gosy_lit

Новелістика в науковій інтерпретації Василя Фащенко

Проблемам новелістики присвячує ґрунтовні монографії В.Фащенко ("Новела і новелісти: Жанрово-стильові питання" (1917 – 1967), 1968, "Із студій про новелу: Жанрово-стильові питання", 1971).,

 

"Новела  – короткий епічний твір, в якому здійснюється композиційно стисле відкриття цілого світу в "зосереджуючій миті" життя, тобто в  невеликому колі зв’язків, які в певному вузлі утворюють один, на відміну від роману чи повісті, епіцентр

настрою й думки, важливої і значної для осягнення протиріч дійсності"

Ще на початку 60-х років

В.Фащенко зауважив, що визначальною рисою сучасної новелістики є, зокрема, тен-

денція відокремлення етюду від новели: “Проза ХХ століття переживає складні про-

цеси диференціації та інтеграції жанрів. Протягом ХХ століття з повісті виділилось

оповідання, а з останнього – новела … З початку нашого віку інтенсивно продукуєть-

ся етюд (інші назви “образок”, “шкіц”, “силует”, “новелетка”).“Будь-який жанр, в тому числі й новелістичний, необхідно мислити не як мертву, застиглу

суму формальних ознак,  а як сповнену історичної доцільності й змістовності рухливу,

змінну категорію,  в якій,  проте,  зберігається загальне,  стійке,  те,  що повторюється в

композиційно-стилістичній структурі твору”

“між оповіданням і новелою немає кардинальної китайської стіни.  І даремно її будувати,  бо старе

оповідання і пізніша новела в українській літературі –  не принципово різні жанри,  а своєрідні жанрові варіанти стислого розповідного епосу”

Однак, на думку В.Фащенка, на відміну від роману і повісті, новела охоплює невелике коло зв´язків, епіцентром якого є образ-характер, котрий концентрує лейтмотивний настрій новели і часто є прив´язкою власне самого новелістичного пуанту.

Саме в в композиції, “в якій здійснюється розгортання теми і яка надає світу, відбитому в слові, естетичної завершеності”, на думку В.Фащенка, “найбільш зримо виступає”, “природа будь-якого художнього жанру” 

“Проблема новели полягає у з´ясуванні специфіки новелістичної концентрації матеріалу. А цього можна досягнути, думається, шляхом порівняння новели з жанрами ще більшої концентрації, адже “епіцентр мислі і настрою”

Важливими в аспекті аналізу особливостей поетики жанру новели є роздуми В.Фащенка про повтор, що дозволяє ідентифікувати її як акцентну прикмету новелістичного мислення, і один із жанророзподільчих чинників у системі новела- оповідання: “Повторення як конструктивний елемент традиційно розглядається лише у студіях про вірші (спосіб гальмування, емоційного напруження, ускладнення понять, фон для розподібнення схожого тощо). Теорія прози звертається до цієї фігури зрідка. Очевидно, у великих масивах романів і повістей формотворча роль цього засобу не відразу помітна. Вона вияскравлюється лише у варіантах зіставлень і зіткнень. Але в жанрі новели повторення наочне, як у вірші. Його конструктивна функція стає очевидною, виступає, так би мовити, в чистому вигляді”

«Новела і новелісти». Перший розділ «Відкриття особистості» - герой укр.новели 20х років і самі новелісти (Яновський, Ірчан, Довженко). Висновок: сам тип героя значною мірою сприяє тому, що «історія укр.новелістики – це постійний процес спадковості і оновлення жанру».

Методика прочитання літератури в парадигмі «творчість-автор-герой». Новелістичний текст не відірваний від особи митця – «автор стає поруч з героями», «він за них каже те, що вони не встигли сказати чи зрозуміти», «митець міркує за них і за себе».

Має бути наявний автор-творець і розумний критик-інтерпретатор.

Аналіз новели Юрія Яновського «Роман Ма». «Я хочу додивитися в слові, яке стоїть назвою нових розумінь, нового змісту».

В.Фащенко до психічних станів зараховує настрої, афекти, пристрасті, почуття і емоції, і говорить: «… якщо вони осягнені митцем від кореня до неповторної краси, то завжди були і є відкриттям таємниць людської психіки»

В.В.Фащенко ввів поняття фокусу як ідейно-художнього центру новелістичної композиції: "З його допомогою наочніше демонструється думка про принцип збирання, стягнення всіх, до найдрібніших мотивів - променів в один пучок, який викликає одноепіцентричний спалах думки та настрою"* [6, 18]. Аналіз композиції новелістики, він починає з встановлення "променів зору", того, що вони висвітлюють, як і навіщо переключаються. Щодо названих вище творів, то в них промінь, або точка зору переважно зосереджена в погляді оповідача. Винниченко використовує навіть модель чарівної казки. Саме вона криється за машкарою новелістики. "нечуваної події".

 Ось, що писав В.Фащенко з приводу композиційної новели: "Ідеалом новелістичної композиції є концентрація уваги на розкритті одного протиріччя, своєрідне самозречення від докладного показу багатогранності подій і характерів. Кожний додатковий елемент чи рівнозначний тому, що є вже в тексті, відкриває від головного і тим самим послаблює безперервність і напругу оповідуваної цілості"

.Таким чином, письменник використав сюжетну модель казки, зокрема, коли прагне відтворити найсуттєвіші моменти становлення людини, зберігаючи при цьому одноепіцентричність, за висловом В.Фащенка, і структурованість новеліст. композиції.

«Новела була непримиренною ареною боротьби двох ідеологій»

Природу новелістичного змісту складають суперечності, що обов’язково мають бути гострими, злободенними і не відірваними від конкретного життєвого матеріалу. Головнішими ознаками форми новели, в якій конденсується її зміст, є функціональність законів новелістичної композиції: “зіставлення – протиставлення – зіткнення”, “промінь зору” та “фокус” (В.Фащенко), що лише у своїй сукупності забезпечують необхідний для передачі новелістичних суперечностей ефект. 

 

27. Григорій В`язовський – вивчення психології творчої праці.

Г.А.В’язовський і його колеги творчо розвивали висунуту свого часу Іваном Франком ідею комплексного вивчення природи мистецтва.

Підсумки багаторічних досліджень творчої праці письменника знайшли своє відображення у книгах Г.А.В’язовського «Орбіти художнього слова» (1969), «Від життя до художнього твору» (1979), «творче мислення письменника» (1982), «Світ художньої літератури» (1987).

«Творче мислення письменника»

Три принципи утворення асоціацій: зіставлення, уподібнення та протиставлення. Завдання асоціацій – важливі і характерні якості ознаки і якості зображуваного набували не тільки наочності, а й виявляли змістову спрямованість як окремої частини, так і всього твору.

Будь-яка асоціація, навіть несподівана підказується добре відомими письменникові реаліями, а також рівнем його знань, закономірностей функціонування, взаємозв`язків і взаємодії цих реалій. Навіть коли письменник проникає уявою в майбутнє він не може вийти за межі власних знань та уявлень і тому на доступній йому базі асоціативних зв`язків вимислює образи майбутнього.

Щоб виникла асоціативна пара під час творчого процесу письменник-критик повинен знати і чітко уявляти характерні ознаки аналізованого об`єкта, а також уміти побачити його подібність із певними подіями і явищами. І лише після цього і на цій основі виникає можливість пов`язати уявлюване шляхом уподібнення, тобто можливість утворити асоціацію, яка й становить собою серцевину художнього образу.

 З цього приводу Г. В'язовський справедливо акцентував, що, по-перше, письменни¬кові це потрібно для того, щоб цілеспрямовано вихову¬вати себе як громадянина і творця художніх цінностей, "бо творення художніх цінностей неможливе без усвідомлення громадянської відповідальності", а, по-друге, "самопізнання – це професіональна вимога до письменника в тому розумінні й значенні, що він у про¬цесі роботи над твором олюднює зображуване, вжи¬вається в життя інших людей

Ще одним лейтмотивним вихідним положенням у літературознавчих студіях когнітивного спрямування стала відома теза В. Бєлінського «про художнє мислення як мислення в образах».

У монографії  «Творче мислення письменника» (К., 1982)

Г. В’язовського («письменник мислить образами»).  Г. В’язовський інтерпретував когнітивний процес  «як органічне злиття образного й дискурсивного,  чуттєвого й раціонального»,  говорив про скерованість образно-асоціативного потоку думки письменника на вибір  «з хаосу вражень та переживань» матеріалу,  відповідного задумові. На цій же ж тезі акцентувала Н. Шляхова,  узагальнивши суть ідей Г. В’язовського про художню творчість:  у його працях наскрізно проходить думка щодо основної тенденції художнього мислення митця – органічної сполуки в ньому емоційного та раціонального,  завдяки чому  «думка стає чуттєво вираженою,  почуття набуває розумової визначеності».

«Абстрактне і образно-художнє  (мислення. – Г. В.)  є єдністю протилежностей одного й того ж процесу пізнання», «художній образ утворюється як синтез окремих образів-зліпків,  як їх узагальнення»

Г. В’язовський писав про необхідність декодування читачем розмаїття асоціацій, причому останні він уважав головним осередком спільної діяльності автора й реципієнта: «Колишні сприйняття, враження, знання дійсності і досягнуте на цій основі її розуміння залишаються в пам’яті <…>  і становлять собою дорогоцінну скарбницю життєвого досвіду,  досвіду переживань»

зауваження Г. В’язовського про те, що «вплив художньої літератури на читача залежить не тільки від неї самої, а й від того, хто і як її читає». Що ж до використання у назві дослідження терміну «творче мислення»,  вказує, що мисленнєвий процес здійснювався саме творцем художнього твору, натомість при оперуванні терміном «художнє мислення» втрачається ознака його творчого характеру. 

Шляхова: Публікації Г. В’язовського з питань психології творчості помітили критики і

вчені-академісти. Значним і обнадійливим фактом відродження наукового підходу до

питань психології творчості Борис Мейлах назвав автореферат його докторської

дисертації («Проблема специфічних закономірностей творчої праці письменника»)

Як визначний дослідник психології творчості і художнього сприйняття

Г. В’язовський увійшов до  «Краткой литературной энциклопедии».

28. Літературознавчі дослідження філфаку

Підсумки багаторічних досліджень творчої праці письменника знайшли своє відображення у книгах Г.А.В’язовського «Орбіти художнього слова» (1969), «Від життя до художнього твору» (1979), «творче мислення письменника» (1982), «Світ художньої літератури» (1987).

Сорокаріччя своєї історії (2007) кафедра відзначила виданням колективної монографії «Автор і авторство у словесній творчості». У 2008 р. колектив кафедри ініціював проведення засідання Круглого столу «Текст-контекст-інтертекст».

З 1997 р. при кафедрі видається науковий збірник «Проблеми сучасного літературознавства» (вийшло 14 випусків).

Шляхова Нонна Михайлівна

доктор філологічних наук, професор

У 1959 р. закінчила з відзнакою філологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка за спеціальністю «українська мова та література».

Кандидатську дисертацію «Емоції у творчому процесі письменника і художньому творі» захистила у спеціалізованій вченій раді при філологічному факультеті Одеського державного університету ім. І.І.Мечникова  у 1971 р.

Докторську дисертацію «Духовний світ особистості у радянській багатонаціональній прозі 60-70-х років» захистила в Інституті світової літератури ім. М.Горького АН СРСР у 1986 р.

         Автор монографій «Емоції і художня творчість» (1981), «Духовний світ сучасника: Морально-етичні пошуки в сучасній радянській багатонаціональній літературі» (1982), «Хїудожній тип: Соціальна і духовна характерність» (1990), збірника  «Життя порізнені листочки» (2003), навчального посібника «Еволюція форм художнього узагальнення» (2011).

Основні наукові інтереси: теорія і психологія художньої творчості, проблеми літературознавчої антропології та герменевтики.

Останні 5 років члени кафедри працювали над виконанням планової наукової теми «Проблеми рецепції та інтерпретації художнього тексту». За результатами розробки теми підготовлено до друку колективну монографію «Автор-твір-читач», опублікована монографія М.В.Пащенка «Метафорична природа новели: структура, рецепція, концептуалізація» (2009), збірники наукових статей «Автор і авторство у словесній творчості» (2007) і «Методологічні аспекти літературознавчого синтезу» (2008).

З 1997 р. при кафедрі видається збірник наукових праць «Проблеми сучасного літературознавства» (вийшло 15 випусків)