Xfhjlt.)

Кудрявцева С.П., Колос В.В., Міжнародна інформація. Навчальний посібник. – К.: Слово, 2005. – С.321-325, 329-331, 342-354.

В Інформаційному суспільстві інформаційні та комунікаційні технології відіграють велику роль в усіх сферах суспільних відносин.

Саме в інформаційному суспільстві активно розвиваються інформаційні та комунікаційні технології, створюються умови для ефективного використання знань в рішенні найважливіших завдань управління суспільством і демократизації суспільного життя.

Визначення інформаційного суспільства

Інформаційне суспільство — це таке суспільство, в яко­му виробництво і споживання інформації є найважливішим видом діяльності, а інформація признається найзначнішим ресурсом.

Інформаційне суспільство — ступінь в розвитку сучас­ної цивілізації, що характеризується збільшенням ролі інформації і знань в житті суспільства, зростанням частки інфокомунікацій, інформаційних продуктів і послуг у вало­вому внутрішньому продукті, створенням глобального інформаційного простору, що забезпечує ефективну інфор­маційну взаємодію людей, їх доступ до світових інфор­маційних ресурсів і задоволення їх соціальних і особових по­треб в інформаційних продуктах і послугах¹

Негативні сторони інформаційного суспільства

В інформатизації суспільства є й негативні сторони:

• головна з них — втручання в приватне життя (не­ санкціонована електронна пошта, реклама, віруси);

• інформаційна криза — другий приклад негативного явища, пов'язаного з інформатизацією суспільства;

• і третє негативне явище, що супроводжує розбудову інформаційного суспільства — відірваність тих, хто занадто захоплюється інформаційними технологіями, від реального життя.

• Так, викладачі Американського УніверситетуВільямса Вуда стурбовані тим, що їх студенти проводять дуже багато часу в Інтернеті. Щоб перешкоджати цьому,керівництво університету запропонувало студентам знижку на оплату навчання за те, що студенти проводи­тимуть більше часу в реальному житті. Студент підписує договір з університетом, в якому обумовлюється, що протя­гом року студент відвідуватиме різні університетські культурні заходи, заробляючи при цьому бали.

Інформація відіграє важливу роль в усіх сферах життя інформаційного суспільства.

Всі залучені до інформаційного суспільства — інформати­зація не залишила осторонь жодної сфери соціальної актив­ності: від повсякденного життя до міжнародних відносин, від сфери дозвілля до виробничих стосунків.

Згідно результатам досліджень, прове­дених Каліфорнійським університетом, більше 90% інфор­мації зберігається в цифровій формі в комп'ютерах, таким чином займаючи менше місця, ніж на папері, у фільмах і віде-озаписах. В цілому в мережі Інтернет зібрано близько 550 мільярдів документів, і щодня створюється ще 7,3 мільйони нових сторінок. За словами вчених університету, кожний житель в будь-якій точці земної кулі може мати доступ до інформації в мережі Інтернет, і абсолютно є очевидним ри­зик «потонути в цьому океані інформації», тому необхідно «навчитися в ньому плавати».

Інформаційний розрив- негативна якість інформаційного суспільства.

Диспропорції і нерівність між країнами і співтовариствами в питаннях доступу до інформації і її забезпечення — так називаний «цифровий розрив» між інформаційно багатими і інформаційнобідними — зростають.

Цифровий розрив — явище, що слугує результатом нерівноправного використання інформаційних і комуніка­ційних технологій, а також нерівноправного доступу до них, що веде до глобального розриву в області знань між інфор-маційноімущими й інформаційнонезаможними.

Національно-економічний, науково-технічний і культурний розвиток в Україні. Передумови переходу України до інформаційного суспільства.

В Україні за останні 7-10 років сформувалися певні фак­тори соціально-економічного, науково-технічного і культур­ного розвитку, які можна розглядати як передумови перехо­ду до інформаційного суспільства:

1. Інформація стає суспільним ресурсом розвитку, масшта­би її використання можна порівняти з традиційними (енергія, сировина і т.д.) ресурсами.

2. В Україні сформувався й успішно розвивається вітчизняний ринок телекомунікацій, інформаційних технологій, продуктів і послуг.

3. йде розвиток систем і засобів телекомунікації.

4. У значній мірі автоматизовано багато галузей господар­ства, банківська сфера і сфера державного керування.

5. У суспільній думці складається розуміння актуаль­ності завдання переходу до інформаційного суспільства з політичної і економічної точок зору. Про це свідчить широ­кий суспільний резонанс Концепції державної інфор­маційної політики, що може розглядатися як політика забез­печення початкового етапу переходу України до інфор­ маційного суспільства.

6. Сьогодні Україна є частиною світового політичного еко­номічного співтовариства в такому ступені, у якому вона ніколи не була в минулому. У прямому і переносному значенні Україна приєднана до іншого світу кабельними і супутниковими кана­лами зв'язку, що активно використовуються сотнями тисяч стільникових і простих телефонів, факсів, комп'ютерів і т.д.

7. Сформована і функціонує державна структура,відповідальна за створення і розвиток інформаційно-техно­логічного базису забезпечення процесів переходу до інфор­маційного суспільства.

• нестабільність політичного й економічного становища в країні, що не дозволяє державі швидко й ефективно вирішу­вати економічні й організаційні проблеми забезпечення пе­реходу до інформаційного суспільства, розрахованого на три­валу перспективу;

• економічні умови, характерні для перехідної економіки України: відсутність вільних інвестицій для фінансування програм і проектів, що реалізують стратегію переходу до інформаційного суспільства;

• ріст інформаційних потреб населення і суспільства в цілому в суспільне значимій політичній, економічній і соціальній інформації, у тому числі такої, що породжується державними і недержавними організаціями;

• недостатньо високий (порівняно розвинутими країнамими) рівень розвитку інформаційно-комунікаційної інфраст­руктури і промислового виробництва інформаційних засобів, продуктів і послуг, відсутність у держави засобів для їхньої модернізації і розширення;

- динамічний розвиток українського ринку інфор­маційних і телекомунікаційних засобів, технологій, про­дуктів і послуг;

• гранично високий рівень монополізації засобів масової інформації, слабка підконтрольність суспільству системи формування суспільної свідомості;

• випереджальне, у порівнянні по темпах росту з розвину­ тими країнами, створення різних систем зв'язку — каналів передачі інформації, комутаційних комплексів, засобів зв'язку і т.п. — та індустрії надання інформаційних послуг;

• наявність, в основному, високого наукового, освітнього і культурного потенціалу, створеного ще у СРСР і збережено­ го в Україні; :

- порівняно дешева інтелектуальна робоча сила, що здат­на ставити і вирішувати складні науково-технічні проблеми, рушійною силою якої у великому ступені є ентузіазм.

Розглянуті вище політичні і соціально-екоіїомічні умо­ви, у яких ще близько 10 років буде відбуватися перехід Ук­раїни до інформаційного суспільства, істотно відрізняються від умов, характерних для розвинутих країн і, отже, вимага­ють визначення шляху, властивого тільки Україні, однак враховуючи накопичений світовий досвід сформованими політичними, соціально-економічни­ми і культурними умовами.

Якщо в країнах ЄС, СІЛА, Японії є ефективно функціону­юча ринкова економіка, що забезпечує постійний ріст інфор­маційних потреб і платоспроможній попит на інформаційні продукти і послуги, є могутній середній клас, який яв­ляється основним споживачем інформаційних послуг. Еко­номіки цих країн мають у своєму розпорядженні вільні засо­би для підтримки процесів інформатизації і розвитку інфор­маційно-комунікаційної інфраструктури, існують державні стратегії і програми побудови в цих країнах інформаційного суспільства — в Україні всього цього практично немає.

Особливості і можливі шляхи переходу України до інформаційного суспільства.

Цей досвід пока­зує, що кожна країна рухається до інформаційного суспільства своїм шляхом від початкового рубежу, обумов­леного сформованими політичними, соціально-економічни­ми і культурними умовами.

Якщо в країнах ЄС, СІЛА, Японії є ефективно функціону­юча ринкова економіка, що забезпечує постійний ріст інфор­маційних потреб і платоспроможній попит на інформаційні продукти і послуги, є могутній середній клас, який яв­ляється основним споживачем інформаційних послуг. Еко­номіки цих країн мають у своєму розпорядженні вільні засо­би для підтримки процесів інформатизації і розвитку інфор­маційно-комунікаційної інфраструктури, існують державні стратегії і програми побудови в цих країнах інформаційного суспільства — в Україні всього цього практично немає.

Укріїна на стадії переходу до інформаційного суспільства.

• ще і сьогодні в Україні є одна з кращих систем загаль­ ної освіти, не цілком загублений науковий потенціал в галузі інформатики, є цікаві теоретичні розробки світового рівня;

• Україна володіє великою культурною спадщиною і су­ часною самобутньою багатонаціональною культурою, що відкриває великі можливості наповнити українським змістом надані населенню інформаційні продукти і послуги;

• розвиток українських телекомунікацій усіх видів іде випереджаючими темпами, порівняно з іншими галузями економічної діяльності, що дозволяє розраховувати на успішне формування інфраструктури надання населенню інформаційних і комунікаційних послуг.

Основні заходи для переходи України до інформаційного суспільства.

Основою Українського шляху переходу до інформаційно­го суспільства мають стати:

1. Інформатизація всієї системи загальної і фахової освіти.

2. Формування і розвиток індустрії інформаційних і ко­мунікаційних послуг.

3. Забезпечення сфери інформаційних послуг духовним змістом, що відповідає українським культурно-історичним традиціям.

Забезпечення сфери інформаційних послуг духовним змістом, що відповідають українським культурно-історич­ним традиціям, є політичним завданням, рішення якого має забезпечити передачу новому поколінню всього різно­маніття української культури, виховання цього покоління в атмосфері національних духовних цінностей і ідеалів, максимально зменшити негативний вплив на молодих лю­дей англомовної інформаційної експансії, культурно-оку­паційного характеру Інтернет.

Рішення цих трьох масштабних, історичних для України завдань буде означати реальне перетворення інформації і знань у справжній ресурс соціально-економічного і духовно­го розвитку.

Визначення інформаційного суспільства.

Узагальнюючи наявні підходи до трактування поняття «інформаційне суспільство», можна сказати, що в даний час під таким розуміється:

1. суспільство нового типу, що формується в результаті нової глобальної соціальної революції, породженої вибухо­ вим розвитком і конвергенцією інформаційних і ко­ мунікаційних технологій;

2. суспільство знань, тобто суспільство, в якому головною умовою благополуччя кожної людини і кожної держави ста­ ють знання, отримані завдяки безперешкодному доступу до інформації і умінню працювати з нею;

3. глобальне суспільство, в якому обмін інформацією не матиме ні тимчасових, ні просторових, ні політичних меж; яке з одного боку сприяє взаємопроникненню культур, а з іншого — відкриває кожному співтовариству нові можли­вості для самоідентифікації.

Wikipedia//Інформаційне суспільство

Визначення інформаційного суспільства. Риси інформаційного суспільства.

Інформаці́йне суспі́льство (англ. Information society) — теоретична концепція постіндустріального суспільства, історична фаза можливого еволюційного розвиткуцивілізації, в якій інформація і знання продукуються в єдиному інформаційному просторі. Головними продуктами виробництва інформаційного суспільства мають статиінформація і знання. Характерними рисами теоретичного інформаційного суспільства, є:

• збільшення ролі інформації і знань в житті суспільства;

• зростання кількості людей, зайнятих інформаційними технологіями, комунікаціями і виробництвом інформаційних продуктів і послуг, зростання їх частки у валовому внутрішньому продукті;

• зростання інформатизації та ролі інформаційних технології в суспільних та господарських відносинах;

• створення глобального інформаційного простору, який забезпечує (а) ефективну інформаційну взаємодію людей, (б) їх доступ до світових інформаційних ресурсів і (в) задоволення їхніх потреб щодо інформаційних послуг.

що в «інформаційному суспільстві» створення, розповсюдження, використання, узагальнення і маніпулювання інформацією становить значну частину економічної, політичної та культурної діяльності.

Кроуфорд: «Очевидно, що концепція інформаційної економіки є новою, однак багато продукції та послуг в ній не змінилися. Неясно, чи відбувся перехід від економіки послуг до інформаційної економіки, чи скоріше відбулося пере-маркування наявних продукції та послуг.»

Підтвердження цієї думки можна отримати також простежуванням обсягів продукції світової інформаційно-комунікаційної сфери за останні роки.

В результаті свого аналізу Уебстер дійшов низки важливих висновків, основними з яких слід вважати:

• поняття «інформаційного суспільства» хоча й грало, в свій час, організуючу роль в соціологічних дослідженнях впливу інформації та інформаційно-комунікаційних технологій на розвиток суспільства, але воно вводить в оману тим, що натякає на існування нового типу суспільства;

• дослідженню має підлягати не новий тип суспільства («інформаційного»), а процес безперервної інформатизації суспільства, який триває, можливо, кілька століть, а після індустріалізації XIX століття та у зв'язку із процесом глобалізації в ХХ столітті він прискорився;

• протягом історії мав місце взаємний вплив способів роботи з інформацією та історичних процесів у суспільстві, однак він завжди був спрямований на збереження наявних форм організації суспільства;

• сьогоднішній розвиток суспільства під впливом процесу інформатизації характеризує змішана картина — щось змінюється, а в чомусь зберігається спадковість. Слід брати до уваги як аргументацію прихильників «інформаційного суспільства» щодо значного впливу сучасного процесу інформатизації на суспільство, так і аргументацію прихильників спадковості щодо стабілізації суспільних відносин. Однак слід визнати, що наступність у суспільних відносинах переважує кардинальність («революційність») змін, викликаних процесом інформатизації, а значення новацій не слід перебільшувати;

• феномен сучасної інформатизації можна краще зрозуміти у контексті історії капіталізму, але треба іще враховувати історію накопичення теоретичних знань у суспільстві з розвитком капіталізму. Теоретичне знання складає сутність сьогоднішніх суспільних відносин і на основі накопиченого теоретичного знання сьогодні вже можна керувати майбутнім суспільства;

• роль інформації в сучасному світі і вплив процесу інформатизації на суспільство можна краще зрозуміти, якщо з'ясувати, якого типу інформація з'явилася, навіщо вона була потрібна, які групи у суспільстві її використали і для яких цілей.

Захист концепції інформаційного суспільства.

Прихильники і захисники концепції «інформаційного суспільства» визнають наявність протиріч та неясностей в цій концепції і в її термінології, але вважають цю концепцію загалом вірною і адекватним узагальненням суспільних трансформацій у постіндустріальну епоху.

Найбільш послідовно і логічно цю позицію намагається відстоювати вже згадуваний Ласло Карвалікс. У 2010 році він виступив^[2] з різкою критикою роботи Френка Уебстера^[7], відстоюючи доцільність концепції «інформаційного суспільства» та пропонуючи свій погляд на проблематику даної концепції.

Проблематика концепції інформаційного суспільства виникла у зв язку створення численних теорій і визначень «інформаційного суспільства», окремого розвитку «інформаційного суспільства» від практичної реальності.

Хаос проблематики «інформаційного суспільства» зростав, оскільки чисельні теорії «інформаційного суспільства» виникали з різних частин науки та будувалися на різних наукових традиціях. Замість систематизації, що мала б базуватися на загальновизнаних положеннях, триває постійна боротьба між оригінальною (першоджерельною) і новоствореними концепціями «інформаційного суспільства».

Як приклад, Карвалікс наводить інтерпретацію «інформаційного суспільства» політиками Європейського союзу, які спочатку під «інформаційним суспільством» розуміли просто лібералізацію в телекомунікаціях, а потім додали до цього іще й галузь інформаційних технологій, не виходячи за рамки технологічного погляду на сутність «інформаційного суспільства»..

Ситуація ускладнилася також тим, відзначає Карвалікс, що концепція «інформаційного суспільства» розвивалася окремо від практичної реальності, тобто від самого «інформаційного суспільства». А коли, нарешті, відбулося поєднання теорії з практикою через чисельні альтернативні тлумачення, то публічно «інформаційне суспільство» було вже сприйнято як набір різноманітних властивостей.

Щодо концепції «інформаційного суспільства» Карвалікс вважає, що вона має бути не просто розширеним або уточненим визначенням типу нового суспільства, а має бути складною моделлю соціо-економічного суспільного комплексу, який створюється у постіндустріальну епоху. Таку модель Карвалікс пропонує уявляти як сукупність трьох видів описів («narratives»):

• «великий опис» на макро-рівні в контексті цивілізаційної теорії;

• «малий опис» на мезо-рівні в контексті теорії розвитку;

• «міні опис» на мікро-рівні в контексті практики і проявів.

Вперше орієнтацію України на створення «інформаційного суспільства» було офіційно зафіксовано в Стратегії інтеграції України до ЄС (розділ 13), ухваленою в 1998 році.

Варто відзначити, що одночасно, в 1998 році було прийнято два Закони України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» та «Про Національну програму інформатизації», якими визначалися принципи і програма дій інформатизації України, а не побудови в ній «інформаційного суспільства».

Популярність вживання термінології «інформаційного суспільства» знову зросла в Україні на початку 2000-х років, в ході підготовчих робіт до участі делегації України в першому і другому зібранні Всесвітнього саміту з питань інформаційного суспільства, а також в ході спроб реалізації Рішень цього саміту після 2005 року. Відповідно до перших Рішень саміту (Женевський план дій, 2003 рік), Україна мала б розробити Національну стратегію розвитку «інформаційного суспільства» та приступити до її реалізації. Однак тільки в 2005 році в Україні були проведені Парламентські слухання з цього питання і за їх результатами на початку 2007 року був прийнятий Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства України на 2007 — 2015 роки». В серпні 2007 року був прийнятий План заходів з виконання завдань цього закону (Розпорядження КМУ від 15.08.2007 № 653-р). Згідно цього плану, тільки в 2012 році було прийнято Національну систему індикаторів розвитку «інформаційного суспільства» в Україні (Постанова КМУ № 1134), а в 2013 році – Стратегію розвитку «інформаційного суспільства».

Практика реалізації політичних рішень щодо побудови «інформаційного суспільства» та інформатизації України також є суперечливою, ситуативною та неефективною.

. Для покращення стану справ, на думку авторів доповіді^[17], необхідно розробити і ввести в дію три системні документи: «Інформаційний кодекс України», «Стратегія розбудови інформаційного суспільства» та «Національна система індикаторів розвитку інформаційного суспільства».

ці документи допоможуть усунути фактичну невідповідність між змістом терміна «інформаційне суспільство» та практичними справами, які більше спрямовані на розв'язання технологічних, а не соціальних питань.

Розбудова «інформаційного суспільства» в Україні є позитивним — в країні стрімко формується масова інтернет-аудиторія та специфічне мережне соціокультурне середовище, що за своїми параметрами буде подібним до таких у розвинених країнах. Триває диверсифікація аудиторії, формуються нові моделі інформаційного споживання, соціальної та політичної активності тощо. Водночас спостерігається і ряд негативних явищ і процесів, що гальмують розвиток «інформаційного суспільства» в Україні, такі як: низькі темпи розвитку (нижчі середньосвітових) і, відповідно, низькі рейтинги України у міжнародних порівняннях; відсутність системної, багаторівневої, нормативно підкріпленої, базованої на певній ідеології та стратегії державної політики в інформаційно-комунікаційній сфері; значний дисбаланс аудиторії Інтернету за регіональними, віковими та майновими ознаками; низький розвиток швидкісних мереж доступу до Інтернету; дефіцит кваліфікованих кадрів, внаслідок відтоку талановитої молоді у комерційні структури та у тіньовий, орієнтований на експорт бізнес розробки програмного забезпечення.

Переконливим свідченням незадовільного стану реалізації та рівня розуміння концепції «інформаційного суспільства» в Україні є проведення в липні 2014 року повторних парламентських слухань з питання «Законодавче забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні».

Прийняті за результатом слухань Рекомендації (Постанова ВРУ № 1565-VII) являють собою просто несистематизований та суперечливий набір положень, спрямованих на розв’язання існуючих проблем інформатизації українського суспільства. Рекомендації торкаються проблем в сферах законодавства, інформаційної безпеки, освіти та кадрового забезпечення інформаційної сфери, електронного управління та електронних послуг для бізнесу та громадян, розвитку «електронної економіки», технічного забезпечення телекомунікацій, наукового і науково-технічного забезпечення. Термін «інформаційне суспільство» в цих Рекомендаціях використовується лиш як засіб «освячення» тих, чи інших бізнесових чи політичних інтересів, прихованих в більшості сформульованих рекомендацій.

Пожуєв В.І.Глобальгне інформаційне суспільство як новий соціальний та економічний феномен XXI століття//Гуманітарний вісник ЗДІА.—2013. --№ 52.—С.5-14