ВІДПОВІДІ

Рисунок 7.8 В однокімнатних квартирах дозволено застосовувати суміщений санітарний вузол, в квартирах готельного типу-скорочених розмірів, типу показаних на рис. 7.8, ж. У престижних квартирах санітарні вузли виконують за індивідуальними проектам. В квартирах використовують незручні для кімнат місця, роблячи приміщення непрямокутної форми (див. рис. 7.9).

Рис. 7.9. Нестандартні санітарні вузли, які застосовуються при модернізації під елітне житло

Часто квартири обладнають двома-трьома вузлами. У парадній частині влаштовують вбиральню з умивальником, а в спальній зоні - один-два суміщені санвузли. Зараз в багатьох західних країнах престижність квартири визначають не по набору кімнат, а за кількістю санітарних вузлів. Іноді їх розміщують при кожній спальні. В основному вузлі встановлюють ванну збільшених розмірів типу джакуззі (Jacuzzi), а в інших-звичайного розміру. Установка першого типу ванн вимагає перевірки на міцність перекриття під ними.

7. Зовнішній благоустрій - одна з основних проблем, яку доводиться вирішувати на території житлової забудови. Комплекс заходів, що забезпечує зовнішній благоустрій території, включає в себе: зміст і ремонт системи озеленення території, транспортних і пішохідних комунікацій, малих архітектурних форм, планувальних і об'ємних елементів благоустрою, ігрового та спортивного обладнання, садово-паркових меблів.

Мета проектування благоустрою – це формування житлових територій на основі художньої обробки поверхні землі і обладнання внутрішньо квартальних просторів з використанням елементів природного ландшафту (рослинності, води, рельєфу) та малих архітектурних форм.

Проектування благоустрою починається:

• з ретельного аналізу ділянки забудови – ландшафтна ситуація, грунтові умови, наявність водних джерел тощо;

• інженерної оцінки ділянки (загазованість, шум, інсоляція, аерація).

Архітектурне проектування благоустрою території повинно срияти створеню цілісної об’ємно-просторової композиції ділянки за допомогою основних засобів: композиційний центр, масштаб, ритм, контраст, принцип раптового сприйняття.

Благоустрій території включає в себе декілька етапів:

1. Планування ділянки в відповідності до його рельєфу, структури грунтів.

2.  Прокладка комунікацій та дренажу, організація систем поливу та освітлення, влаштування штучних водоймищ, виправлення рельєфу ділянки (створення підвищень, засипання низин), влаштування майданчиків для ігор та відпочинку. Влаштування доріжок, встановлення світильників, МАФ можлива після здійснення вищевказаних робіт.

3. Після проведення необхідних міроприємств з покращення грунту та благоустрою, ми приступаємо до посадок: дерев, чагарників, декоративних рослин та квітів. Також на цьому етапі ми здійснюємо влаштування газонів та квітників.  

4. Завершальним етапом є встановлення малих архітектурних форм (альтанки, скульптури, вазони і т.д.).

Заходи з благоустрою населених пунктів - роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації упорядкування об'єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання. До комплексу робіт, заходів і послуг із зовнішнього благоустрою відносяться:

1. Ремонт і утримання дорожньо господарства та інженерного захисту:

• транспортних і пішохідних вулиць і доріг (тротуарів, проїздів) і дорожніх споруд на;

• стоянок автотранспортних засобів;

• водовідвідних і дренажних систем приватних домоволодінь і споруд;

• захисних дамб і берегових укріплень;

• протизсувних та протиобвальних споруд;

2. Санітарно-гігієнічне очищення:

• Збір, вивезення, утилізація, знищення, переробка та захоронення твердих та рідких відходів;

• Вилов та утримання бездоглядних та безпритульних тварин.

3. Озеленення житлової території.

4. Освітлення вулиць та приміщень загального користування; встановлення покажчиків з назвами вулиць та номерами будинків.

8. Зовнішній благоустрій житлових територій - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля. До зовнішнього благоустрою території ми відносемо інженерний благоустрій території, соціально-побутови благоустрій територій, яки включає забезпечення житлової території різноманітними майданчиками, екологічний благоустрій, який включає озеленення прибудинкових територій для покращення стану повітря, захисту від шуму, аераційний та інсоляційни режими. Інженерний благоустрій території – це комплекс заходів спрямованих на забезпечення житлових територій всіма необхідними комунікаційними мережами, поверхневим водовідведенням та інженерний захисит території пр необхідності. На експлуатованих житлових територіях основні питання, пов'язані з інженерною підготовкою, тобто захистом територій від несприятливих природних дій та питання щодо пристосування «незручних» ділянок для містобудівних цілей. Тому експлуатаційним організаціям доводиться вирішувати перш за все проблеми щодо поліпшення організації поверхневого стоку, порушеного в результаті зміни (підвищення) планувальних відміток лотків проїзних частин прилеглих вулиць і внутрішньоквартальних проїздів після неодноразового ремонту покриттів дорожнього одягу, а також за рахунок порушень у функціонуванні водовідвідних систем (забрудненості або недостатню пропускну спроможність дощеприймальних решіток, неправильного їх розташування на прилеглих вулицях і внутрішньоквартальних територіях після реконструкції вулично-дорожньої мережі та ін.) В процесі реконструкції дуже часто також відбуваються зміни в трасуванні і накресленні внутрішньоквартальної мережі провулків і дворових просторів, за якими раніше відводилися дощові стоки. Комплекс заходів з водовідведення повинен відповідати двом основним положенням: перше - максимальне забезпечення насамперед природного стоку дощових вод за допомогою вертикального планування поверхні, друге - створення можливості водовідведення з використанням спеціальних інженерних систем на територіях, де природний стік з яких-небудь причин неможливий. Природне водовідведення забезпечується в тому випадку, коли ухил поверхні території, лотків проїзних частин, майданчиків, територій зелених насаджень становить не менше 4 - 5%. В процесі адаптації житлових територій можлива поява безстічних місць особливо в районах історичної забудови за рахунок нерівномірності накопичення культурного шару, який може бути навіть вище горизонтальної гідроізоляції зовнішніх стін житлових будинків, що сприяє підтопленню підвальних приміщень, корозії інженерних комунікацій і руйнування фундаментів. Ця обставина викликає необхідність у пристрої внутрішньоквартальних систем дощової каналізації відкритого та закритого типу. Штучне освітлення - один з найважливіших елементів благоустрою території. Воно служить для вирішення утилітарних, інформаційних, сигнальних та архітектурно-художніх завдань в темний в темний час доби, що забезпечує нормальну видимість для пішоходів і транспортних засобів, орієнтацію на території житлової забудови, формування художнього сприйняття забудови. Освітлення в житловій забудові має передбачати два режими функціонування - вечірній і нічний. Вимоги до освітленості житлових територій нижче, ніж для магістральних вулиць з інтенсивним рухом. Для пішохідних та транспортних комунікацій в межах житлової забудови нормується середня горизонтальна освітленість: для пішохідних алей, доріг і тротуарів - не менше 4 лк; внутрішніх та службово-господарських проїздів, автостоянок, господарських майданчиків та майданчиків для сміттєзбиральників - не менше 2 лк; для прогулянкових доріжок і майданчиків відпочинку - не менше 1 лк. Вибір освітлювальних приладів і установок експлуатуючими організаціями має здійснюватися з урахуванням забезпечення нормованих показників освітленості і створення комфортних зорових умов для пішоходів і водіїв на вулицях і проїздах, відкритих стоянках автомобілів, на дитячих ігрових і спортивних майданчиках і майданчиках для відпочинку дорослого населення, на пішохідних доріжках та господарських майданчиках. Освітлення території дворів та мікрорайонів не повинно заважати жителям. Воно повинно володіти певними декоративно-художніми якостями при освітленні зелених насаджень, малих форм, при організації підсвічування фасадів будівлі, скульптур та інших елементів благоустрою. Освітлювальні установки повинні бути співмасштабним людині і по дизайну вписуватися в архітектурне середовище житлової забудови.

9. Основною проблемою організації житлових територій на сьогодні є їх неконтрольований зріст, будівництво багатоповерхових будівель при зменшенні площ придомових територій. Вивчення принципів архітектурно-планувальної організації прибудинкових територій житлових комплексів підвищенної поверховості дозволяє вирішити суперечливі питання щодо планування територій житлових районів з нормативним забезпеченням просторів для оптимальної життєдіяльності мешканців міста. Склад і розміщення планувальних і об'ємних елементів благоустрою у житловій забудові визначається в залежності від розміру і характеру відкритих просторів житлових територій. Для кожного виду і композиційного прийому забудови характерні свої варіанти архітектурно-планувального рішення та благоустрою. До планувальних елементів благоустрою відносяться майданчики різного призначення: для активного і тихого відпочинку дорослих і дітей, ігрові, спортивні, господарські та протяжні планувальні елементи - пішохідні алеї, бульвари, оздоровчі та прогулянкові траси, велодоріжки. У сучасній житлової забудови значну роль займають об'ємні елементи, які можна розбити на три групи:

* культурно-побутового призначення

* торговельного призначення (павільйони й кіоски з продажу друкованої продукції, продуктів першої необхідності, літні невеликі кафе);

* транспортного призначення - павільйони і навіси на зупинках .

Кожна житлова група повинна включати наступні планувальні елементи благоустрою зі спеціальним обладнанням:

* майданчики для відпочинку (короткочасний відпочинок, тихий відпочинок, настільні ігри);

* дитячі ігрові майданчики для дітей різних вікових категорій: до 3 років, 4-6 років, 7-12 років;

* площадки для вигулу собак;

* стоянки для автомобілів; Для груп людей за інтересами створюються колективні простори. Колективні простори, формуються з метою ліквідації психологічного бар`єру спілкування сусідів, пов`язаного з підвищенням поверховості. Простори для спілкування на дворових територіях зі створенням відкритих амфітеатрів можуть бути периметральної форми, влаштовуватись в курдонерах або в центральній частині житлової групи. До колективних просторів можуть відноситись ігрові зони для дітей, обмежені природним контуром. Громадські простори у структурі житлової забудови є доступними для мешканців кількох житлових груп. До їх складу входять майданчики для активних ігор підлітків, спортивних занять, дитячі комплекси у природному оточенні. Причиною тяжіння мешканців інших житлових районів є природні переваги території з наявністю водоймищ, лісів і т. п. Динамічному характеру перебування людей у таких просторах має відповідати вищий ступінь захисту покриттів, предметів вжитку для більш тривалої експлуатації.

Одне із завдань зовнішнього благоустрою - підвищення різноманітності та художньої виразності забудови і відкритих озеленених просторів. Сучасні житлові території без малих архітектурних форм все одно, що будинок без меблів. За своїм призначенням їх можна розділити на основні групи:

* малі форми утилітарного призначення масового використання - урни, лави, огорожі, покажчики, номерні знаки будинків, сходи, підпірні стінки і т. п.;

* малі форми декоративного призначення - декоративні стінки, трельяжі, фонтани, альтанки, вази для квітів, скульптури;

* малі форми ігрового і фізкультурного призначення, ігрові елементи дитячих майданчиків - гойдалки, каруселі, пісочниці, стінки для лазіння, катальні гірки тощо.

10. Екологічний благоустрій житлових територій забезпечує комфортні умови проживання населення на дані території, які заключаються в сприятливому інсоляційному, аераційному режимах та захисту від шуму. Задовільний інсоляційний та аераційний режим можна створити при проектуванні житлової групи будинків, які при правильному розташуванні забезпечуть задовільну провітрюваність житлової групи будинків, а також інсоляцію житлової території. Захист від шуму забезпечують шумозахисні екрани, які можна влаштувати, або зелені насадження, які є більш прийнятними, оскільки вони захищатимуть від шуму та покращуватимуть кисень. Також зелені насадження мають інші екологічні функції. Однією з них є роль зелених насаджень у формуванні фітоклімату. Пошук комфорту у літню спеку під наметом дерев чи групи дерев зумовлений потребою людського організму у регулюванні теплообміну. Це ж стосується і комфортних відчутів у зимку, коли людина знаходить затишок біля групи дерев, зменшуючи тим самим тепловіддачу. В зв’язку з цим важливого значення набуває знання особливості структурної архітектоніки насаджень. За нею правильно насаджені дерева та рослини сприяють регулюванню сонячної радіації, перехоплені частини атмосферних опадів і розподі їх у горизонтальному напрямку, випаровувані частини опадів і повернені їх в атмосферу, осіданні води, яка попадає з туманом, сприяню випаданню роси, затриманні й акумуляції вологи в грунті і попередження його ерозії, фільтрації пилу і сажі, газопоглинанні, шумозахисті. Киснезбагачувальна функція зелених насаджень полягає насамперед у наповненні атмосфери киснем, споживання якого постійно зростає, особливо у місцях концентрації промисловості та транспорту. Створення міських зелених зелених насаджень слід здійснювати з урахуванням поповнення кисню, який інтенсивно споживається сусідніми житловими масивами та транспортними магістралями. Дуже важива у екологічному відношені фільтрувальна здатність зелених насаджень. Міське повітря забруднюється твердими частинками, пилом. Активними забруднювачами атмосфери слід переусім вважати промислові підприємства, транспорт. А зелені насадження мають пиловловлювальні властивості. Іонізація повітря зеленими насадженнями, ще одна важлива функція. Підвищена концентрація важких іонів погіршує видимість, негативно впливає на дихальний процес. Знаючи ступінь і характер зміни іонізації повітрч під впливом деревно-чагарникової рослинності, можне ефективніше вести озеленення, особливо в місцях відпочинку. Шумопоглинальна властивість зелених насаджень. Зниження щуму залежить від щільності крони, густоти листя, розміщення насаджень стосовно джерела шуму, ширина захисної смуги. Однорядне насадження заввишки у декілька метрів може знизити шум на 10 дБ на метр його ширини, особливо коли дерева мають густе і шорстке листя. Навіть вузькі і однорідні посадки значно знижують рівень шуму житлових територій, спричиненого рухом транспорту. Густі насадження або групи дерев поглинають більше шуму ніж рідкі. Кращі екранувальні властивості мають змішані зелені насадження, які складаються з дерев і чагарників, особливо з доброю горизонтальною і вертикальною зімкненістю. Як відомо, шумозахисна ефективність зелених насаджень залежить від їх розміщення. Найраціональнішим вважають паралельне розміщення зелених насаджень. Крім того, важливе значення має розміщення зелених насаджень близько до джерела шуму і об’єкта, який захищається. Зелені насадження слід розташовувати від джерела шуму на віддалі, що дорівнює середній висоті насадження.при наявності травяного покриву на житловій території шум дещо нижчий, ніж при його відсутності. Газон може знизити шум до 6 дБ. Зниження шуму рослинами залежить від конструкції, віку, щільності посадок, крони, асортименту дерев і чагарників, чпектрально складу шуму, погодніх умов. При неправильному розташуванні зелених насаджень стосовно джерела звуку, одержують протилежний ефект, тобто постлюють рівень шуму. В цьому випадку зелені насадження відіграють роль екрана, яки відбиває звукові хвилі в бік житлової забудови. Рядові посадки дерев з відкритими підкроновими просторами шум не поглинають.

Отже, зелені насадження серед забудови сприяють поліпшенню мікроклімату і санітарно-гігієнічних умов (насадження знижують швидкість вітру, затримують пил і аерозолі, сприяють зменшенню концентрації диму і шкідливих газів в повітрі, зменшують силу міського шуму і ін.), створюють в населеному пункті природне пейзажне середовище. У містобудуванні озеленення є складовою частиною загального комплексу заходів щодо планування, забудови і благоустрою населених місць .

11.

Організація будь-якого процесу виробництва передбачає наявність засобів виробництва, які включають засоби праці, предмети праці і працю людини, тобто її цілеспрямовану діяльність. Засоби й предмети праці виступають на підприємствах як виробничі фонди (основні й оборотні). Основні фонди - це засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом багатьох циклів, зберігаючи при цьому свою натуральну форму й поступово в міру зношування переносять свою вартість на вартість виробленої продукції або надані послуги. Цим вони відрізняються від оборотних фондів, які цілком переносять свою вартість на виготовлений продукт протягом одного виробничого циклу. Основні фонди – це матеріальні цінності, експлуатаційний період яких перевищує один календарний рік, а їхня вартість перевищує 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Специфіка виробництва в ЖКГ обумовлює високу фондомісткість цієї галузі. Із загальної вартості основних й оборотних коштів питома вага перших становить приблизно 98%. До складу основних фондів житлово-комунального господарства включають: основні фонди підприємств комунального господарства, споруди міського благоустрою, житловий фонд т.д. Залежно від призначення основні фонди розділяють на виробничі й невиробничі. До складу виробничих основних фондів входять ті, що беруть участь у виробничих процесах, створюють умови для їхнього здійснення або служать для збереження й транспортування продукції, а саме: виробничі споруди, передавальні пристрої, силові й робочі машини, вимірювальні й регулювальні прилади, пристрої й лабораторне обладнання, транспортні засоби, інструмент, виробничий і господарський інвентар, багаторічні насадження. Засоби праці стають основними фондами тільки після введення їх у виробничий процес, а в практиці обліку - після зарахування на баланс підприємства, яке їх використовує. Житлово-комунальне господарство охоплює виробничі й невиробничі підприємства. Щодо виробничих підприємств (електростанції, водопроводи т.д.), то вони мають виробничі основні фонди. До невиробничих основних фондів (об'єкти тривалого користування, які задовольняють побутові й культурні потреби людей) належать, у першу чергу, житловий фонд і споруди зовнішнього міського благоустрою, а також основні фонди лазень, пралень й інших підприємств, які надають послуги персонального й господарсько-споживчого характеру. Ці невиробничі основні фонди, у свою чергу, розділяють на основні фонди експлуатаційного призначення, тобто ті, які безпосередньо беруть участь у наданні послуг, і на основні фонди культурно-побутового призначення: житлові будинки, гуртожитки, клуби т.д., які належать цим підприємствам. Незважаючи на відмінність по суті, виробничі й невиробничі основні фонди мають багато загального за формою: подібні елементи - будівлі, споруди, машини, устаткування т.д.; і виробничі, і невиробничі основні фонди довговічні, поступово зношуються, потребують ремонту (часткового відтворення) і повної заміни після закінчення терміну служби. Вартість основних невиробничих фондів поступово, частинами включається в експлуатаційні витрати підприємства. Таким чином, як щодо виробничих, так і невиробничих основних фондів необхідно розглядати питання їхнього використання, структури, оцінки, зношування, амортизації і ремонту. Велике значення для обліку й аналізу основних фондів має класифікація (групування) їх за натурально-речовими ознаками. Розрізняють такі види основних фондів: 1) будинки; 2) споруди; 3) передавальні пристрої; 4) силові машини і устаткування (силові і робочі машини, вимірювальні й регулювальні прилади, обчислювальна техніка; 5) транспортні засоби; 6) інструмент;  7) виробничий інвентар; 8) господарський інвентар; 9) інші основні фонди. Різні види основних фондів беруть неоднакову участь у виробничому процесі. Одні з них, як, наприклад, силові машини й устаткування, безпосередньо беруть участь у процесі виробництва, тому їх відносять до активно діючої частини основних фондів. Інші види основних фондів, як наприклад, виробничі будинки тощо, - створюють умови для виробничих процесів, їхній вплив на виробництво продукції є побічним, тому їх називають пасивною частиною основних фондів. Структура основних фондів — це розподіл основних фондів за видами (групами), відображений у відсотках від їхньої загальної вартості по підприємству, області або житлово-комунальному господарству в цілому. Структура основних фондів відображає особливості області й конкретного підприємства, рівень матеріально-технічної бази виробництва. Зміна структури за певні проміжки часу дає уявлення про динаміку якісних змін основних фондів, про технічний рівень виробництва. Наприклад, збільшення питомої ваги машин, устаткування та інших елементів активної частини основних фондів підприємства сприяє зростанню випуску продукції (надання послуг) на кожну 1 грн. основних фондів. Висока питома вага споруд у складі ОФ комунального господарства (близько 60%) обумовлена тим, що виробничий процес на більшості комунальних підприємств виходить за межі самих підприємств й охоплює значні міські території, що відповідають комунікаціями за допомогою яких підприємство обслуговує місто. Структура ОФ не однакова по різних галузях ЖКГ. При незначній питомій вазі машин й устаткування в більшості галузей комунального господарства у складі ОФ значне місце займають: у водопровідно-каналізаційному, газовому господарстві, на підприємствах тепло- і електропостачання - передавальні пристрої (50-70%); на МЕТ - транспортні засоби (майже 40%); у житловому фонді, у готельних комплексах - будівлі (більше 90%). Основні фонди виражають у натуральних одиницях виміру - протяжність трамвайних колій (км), чисельність рухомого складу (вагон, машина), протяжність водогінних мереж (км) і т.п. Однак для визначення ступеня використання основних фондів підприємства в цілому, вивчення їхньої структури в порівнянні з іншими підприємствами, для нарахування амортизаційних відрахувань й ін. основні фонди оцінюють у грошовій (вартісній) формі.

Обігові кошти - це сукупність оборотних виробничих фондів і фондів обігу підприємства, виражені в грошовій формі. Вони включають до свого складу виробничі запаси (сировина, матеріали, паливо, тара й ін.), залишки незавершеного виробництва й витрати майбутніх періодів. Спожиті в процесі виробництва обігові фонди вступають у сферу обігу вже в товарній формі (у вигляді готової продукції на складі й у відвантаженні), яка потім - у міру реалізації готової продукції - переходить у грошову. Товарна й грошова форми ресурсів, що перебувають у сфері обігу, ставляться до фондів обігу.

Кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди й фонди обігу, становлять обігові кошти. Об'єднання обігових фондів і фондів обігу в одному понятті засноване на економічній сутності обігових коштів, покликаних забезпечити безперервність усього відтворювального процесу, у ході якого фонди обов'язково проходять як стадію виробництва, так і стадію обігу.

12. Основні фонди, поступово утрачають свою вартість, переносять на виготовлену продукцію частину цієї вартості, що відповідає їх зносу. Погашення вартості основних фондів відповідно їх зносу шляхом перенесення цієї вартості на готовий продукт носить назву амортизації. Вона призначена для поновлення основних фондів на нової технічної основі. Однак, оскільки засоби праці не потребують свого поновлення після кожного виробничого циклу, амортизаційні відрахування можуть бути використані як джерело розширеного відтворення основних фондів. Як  уже  було  сказано,  основні  фонди  поступово, в міру спрацювання переносять   свою  вартість  на  вироблювану продукцію (послуги). Цей процес називають амортизацією.

Амортизації підлягають витрати, пов’язані з:

• придбанням та введенням в експлуатацію основних фондів і нематеріальних активів;

• самостійним виготовленням основних фондів;

• проведенням усіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Не підлягають амортизації і здійснюються за рахунок відповідних джерел фінансування витрати на:

• будівництво і утримання житлових будинків, споруд загального благоустрою та об'єктів благоустрою міст і селищ міського типу;

• будівництво і утримання автомобільних доріг загального користування;

Під основними фондами, що підлягають амортизації, розуміються матеріальні цінності, експлуатаційний період і вартість яких відповідно перевищують один календарний рік та 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Основні фонди поділяються на такі групи:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої;