республiканському — кодексiв майже з усiх галузей права. Пiдсумком кодифiкацiйної роботи стало видання Зводу законiв СРСР i Зводу законiв Української РСР.

Ряд спiльних постанов ЦК КПУ, Президiї Верховної Ради УРСР i Ради Мiнiстрiв УРСР, прийнятих у 1976 р., визначили завдання по кодифiкацiї законодавства, створенню систематизованих актiв, якi б охопили всю чинну систему законодавства.

Звiд законiв УРСР формувався як зiбрання актiв i був офiцiйним виданням, що давало можливiсть посилатися на нього при вирiшеннi справ у правозастосовчих органах.

Загальнi принципи радянського трудового права i норми, що регулюють трудовi вiдносини, мiстили прийнятi 15 липня 1970 р.

Основи законодавства Союзу РСР i союзних республiк про працю. Десятого грудня 1971 р. був прийнятий Кодекс законiв про працю УРСР.

У Кодексi були збереженi положення, перевiренi багаторiчною практикою. Зокрема, про участь робiтникiв i службовцiв в управлiннi виробництвом, про матерiальне стимулювання, робочий час. Були закрiпленi новi юридичнi гарантiї прав робiтникiв i службовцiв. Наприклад, норми роздiлу III КЗпП УРСР бiльш чiтко визначають обов’язки адмiнiстрацiї i працiвникiв в процесi укладання трудового договору. Трудовий договiр може бути укладений в уснiй або письмовiй формi, прийом же на роботу оформляється наказом (розпорядженням) адмiнiстрацiї пiдприємства з оголошенням його працiвнику пiд розписку. Вперше в трудовому законодавствi закрiплене правило, згiдно з яким фактичне допущення до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно вiд того, чи був прийомна роботу оформлений належним чином. Важливою гарантiєю прав робiтникiв i службовцiв при прийомi на роботу стало нове положення, за яким не можна вiдмовляти в укладаннi трудового договору працiвнику, запрошеному в порядку переведення з iншого пiдприємства за згодою мiж керiвниками пiдприємств.

У КЗпП бiльш чiтко, нiж ранiше, сформульованi обов’язки адмiнiстрацiї по здiйсненню розрахунку з працiвником, що звiльняється (статтi 36, 38, 39 та iн.). КЗпП визначив термiн проведення розрахунку i правовi наслiдки затримки розрахунку з вини адмiнiстрацiї. У роздiлi IV КЗпП отримали подальший розвиток положення про обмеження залучення до нiчних робiт окремих категорiй працiвникiв (ст. 48), про неповний робочий час(ст. 49), про змiнну роботу (ст. 52).БІльш чiтко i детально регламентується порядок залучення робiтникiв i службовцiв до надурочних робiт. Що стосується питання про час вiдпочинку,,то в роздiлi V також мiститься багато нових положень. Так, як виняток допускається робота у вихiднi днi тiльки з дозволу профспiлки для запобiгання або лiквiдацiї стихiйного лиха, виробничої аварiї або негайного усунення їх наслiдкiв, для запобiгання нещаснимвипадкам, загибелi або псування держав ного або суспiльного майна i т. д. Також у КЗпП визначенi правила обчислення стажу роботи, що дає право на вiдпустку (ст. 72), порядок надання i використання вiдпусток (статтi 73, 74). У роздiлi про заробiтну плату детально врегульовуються питання системи оплати працi, положення про винагороду за пiдсумками роботи за рiк. Врегульовуються питання оплати працi при виготовленнi бракованої продукцiї (ст. 93), оплати часу простою (ст. 94).

У зв’язку з появою Основ законодавства про працю було прийняте нове Положення про порядок розгляду трудових спорiв вiд 24 травня 1974 року. У цьому Положеннi значно розширюються права профспiлок при розглядi трудових спорiв.12 серпня 1983 р. Президiя Верховної Ради СРСР прийняла указ про внесення змiн до трудового законодавства. Змiни були спрямованi перш за все на змiцнення трудової дисциплiни, що було характерним для командно-адмiнiстративної системи. Знову почалось багато зловживань у сферi прав людини,що, звичайно, не покращувало продуктивнiсть працi та не пiдвищувало зацiкавленiсть працiвникiв в якостi роботи.

У перiод перебудови змiни, що вiдбувалися у сферi «перехiдної» економiки, потребували реформування трудового законодавства. Було встановлено новий порядок розробки й укладення колективних договорiв, знято ряд законодавчих обмежень,тривалiсть випробування при прийомi на роботу стала визначатися за згодою сторiн трудового договору.

Питання трудових правовiдносин вiдображалися майже у всiх законах, що регулювали перехiд до багатоукладної економiки. Це, перш за все, закони СРСР «Про власнiсть в СРСР», «Про пiдприємства в СРСР», «Про кооперацiю в СРСР» та iн. В УРСР це було продубльовано в законах «Про власнiсть», «Про пiдприємства в УРСР», «Про зайнятiсть населення», «Про основи соцiальної захищеностi iнвалiдiв в УРСР» та iн. Згодом розпочався новий етап розвитку та удосконалення трудового законодавства.(¹⁰)

Сучасний етап розвитку трудового права України характеризується певною нестабільністю та протиріччями між економічною доцільністю виробництва, інтересами роботодавців з їх бажанням отримати максимальний результат за мінімуму витрат і соціальними потребами працюючих та їх бажанням мати максимум правових гарантій. Найважливіший вияв "маргіналізації" ринку праці — збільшення чисельності й частки у працюючому населенні найманих працівників, трудові відносини яких мають специфічний, нетиповий характер: тимчасові працівники, особи, які працюють на умовах неповного робочого часу, або вдома. Спостерігається формування і розростання "чорного ринку праці", що значною мірою є реакцією бізнесу на сучасний стан трудового і соціального законодавства, яке суттєво обмежує експлуатацію працівників підприємцями. Показовим прикладом цього є становище працівників в Україні, де підприємець вважає себе господарем усього, у тому числі й працівників. Більше того, він вважає себе вільним і від трудового законодавства. На цю проблему звертають увагу як вітчизняні, так і західні юристи. Якщо такі тенденції знайдуть подальший розвиток, то результатом цього буде зниження захисного характеру трудового законо­давства і порушення балансу трудових відносин, а, як наслідок, і стабільності держави.

Висновок:Iз вищезазначених дослiджень видно, що трудове законодавство в Українi пройшло складний та тривалий шлях становлення. 3 моменту свого виникнення і до сьогодні цей шлях характеризувався різними історичними віхами. Від визнання трудового права головною ланкою ідеологічної боротьби з протилежною соціально-економічною формацією (радянський період) і до занепаду та майже фактичної втрати соціальної цінності (поча ток i середина 90-х років XX ст.