Надання соціальних послуг неблагополучним сім’ям центрами соціальних служб у 2001-2004 рр.

	2001	2002	2003	2004
Кількість неблагополучних сімей (сім’ї, які перебувають у кризі)	115446	144965	60728
Кількість неблагополучних сімей, яким надавалися послуги	17086	48927
Кількість соціальних послуг, наданих неблагополучним сім’ям	71808	71808	93717	385468
Кількість неблагополучних сімей, які перебували під соціальним супроводом	-		10281	22695
Кількість сімей, знятих з соціального супроводу з позитивним результатом	-		2592	7452

Аналіз щорічних звітів демонструє тенденцію до збільшення кількості сімей, які перебувають під соціальним супроводом і кількості соціальних послуг, які надаються таким сім’ям. З 2003 року соціальний супровід як технологія надання комплексної соціальної допомоги сім’ї відповідно до її індивідуальних потреб, набуває широкого впровадження. Методика реалізації соціального супроводу сімей, які потребують соціальної допомоги, нормативно визначена Порядком соціального супроводу сімей у кризових ситуаціях, затвердженим наказом Державного комітету у справах сім’ї та молоді (№ 38 від 5.02.2004 р.). Порядок вміщує перелік функціональних обов’язків спеціалістів управлінь (відділів) у справах сім’ї та молоді, центрів соціальних служб для молоді, служб у справах неповнолітніх і порядок їх взаємодії у роботі з сім’ями у кризових ситуаціях. Розроблено механізм здійснення соціального супроводу таких сімей через реалізацію послідовних етапів: 1) збір інформації про сім’ї, які підлягають соціальному інспектуванню; 2) перевірку інформації про сім’ї; 3) формування та ведення загального банку даних сімей; 4) роботу дорадчого органу –розгляд справи сім’ї в кризовій ситуації; 5) розробку плану соціального супроводу конкретної сім’ї; 6) здійснення соціального супроводу сім’ї.

Соціальний супровід як технологія соціальної роботи передбачає застосування комплексного та системного підходу до проблем сім’ї. Основними принципами його реалізації є: пріоритет прав дітей та батьків, запобігання споживацькому ставленню сім’ї до держави, навчання сім’ї самостійному вирішенню проблем, підвищення відповідальності батьків за виховання дітей, спрямування сім’ї на самодопомогу, активізація її соціального, економічного, культурного, виховного потенціалу, індивідуальний підхід до кожної сім’ї.

Необхідно визнати, що запровадження механізму соціального супроводу сприяло підвищенню ефективності роботи центрів соціальних служб з неблагополучними сім’ями. Водночас нормативно не було закріплено форми соціальної роботи з сім’ями, які не хочуть самостійно змінювати складні життєві обставини, не налаштовані на взаємодію з соціальним працівником і потребують постійного соціального нагляду та патронування. Є нагальна потреба методичної розробки і законодавчого визначення усіх механізмів і форм соціальної роботи з сім’ями, які потребують соціальної допомоги, включаючи індивідуальну соціальну допомогу, соціальний патронаж, соціальну опіку, соціальне обслуговування тощо.

У 2005 році продовжено процес формування системи соціальної роботи з сім’ями з дітьми, які потребують соціальної підтримки. На законодавчому рівні термін „неблагополучна сім’я» змінюється терміном «сім’я, яка опинилася у складних життєвих обставинах». Перелік обставин, що дозволяють класифікувати такі сім’ї, закріплено спільним наказом Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства освіти і науки, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства транспорту та зв’язку, Міністерства внутрішніх справ, Державного департаменту України з питань виконання покарань – «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів соціальної роботи з сім’ями, які опинилися в складних життєвих обставинах» від 14.06.2006 р. № 1983/388/452/221/56/596/106). До сімей, що опинилися в складних життєвих обставинах, відносяться:

• сім’ї з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах і не в змозі подолати їх самостійно, у зв’язку з інвалідністю батьків або дітей, вимушеною міграцією, наркотичною або алкогольною залежністю одного з членів сім’ї, його перебуванням у місцях позбавлення волі, ВІЛ-інфекцією, насильством у сім’ї, безпритульністю, сирітством, зневажливим ставленням і негативними стосунками у сім’ї, безробіттям одного з членів сім’ї, якщо він зареєстрований у державній службі зайнятості, як такий, що шукає роботу;

• сім’ї, у яких існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування;

• неповнолітні одинокі матері (батьки), яким потрібна підтримка;

• сім’ї, члени яких перебували чи перебувають на державному утриманні.

Однак перелік категорій сімей, з якими працюють соціальні працівники, є набагато ширшим, ніж наведений у вищезазначеному Порядку . це свідчить про потребу чіткого визначення категорії сімей, які є клієнтами центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Слід звернути увагу, що у Ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги» складні життєві обставини мають дещо ширше трактування, а саме: обставини, що об’єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв’язку зі старістю або станом здоров’я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім’ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо). Отже, Закон дає більш широке поняття терміну „складні життєві обставини» порівняно з галузевими нормативами. Невідповідність законодавчого трактування терміну „сім’я, яка опинилася у складних життєвих обставинах» і відсутність чітких критеріїв для визначення таких сімей, ускладнює організацію роботи центрів соціальних служб і служб у справах дітей. Є нагальна потреба розробки чітких критеріїв «складних життєвих обставин» для діагностики стану сім’ї з визначенням подальших напрямів і форм соціальної допомоги.

У 2005 році спеціалізовані соціальні служби «Родинний дім» переформовано у Служби соціальної підтримки сім’ї, що є спеціалізованими формуваннями центрів соціальних служб. Діяльність служб регулювалася Типовим положенням про Службу соціальної підтримки сім’ї, затвердженим наказом Міністерства у справах молоді та спорту від 17 серпня 2005 р. № 1658.

Основними завданнями Служб визначено:

• здійснення соціальних заходів, спрямованих на вихід сімей зі складних життєвих обставин, які вони не в змозі самостійно подолати за допомогою наявних засобів і можливостей;

• попередження виникнення складних життєвих обставин в сім’ї;

• створення умов для самостійного розв’язання життєвих проблем, що виникають в сім’ї, та повернення до повноцінного життя родини.

Так, за даними Державної соціальної служби, станом на 31 грудня 2008 року в Україні діяло 777 Служб соціальної підтримки сімей. Основним завдання центрів соціальних служб по роботі з сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах, визначається не процес надання соціальних послуг, а створення умов, за яких родина отримує спроможність самостійно вирішувати життєві проблеми.

Робота спеціалістів державних установ щодо виявлення та надання соціальної допомоги сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах, потребує налагодження співпраці спеціалістів ряду державних установ. Механізм координації діяльності суб’єктів соціальної роботи, основні функціональні обов’язки кожної структури у роботі з сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах, визначено вищезгаданим Порядком взаємодії суб’єктів соціальної роботи з сім’ями, які опинилися в складних життєвих обставинах.

Суб’єктами соціальної роботи, які мають надавати соціальну допомогу сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах, вважаються:

• управління (відділи) у справах сім’ї, молоді та спорту;

• служби у справах неповнолітніх;

• центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

• управління (відділи) охорони здоров’я;

• заклади охорони здоров’я;

• управління (відділи) освіти і науки;

• дошкільні, загальноосвітні, професійно-технічні та позашкільні навчальні заклади;

• органи праці та соціального захисту населення;

• відділи з питань взаємодії з засобами масової інформації та громадськістю, організаційно-аналітичної роботи Міністерства транспорту та зв’язку;

• органи внутрішніх справ;

• установи виконання покарань.

Порядок взаємодії суб’єктів соціальної роботи з сім’ями, які опинилися в складних життєвих обставинах, визначає основні етапи роботи з сім’єю:

1) виявлення сімей;

2) соціальне інспектування;

3) визначення потреби сім’ї у соціальному супроводі;

4) соціальний супровід сім’ї;

5) припинення соціального супроводу.

Враховуючи комплексність потреб сімей та необхідність налагодження міжвідомчої взаємодії та координації діяльності, при управлінні у справах сім’ї, молоді та спорту створюється дорадчий орган, що координує та контролює діяльність різних служб щодо надання соціальної допомоги сім’ям у складних життєвих обставинах. До складу дорадчого органу входять: начальник управління (відділу) у справах сім’ї, молоді та спорту, директор центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, начальник служби у справах неповнолітніх; та за запрошенням управлінь (відділів) у справах сім’ї, молоді та спорту: керівники управлінь охорони здоров’я, керівники управлінь освіти і науки, керівники органів праці та соціального захисту населення, керівники органів внутрішніх справ, керівники установ виконання покарань, керівники інших структурних підрозділів місцевої адміністрації, представники підприємств, організацій та об’єднань громадян.

Матеріали про стан сім’ї, яка потребує сторонньої допомоги, отримані в результаті соціального інспектування, розглядаються на засіданні дорадчого органу. При цьому можлива присутність сім’ї або одного з її членів. Дорадчий орган, за результатами отриманої інформації, приймає рішення про взяття сім’ї під соціальний супровід або відсутність такої необхідності. Проводиться розподіл функцій спеціалістів державних установ щодо вирішення потреб конкретної сім’ї.

Відповідно до Порядку взаємодії суб’єктів соціальної роботи з сім’ями, які опинилися в складних життєвих обставинах, за інформацією інших суб’єктів соціальної роботи та результатами соціального інспектування, центри соціальних служб формують Загальний банк даних щодо сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

За підсумками 2006 року до Загального банку даних було внесено 113 681 сімей, в яких виховується 182 388 дітей. Серед складних життєвих обставин найбільш поширеними виявилися: інвалідність батьків або дітей (31 044 сім’ї), зневажливе ставлення членів сім’ї один до одного і складні стосунки в сім’ї (20 980), наркотична або алкогольна залежність одного з членів сім’ї (20 636), безробіття одного/обох з членів сім’ї (18 607). (Табл. 4.3.).

Таблиця 4.3.