2.2. Професійний і особистісний розвиток як необхідна складова менеджера

Існує багато розрізнених теорій розвитку особистісних і професіональних характеристик менеджера. Для того, щоб розглянути підходи по питання розвитку необхідних характеристик менеджера, ми розглянемо вимоги, що висуваються до компетенції менеджера.

Вимоги до професіональної компетенції менеджерів:

• розуміння природи управлінської праці і процесів менеджменту;

• знання посадових і функціональних обов’язків менеджера, способів досягнення цілей і підвищення ефективності роботи організації;

• уміння використовувати сучасні інформаційні технології і засоби комунікації;

• володіння мистецтвом управління людськими ресурсами;

• володіння мистецтвом налагодження зовнішніх зв’язків;

• здатність до самооцінки, вміння робити правильні висновки і безперервно підвищувати кваліфікацію [26, 14].

Особистісні якості менеджера також повинні практично ні чим не відрізнятися від якостей інших працівників, якщо керівник бажає, щоб його поважали і з ним рахувалися.

Тому володіння відповідними особистісними якостями також є передумовою успішного керівництва. До особистих якостей менеджера відносяться:

• високі моральні стандарти;

• високий рівень внутрішньої культури;

• фізичне і психологічне здоров'я;

• чуйність, дбайливість, доброзичливе ставлення до оточуючих;

• оптимізм, впевненість у собі.

До ділових якостей, як правило, відносять:

• уміння створити організацію, забезпечити її діяльність усім необхідним, поставити завдання і розподілити їх серед працівників, запустити виробничий процес і потім його координувати і контролювати;

• домінантність, честолюбство, прагнення до влади й особистої незалежності, до лідерства в будь-яких обставинах, завищений рівень вимог, сміливість, рішучість, напористість, воля, безкомпромісність у відстоюванні своїх прав;

• контактність, комунікабельність, уміння розташувати до себе людей, переконати їх в правильності своєї точки зору, повести за собою;

• ініціативність, оперативність у вирішенні проблем, уміння швидко вибрати головне і сконцентруватися на ньому, при необхідності легко перебудовуватися;

• здатність керувати собою, своєю поведінкою, робочим часом, взаєминами з навколишніми;

• прагнення до перетворень, нововведень, готовність йти на ризик і брати на себе відповідальність за невдачі.

Слід зазначити, що вимоги до менеджерів щодо перелічених якостей неоднакові на різних рівнях управління. Зазвичай в керівниках низової ланки більше цінується комунікабельність, рішучість, яка інколи переходить в агресивність. Від керівників середньої ланки зазвичай очікують вміння організувати колектив на виконання планових робіт, на творчий підхід. Від вищих керівників зазвичай вимагають уміння обрати напрямки розвитку організації, формулювати розумну політику організації, формувати сприятливе зовнішнє середовище [27].

В той же час у своїй праці І. Резанович висуває твердження, що для кожного менеджера найважливішими є питання прийняття ефективних управлінських рішень, створення управлінської команди, застосування теоретичних знань на власному підприємстві, проектування подальшого сталого його розвитку і, як наслідок, просування по кар'єрних сходах, досягнення максимально можливих професійних висот. Вирішення цих питань у довгостроковій перспективі не може забезпечити ніяка надсучасна програма, так як, по-перше, освітні програми обмежені в часі, по-друге, зовнішня ситуація дуже мінлива і часто для ухвалення рішення не вистачає ряду умов, по-третє, управлінська теорія - емпірична наука, отже, допускається багатоваріантність рішень виникаючих проблем; по-четверте, управлінські рішення менеджер повинен приймати сам і нести за них відповідальність. Отже, потрібні теоретичні обґрунтування безперервного розвитку професійно важливих якостей і умінь менеджера, необхідні технології, що сприяють даному процесу [22].

Г. Мінцберг вважає, що менеджмент - це практика і його неможливо вивчати як науку чи професію. Фактично йому взагалі не можна навчити. В часто цитованій статті під назвою «How Business Schools Lost Their Way» задають питання: «Чому тут так мало викладачів, які навчають студентів мислити універсально, бачити взаємозв'язки?». Г. Мінцберг відповідає: тому що цього навчити неможливо.

Він висуває іде про те, що навчальна аудиторія - прекрасне місце для того, щоб розвивати розуміння і компетентність людей, які вже займаються практичним менеджментом, особливо якщо при цьому враховується їх власний природний досвід. Розвиток менеджерів нерозривно пов'язаний з їхньою роботою, з людьми і цілями, з їх організаціями і відповідальністю перед спільнотами і суспільством в цілому. Розвиток менеджерів - це можливість осмислити їх особистий досвід. А це означає, що постійно заклопотаному менеджеру потрібно зупинитися, відступити на крок назад і як слід поміркувати про пройдений шлях. Розвиток має відбуватися по мірі того, як менеджер рухається між своїми робочими завданнями і спокійними роздумами [14].