Дивідендна політика підприємства
Дивідендна політика - це частина загальної фінансової стратегії акціонерного товариства і політики формування його власних фінансових ресурсів. Дивідендна політика полягає в оптимізації пропорцій між споживаною і капіталізованою частинами прибутку підприємства з метою забезпечення підвищення ринкової вартості його акцій.
Основним показником, на якому базується дивідендна політика, є коефіцієнт дивідендних виплат, що визначається як відношення суми чистого прибутку, що направляється на виплату дивідендів до загальної суми чистого прибутку підприємства, або ж у розрахунку на одну акцію:
(7.14)
При здійсненні дивідендної політики на підприємстві варто враховувати фактори, що визначають передумови її формування.
По інвестиційних можливостях підприємства це такі фактори:
стадія життєвого циклу підприємства;
необхідність розширення інвестиційних програм;
ступінь готовності окремих інвестиційних проектів;
можливість впливу на інтенсивність інвестиційного проекту.
По можливостях формування капіталу з альтернативних джерел потрібно враховувати:
можливість пошуку резервів власних фінансових ресурсів;
можливість залучення додаткового акціонерного капіталу;
можливість залучення додаткового позикового капіталу;
доступність позикових коштів на фінансовому ринку;
складність залучення позикових засобів у зв'язку з низьким рівнем платоспроможності і фінансової стійкості підприємства.
Крім того, існують визначені об'єктивні обмеження:
рівень оподатковування дивідендів;
рівень оподатковування майна підприємства;
досягнутий ефект фінансового важеля;
фактичний розмір прибутку і рівень рентабельності власного капіталу.
Інші фактори, які варто враховувати при формуванні дивідендної політики підприємства такі:
кон'юнктурний цикл, коли в час підйому кон'юнктури зростає ефективність капіталізації прибутку;
рівень виплати дивідендів конкурентами;
невідкладність платежів по кредитах;
можливість втрати контролю над керуванням підприємством. Низький рівень виплат дивідендів може привести до "скидання" акцій підприємства на фондовому ринку і скупці їх конкурентами.
В економічній науці існують різні теорії дивідендів:
теорія незалежних дивідендів затверджує, що розмір дивідендних виплат не впливає на вартість акцій підприємства;
теорія переваги заснована на принципі "синиця в руках". За цією теорією для підприємства і його акціонерів максимальні дивіденди переважніше капіталізації прибутку;
теорія "податкових переваг" підкоряє всю дивідендну політику на досягнення мети - мінімізації податків.
Використання цих теорій дозволило виробити визначені типи дивідендної політики:
залишкова політика виплат припускає здійснення виплати дивідендів після задоволення всіх потреб підприємства у фінансових ресурсах;
політика стабільного співвідношення виплат припускає встановлення довготермінового нормативу розподілу прибутку на споживану і капіталізовану частки;
політика стабільного розміру дивідендів припускає встановлення фіксованої суми дивідендних виплат;
політика стабільного мінімального розміру дивідендів з надбавкою у визначені періоди;
політика постійного зростання розміру дивідендів.
Підприємством здійснюється розробка механізму розподілу прибутку відповідно до обраного типу дивідендної політики. Цей механізм може бути таким:
по-перше, із суми чистого прибутку віднімається відрахування у резервний фонд у законодавчо встановленому розмірі, тобто 5% чистого прибутку підприємства;
потім з частини, що залишилася, віднімаються кошти на повернення кредитів. Виходить так називаний дивідендний коридор, у якому підприємство самостійно розпоряджається коштами, що залишилися;
чистий прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства розподіляється на виробничій розвиток і фонд виплати дивідендів власникам підприємства.
Для оцінки ефективності дивідендної політики використовуються наступні показники:
сума дивідендів на одиницю капіталізованого прибутку - розраховується як відношення суми виплачених дивідендів до суми капіталізованого прибутку, тобто тієї її частини, що спрямована на виробничий розвиток;
ефективність капіталізації прибутку - порівняння фактичної рентабельності власного капіталу із середньою ставкою депозитного відсотка на грошовому ринку. Якщо рентабельність власного капіталу нижче цієї ставки, то капіталізація прибутку не вигідна підприємству;
підвищення ринкової вартості акцій підприємства свідчить про ефективність його дивідендну політику.
Контрольні питання.
Проаналізуйте класифікаційні ознаки капіталу підприємства. Чому одні й ті ж джерела капіталу можна класифікувати по-різному?
В чому полягає проблема визначення вартості власного капіталу?
Для чого розраховується середня вартість капіталу?
Назвіть переваги та недоліки комерційного та банківського кредиту.
Які чинники потрібно враховувати щоб структура капіталу була раціональною?
Наведіть приклади, коли якийсь чинник змінює рішення щодо структури капіталу.
Проаналізуйте типи дивідендної політики. Визначте їх переваги та недоліки.
Перелік рекомендованої літератури
Бирман Г., Шмидт С. Экономический анализ инвестиционных проектов – М.: Издательское объединение «ЮНИТИ», 1997 – 444 с.
Бланк И.А. Управление прибылью. – К.: Ника-Центр, 1998. – 544 с.
Бригхэм Ю., Гапенски Л. Финансовый менеджмент: Полный курс: в 2-х т/ Пер. с англ. под ред. В.В. Ковалева. - СПб.: Экономическая школа, 1999 г.
Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами. – М.: Финансы и статистика, 1996 – 799 с.
Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности.—2-е изд., перераб. и доп.—М.: Финансы и статистика, 2000.—512 с.: ил.
Коласс Б. Управление финансовой деятельностью предприятия. Проблемы, концепции и методы: Учеб. Пособие/Пер с франц. Под ред. проф. Я.В. Соколова. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997. – 576 с.
Ли Ф. Ченг , Финнерти И. Джозеф . Финансы корпораций: теория, методы и практика. Пер с англ. – М.:ИНФРА-М, 2000.-XVIII, 686с.
Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник / Под ред. Е.С. Стояновой. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Перспектива, 1999. – 656 с.