Тема 4. Активи підприємств План

1. Поняття та склад активів підприємств

2. Необоротні активи

3. Оборотні активи

1. Поняття та склад активів підприємств

Активи - це ресурси, що контролюються підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому. Тобто, активи, це гроші, устаткування, товари, сировина, цінні папери, які можуть бути використані для цілей підприємств.

У фінансовій звітності активи визнаються при наявності таких умов:

• очікується надходження на підприємство майбутніх економічних вигод від їх використання;

• вартість активу може бути достовірно оцінена.

Усі попередні витрати на придбання чи створення активу, якщо їх результати, як очікується, не приведуть до збільшення вигод визнаються не активами, а витратами періоду.

Оцінка активів може здійснюватися з використанням різних методів:

• історичної собівартості – у сумі витрат на придбання чи створення;

• ринкової (поточної) вартості – за ринковою ціною;

• чистої вартості реалізації – за сумою можливих надходжень від реалізації за мінусом витрат на реалізацію;

• сьогоднішньої (дисконтованої) вартості – шляхом дисконтування сум майбутніх платежів.

Активи класифікуються за принципом участі в основній діяльності підприємства на:

• оборотні - кошти та їх еквіваленти, не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання на протязі більшого з часових інтервалів: 12 місяців чи тривалості операційного циклу підприємства;

• необоротні - всі активи, що не є оборотними.

2. Необоротні активи

Основні засоби - це засоби праці, матеріальні активи, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з моменту введення їх в експлуатацію, переносять свою вартість на предмет праці по частках. Об'єкт основних засобів визнається як актив тоді, коли існує вірогідність того, що підприємство одержить у майбутньому економічні вигоди, зв'язані з його використанням і його оцінка може бути достовірно визначена.

Існує обмеження щодо вартості основних засобів незалежно від терміну використання. Цей показник називається границею істотності, і визначається на кожному підприємстві самостійно при прийнятті облікової політики.

Не відносяться до основних засобів і враховуються як засоби в обороті:

• предмети, терміном служби менш одного року, незалежно від їхньої вартості;

• спеціальні інструменти і пристосування;

• спеціальний і формений одяг і взуття;

• інші активи з незначною вартістю, граничний розмір якої визначається підприємством.

Основні засоби підприємства можна класифікувати по різних ознаках:

• за галузевою ознакою - це основні засоби в промисловості, сільському господарстві, транспорті і т.д.;

• за характером участі в процесі розширеного відтворення - виробничі фонди, що беруть участь у процесі виробництва, і невиробничі фонди, що у процесі виробництва не беруть участь, але містяться на балансі підприємства (житлові будинки й об'єкти соціально-культурного призначення);

• за приналежністю - це власні й орендовані основні засоби;

• за ознакою використання - це основні фонди, що знаходяться в експлуатації, у реконструкції, у запасі, на консервації;

• за видами основні засоби підрозділяються на дев'ять груп, що покладені в основу аналітичного бухгалтерського обліку, - це земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки і спорудження, машини й устаткування, транспортні засоби, інструменти, прилади й інвентар, робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження та інші основні засоби.

Для цілей оподаткування основні засоби поділяються на 4 групи згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Співвідношення груп основних засобів визначає їхню структуру, що відрізняється в різних галузях економіки. Крім того, на структуру основних фондів впливають такі фактори як автоматизація і механізація праці, спеціалізація і кооперування виробництва, кліматичні і географічні умови місця розташування підприємства.

Поліпшення структури основних фондів досягається за рахунок підвищення питомої ваги активної частини основних фондів (тих засобів що безпосередньо використовуються у виробництві), що сприяє збільшенню обсягів виробництва, зниженню собівартості продукції. Поліпшення структури основних засобів може відбуватися шляхом їх відновлення і модернізації, ефективного використання виробничих площ, ліквідації застарілого устаткування.

Основні засоби обліковуються по первісній вартості, що містить у собі витрати на придбання об'єкта основних засобів, його транспортування, установку, монтаж, налагодження, суми інформаційних послуг, реєстраційних зборів, державного збору, страхування ризиків та інші витрати, які пов’язані з придбанням основних засобів.

У процесі виробничої діяльності основні фонди зношуються. Розрізняють два види зносу - фізичний і моральний.

Фізичний знос (знос першого роду) - це поступова втрата основними засобами корисності в процесі експлуатації, тобто матеріальний їх знос. Він залежить від особливостей технологічного процесу, якості обслуговування, інтенсивності використання, кваліфікації працівників тощо. Відрізняють повний знос, що передбачає повну заміну зношених основних засобів і частковий, котрий компенсується здійсненням капітального ремонту основних засобів.

Моральний знос (знос другого роду) - це знос основних засобів у результаті виробництва нових, більш прогресивних і ефективних видів устаткування, у зв'язку з чим стає доцільним заміняти діюче застаріле обладнання ще до його фізичного зносу.

Сума нарахованого зносу характеризує стан основних виробничих фондів. Вирахуванням з первісної вартості основних виробничих фондів суми зносу визначають їхню залишкову (балансову) вартість. Остання є головним показником оцінки основних засобів.

Амортизація - це процес поступового перенесення вартості основних виробничих засобів і інших необоротних активів на витрати з метою компенсації інвестицій.

Розмір амортизаційних відрахувань залежить від вартості основних засобів, норм цих відрахувань, а також методів нарахування. Слід зауважити, що амортизується не первісна а так звана амортизована вартість основних засобів, яка розраховується відніманням від первісної вартості ліквідаційної вартості – суми яку може отримати підприємство наприкінці терміну корисного використання.

Термін корисного використання - проміжок часу, на протязі якого підприємство очікує отримати вигоди від використання основного засобу.

Відповідно до національних положень бухгалтерського обліку підприємство має право самостійне вибирати з дозволених методів нарахування амортизації і включати ці відрахування в собівартість продукції та інші витрати. Опис методів наводиться у положенні бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби».

Податковий метод нарахування амортизації основних засобів передбачений ст. 8 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств", і тільки в такий спосіб розраховані амортизаційні відрахування виключаються з валового доходу підприємства при визначенні оподатковуваного прибутку. Для розрахунку амортизації податковим методом основні засоби поділяють на чотири групи з застосуванням наступних річних норм амортизації:

• І група - будинки, споруди, передатні пристрої – квартальна норма амортизації 2 %;

• ІІ група - автомобільний транспорт, меблі, прилади й інструменти, - квартальна норма амортизації 10%;

• ІІІ група - інші основні фонди (зокрема робочі машини й устаткування) – квартальна норма амортизації 6%.

• ІV група – електроні обчислювані машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, інші інформаційні системи, телефони, рації та ін., - квартальна норма амортизації 15%;

Базою для нарахування амортизації за цим методом є залишкова (балансова) вартість основних виробничих засобів, скоректована на суму їх поліпшення і ремонту, зроблених у розмірах перевищуючих суми, віднесені на витрати виробництва. Загальна сума амортизації по підприємству визначається як сума амортизаційних відрахувань, розрахованих по кожній з груп основних засобів. Амортизація по кожній групі визначається як добуток балансової вартості групи основних засобів на норму амортизації відповідної групи і розраховується поквартально.

Заходи підприємства щодо нарахування амортизації (вибір методу, оцінка вартості та термін корисного використання) називають амортизаційною політикою. Маніпулюючи вказаними параметрами підприємство може впливати на балансову вартість основних засобів, фінансові результати та грошові потоки.

У процесі господарської діяльності, під впливом інфляційних процесів, стану ринку й інших обставин виникає необхідність зміни вартості основних засобів. Методами зміни цієї вартості є переоцінка (в бухгалтерському обліку) та індексація (в податковому обліку) основних засобів.

При переоцінці основних засобів, а також не рідше одного разу на рік, проводиться їх інвентаризація, у ході якої оцінюється кожен вид основних засобів, уточнюється його наявність і функціональне призначення. Інвентаризація проводиться з метою одержання точних даних про наявність і структуру основних засобів, створення бази для уточнення норм амортизації, створення умов для уточнення окремих показників оцінки стану й ефективності використання основних засобів.

Ефективність використання основних засобів з погляду управління фінансами можна оцінити за допомогою наступних показників:

• рентабельність основних виробничих засобів є відносним показником ефективності їх використання і розраховується як відношення прибутку до середньої вартості основних засобів, визначається у відсотках.

• абсолютним показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів. Розраховується цей показник аналогічно показнику рентабельності й обчислюється в копійках на 1 гривню.

Важливим моментом забезпечення підприємства необхідними засобами є вибір відповідного механізму їх залучення.

Виділяють такі методи залучення основних засобів:

• придбання;

• оренда;

• отримання в ході здійснення спільної з іншими підприємствами діяльності.

Придбання основних засобів може здійснюватись за рахунок власних чи запозичених коштів. З точки зору виробництва це не має значення. Потрібно пам’ятати, що зворотність коштів, вкладених у основні засоби дуже повільна, але вигоди за рахунок збільшення обсягів виробництва у процесі використання більш продуктивних засобів – значні. До того ж можливе зниження витрат на обслуговування на одиницю продукції. Отже для придбання основних засобів потрібно використовувати довгострокові ресурси, навіть якщо це обходиться дещо дорожче.

Оренда - це надання однією стороною, орендодавцем, іншій стороні, орендарю, майна у виняткове користування на встановлений термін за визначену винагороду на підставі орендного договору.

При класифікації орендних відносин беруть до уваги термін відносин, належність права власності і обов’язків нести ризики на об'єкт оренди.

Міжнародні стандарти фінансової звітності дають такі визначення:

Оренда — це угода, згідно з якою орендодавець передає орендарю за орендну плату право користування активами протягом погодженого терміну.

Фінансова оренда — це оренда, за якою передаються в ос­новному усі ризики та винагороди, пов'язані з правом вла­сності на актив. Право власності може передаватися або не передаватися з часом.

Операційна оренда — це будь-яка інша оренда, крім фінан­сової.

Прикладами ситуацій, коли оренда здебільшого класифікува­тиметься як фінансова, є:

а) оренда, згідно з умовами якої право володіння активом по закінченні строку оренди передається орендарю;

б) оренда, згідно з умовами якої орендар має право вибору при­дбати актив за ціною, що, як очікується, буде нижчою за справедливу вартість на дату, коли вибір може бути здій­сненим, і достатньою для обґрунтованої впевненості на по­чатку оренди, в тому, що вибір буде здійснено;

в) оренда, згідно з умовами якої строк оренди становить біль­шу частину строку корисної експлуатації активу. Право вла­сності може, відтак, передаватися або не передаватися орендарю;

г) оренда, згідно з умовами якої теперішня вартість мінімаль­них орендних платежів з початку строку оренди перевищує або дорівнює в основному всій справедливій вартості орендованого активу, мінус субсидії та податкові пільги орендодавцю на той час. Право власності може, відтак, передаватися або не передаватися орендарю.

Фінансову оренду за звичай прийнято називати лізингом.

Переваги лізингу виявляються в звільненні підприємства від повної разової оплати отриманих основних засобів, а також у використанні підприємством податкових і амортизаційних пільг.

Отримані по лізингу основні засоби беруться на баланс лізингоотримувачем с одночасним признанням відповідних зобов’язань за весь час оренди по договору.

Класичний лізинг має тристоронній характер. Його учасниками є:

• лизингодавець, що передає об'єкт лізингу в користування згідно з угодою. Це лізингові компанії, банки, підприємства та ін.;

• лізингоотримувач, що одержує об'єкт лізингу в користування по договору. Це юридичні і фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю;

• постачальник лізингового майна, що виготовляє чи передає власне майно, тобто об'єкт лізингу. Це - виробники устаткування, власники майна, оптово-збутові і торгові фірми.

Для оцінки доцільності лізингу порівнюють фінансові наслідки (дисконтовані грошові потоки) лізингу з придбанням об’єкту основних засобів за позикові кошти.

Нематеріальний актив - це немонетарний актив, що не має матеріальної форми, може бути ідентифікований і утримується підприємством з метою використання його понад один рік для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи для передачі в оренду.

До складу нематеріальних активів відносяться:

• права користування природними ресурсами і майном, у тому числі надрами, земельною ділянкою, нерухомістю і так далі;

• права на об'єкти промислової власності і знаки для товарів і послуг, у тому числі винаходи, ноу-хау, промислові зразки, товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо;

• авторські і суміжні з ними права, такі як права на літературні і музичні добутки, програми для ЕОМ, бази даних і інші;

• гуд-вилл ("гарна репутація"), що уявляє собою перевищення ринкової вартості підприємства в цілому над вартістю його майна, що утворилося за рахунок сформованої репутації підприємства, зв'язків з партнерами, налагодженими технологічними і виробничими процесами, забезпеченістю трудовими ресурсами, розташуванням підприємства і так далі.

• інші нематеріальні активи, такі як права на проведення діяльності, використання економічних і інших привілеїв (ліцензії, патенти, брокерські місця на біржах).

Нематеріальний актив зараховується на баланс за умови якщо підприємство має можливість одержання майбутніх економічних вигод від його використання чи реалізації та інформацію для достовірного визначення витрат, зв'язаних з його придбанням чи розробкою.

Отримані (придбані, створені) нематеріальні активи зараховуються на баланс по первісній вартості, що складається з вартості придбання або справедливій вартості, мита, непрямих податків, і інших витрат, зв'язаних з його придбанням.

Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється протягом терміну їх корисного використання, установлюваного підприємством, але не більш 20 років. Метод амортизації підприємство вибирає самостійно, але, як правило, застосовується прямолінійний метод.

Переоцінка нематеріальних активів проводиться підприємством у загальному порядку згідно з вимогами національних положень бухгалтерського обліку.

Фінансові інвестиції - це активи, що утримуються підприємством з метою збільшення прибутку, тобто одержання відсотків, дивідендів, зростання вартості капіталу чи інших вигод для інвестора.

Фінансові інвестиції, виходячи з терміну вкладень, розділяються на короткострокові, які легко реалізуються і здійснюються на термін менш одного року, і довгострокові, що направляються на придбання активів із тривалістю звертання більш одного року. Виходячи з об'єктів інвестування, розділяють фінансові інвестиції для продажу, до погашення та в асоційовані і дочірні підприємства.

До фінансових інвестицій відносяться:

• акції;

• облігації;

• депозитні сертифікати;

• казначейські зобов'язання;

• інші цінні папери.

Первісна оцінка фінансових інвестицій здійснюється по їх собівартості, що складається з ціни придбання, комісійних винагород, мита, податків, зборів і інших витрат, зв'язаних з їхнім придбанням. На дату балансу фінансові інвестиції в залежності від об'єкта інвестування оцінюються відповідно по справедливій вартості, по амортизаційній вартості чи по методу участі в капіталі.

Головні завдання управління інвестиціями для підприємства є:

• оцінка рівня прибутковості по окремих видах цінних паперів і портфелю фінансових інвестицій у цілому;

• своєчасна зміна структури фінансових вкладень підприємства, якщо зроблені вкладення коштів у ті чи інші цінні папери будуть визнані неефективними, тобто своєчасна зміна портфеля інвестицій;

• збалансованість грошового обігу підприємства.

Детально ці проблеми розглядаються у курсі «Інвестування».