СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

коли значення слів не збігається з позначуваними речами або станом речей, а інтенсіонал суперечить екстенсіоналу. Навіть не торкаючись вторинної номінації типу метафори, можна згадати чимало випадків, коли об’єкт називають – за незнанням, некомпетенцією або з інших причин – невластивим для нього ім’ям. Якщо мовцеві не властиві, наприклад, особливі пізнання у сфері ботаніки і він не може відрізнити бук від в’яза, то в його ідіолекті бук може називатися (хоч це й дивно) в’язом, а в’яз – буком (пор.: [Патнэм 1982:382; Растье 2001:165]).

Екстенсіоналу, нарешті, не притаманний „чинник смислу” – у всякому разі в плані інтенсійності, або враховує, найбільше, тільки дескриптивні характеристики об’єкта. Не випадково, коли прагнуть зрозуміти, що означає той або інший об’єкт, від зовнішніх ознак переходять до способу репрезентації об’єкта у відповідній системі облаштунку. Екстенсіонал тим самим наче підправляється інтенсіоналом, значення – смислом.

Отже, без інтенсіоналу не може обійтись ніяка інтерпретація, оскільки у своєму прагненні зрозуміти довкілля людина „семіологізує” дійсність шляхом перетворення в певний текст. Семіологічне ставлення до світу неминуче, за Н.Д.Арутюновою [1998:515-516, 526], уже хоча б тому, що встановлює реальні і потенційні зв’язки між об’єктами в релевантному для людини життєвому контексті.

ХІІ.3. Топос. Топос (від грецьк. topos – „місце”) можна тлумачити як:

–стереотипну модель роздуму, що містить як покликання певну загальноприйняту, хоч і не абсолютно істинну, думку типу dоха, щоб „...з правдоподібного зробити висновок про будь-яку передбачувану проблему і не суперечити, коли ми самі відстоюємо певну думку” [Аристотель 1978:349]. Наприклад, щоб дати відповідь на питання, чи може бути гарна людина заздрісною, необхідно знати, що таке заздрість, тому що заздрість, за визначенням, є іншою, ніж доброчесність, що підтверджує: гарна людина не може бути заздрісною, а заздрісна людина – гарною

[Аристотель 1978:349, 376];

–стереотипну тематичнy структуру (Е.Р.Курціус), що збігається почасти з „мандрівним мотивом” (О.М.Веселовський): пор. відправлення в інший світ, збирання квітів на луках тощо;

–нормативну аксіому у вступі соціальних норм, на ґрунті якої актуалізуються певні аферентні семантичні ознаки (пор.: [Растье 2001:50, 82-84, 143, 245-246]). Наприклад, щоб витлумачувати тавтологічний вислів „boys are boys”, семемі 'boys' приписуються ознаки /бешкетний/ або /неслухняний/ на ґрунті судження типу „хлопчики схильні робити речі, будь-кому зрозуміло які, до яких ми ставимося несхвально; але немає сенсу розстроюватися щодо цього, оскільки хлопчики не можуть поводити себе інакше” [Апресян 1995:166].

Топос може поставати основою тематичних досліджень. Як

предмет літературних студій топос збігається з темою – у всякому разі, в семантичному аспекті: як і тему, його можна уявити як стійкий набір

163

А.П.ЗАГНІТКО

рекурентних семантичних ознак, актуалізованих з повною або змінною лексикалізацією у відповідній множинності текстів. Основна особливість міститься у кодифікації: оскільки топос належить до системи спільних позицій, семантичні ознаки, що формують його, є завчасно відомими (наприклад, „кохання” /нестерпне/, „час” /невмолимий/), а корпус текстів – досить значним. Тому топос не випадково визначають як „соціолектний сектор тематики” [Rastier 2001:217].

Топос може поєднуватися не з однією, а кількома темами: так, наприклад, топос весняного збору квітів як любовного чарівного зілля містить три тематичних компоненти: „квіти”, „весна”, „кохання”. Кожна з цих тем може по-різному лексикалізуватися в тексті і / або контексті: „квіти” як конвалії, васильки, маки або лаванда, „кохання” як пристрасть, печаль або недуга, „смерть” як стара баба, ворон, темрява або зима.

У структурному аспекті топос містить певну програму, що розгортається з різним ступенем щільності у всіх реалізаціях певної смислової парадигми. Оскільки, наприклад, опис квітучого саду будується за типом lосих атоеnis, основними ознаками цього опису повинні бути канонічні атрибути вертограду типу /чудовий/, /бажаний/, /доглянутий/, /вологий/, /обгороджений/ і под. Не постаючи застиглою, програма може змінюватися, а різноманітні її реалізації – відхилятися від певного піднятого до абсолюту ідеального зразка. Граничним виявом тут постає, очевидно, трансформація шляхом або докорінної зміни складу семної молекули, або заміни окремих релевантних ознак на протилежні [Rastier 1995:220-224]. Так, коли футуристи оспівували „бетонні ритми” сучасного промислового міста на противагу ідилічним сільським пейзажам, така репрезентація вступає у протиріччя з літературними нормами, за якими сільська місцевість оцінюється вище, ніж місто. Встановити подібну трансформацію можна фактично тільки на тлі типового зразка – шляхом відновлення найактуальніших міжтекстових зв’язків.

ХІІ.3.1. Топос як умова смислового висновку. Подібно до прагматичної пресупозиції топос функціонує часто як імпліцитне покликання, тому інтерпретація аналізованої послідовності реалізується за типом ентимеми [Rastier 2001:217]. Так, щоб зрозуміти, чому в поемі Ш.Бодлера „Une martire” (Fleurs du Mal, 1857) поєднуються такі, на перший погляд, взаємовиключні мотиви, як „смерть” і „насолода”, досить звернутися до іконографії західноєвропейської літератури – численних еротико-цвинтарних мотивів, у яких смерть поєднуються з трансом кохання, Танатос – з Еросом.

У такому розумінні топос – не що інше, як інтерпретант, поза яким не постає жодна адекватна інтерпретація. Звертання до топосу є виправданим і навіть необхідним для встановлення, як співвідносяться в аналізованому творі традиція і новаторство в тлумаченні того або іншого тематичного комплексу.

164