2. Права аудиторів і аудиторських фірм.

З метою регулювання аудиторської діяльності для аудиторів і аудиторських фірм визначені Законом України «Про аудиторську діяльність» їхні права та обов’язки.

Аудитори і аудиторські фірми України мають право:

1) самостійно визначати форми і методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань та досвіду;

2) отримувати необхідні документи з предмета перевірки, які знаходяться у замовника або і у третіх осіб.

Треті особи, які мають у своєму розпорядженні документи стосовно предмета перевірки, зобов’язані надати їх на вимогу аудитора (аудиторської фірми). Зазначена вимога повинна бути офіційно засвідчена замовником;

3) отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній формі від керівництва та працівників замовника;

4) перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати від керівництва господарюючого суб’єкта проведення контрольних оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості продукції, щодо яких здійснюється перевірка документів;

5) залучати на договірних засадах до участі в перевірці фахівців різного профілю.

Аудитори і аудиторські фірми зобов’язані:

1) належним чином надавати аудиторські послуги, перевіряти стан бухгалтерського обліку і звітності замовника, їх достовірність, повноту і відповідність чинному законодавству та встановленим нормативам;

2) повідомляти власників, уповноважених ними осіб, замовників про виявлені під час проведення аудиту недоліки у бухгалтерському обліку і звітності;

3) зберігати в таємниці інформацію, отриману при проведенні аудиту та виконанні інших аудиторських послуг. Не розголошувати відомостей, що становлять предмет комерційної таємниці, і не використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб;

4) відповідати перед замовником за порушення умов договору відповідно до чинного законодавства України;

5) обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг та іншими видами робіт, які мають безпосереднє відношення до надання аудиторських послуг у формі консультацій, перевірок або експертиз.

Спеціальні вимоги до аудиторів та аудиторських фірм

Забороняється проведення аудиту:

1) аудитором, який має прямі родинні стосунки з керівництвом господарюючого суб’єкта, що перевіряється;

2) аудитором, який має особисті майнові інтереси у господарюючого суб’єкта, що перевіряється;

3) аудитором—членом керівництва, засновником або власником господарюючого суб’єкта, що перевіряється;

4) аудитором—працівником господарюючого суб’єкта, що перевіряється;

5) аудитором—працівником, співвласником дочірнього підприємства, філії чи представництва господарюючого суб’єкта, що перевіряється.

3. Охарактеризуйте основні відмінності аудиту від судово-бухгалтерської експертизи.

Розвиток ринкових відносин зумовлює необхілність ухвалення великої кількості нових нормативних документів, що регламентують різні аспекти діяльності підприємств, бухгалтерського обліку і звітності, оподаткування і порядку формування собівартості продукції. У яв’язку з цим з’явилися перші порушення (деколи ненавмисні) в дотриманні вимог нормативних документів, що стосуються господарської діяльності підприємства. Органи, на які покладалися обов’язки з надання допомоги підприємствам щодо правильності застосування тих чи інших законодавчих актів, самі через їх нечисленність і перевантаженість роботою виявилися неготовими до такої діяльності. Тому виникає необхідність створення нової форми контролю за діяльністю підприємств, який охоплював би консультування з питань організації і ведення бухгалтерського обліку, правильності обчислення податків, дотримання правових позицій, з надання інших видів послуг. Одним з методів здійснення господарського контролю, його складовою частиною є ревізія. Назва цього методу походить від латинського слова revisio – “перегляд” або “знову оглядаю”. Згідно із Законом України “Про Державну контроль-ревізійну службу в Україні”, ревізія – це метод документального контролю діяльності підприємства за дотриманням законодавства з фінансових питань; достовірності обліку та звітності; спосіб документального виявлення недостач, розтрат, привласнення коштів і матеріальних цінностей; попередження фінансових зловживаннь.

Ревізія проводиться відповідно до діючого законодавства, як правило, державними органами контролю і управління для виявлення недоліків в фінансово-господарській діяльності підприємств, що перевіряються і порушення діючих нормативно-правових актів. Вона базується на перевірці первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та статичної звітності, фактичної наявності грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей. Результати ревізії оформляються актом, який має юридичну силу і є джерелом доказів в слідчій та юридичній практиці.

Основними завданнями ревізії є: здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням; перевірка стану і достовірності бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів; розробка пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушеннь та запобігання їх в майбутньому.

Ревізійний апарат, виявляючи і попереджаючи порушення і розкрадання, здійснюючи профілактику господарських порушень і безгосподарності, робить вагомий внесок у підтримання режиму економії і виявлення резервів виробництва. Повна ліквідація розкрадання і безгосподарності – це величезний внесок ревізорів у підвищення ефективності всього суспільного виробництва і збереження власності.

Аналізуючи науково-методичні та навчальні матеріали, переконуємося в тому, що наука дає багато визначень поняття “аудита”, саме найбільш поширеним є трактування, що “Аудит – це процес, під час якого компетентна, незалежна особа збирає й оцінює свідчення про кількісну інформацію, яка стосується конкретного економічного суб’єкта, з метою встановлення і відображення у звіті ступеня відповідальності цієї кількісної інформації встановленим критеріям.

Поняття ”аудит” набагато ширше, ніж ревізія або інші форми контролю, адже охоплює включає не тільки перевірку достовірності фінансових показників,й розробку припущень щодо поліпшення господарської діяльності підприємств з метою раціоналізації витрат і оптимізації податків. Основні завдання аудиту – збирання та обробка достовірної інформації про господарсько-фінансову діяльність суб’єкта господарювання і формування на цій основі аудиторських висновків. Крім того, аудит має адекватно відображати всі аспекти діяльності суб’єкта, що перевіряється. Для того, щоб скласти достовірний аудиторський висновок, аудитор повинен отримати безумовну гарантію того, що інформація, яка міститься у бухгалтерській документації та первинних документах, достатня та достовірна. Необхідність проведения аудиту зумовлюється потребою користувачів у інформації про реальный фінансовий стан суб’єкта господарювання. Завдання аудиту полягає: • в оцінці рівня бухгалтсрськогі обліку та кваліфікації облікових кадрів; • у визначенні якості обробки інформації (особливо первинної документації); • у встановленні правильности і законності здійснення бухгалтерських записів; • у наданні допомоги підприємствам шляхом рекомендацій щодо усунення недоліків, особливо тих порушень, які безпосередньо вплинули на фінансві| результати, позначилися на достовірності показників звітності; • у необхідності оцінки не тільки минулих фактів і існуючих на цей час положень, а і в орієнтуванні керівництва організації, що перевіряєтъся, на ті майбутні події, здатні вплинути на господарську діяльність і кінцевий результат; • у наданні допомоги підприємствам в захисті їхніх інтересів у податкових органах і госнодарських судах. Аудит бухгалтерської (фінансової) звітності та аудиторська діяльність загалом привертають все більшу зацікавленість та увагу в Україні. Це пояснюсться тим, що виникнення та становлення аудиту зумовлене життєвою, економічною необхідністю незалежного, об’єктивного контролю діяльності підприємства недержавних форм власності та підтвердження достовірності наданої ними звітності для користувачів. Корінні реформи економічної системи та відповідна еволюція злочинності на сучасному етапі зумовили актуальність подальшої теоретичної розробки питань призначення і проведення експертиз при розслідуванні злочинів у сфері економіки та перспектив розвитку судово-бухгалтерської експертизи. Слід зауважити, що не всі проблеми спеціалізованих експертиз вирішено. В умовах трансформації економічної системи України, у зв’язку зі значними перетвореннями в соціально-економічній і політичній сферах, з виникненням нових і вдосконаленням традиційних способів вчинення економічних злочинів перед виконанням експертиз постають серйозні завдання, здійснення яких пов’язане з виявленням и усуненням причин та умов, що сприяють поширенню цих злочинів та інших правопорушень. Судово-бухгалтерська експертиза є процессуально-правовою за формою та економічною за змістом. Її процесуально-правова форма полягає в тому, що порядок призначення та проведения судово-бухгалтерської експертизи, діяльність експерта-бухгалтера регламентується низкою законодавчих актів, а саме: КПК, Цивільно-процесуальним кодексом (ЦПК), Господарським процесуальним кодексом (ГПК) України. Процесуально-правова форма судово-бухгалтерської експертизи забезпечує об’єктивність проведения експертизи, належний (об’єктивний) підбір експертів, наукову обгрунтованість їхніх висновків. Судова 6ухгалтерія – комплексна прикладна дисципліна, що містить елементи економічних та юридичних галузей знань. За визначенням В. М. Глібка і О. П. Бущана, “судова бухгалтерія -це спеціальна комплексна дисципліна, що досліджує теоретичні та практичні питания використання спеціальних економічних бухгалтерских знань у конкретних галузях юридичної практики. Перед бухгалтерскою експертизою стоїть завдання – встановити правильність та достовірність формування цієї інформанії, документального її оформлення та підтвердження або спростування відповідно до показів осіб, які проходять по справі, щодо даних бухгалтерського обліку, встановити характер недотримання вимог законодавства, виявити недоліки в організації бухгалтерського обліку і контролю, обгрутувати законність руху товарно-грошових засобів з урахуванням висновків залучених спеціалістів. Основними джерелами інформації для проведения ревізії, аудиту, судово-бухгалтерської експертизи є дані первинних документов, облікових реєстрів, показники звітності, що часто стають надійним підтвердженням або спростуванням вчинених зловживань і порушень. Саме за допомогою бухгалтерського обліку можна ефективно здійснювати кожен зі згаданих видів діяльності. Щоб визначити відмінності між аудитом, ревізією, судово-бухгалтерською експертизою, зупинимося на визначенні їх предмету. Предмет аудиту – стан економічних, організаційних, інформаційних та інших характеристик системи, що перебуває у сфері аудиторської оцінки. Як видно з цього формулювання, предмет аудиту (аудиторських послуг) має багато спільного з предметом ревізії. Предметом ревізії є ті ж процеси та явища і їх оцінка щодо відповідності законодавству. Предметом судово-бухгалтерської експертизи є становище і результат економічної діяльності суб’єктів економічних відносин. Водночас між предметом ревізії і предметом аудиту є певні відмінності: аудит виходить за рамки контролю і ревізії. Питания податків, оцінки майна, ефективності систем управління не є об’єктом ревізії та аналізу. Відмінними ознаками аудиту та ревізії можна вважати такі параметри: • за суб’єктами призначення: – ревізії призначаються суб’єктами адміністративного права; – аудитора клієнт залучає сам; • за джерелами фінансування: – ревізія проводиться за рахунок суб’єкта адміністративного права; – аудит здійснюється за рахунок суб’єкта, що перевіряється; • за часовим фактором: – ревізія існувала завжди; – аудит – продукт розвитку ревізії в особливих економічних умовах. На відміну від судово-бухгалтерської експертизи, проведення аудиту та ревізії регламентується не процесуальними, а іншими законами та підзаконними актами, їх використовують у процессі розслідування лише в непроцесуальній формі використання спеціальних знань. Судово-бухгалтерська експертиза досить суттєво відрізняється від ревізії, вона не є методом господарського контролю, а є самостійним видом діяльності. Основною ознакою, за якою аудит, ревізія, судово-бухгалтерська експертиза відрізняються одне від одного, є їх сутність, виражена в понятті. У цьому сенсі важливо застосувати поняття, запропоновані Ф.Ф.Бутинцем: “Аудит є вираженням думки суб’єкта перевірки, ревізія є комплексною перевіркою діяльності підприємства, установи чи організації щодо її законності, доцільності та достовірності відображення фактів господарського життя в бухгалтерському обліку, ведення якого також перевіряється на відповіність встановленим законодавством правилам. Ревізія передбачає також усунення виявлених перевіркою недоліків і вжиття профілактичних заходів з метою недопущення порушень у майбутньому. Судово-бухгалтерська експертиза особлива тим, що є процесуальною дією, завдання якої – встановлення фактичних обставин цівільної або кримінальної справи, які потребують знань спеціаліста з бухгалтерського обліку, економічного аналізу, господарського контролю”.

Висновки: Ефективне функціонування будь – якої організації вимагає економічно обгрунтованного управління її діяльністю, яке базується на обліку, аудиті, контролі, ревізії та аналізі поточної фінансово – господарської діяльності. Поєднання цих складових з господарським та фінансовим правом і створює комплекс економіко-правового аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства. Економіко-правовий аналіз господарської діяльності і фінансовий аналіз мають на меті контроль за здійсненням господарських операцій, викриття помилок та порушень, на початкових етапах з метою їх усунення, ухвалення управлінських рішень з розвитку організації (підприємства, компанії), її виходу з кризи, стійкий процес формування прибуткового, конкурентоздатного підприємства, купівлі-продажу пакету акцій, залучення інвестицій і позикових засобів, оцінку інвестиційної привабливості, платоспроможності, фінансової стійкості компанії з позиції користувачів офіційної фінансової звітності, оцінку надійності партнерів у межах закону, а також визначення ефективності використання матеріальних, трудових і виробничих ресурсів, виявлення і прогнозування існуючих і потенційних проблем.