Тема 10. Банкрутство та фінансова санація підприємств План
Поняття та процедури банкрутства та санації
Заходи та процес проведення санації
План санації
Поняття та процедури банкрутства та санації
Під банкрутством (неплатоспроможністю) підприємства звичайно розуміється нездатність боржника задовольняти вимоги кредиторів, включаючи нездатність забезпечити обов'язкові платежі в бюджет та позабюджетні фонди, у зв'язку з перевищенням зобов'язань боржника над його майном чи у зв'язку з незадовільною структурою балансу боржника. Банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють стан розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства.
Зовнішньою ознакою неплатоспроможності (банкрутства) підприємства є призупинення його поточних платежів - підприємство не забезпечує чи є не в змозі забезпечити виконання вимог кредиторів протягом трьох місяців із дня настання термінів їхнього виконання.
Якщо у кредиторів є сумніви щодо можливості повернення коштів, вони можуть звернутись до судових процедур повернення коштів, тобто розпочати провадження справи про банкрутство.
Провадження справи про банкрутство складається, як правило, з таких головних етапів:
процедури встановлення факту неплатоспроможності боржника і безспірності вимог кредитора, якщо саме він ініціював порушення справи;
виявлення всіх кредиторів і можливих санаторів;
санація чи укладання мирової угоди;
визнання боржника банкрутом;
процедури задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів боржника.
Можливі наслідки для підприємства зображені на малюнку 9.1.
Вважається, що банкрутство підприємства має місце після визнання факту неспроможності арбітражним судом чи після офіційного оголошення про неї боржником при його добровільній ліквідації.
Справа про банкрутство підприємства порушується за письмовою заявою будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби, контрольно-ревізійної служби чи працівників підприємства до господарського суду за наявності відповідних підстав (формальних ознак фінансової неспроможності). Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду зі спільною заявою. Боржник може звернутися до господарського суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності.
Мал. 9.1. Можливі наслідки системної фінансової кризи
Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для погашення строку.
Боржник у разі неплатоспроможності або загрози неплатоспроможності та за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, може звернутися до господарського суду з власної ініціативи із заявою про порушення справи про своє банкрутство у таких випадках:
якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами;
якщо за ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства боржник не матиме можливості задовольнити грошові вимоги кредиторів у повному обсязі;
за наявності ефективної концепції санації та браком часу для її реалізації (тоді необхідного відстрочення платежів можна домогтися в результаті укладання мирової угоди вже в процесі провадження справи про банкрутство).
Послідовність дій від моменту подачі позову до початку санації чи ліквідації наведена у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Згідно Закону банкрутство - це визнана відповідним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Добровільна ліквідація підприємства-боржника - це процедура ліквідації неплатоспроможного підприємства, що здійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників чи угоди між власниками підприємства і кредиторами і під контролем кредиторів.
Примусова ліквідація підприємства - це процедура ліквідації неплатоспроможного підприємства, що здійснюється за рішенням господарського суду (як правило, у процесі проведення справи про банкрутство). У разі прийняття рішення про ліквідацію створюється ліквідаційна комісія, яка проводить продаж майна боржника та задоволення вимог кредиторів за рахунок надходжень від продажу.
Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або оголошення його банкрутом" встановлено таку чергу розподілу виручки від продажу об’єктів боржника:
покриття витрат, пов'язаних з провадженням справи, а також задовольняння вимог кредиторів, забезпечені заставою.
До витрат, пов'язаних із провадженням справи про банкрутство, належать, зокрема, такі:
витрати кредитора на сплату державного мита й публікацій згідно з процедурою провадження справи про банкрутство;
витрати, пов'язані зі збереженням майнових активів банкрута, а також сплатою державного мита за позовами про стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта банкрутства;
витрати ліквідаційної комісії та розпорядника майна в разі залучення ними експертів, консультантів та інших подібних осіб;
витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішення господарського суду за їхні кошти;
витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
Майно банкрута, яке є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується тільки для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Якщо в результаті реалізації предмета застави виявиться, що виручена сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог, то різниця використовується для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості. Якщо ж коштів, виручених від реалізації застави, не вистачило для задоволення відповідних вимог, то різниця відшкодовується заставодержателю із загальної ліквідаційної маси в черзі з іншими кредиторами.
виконання зобов’язань перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового колективу);
задоволення вимог щодо сплати державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення;
задоволення вимог кредиторів, не забезпечені заставою;
задоволення вимог членів трудового колективу щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства;
всі інші вимоги, зокрема, вимог власників корпоративних прав.
Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна банкрута тільки після повного задоволення вимог попередньої черги. Коли майна бракує для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі.
Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними.
Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується відповідно до рішення власника.
Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі його вважають вільним від боргів і він може продовжити свою підприємницьку діяльність.
На практиці іноді банкрутство підприємства є результатом умисних дій окремих осіб з метою, наприклад, перерозподілу власності. Ці дії розглядаються звичайно як злочини і передбачають кримінальну відповідальність винних осіб. Виділяють такі дії:
фіктивне банкрутство - ситуація, коли підприємство фактично не є банкрутом, однак запевняє про свою фінансову неспроможність;
умисне банкрутство - це умисне доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності через здійснення з корисливих мотивів власником або посадовою особою підприємства протиправних дій або через невиконання чи неналежне виконання своїх службових обов'язків.
Мирова угода - це процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгації строків сплати платежів кредиторам або щодо зменшення суми боргів.
Звичайно мирова угода укладається з ініціативи боржника. Головною метою для нього є виграти час, необхідний для проведення фінансового оздоровлення (санації) підприємства.
Згідно з вітчизняним законодавством мирова угода між боржником і кредиторами може бути укладена на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство. Вона може стосуватися лише вимог, забезпечених заставою або другої та наступних черг кредиторів. Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів. Воно вважається ухваленим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечено заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди.
Угода укладається в письмовій формі і підлягає затвердженню господарчим судом. З цією метою арбітражний керуючий протягом п'яти днів від дня укладення мирової угоди повинен подати до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди.
Виділяють дві основні форми поступок кредиторів, які можна передбачити в мировій угоді:
відкладення виплат (мораторій);
списання частини заборгованості.
За звичай мировою угодою передбачається як мораторій, так і списання заборгованості
Але підприємство може не доводити справу до судових заходів і самостійно здійснювати антикризові заходи. Це здійснюється за допомогою досудової санації - системи заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником боржника або інвестором, з метою запобігти його ліквідації, за допомогою спеціальних заходів у межах діючого законодавства до початку справи про банкрутство. Головним інструментом проведення процедури досудової санації є фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення грошових зобов'язань і обов'язкових платежів, як на безоплатної, так і на позиковій основі.
Санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових і соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентноздатності підприємства-боржника в довгостроковому періоді.
Санація проводиться за рішенням суду з ініціативи кредиторів або самого підприємства (самосанація).
Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і усунення причин їх виникнення, поновлення чи збереження ліквідності і платоспроможності підприємства, скорочення усіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу і формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.