(На 100 тис. Жіночого населення)
Аналіз вікової структури захворюваності показав, що найбільш питома вага у жінок молодшого віку (15-29 років) припадає на рак шийки матки (РШМ) – 28.4 %. У 2009 році найбільшу питому вагу в структурі померлих від злоякісних новоутворень серед всього жіночого населення займають злоякісні новоутворення молочної залози (20,5 %), шлунка (9,4 %), ободової кишки (8,1 %), яєчника (6,2 %)117. Візуальні форми складають 40 %.
Стан онкологічної допомоги населенню визначається показниками діагностики та лікування. Показник летальності до року з моменту встановлення діагнозу є інтегральним показником оцінки стану протиракової діяльності. В 2009 році загальний показник летальності до року серед всіх онкологічних хворих знаходився на рівні 36 %. У хворих на рак шийки матки в 2008 році за уточненими даними склав 19,8 %. В 2009 році у хворих на рак шийки матки показник збільшився до 23,5 %118.
У 2009 році від злоякісних новоутворень померло 39 тисяч жінок, що вкрай негативно впливає на демографічну ситуацію в Україні.
Таким чином, аналіз захворюваності злоякісних новоутворень свідчить про те, що на сучасному етапі в Україні рівень діагностики та лікування злоякісних новоутворень знаходиться на низькому рівні, що призводить до значних втрат населення, передовсім репродуктивного віку.
Характеризуючи сучасний стан здоров’я сім’ї конче необхідно зупинитися на тому, що зростає поширеність соціально обумовлених хвороб (ВІЛ-інфекції, туберкульозу, наркоманії, алкогольних психозів тощо) та захворюваність на них.
Захворюваність на туберкульоз та смертність від нього залишається на рівні, що визначається як епідемія. Рівень захворюваності та смертності від туберкульозу в 8-10 разів перевищує відповідні показники у більшості країн ЄС і становить 83,2 %119захворюваність і смертність 18,2 особи на 100 тисяч населення. Протягом останніх двох років захворюваність на туберкульоз несуттєво знизилася (на 1,1 %). Однак ця тенденція не може вважатися стійкою, оскільки недостатньо контролюються епідемічні фактори ризику, наприклад, ВІЛ/СНІД та зростає резистентність штамів мікобактерій туберкульозу до лікарських засобів.
З метою поліпшення епідемічної ситуації з захворюваністю на туберкульоз 8 лютого 2007 року Законом України затверджено «Загальнодержавну програму протидії захворюванню на туберкульоз у 2007 – 2011 роках». Завдання боротьби з туберкульозом є одним з пріоритетів державної політики у сфері охорони здоров’я. На жаль, сучасний стан контролю за туберкульозом має суттєві недоліки, які не дозволяють у найкоротші строки покращити епідемічну ситуацію з туберкульозу. Ситуацію з захворюваністю на туберкульоз експерти оцінюють як напружену і, навіть, критичну. З огляду на те, що ця хвороба є соціально обумовленою, а рівень та якість життя сімей в Україні є недостатнім, кожна людина (відповідно і кожна родина) перебуває в небезпеці захворіти на туберкульоз.
Як вже зазначалося, не може не впливати на стан здоров’я сучасної сім’ї епідемія ВІЛ-інфекції/СНІДу. Захворюваність на ВІЛ-інфекції/СНІД, незважаючи на зусилля держави, міжнародних і національних неурядових організацій, ще не має тенденції до стабілізації (рис.3.3.).
Рис. 3.3.
Динаміка офіційно зареєстрованих нових
випадків ВІЛ-інфекції серед громадян
України по роках за період 2000-2009 рр120.
Розповсюджувачами інфекції все ще залишаються споживачі ін’єкційних наркотиків, однак останнім часом спостерігається тенденція генералізації епідемії ВІЛ-інфекції, що характеризується залученням до епідемічного процесу загального населення, домінуванням статевого шляху передачі ВІЛ внаслідок виходу епідемії за межі уразливих груп. У 2009 році понад 77 % серед ВІЛ-інфікованих громадян України складали особи репродуктивного та працездатного віку – 15-49 років. Разом з тим, в останні роки зменшується частка випадків захворювань на ВІЛ-інфекцію у віковій групі 15-24 років серед усіх уперше зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції: у 2006 році – 16 %, у 2007 році – 15 %, у 2008 році – 13 %, у 2009 – 12 %. Це також свідчить про деяку стабілізацію епідемічної ситуації з ВІЛ-інфекції в цілому через зміну поведінки молоді на менш ризиковану.
Необхідно підкреслити, що з початку 2000-х років в Україні відзначається «фемінізація епідемії ВІЛ-інфекції». Нині серед враженого епідемією дорослого населення 44,9 % становлять жінки, 91,4 %121з яких жінки фертильного віку. Основні складові стратегії боротьби з явищем фемінізація епідемії ВІЛ-інфекції - це первинна профілактика, спрямована на попередження ризикованої поведінки; і вторинна профілактика, яка включає суто медичні заходи: безпеку донорства, попередження передачі ВІЛ від матері до дитини і великого комплексу медичної допомоги ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД.
Показник смертності дітей відіграє суттєву роль у визначенні благополуччя сучасної сім’ї та розглядається ВООЗ як критерій стану охорони здоров’я, охорони материнства і дитинства, а також як індикатор якості життя населення. Смертність дітей першого року на 2,2-2,3 % скорочує участь кожного покоління в процесі суспільного виробництва.
Смертність дітей до 1 року є одним із найчутливіших індикаторів соціально-економічного розвитку суспільства, що акумулює в собі рівень освіти і культури, стан навколишнього середовища, ефективність профілактичних заходів, рівень доступності та якості медичної допомоги, розподіл соціальних і матеріальних благ у суспільстві тощо. На життєздатність новонароджених впливають зрушення у медичному обслуговуванні та санітарній ситуації у країні. Якість життя кожної родини, рівень її матеріального забезпечення та соціального благополуччя, загальної культури та культури здорового способу життя безпосередньо впливають на рівень смертності немовлят.
Стійке зниження рівня дитячої смертності в Україні почалося на піку медико-демографічної кризи, в роки найвищого рівня загальної смертності – у 2000 році 11,9 на 1000 народжених живими. У 2009 році рівень смертності дітей у віці до 1 року склав 9,4 %122. З 1 січня 2007 року, згідно з рекомендаціями ВООЗ, Україна перейшла на європейські критерії обліку дитячої смертності, що слугувало основною причиною різкого збільшення зареєстрованих смертей.
Зниження рівня малюкової смертності в Україні частково можна пов’язати з адаптацією населення до нових економічних умов, а також поліпшенням соціально-економічної ситуації, яке спостерігалося з 2004 року. Разом з тим, що в 2000-2009 роках спостерігається зниження рівня дитячої смертності значною залишилася розбіжність між показниками смертності серед хлопчиків та дівчаток у віці до 1 року. Рівень смертності хлопчиків у 1,3 рази вищий смертності дівчаток (2000 рік – 13,8 %, 9,8 %; 2009 рік – 10,3 %, 8,4 % відповідно). Протягом багатьох десятиріч рівень смертності немовлят у міських поселеннях був значно нижчим, ніж у сільській місцевості. Починаючи з 1997 року, ця тенденція змінилася і у період 2000-2003 років показники смертності немовлят міських та сільських поселень зрівнялися.
Рівень смертності дітей у віці 0-4 роки за період 2000 - 2009 рр. знизився з 15,6 померлих на 1000 народжених живими у 2000 році до 11,3 % у 2009 році. Структура смертності не відрізняється від структури смертності дітей до 1 року. Діти 5-10-річного віку помирають у 1,5-2 рази рідше, ніж малята. Найчастіше - від зовнішніх причин, причому хлопчики в 2 рази частіше, ніж дівчатка.
За останнє десятиріччя відбулися значні зміни рівня смертності дітей віком 0-14 років, з 13,1 %у 1990 році до 10,5 % у 2009 році. Серед причин смерті на першому місці природжені вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії – 20,9 % померлих у віці 0-14 років. На другому місці є зовнішні причини смерті – 15,9 % померлих. Так у 2009 році загинули від транспортних нещасних випадків 165 дітей, від навмисного самоушкодження 54 дитини, що вдвічі менше в порівнянні з 2000 роком. Особливе занепокоєння викликає сільська дитяча надсмертність від зовнішніх причин, де показники смертності вдвічі перевищують загальний показник по Україні від усіх причин. Ці причини можуть бути усунені за умови якісного догляду та піклування у сім’ї. На четвертому місці – хвороби нервової системи (5,3 % померлих у віці 0-14 років). Злоякісні новоутворення та хвороби органів дихання за своєю кількістю знаходяться на п’ятому та шостому місцях відповідно. Структура причин смертності у віковій групі 0-17 майже не відрізняється від структури смертності дитячого населення у віці від 0 до 14 років.
Важливим показником стану здоров’я членів сучасної сім’ї та її соціальної захищеності є рівень інвалідності, передусім дітей. В Україні станом на 01.01.2010 року зареєстровано 165 364 дитини, які мають статус дитини-інваліда, що становить 2,05 % від усього дитячого населення країни. Показник інвалідності на 10 тис. дітей за останні 3 роки зріс на 4 %, що зумовлено впровадженням відповідно до рекомендацій ВООЗ з 1 січня 2007 року нового порядку реєстрації випадків народження та смертності.
Щорічно вперше стають інвалідами більше 18 тисяч дітей. Це потребує створення єдиної комплексної системи медико-соціальної реабілітації дітей у всіх вікових періодах, особливо виходжування дітей, які народились з низькою та критично низькою вагою при народженні.
Міністерством охорони здоров’я окрім лікувальної роботи з медичної реабілітації дітей-інвалідів проводяться заходи, що забезпечують профілактичний етап попередження інвалідизації дитячого населення – перша за все робота з майбутніми батьками в центрах планування сім’ї та медико-генетичних центрах. А також забезпечення діяльності центрів та відділень перинатології та неонатології, де проводиться своєчасна профілактика, діагностика та лікування новонароджених з вадами розвитку, ушкодженнями нервової системи та інше. Станом на початок 2010 року в країні функціонує 65 медико-генетичних центрів, завдяки роботі яких покращується рання діагностика захворювань, які можуть призвести до ранньої інвалідізації дітей, що дає змогу розпочати ранню реабілітацію таких дітей.
З метою ранньої діагностики, лікування та зменшення відсотка інвалідізації дітей, що народились з критично малою вагою, а також з метою покращення якості надання медичної допомоги новонародженим з ретинопатією, моніторингу дітей, хворих на ретинопатію, а також зменшення рівня інвалідності по зору створено три міжрегіональних центри з діагностики та лікування ретинопатії у новонароджених у містах Київ, Одеса. Харків. Протягом 2009 - 2011 років планується створення ще трьох таких центрів у містах Львів, Дніпропетровська та АР Крим.
Враховуючи, що в структурі дитячої інвалідності перше місце посідають уроджені вади розвитку (52,4 %)123, у тому числі вроджені вади серця, Міністерством охорони здоров’я створено Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії, в якому проводяться раннє хірургічне втручання, завдяки чому вдається знизити інвалідизацію дитячого населення.
Слід зазначити, що населення України протягом останнього часу живе в умовах постійного напруження та перманентного емоційного стресу. Соціальна та економічна нестабільність призводить до кількісних та якісних змін структури нервово-психічної захворюваності населення. Розлади психіки та поведінки займають 1,4 % у структурі поширеності хвороб та 0,3 % у загальній захворюваності населення України. Розлади психіки є однією з причин інвалідизації населення, що, в свою чергу, призводить до значного соціального навантаження суспільства.
Отже, здоров’я сучасної сім’ї, як і здоров’я населення в цілому, залежить від соціального та економічного благополуччя, важливу роль відіграє здоровий спосіб життя, адекватне харчування, належні умови життя, стан навколишнього природного середовища, планування сім’ї, спадковість, а також доступність якісних медичних послуг.
Таким чином, проблемою в галузі охорони здоров’я є невідповідність сучасним вимогам чинної в Україні моделі охорони здоров’я, що конкретизується у таких проявах:
- зниження доступності: безоплатність медичної допомоги не досягається, державні гарантії не збалансовані з їх фінансовим забезпеченням. 20,5 %124домогосподарств не можуть отримати необхідної медичної допомоги. Питома вага особистих витрат населення на душу населення на охорону здоров’я становить більше 40 % від загального обсягу фінансування галузі. 10 % від загальних витрат на медичну допомогу складають тіньові платежі.
- не забезпечується результативний захист населення від фінансових ризиків: галузь зосереджується на задоволенні власних потреб, а не потреб населення. Бюджетні витрати на фінансування приблизно на 58 % покривають зарплати медичних працівників. Капітальні видатки (нове будівництво, придбання обладнання, ремонт) складають менше 8 %.
- низька якість медичних послуг: середня очікувана тривалість життя при народженні в Україні (у 2008–2009 рр. – 69,29 року) на 10 років нижче, ніж в більшості розвинених країн Європейського регіону (68,1). Високим є рівень загальної смертності, відмічається надсмертність чоловіків працездатного віку. Спостерігається тенденція щодо зростання захворюваності на соціально небезпечні хвороби, як ВІЛ/СНІД та туберкульоз.
Для вирішення цих проблем необхідно забезпечити рівний та справедливий доступ усіх громадян до медичних послуг, високу їх якість та ефективність при збереженні соціально прийнятного обсягу державних гарантій. Поступово, за умови реформування існуючої бюджетної системи охорони здоров’я, створити підґрунтя щодо подальшого введення обов’язкового медичного страхування.
Поліпшення умов життя сімей і дітородної діяльності населення з дотриманням запропонованих пріоритетів і принципів дасть можливість підвищити ефективність соціальних інвестицій і просунутися на шляху досягнення поставленої мети – зміцнення інституту сім’ї, підвищення дітородної активності населення в Україні та прискорення виходу з демографічної кризи. Ефективність же сімейної і пронаталістської політики в Україні нині слід оцінювати не тільки за приростом народжень, а й за критеріями поліпшення умов дітородної діяльності населення – зниження рівня бідності сімей з дітьми, підвищенням доступності якісної освіти і медичних послуг, скороченням масштабів соціального сирітства, поліпшенням стану здоров’я матерів і дітей.
Для того, щоб замкнути коло «здорові батьки ↔ здорові діти ↔ здорова молодь ↔ здорові майбутні батьки ↔ здорове майбутнє покоління ↔ здорова нація» необхідна консолідація зусиль медиків, педагогів, юристів, соціальних працівників, урядових і неурядових структу р. Важливим завданням є поліпшення репродуктивної культури населення, розуміння її важливості в рамках управління охороною здоров’я. Адже, здоров’я людини – це інтегрований прояв рівня суспільного розвитку.