1.3. Неготовність до подружнього життя та виховання дітей

Однією з найважливіших соціальних функцій сім’ї, від виконання якої значною мірою залежить перспектива розвитку всього суспільства, є виховання підростаючого покоління. Реалізація сім’єю цієї функції традиційно зумовлювалася багатьма чинниками: готовністю батьків до виховання дітей, рівнем їх культури, матеріальними та побутовими умовами, наявністю і характером використання вільного часу, субкультурою сім’ї, характером взаємостосунків і рівнем узгодженості батьківських підходів до виховання, їх індивідуальними особливостями – темпераментом, моральними якостями, комунікативними здібностями, станом здоров’я, віком, досвідом виховання, ціннісними орієнтаціями, атмосферою, що панує в сім’ї тощо.

Одним з основних чинників, що формує стиль сімейних стосунків і закладає батьківські цінності та переконання, є явище батьківства. Батьківство – соціально-психологічний феномен, що є емоційно забарвленою сукупністю знань, уявлень і переконань особистості відносно себе як батька/матері, що реалізується в сукупності проявів поведінкової складової батьківства. Батьківство об’єднує подружжя, яке вирішило дати початок новому життю завдяки феномену материнства і батьківства (виконання функції батька), проте не визначається простою сукупністю цих проявів.

Одним із компонентів батьківства, який формує стилі стосунків і виховних впливів батьків, є батьківська відповідальність. Відповідальність – це категорія етики і права, що відображає особливе ставлення особистості до суспільства (людства загалом), яке характеризується виконанням свого морального обов’язку і правових норм; здатністю людини свідомо (добровільно) виконувати певні вимоги і здійснювати поставлені перед нею завдання. На відміну від батьківства, цей термін має нормативне визначення, що окреслює юридичні і моральні норми, обов’язки батьків, рівень відповідальності по відношенню до дітей.

В національному законодавстві відповідальність батьків формується як сукупність батьківських прав і батьківських обов’язків, які визначаються Сімейним Кодексом України та Законом України «Про охорону дитинства».

Сімейний кодекс (ст. 150) визначає, що батьки зобов’язані виховувати дитинувдусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти; поважати дитину, готувати її до самостійного життя. Кожен з батьків несе однакову відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, а в разі ухилення батьків від виконання своїх обов’язків, порушення прав та обмеження законних інтересів дитини може притягатися до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Погіршення матеріального становища переважної більшості сімей з початку 1990-х рр., а також після розгортання світової економічної кризи у 2008 році не могло не позначитися на дітях і на процесі їх виховання. З одного боку, матеріальні проблеми породжують напруженість у сімейних стосунках, обмежують витрати на виховання і навчання дітей, з іншого – провокують батьків на пошук додаткового заробітку, що призводить до фізичного й психологічного перевантаження і зменшує резерв вільного часу, необхідного для занять з дітьми.

Наслідком відсутності або нерозвиненості батьківських обов’язків є безвідповідальне батьківство, що продукує соціальне сирітство, дитячу бездоглядність та безпритульність, інвалідність, підліткову злочинність тощо. Структура сімейного оточення, особливості взаємин між членами родини сприяють формуванню соціального, фізичного і морального здоров’я дітей, активно протидіють правопорушенням неповнолітніх або навпаки, створюють передумови для засвоєння навичок та установок небезпечної поведінки дітей, відхилень у їх поведінці, протиправної діяльності підлітків.

За даними Державного комітету статистики України, з 14 242 дітей, які перебували протягом 2009 року в притулках, четверта частина є вихованцями повних сімей (25 %), дві третини мають неповну сім’ю (62,8 %). Основні причини потрапляння дітей до притулку: вилучення з родин, батьки яких неналежним чином виконують свої обов’язки (45,5 %) та самовільне рішення покинути сім’ю, переважно через ті ж самі обставини (31,4 %).

За даними Міністерства внутрішніх справ України, за 9 місяців 2010 року (станом на кінець звітного періоду) на профілактичному обліку в органах внутрішніх справ перебуває понад 101 тис. осіб, схильних до вчинення насильства в сім’ї, та виявлено 47,5 тис. сімей, в яких застосовується насильство до членів родини. Офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї було винесено 76,7 тис. осіб; стосовно 5,1 тис. осіб винесено захисний припис після отримання офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї.

До адміністративної відповідальності за статтями 173-2 (учинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису) та 184 (невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей) Кодексу України про адміністративні правопорушення органами внутрішніх справ притягнуто понад 53,9 тис. осіб. До органів державної виконавчої влади направлено 54 тис. повідомлень з питань попередження насильства у сім’ї.

За дев’ять місяців 2010 року підрозділами кримінальної міліції у справах дітей було зібрано 2598 матеріалів про позбавлення батьківських прав, з яких судами задоволено 1665 позовів.

У період з 2000 до 2009 року щорічно більш ніж 10 тис. дітей вилучалися з сімей. Залежно від обставин, що склалися у родині, ухвалювалися рішення про позбавлення батьків їх батьківських прав. Кількість таких дітей дещо знизилася у 2009 році: відібрано у батьків з позбавленням батьківських прав 7 939 дітей (9 420 у 2008 році), відібрано у батьків без позбавлення їх батьківських прав 770 дітей (1 133 у 2008 році). Враховуючи, що вилучення дітей з сім’ї провадиться у випадку наявності загрози життю та здоров’ю дитини, цей показник залишається достатньо високим (Табл.1.11).

Таблиця 1.11.