1. Поняття розвитку організації.

У загальнотеоретичному аспекті категорія “розвиток” розкриває характер змін, які відбуваються у системі підприємства. Іншими словами, це послідовність переходів соціально-економічної системи підприємства з одного стану в інший від моменту його створення до дати його ліквідації (юридичної та фізичної). Слід особливо зазначити, що підприємство, в рамках роботи трактується, як організаційно відокремлена, економічно самостійна, відкрита соціально-економічна система, яка на основі внутрішнього стану взаємодіє з зовнішнім середовищем і виготовляє продукцію (товари, роботи, послуги).

Розвиток підприємства є незворотнім процесом, який забезпечує спонтанні чи керовані переходи від одного неповторного стану до іншого через процеси змін. Неповторність кожного конкретного економічного стану підприємства забезпечується неможливістю повного повторення різноманітності, якості, кількості та сили впливу факторів, які його визначили.

Першоосновою розвитку підприємств слід вважати різноманітні зміни (внутрішнього та зовнішнього характеру), які виступають результатом взаємодії економічних предметів (об’єктів), їх різних властивостей, рис і параметрів.

Як правило, термін “розвиток” вживається тільки у контексті прогресивних змін, що удосконалюють бізнес-процеси підприємства. Не слід забувати й про інші можливі напрямки розвитку підприємств — регресивні зміни, які цілком допустимі за певних обставин.

Отже, розвиток підприємства — це сукупність змін різної економічної природи, спрямованості, інтенсивності, що об’єктивно відбуваються у соціально-економічній системі підприємства під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів, а також призводять до переходу та фіксації підприємства у різних організаційно-економічних станах (відносно стійкого характеру). Вивчаючи загальний вигляд траєкторії розвитку, слід відзначити, що історично сформувалися такі концепції дослідження розвитку підприємств:

1. Види розвитку.

Таблиця 1.17 Видові прояви процесів розвитку на підприємстві

№ п/п		Класифікаційна ознака	Видові прояви		Коротка характеристика
1		2	3		4
		За масштабом змін у соціально-економічній системі підприємства	Загально-корпоративний розвиток		Сукупність змін, що відбуваються у соціально-економічній системі підприємства внаслідок загальносистемних процесів; слід наголосити, що характер та інтенсивність розвитку окремих елементів системи не визначає розвиток усієї системи
			Внутрішньо-корпоративний (локальний) розвиток		Сукупність змін, які відбуваються у соціально-економічній, структурно-функціональній та організаційно-функціональній складових: розвиток структурних одиниць; розвиток бізнес-процесів (бізнес-функцій)
		За якістю змін у соціально-економічній системі підприємства	2.1. Прогресивний розвиток		Процеси, які забезпечують підвищення ефективності функціонування виробничо-комерційної системи підприємства, підвищення якості його діяльності; розвиток “від нижчого до вищого”
			2.2. Регресивний розвиток		Процеси, які призводять до погіршення чи незмінності ефективності функціонування виробничо-комерційної системи підприємства, зниження (фіксації) якості його діяльності; розвиток “від вищого до нижчого”
		Залежно від об’єкту змін у соціально-економічній системі підприємства	3.1. Організаційний розвиток		Сукупність змін, які призводять до удосконалення (погіршення) системи управління діяльністю підприємства: структурний розвиток; функціональний розвиток.
			3.2. Техніко-технологічний розвиток		Зміни техніко-технологічної системи підприємства, що призводять до підвищення (пониження) рівня прогресивності технологічних процесів, рівня технічної ефективності функціонування виробництва
			3.3. Соціальний розвиток		Сукупність змін, які зумовлюють покращання (погіршення) соціально-психологічного клімату на підприємстві, а також його перехід на якісно новий рівень
			3.4. Економічний розвиток		Сукупність безперервних змін, які призводять до удосконалення (погіршення) методів, способів, форм економічних розрахунків та економічної роботи в цілому
		Залежно від характеру змін	4.1. Спрямований розвиток		Сукупність змін, що виникають та впливають на соціально-економічну систему підприємства у одному напрямку (однаковим чином)
			4.2. Циклічний розвиток		Безперервно повторювана послідовність змін, що характеризуються коливанням ефективності діяльності, розміру витрат та інших показників діяльності підприємства
			4.3. Спіральний розвиток		Безперервно повторювана послідовність змін, що характеризується не тільки циклічними коливаннями показників (параметрів) діяльності підприємства, але й їх переходом на якісно новий рівень
		Залежно від типу тренду	5.1. Лінійний розвиток		Сукупність змін, загальний напрямок яких може бути апроксимований у лінійну функцію
			5.2. Нелінійний розвиток		Сукупність змін, загальний напрямок яких не може бути апроксимований у лінійну функцію
		Залежно від динаміки змін у соціально-економічній системі підприємства	6.1. Рівномірний розвиток (еволюційний)		Зміни у соціально-економічній системі підприємства, що відбуваються з однаковою швидкістю, або з однаковим прискоренням: рівноприскорений розвиток; рівноуповільнений розвиток.
			6.2. Нерівномірний розвиток (революційний)		Зміни у соціально-економічній системі підприємства, що відбуваються зі змінною швидкістю або зі змінним прискоренням: нерівномірно прогресуючий розвиток; стрибкоподібний розвиток інше.
	За природою ключового критерію		7.1. Абсолютний розвиток		Сукупність змін у соціально-економічній системі підприємства, що можуть бути виміряні у вартісних, натуральних чи умовних одиницях та призводять до абсолютного зростання чи зменшення показників (зв’язків, параметрів)
			7.2. Відносний розвиток		Сукупність змін у соціально-економічній системі підприємства, що можуть бути виміряні відносно інших економічних показників, їх зростання чи зменшення показників (зв’язків, параметрів)
			7.3. Умовний (псевдо-) розвиток
	Залежно від рівня невизначеності процесів		8.1. Прогнозований (достовірний) розвиток	Зміни у соціально-економічній системі підприємства, що можуть бути передбачені керівництвом підприємства з достатньою ймовірністю
			8.2. Випадковий розвиток	Зміни у соціально-економічній системі підприємства, що не можуть бути передбачені керівництвом підприємства з достатньою ймовірністю
	Залежно від основи змін у соціально-економічній системі підприємства		9.1. Екстенсивний (кількісний ) розвиток	Зміни у соціально-економічній системі підприємства та ефективності її функціонування, що досягаються за рахунок кількісного збільшення (зменшення) обсягів факторів виробництва
			9.2. Інтенсивний (якісний) розвиток	Зміни у соціально-економічній системі підприємства та ефективності її функціонування, що досягаються за рахунок якісного покращання (погіршення) способів, методів чи технології використання факторів виробництва (підвищення їх якісного рівня)
	Залежно від можливості управління змінами		10.1. Керований розвиток	Зміни у соціально-економічній системі, які відбуваються під впливом осмислених дій менеджерів підприємства чи спеціально створених зв’язків
			10.2. Спонтанний розвиток	Зміни у соціально-економічній системі підприємства, які не є результатом осмислених дій менеджерів підприємства, а виникають випадковим чином
	Залежно від корпоративної стратегії		11.1. Адаптивний розвиток	Зміни, які мають на меті пристосування характеру функціонування підприємства до поточних умов діяльності (внутрішнього та зовнішнього характеру)
			11.2. Реактивний розвиток	Зміни, що відбуваються у соціально-економічній системі підприємства і мають своєю причиною зміни першого рівня аналізу
			11.3. Випереджаю-чий розвиток	Зміни соціально-економічної системи підприємства, що передують іншим змінам другого рівня аналізу
	Залежно від складності змін у соціально-економічній системі підприємства		12.1. Елементний розвиток	Зміни, які виникають та протікають в рамках одного структурного елементу, бізнес-процесу і т.д. та не справляють істотний вплив на інші характеристики соціально-економічної системи підприємства
			12.2. Інтегральний розвиток	Сукупність змін, які виникають, протікають та впливають на декілька структурних елементів, бізнес-процесів і т.д., впливаючи на аналогічні процеси
			12.3. Системний розвиток	Зміни, які виникають, протікають та впливають на декілька структурних елементів, бізнес-процесів і т.д. та справляють істотний вплив на усі характеристики соціально-економічної системи підприємства
	Залежно від мети змін		13.1. Простий розвиток	Зміни, які не забезпечують перехід соціально-економічної системи підприємства на якісно новий рівень функціонування
			13.2. Розширений розвиток	Зміни, які забезпечують перехід соціально-економічної системи підприємства на якісно новий рівень функціонування

3. Збереження рівноваги організації та її цілісності.

Всі системи прагнуть стану рівноваги. Але більшість з них його не досягають. Тому система, здійснюючи перехід з будь-якого стану в стан рівноваги, переходить від більшої кількості станів до меншої. Вона як би здійснює вибір в об'єктивному значенні, що деякі стани нею відкидаються (ті, які вона покидає), а деякі зберігаються (ті, в які вона переходить).

Функціонуюча організація може прагнути досягнення рівноваги, наприклад в стабільності кадрового складу, підтримці рівнів запасів, фінансів, об'єму виробництва і т.д. Проте живим системам більше властивий рух по деякій висхідній лінії, тобто такий розвиток, коли система практично не повертається до якихось минулих рівноважних станів. Але і в цьому випадку допустимо застосовувати поняття рівноваги, якщо система стабільно розвивається по відомому закону. Так, S-образна хвиляста -- типова хвиляста зростання, що відображає процеси в природі. Її можна спостерігати в біологічній сфері або в економіці, скрізь, де має місце зростання. Якщо підприємство збільшує свою присутність на ринку, об'єм виробництва, чисельність працюючих і підвищує їх кваліфікацію, то можна вважати, що воно знаходиться в стані рівноваги.

Із зростанням і розвитком організації пов'язана проблема динамічної рівноваги. Відповідь на питання, який вид рівноваги -- статичний або динамічний, залежить від зв'язків, що розглядаються, і рівня аналізу. Підприємство знаходиться в статичній рівновазі, якщо його структура з часом не змінюється [1, 83]

Системи функціонують, як правило, в умовах безперервних дій зовнішнього середовища. До них додаються і всілякі внутрішні «недоліки». Тому досягнення складною системою певного стану рівноваги і перебування в цьому стані протягом тривалих проміжків часу -- це швидше виключення, ніж правило, це межа, до якої частіше за все вдається лише наблизитися. І навіть наближення до цієї межі вимагає від системи багато якостей, які в комплексі можна визначити як стійкість системи. Таким чином, стійкість -- це здатність системи функціонувати в станах, близьких до рівноваги, в умовах постійних зовнішніх і внутрішніх збурюючих дій. Ясно, що стійкість є обов'язковою властивістю кібернетичних систем, оскільки рівновага розуміється в широкому значенні і по суті стикається з цілеспрямованістю.

Цілісність - це не статична характеристика деякої сукупності, а стан динамічної рівноваги. Така рівновага досягається в результаті дії багатьох сил і стає тим самим їх рівнодіючої. Розуміння організації як відкритої системи, що розвивається означає необхідність введення насамперед двох векторів - вектора зміни і вектора стабілізації, збереження статус-кво.

Економічні механізми підтримки цілісності організації. Виділяють чотири основні концепції контролю ситуації.

1. Продаж бізнесу. Таким чином, основним елементом стратегії стає прискорене нарощування капіталізації компанії шляхом збільшення ступеня легальності бізнес-процесів. Однак дана стратегія фактично означає відмову від збереження цілісності організації.

2. Відхід у регіони. Дана стратегія спирається на прогнози того, що масштаби країни дають запас часу на продовження бізнесу, а отже, збереження компанії як економічної одиниці.

3. Пошук особливих ринкових ніш в рамках існуючого ринку. Як правило, дана стратегія пов'язана з недостатністю ресурсів для посилення регіональної активності і реалізується шляхом просторового наближення торговельних точок до місця проживання споживача («магазин біля дому»).

4. Стратегія конкуренції. Крім економічних аргументів (наприклад, подолання обмеженості внутрішніх фінансових ресурсів за рахунок залучення ресурсів зовнішніх - акціонування, банківські кредити, укладання альянсів тощо), вже звучать явно психологічні мотивування: наприклад, особиста відданість своїй справі, розпочатому з нуля, переживання соціальної відповідальності якроботодавця і т.д.

Організаційно-управлінські механізми можна проілюструвати з двох сторін. З одного боку, можна вказати на те, що як будь-яка складна система, організація характеризується процесами диференціації та інтеграціі.Диференціація досягається за рахунок поділу праці по вертикалі (рівні управління) і по горизонталі (виділення різних видів діяльності, або функцій). Інтеграція ж досягається переважно за рахунок централізації і формалізації. З іншого боку, можна звернутися до конкретних видів управлінських дій, що об'єднуються поняттям «реструктуризація», у відповідь на зростання конкуренції.

Нарешті, характеризуючи соціально-психологічні механізми підтримки цілісності організації як соціальної групи, звернемося до ідей, що сформувалися в організаційній психології, беручи до уваги ту обставину, що саме тут організація розглядається насамперед як соціальна група, яка функціонує за законами групової динаміки, відкритими і вивченими в соціально-психологічних дослідженнях.Зокрема, аналізуючи проблематику організаційної культури, Е. Шейн використовує модель організації як соціальної групи, «засновану на строгій поділі групових проблем:

1. виживання і адаптації при зміні зовнішніх умов існування групи;

2. інтеграції внутрішніх процесів, що забезпечує можливість виживання і адаптації.

Окремі аспекти зовнішньої адаптації та виживання визначають, на його думку, особливості циклу пристосування, який повинна пройти будь-яка система при зміні зовнішніх умов її існування. У цей цикл входять наступні елементи.

• Місія та стратегія: досягнення спільного розуміння основної місії організації, її головних завдань, а також явних і таємних функцій.

• Цілі: досягнення консенсусу при постановці конкретних цілей, визначених основною місією організації.

• Засоби: досягнення консенсусу при визначенні засобів для вирішення поставлених завдань, таких як поділ праці, система компенсацій і система керівництва.

• Оцінка: досягнення консенсусу при завданні критеріїв оцінки роботи групи.

• Корекція: досягнення консенсусу при визначенні стратегії виправлення при відхиленні від цілі.

Оскільки адаптація до умов зовнішнього середовища вимагає, на думку того ж Е. Шейна, спільного вирішення задач, група повинна розвивати і підтримувати систему певних внутрішніх відносин між її членами. Процеси, що забезпечують внутрішню інтеграцію групи, відображають її основні внутрішні проблеми.

Отже, відкритим залишається питання про існування неадекватних способів такого реагування або, відповідно, «нездорових» механізмів збереження цілісності групи. На нашу думку, більш вдалим буде використання терміна «групові захисні механізми». Сама ідея існування феномена групової психологічного захисту сформульована досить давно. Крім того, були зроблені спроби виділити і описати специфічні групові захисні механізми, на основі аналізу матеріалів соціально-психологічних досліджень. До їх числа можна віднести наступні.

• Групове табу - заборона на обговорення «небезпечних» тим внутрішньогрупової життя.

• Групове мислення (groupthink) - якість групового рішення оцінюється з точки зору збереження одностайності, згоди в групі.

• Груповий ритуал - обов'язкове відтворення якоїсь групової процедури, надання відтворенню самостійного (символічного) сенсу.

• Інгруповой фаворитизм - міжгрупове порівняння на користь своєї групи.

• Самоізоляція - обмеження аж до повної заборони контактів із зовнішнім соціальним середовищем.

• Груповий (сімейний) міф - взаємне узгодження перекручених групових (внутрішньосімейних) ролей.

• Соціальний стереотип аутгрупи - зміст образу членів «чужий» групи та правила їх сприйняття як різко відмінних від «своїх».

• Фіксація внутрішньогрупової статусної ієрархії - становлення і жорстке підтримання нерівності позицій членів групи в системі міжособистісних відносин.

• Формалізація внутрішньогрупової комунікації - комунікаційні потоки всередині групи (організації) стають багатоланковим, тобто утрудняються прямі зв'язки, жорстко контролюється і нормується тематика і зміст повідомлень.

• Екстернальна атрибуція неуспіху групової діяльності - пояснення групового неуспіху за рахунок зовнішніх факторів.

• Соціальна лінощі (social loafing) - загальна продуктивність групи виявляється меншою, ніж сума індивідуальних зусиль.

• Мобінг (mobbing) - трудовий колектив в пориві «щирого обурення» гуртується в боротьбі проти одного зі своїх членів і кожен день по дрібницях «отруює» йому життя, рідко роблячи це відкрито.

4. Еволюційний та біфуркаційний розвиток.

У процесі свого розвитку довільна система проходить дві стадії: еволюційну (або адаптаційну) і революційну (стрибок, катастрофа). Під час розгортання еволюційного процесу відбувається повільне нагромадження кількісних і якісних змін параметрів системи та її компонентів, відповідно до яких у точці біфуркації система вибирає один із можливих для неї атракторів. У результаті цього відбувається якісний стрибок, і система формує нову дисипативну структуру, що відповідає вибраному атрактору.

Еволюційний етап розвитку характеризується наявністю механізмів, що гасять сильні флуктуації системи, її компонентів або середовища і повертають її до стійкого стану, властивого їй на цьому етапі. Через нагромадження в системі, її компонентах та зовнішньому середовищі змін здатність системи до адаптації спадає і зростає нестійкість. Поступово в системі зростає ентропія. Постає гостра суперечність між старим і новим у системі, а з досягненням параметрами системи і середовища біфуркаційних значень нестійкість стає максимальною і навіть малі флуктуації приводять систему до катастрофи — стрибка.

На цій фазі розвиток має непередбачуваний характер, оскільки він зумовлюється не тільки внутрішніми флуктуаціями (силу і спрямованість яких можна спрогнозувати, проаналізувавши історію розвитку і сучасний стан системи), а й зовнішніми. Це вкрай ускладнює, а то й унеможливлює прогноз. Іноді висновки про майбутній стан і поводження системи можна зробити, скориставшись «законом маятника» — стрибок може сприяти вибору атрактора, «протилежного» минулому. Після формування нової дисипативної структури система знову стає на шлях плавних змін, і цикл повторюється.

Але насправді розвиток реальних систем включає в себе не тільки прогресивні атрактори, а й атрактори деградації (які з часом можуть змінитися прогресом, а можуть і привести систему до краху) та руйнування.

У процесі розвитку, що складається з циклічно повторюваних стадій еволюції та стрибків, система постійно переходить зі стійкого стану до хисткого та навпаки. Структурна і функціональна стійкість формується у процесі адаптації системи до нових зовнішніх і внутрішніх умов, що змінилися в результаті катастрофи, і зберігається протягом більшої частини еволюційної стадії.

Підвищенню стійкості системи сприяє дублювання головних її функцій. Інший підхід до підвищення стійкості системи в період еволюційного розвитку полягає у збереженні визначеної спеціалізації підсистем.

Наприклад, багато систем (зокрема, соціальні, економічні) мають у своєму складі «оперативні» та «консервативні» підсистеми. Перші з них наближаються до середовища, намагаючись «гасити» його негативні флуктуації та використовувати позитивні. Другі — віддаляються від середовища та намагаються зберігати якісну визначеність системи.

Коли зміни параметрів системи під впливом зовнішніх або внутрішніх флуктуацій перевищують її адаптаційні можливості, настає стан нестійкості (точка біфуркації), переломний для розвитку системи момент. Нестійкість часто виникає у відповідь на введення в систему нового компонента.

У точці біфуркації нестійкість підсилюється через те, що в системах завжди присутні флуктуації, які гасяться у стійкому стані. Але в результаті нелінійних процесів, які виводять параметри системи за критичні значення, такі флуктуації підсилюються і можуть спричинити стрибкоподібний перехід до нового стійкого стану з меншою ентропією, після чого цикл «плавний розвиток—стрибок», «еволюція—революція», «стійкість—нестійкість» повторюється.

Отже, стійкість та нестійкість є однаково необхідними у процесі розвитку будь-якої системи. Абсолютно хистка система не може протистояти флуктуаціям, не здатна до адаптації і швидко руйнується. Проте надто стійка система, придушуючи будь-які флуктуації, консервує свою структуру й поводження і тому не здатна змінитися якісно, вона позбавлена можливості розвитку, і її руйнування стає лише справою часу. Обидва типи систем приходять до хаосу, різниця між ними полягає в часі, що проходить до вибухового зростання ентропії.

Найбільш істотним джерелом процесу розвитку виступають суперечності. Більшість суперечностей системи в еволюційний період згладжуються: зовнішнім ентропійним тенденціям і суперечностям тут протистоїть адаптація, а внутрішнім — функціонування («робота») системи.

Це досягається за рахунок належного управління. Проте свою неентропійну роль управління може відігравати тільки за наявності адекватних зворотних зв’язків. У протилежному випадку підсистема управління може генерувати руйнівні або сприятливі для деградації системи флуктуації, що сприяють прискоренню настання порогу самоорганізації. Проте навіть ідеальне управління в найкращому разіу здатне лише пом’якшити суперечності, що виникають.

Максимальні можливості щодо розв’язання назрілих суперечностей настають у момент катастрофи, а далі суперечності поступово нагромаджуються, і цикл повторюється. Можливості згладжування і розв’язання сеперечностей забезпечуються трьома способами: мінливістю, спадковістю (відтворенням) і добором, що відбувається у процесі конкуренції.

Властивість мінливості дає змогу системі варіювати на еволюційній стадії її поведінку, а на біфуркаційній — структуру. «Спадковість» (відтворення, здатність майбутнього залежати від минулого) вводить процеси мінливості у визначені межі, які зумовлені минулою структурою, станом і функціонуванням системи. А добір сприяє виживанню тих систем, в яких структура і функціонування, зумовлені минулим розвитком («спадковість»), здатні змінюватися відповідно до нових умов (мінливість) і адаптуватися до них.

Отже, адаптація не є єдиним чинником добору, і тим більше його наслідком, а являє собою одну з його умов. У точці біфуркації добір має тотальний характер — йому підлягають системи, їхні компоненти від верхнього до нижнього рівня, структури, взаємозв’язки і взаємини, способи функціонування; а в проміжку між точками біфуркації він відбувається передусім на мікрорівні, згодом наближаючись до макрорівня. Добір здійснюється у процесі конкуренції, що зумовлюється обмеженістю ресурсів і завжди призводить до нелінійних процесів.

Зміна еволюційного і біфуркаційного етапів розвитку систем, їхньої стійкості і нестійкості відбувається циклічно. Кожна система має не тільки циклічні процеси, зумовлені її природою, а й цикли, що нав’язуються їй середовищем (наприклад, зміна пори року, дня і ночі, місячних фаз, циклів економічної кон’юнктури і т. ін.). При цьому «зовнішні» цикли більш стабільні і стійкі, а цикли внутрішнього походження можуть змінюватися під їхнім впливом у результаті синхронізації — здатності систем найрізноманітнішої природи виробляти єдиний ритм спільного існування, незважаючи навіть на слабкий взаємозв’язок між ними.

Отже, розвиток соціально-економічних систем, як і інших складних систем, відбувається через процеси самоорганізації, що містять періодичні зміни фаз руйнування старих і виникнення нових структур (за рахунок дії позитивних зворотних зв’язків), а також їх закріплення та підтримання у порівняно стійкому стані (за рахунок негативних зворотних зв’язків).

Використана література: [2, 3, 4, 8, 11, 12, 15, 17, 19, 37].

Лекція 18. Концепції розвитку організації.

1. Основні положення концепції життєвих циклів організації, її етапи та характерні ознаки.

2. Розвиток організації згідно концепції І. Адізеса.

3. Модель розвитку організації Л.Грейнера.

4. Розвиток підприємства згідно з концепцією «кризового розвитку».