Тема 7. Капітал підприємств План

1. Склад та джерела утворення капіталу підприємств,

2. Склад та оцінка вартості власного капіталу.

3. Раціональна структура джерел коштів підприємств.

4. Дивідендна політика підприємств

1. Склад та джерела утворення капіталу підприємств

Джерела фінансування діяльності підприємства можна класифікувати по наступних ознаках:

1) по термінах залучення коштів:

• короткострокові (до 1 року чи операційного циклу);

• довгострокові (більш 1 року чи операційного циклу) – постійний капітал;

2) за формою власності ресурсів:

а) власні - сума коштів, що належить підприємству і, по визначенню, не має обмежень користування у часі:

• кошти, внесені власниками для забезпечення статутної діяльності підприємства (статутний капітал, додатково вкладений капітал);

• кошти від діяльності підприємства (нерозподілений прибуток, додатковий капітал);

б) залучені ресурси можна класифікувати за ознакою платності:

• позикові (платні) ресурси. Можливі засоби залучення - емісія цінних паперів (облігацій, векселів) або договірні відносини, наприклад, одержання банківського кредиту, комерційного кредиту, лізинг і т.п.;

• власне залучені (безкоштовні). До них відносяться - відстрочена податкова заборгованість; заборгованість за рахунками нарахувань (стійкі пасиви) - заборгованість по зарплаті, по платежах у бюджет і ін.

В деяких випадках продаж акцій нової емісії розглядається як залучення коштів.

3) за походженням джерел фінансування:

• внутрішні джерела фінансування. До них відносяться власні кошти підприємства, та стійки пасиви.

• зовнішні джерела – кошти фінансового ринку.

4) за інструментами залучення:

• кошти, які формуються за рахунок випуску цінних паперів – акцій, облігацій, векселів тощо;

• кошти, які залучаються за договорами;

• інші.

2. Склад та оцінка вартості власного капіталу

Головним джерелом ресурсів майже кожного підприємства є власний капітал.

Функції власного капіталу:

• забезпечення довгострокового фінансування;

• забезпечення самостійності діяльності;

• компенсація понесених збитків;

• забезпечення платоспроможності підприємства;

• фінансування ризику;

• забезпечення відповідальності і захисту прав кредиторів.

Відповідно до концепції збереження капіталу, прибуток визнається підприємством тільки за умови, якщо сума його чистих активів, тобто активів за вирахуванням зобов'язань, на кінець періоду перевищує чисті активи на початок періоду без врахування будь-яких виплат власникам чи внесків власників протягом цього періоду. Це перевищення і є прибуток:

, (7.1)

де (А – Зб – Вн + Вп)₁ – скоригована вартість власного капіталу на кінець періоду;

(А-Зб)₀ – вартість власного капіталу на початок періоду.

Якщо формула дає від’ємний результат, то підприємство отримало збитки.

Класифікація власного капіталу:

1) У залежності від джерел формування:

• інвестований (внесений учасниками);

• реінвестований (нерозподілений прибуток).

2) За ступенем фіксації:

• зареєстрований капітал, сума якого вказується в установчих документах (статутний чи пайовий капітал);

• незареєстрованний капітал (додатково вкладений, резервний капітал, нерозподілений прибуток).

3) За елементами.

Згідно П(С)БО 2 "Баланс" власний капітал включає наступні основні елементи:

• статутний (пайовий) капітал;

• додатково вкладений капітал;

• інший додатковий капітал;

• резервний капітал;

• нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

Також виділяються коригувальні показники, що відображають рух власного капіталу в процесі його формування і управління - несплачений і вилучений капітал.

Сума власного капіталу, що відображається у фінансовій звітності, показує лише облікову, а не ринкову вартість прав власників підприємства, тому що залежить від використовуваних методів оцінки активів і зобов'язань підприємства.

Ринкова вартість власного капіталу (капіталізація компанії) визначається множенням ринкової ціни акції на їх кількість в обігу. Але існує проблема адекватності ринкової ціни до дійсної вартості власного капіталу.

Існує кілька моделей для оцінки вартості власного капіталу, кожна з який базується на використанні різної інформації, що мається в розпорядженні аналітиків на даний момент.

Вартість розміщення привілейованих акцій

Оскільки по привілейованих акціях повинен виплачуватися доход у виді фіксованих дивідендів, розмір яких незмінний і заздалегідь обговорений, потік витрат підприємства, зв'язаних з обслуговуванням даного джерела коштів, уявляє собою вічний ануїтет. Для розрахунку вартості використовується відповідна формула²:

, (7.2)

де С – оцінювана вартість акції.

D - розмір дивіденду, виплачуваного на одну акцію,

Р - сума, отримана від розміщення однієї акції без врахування витрат на розміщення.

Вартість розміщення звичайних акцій

Звичайні акції, на відміну від привілейованих, не гарантують своїм власникам виплати дивідендів. У зв'язку з цим даний вид фінансування є найбільш ризикованим і, відповідно, найбільш дорогим. Властива звичайним акціям невизначеність ускладнює визначення ціни акціонерного капіталу. Існує кілька підходів до рішення даної задачі, з яких найбільш розповсюдженими є: модель Гордона (метод дисконтованих дивідендів, модель дивідендів з постійним ростом і т.д.); модель оцінки вартості фінансових активів (CAPM); оцінка, що базується на прибутковості облігацій даного підприємства; використання коефіцієнта "ціна/прибуток" (P/E ratio).

Вибір методу оцінки залежить від наявних даних і ступеня їхньої вірогідності.

Модель Гордона. Основною моделлю оцінки звичайних акцій є модель Гордона. Її можна застосовувати для підприємств, що регулярно виплачують власникам звичайних акцій дивіденди, сума яких зростає за законами геометричної прогресії. При оцінці ринкової вартості і прибутковості акцій використовується модель вічного ануїтету, члени якого зростають з постійним темпом приросту g. Якщо передбачається виплата постійних дивідендів, тобто g = 0, ми одержуємо ситуацію, аналогічну варіанту привілейованих акцій.

Тоді поточна ринкова вартість акції Рm розраховується за формулою:

, (7.3)

де Pm - очікувана кінцева вартість акції (ринкова ціна через n років),

r - використовувана ставка дисконтування (середньоринкова прибутковість, ставка рефінансування і т.д.).

При n, що прагне до нескінченності, ми одержуємо убутну геометричну прогресію (передбачається, що g < r), для якої:

, (7.4)

Якщо ціна покупки (розміщення) акції вже відома, знайдена з цієї формули величина ставки дисконтування, при якій виконується рівність, і буде відбивати прибутковість (C) придбання акцій для інвестора і вартість капіталу (Сs) для підприємства.

Для інвестора прибутковість розраховується за формулою:

, (7.5)

де Рm - ринкова ціна однієї акції (ціна покупки);

D₁ - дивіденд, виплачуваний у перший рік;

g - прогнозований щорічний ріст дивідендів.

Для підприємства - емітента звичайних акцій формула коректується з урахуванням емісійних витрат:

, (7.6)

де Сs - вартість акціонерного капіталу;

Рm - ринкова ціна однієї акції (ціна розміщення);

D₁ - дивіденд, виплачуваний у перший рік.

L - ставка, що характеризує витрати на емісію (у відносній величині).

Якщо планований потік дивідендів не може бути представлений у виді ануїтету, можна використовувати ті ж міркування й одержати вартість акціонерного капіталу у виді повної прибутковості відповідної операції, використовуючи для розрахунку комп'ютерні програми.

Якщо величину дивідендів важко планувати заздалегідь, можна використовувати модель визначення вартості фінансових активів (CAPM, Capital Assets Pricing Model).

Відповідно до моделі CAPM на доходність акції впливає лише один фактор - поводження ринку акцій у цілому.

Показником ризикованості окремої акції служить коефіцієнт ß (бета) - основний інструмент моделі CAPM. Даний коефіцієнт відображає зміну прибутковості акції стосовно зміни середньої ринкової прибутковості, вимірником якого може бути один з ринкових індексів. Наприклад, акціям, прибутковість яких змінюється аналогічно зміні використовуваного індексу, привласнюється ß = 1. Якщо зміна прибутковості акції вдвічі більше зміни середньоринкової прибутковості, ß = 2. Така акція вдвічі більш ризикована. Для безризикового активу ß = 0.

Вартість капіталу, отриманого від емісії звичайних акцій, визначається як необхідна прибутковість розміщених акцій, що розраховується за наступною формулою:

, (7.7)

де Cs - необхідна прибутковість акцій,

C_f - прибутковість безризикового активу,

Cm - середня ринкова прибутковість.

Для використання даної формули немає необхідності розраховувати коефіцієнт ß, що характеризує ризикованість акцій, і ринковий індекс. Усі ці показники розраховуються і даються спеціальними рейтинговими агентствами.

Модель використання вартості облігацій. Компанії, що активно емітують облігації і мають досить тривалу кредитну історію, можуть використовувати більш простий спосіб оцінки акціонерного капіталу. Додаючи до повної прибутковості своїх облігацій (YTM) премію за ризик, підприємство одержує очікувану величину прибутковості звичайних акцій. Розмір премії розраховується виходячи з середньоринкової прибутковості акцій Cms і середньоринкової прибутковості облігацій Cmb, і складає звичайно 3-5%.

Формула для розрахунку вартості акціонерного капіталу в даному випадку має вид:

, (7.8)

де YTM - прибутковість до погашення облігаційної позики, розрахована на повний термін життя облігації. (Необхідно брати саме величину YTM, а не вартість облігаційної позики для емітента, оскільки дивіденди по акціях виплачуються з чистого прибутку, не зменшуючи оподатковувану базу.)

Модель прибутку на акцію. Дана модель оцінки вартості власного капіталу базується на показнику прибутку на акцію, а не на розмірі виплачуваних дивідендів. Відповідно до даної моделі вартість капіталу визначається по формулі:

, (7.9)

де EPS - величина прибутку на одну акцію,

Рm - ринкова ціна однієї акції.

Оцінка вартості нерозподіленого прибутку

Чистий прибуток підприємства належить його власникам - акціонерам. Він може бути вилучений ними шляхом виплати дивідендів або реінвестований, тобто залишений на балансі підприємства. Реінвестований прибуток додається до загальної суми нерозподіленого прибутку, накопиченого за весь період роботи підприємства, з моменту його створення до початку звітного року.

Відмовляючись від одержання дивідендів і погоджуючись на реінвестування належного їм прибутку, акціонери розраховують на одержання доходу, принаймні, не меншого, ніж вони одержували раніш.. Норма прибутковості звичайних акцій підприємства і буде ціною його нерозподіленого прибутку. Оскільки утримання прибутку не вимагає яких-небудь додаткових витрат, дана величина не коректується на величину витрат підприємства, зв'язаних з емісією акцій. Відповідно, при визначенні ціни акціонерного капіталу по моделі Гордона, формула для розрахунку вартості нерозподіленого прибутку має наступний вид:

. (7.10)

При використанні інших методів емісійні витрати не враховуються і формули розрахунку не мають ніяких змін.

У підприємства, що не використовує акціонерний капітал, нерозподілений прибуток оцінюється з урахуванням концепції альтернативного доходу. Власний капітал коштує стільки, скільки підприємство може одержати, уклавши його в об'єкти інвестування з прийнятним рівнем ризику.

Найбільш поширеними джерелами позикових коштів є банківський та комерційний кредит.

Комерційний кредит уявляє собою передачу продавцем продукції покупцю з відстрочкою платежу, як правило, під вексель. Об'єктом його виступає товарний капітал, що з'являється одночасно і позичковим. Суб'єктами комерційного кредиту є суб'єкти господарювання.

У залежності від характеру і термінів погашення розрізняють такі види комерційного кредиту:

• с фіксованим терміном погашення;

• с поверненням після реалізації позичальником товарів;

• по відкритому рахунку, коли постачання наступної партії товару здійснюється до погашення заборгованості по попередній партії. Цей вид кредиту застосовується при тривалих виробничих і комерційних зв'язках продавця і покупця.

Основними способами надання комерційного кредиту є:

• вексельний спосіб, коли в обмін на товар продавець одержує вексель;

• знижка - передбачає умову здійснення платежу в обговорений період після виписки рахунка. У противному випадку знижка не дається;

• консигнація - це спосіб, при якому торговець одержує товари без негайного виникнення зобов'язання; їх оплата здійснюється після продажу, а повернення товарів - без неустойки.

Банківський кредит є основним видом кредитування. Об'єктом його є грошові кошти . Суб'єктами банківського кредиту є, з одного боку, юридичні і фізичні особи, з іншого боку - комерційні банки.

Виділяють такі види банківського кредиту:

• по терміну надання - короткостроковий кредит (до 3-х місяців), середньостроковий (до 1 року), довгостроковий (понад 1 рік);

• у залежності від процентної ставки - з фіксованою ставкою; зі ставкою, що плаває.

• по способу погашення - з погашенням в обговорений термін, кредит з погашенням по вимозі банку (онкольний), з довгостроковим чи достроковим погашенням;

• по характеру погашення - дисконтний, що погашається поступово, кредит, що погашається одноразовим платежем, амортизаційний кредит;

• у залежності від забезпечення - забезпечені заставою (майна, майнових прав, цінних паперів), гарантовані банками чи третіми особами, з забезпеченням у вигляді поручительства, застраховані, незабезпечені (бланкові).

За формою надання виділяють:

1. Терміновий кредит видається одразу після укладання кредитного договору. Його погашення здійснюється періодичними внесками чи одноразовим платежем після закінчення терміну кредитування.

2. Кредитна лінія означає згоду банку видавати кредит протягом визначеного періоду часу, наприклад протягом року, частинами в розмірах, не більше заздалегідь обумовленої суми. Відкрита кредитна лінія дозволяє підприємству оплачувати за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені кредитним договором, і одержувати кредит без додаткових переговорів з банком. Однак за банком зберігається право припинити дію кредитної лінії у випадку погіршення фінансового стану позичальника, тому вона відкривається підприємствам зі стійким фінансовим станом і гарною репутацією

3. Овердрафт - це короткостроковий кредит, видаваний банком надійному позичальнику понад залишок коштів на його поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування цього рахунка. Тобто у вигляді оплати відповідного рахунку, сума якого перевищує розмір наявних коштів. Сума перевищення і є сумою кредиту.

Відсотки по овердрафту та кредитній лінії стягуються тільки за дні фактичного використання кредиту, і підприємство може скористатися кредитом у будь-який момент без укладання додаткового кредитного договору.

При залученні банківського кредиту в розрахунках використовуються наступні показники:

1. Повний термін використання позикових коштів - період часу з початку їх надходження до остаточного погашення всієї суми боргу. Він містить у собі три тимчасових періоди:

А) Термін корисного використання - це період часу, протягом якого підприємство безпосереднє використовує надані позикові кошти у своїй діяльності;

Б) Пільговий (граційний) період - це період часу з моменту закінчення корисного використання позикових коштів до початку погашення боргу. Він служить резервом часу для акумуляції необхідних фінансових коштів;

В) Термін погашення - це період часу, протягом якого відбувається повна виплата основного боргу і відсотків по позикових коштах.

Розрахунок повного терміну використання позикових коштів здійснюється в розрізі перерахованих елементів виходячи з цілей використання і сформованої на фінансовому ринку практики встановлення пільгового періоду і терміну погашення.

2. Середній термін використання позикових засобів уявляє собою середній розрахунковий період, протягом якого вони знаходяться у використанні на підприємстві.

Вартість позикових коштів оцінюється за допомогою показника середньої розрахункової ставки відсотка, який було розглянуто у попередньому розділі.

На практиці будь-яке підприємство фінансує свою діяльність, у тому числі й інвестиційну, з різних джерел. За користування авансованими в діяльність підприємства фінансовими ресурсами воно сплачує відсотки, дивіденди, винагороди і т.д. , тобто несе певні обґрунтовані витрати на підтримку свого економічного потенціалу. Як було показано вище, кожне джерело засобів має свою ціну яка відображає суму витрат по залученню даного джерела. Показник, що характеризує відносний рівень загальної суми цих витрат, саме і складає ціну авансованого капіталу, які називають середньозваженою вартістю капіталу (СВК). Цей показник відображає сформований на підприємстві мінімум повернення на вкладений у його діяльність капітал. Його рентабельність розраховується за формулою середньої зваженої:

, (7.11)

де Сі - ціна і_-го джерела коштів;

dі - питома вага і_-го джерела коштів у загальній їх сумі.

Розраховуючи вартість позикових коштів треба пам’ятати про податкову економію яку вони дають. Тобто треба коректувати СРСВ на (1-СОП).