1.3 Державне регулювання фондового ринку

Держава в усі часи виконує роль політичного центру, який забезпечує захист особи та її власності. Водночас держава ніколи не стояла осторонь економіки, ніколи не була байдужою до її розвитку.У кожній господарській системі держава виконує важливі економічні функції.Вона формує правове середовище , яке визначає "правила гри", яких зобов'язані дотримуватися всі економічні суб'єкти.

Для підвищення ефективності функціонування ринку цінних паперів, важливу роль відіграє держава.Оскільки, саме вона повинна створити умови для його успішного розвитку. Тому державне регулювання фондового ринку має розробити заходи, які б контролювали і наглядали за ринком цінних паперів, а також запобігали правопорушенням і різного роду злочинам.

Орган, який регулює ситуацію на ринку цінних паперів є Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку. Вона організовує функціонування ринку цінних паперів, проводить реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх обіг. Крім цього також забезпечує формування інраструктури ринку, видає ліцензію фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цінними паперами, здійснює контроль за діяльністю емітентів, інвесторів.

Метою державного регулювання на фондовому ринку є:

1) дотримання учасниками ринку законодавчих нормативно- правових актів;

2)ефективна мобілізація і використання фінансових ресурсів;

3)захист прав учасників ринку цінних паперів;

4) створення умов для добросовісної конкуренції;

5)здійснення контролю за діяльністю учасників, надання певних дозволів, ліцензій;

6) регулювання випуску та обігу цінних паперів;

Сьогодні важливу роль у торгівлі цінними паперами відіграють фондові біржі, саме тому держава повинна сприяти їх організації. Державне регулювання має забезпечувати рівні права то однаковий доступ до ринку цінних паперів, контролювати конкуренцію, зловживання монопольним становищем цінового характеру, прозорість ринку.

На мою думку, для підвищення ефективності функціонування фондового ринку держава повинна створити достатню кількість інститутів, які б здійснювали нагляд за ситуацією на фондовому ринку.

Розділ 2. Методи державного регулювання фондового ринку в Україні

2.1 Регламентування процесу формування фондового ринку та діяльності його суб’єктів

Державне регулювання становлення фондового ринку в Україні передбачало використання арсеналу засобів, механізмів та інструментів, результатом використання яких мало бути формування сучасної структури, інститутів та інституцій ринку цінних паперів. Ці механізми охоплювали стимулювання процесів прискорення приватизації, створення й доповнення законодавства відповідними актами, формування державних органів управління та контролю за функціонуванням ринку цінних паперів, розвиток інституційної бази роботи ринку, запровадження сучасних комп’ютерних технологій, виконання інших невідкладних задач.

Вивчення етапів формування фондового ринку, супроводження його становлення відповідними нормативно-законодавчими актами, стимулювання роботи його інституцій, різних на певних етапах функціонування ринку, є важливим для аналізу та вироблення подальшої стратегії і тактики державного регулювання, врахування помилок, що були допущені, створення передумов для подальшої стабілізації фондової системи.

Отже, формування фондового ринку йшло протягом певного періоду, початком якого можна вважати становлення самої держави, і його можна поділити на кілька етапів.

Перший етап охоплює початок 90-х років. Характерним для цього етапу було започаткування основних професіональних суб’єктів фондового ринку, створення інституціональних передумов його функціонування. Проте застосування більшості заходів регулювання процесами формування фондового ринку відбувались хаотично та безсистемно.

Серед основних законодавчих актів, що було прийнято у цей період, слід відзначити Закони України “Про цінні папери та фондову біржу" (від 18 червня 1991 р), “Про господарські товариства (від 19 вересня 1991 р), “Про приватизацію майна державних підприємств" (від 4 березня 1992 р), “Про приватизацію невеликих державних підприємств" (від 6

У 1991 р. Кабінетом Міністрів України була зареєстрована, а з 1992 р. розпочала роботу Українська фондова біржа “як організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами". Акціонерами УФБ було 29 комерційних банків, асоціацій і компаній України. При запровадженні моделі українського фондового ринку орієнтувались на французьку модель централізованого ринку, що було обумовлено двома причинами. По-перше, створення УФБ відбувалось за технічної допомоги Франції, що надала також програмне забезпечення для електронної біржі та депозитарію. По-друге, ця модель досить добре себе зарекомендувала у деяких країнах Центральної та Східної Європи, які її впровадили.

Другий етап розпочався із виходом Указу Президента України “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії (від 19 лютого 1994 р), а також Декрету Кабінету Міністрів України “Про довірчі товариства” (від 17 квітня 1994 р). Цими документами була порушена монополія комерційних банків на здійснення операцій на фондовому ринку і розпочалося створення інвестиційних фондів та компаній, що виконували функції операторів фондового ринку, а також довірчих товариств. Зазначимо, що принципи діяльності інвестиційних фондів і компаній значно відрізнялись від їх аналогів у розвинутих країнах, а їх основним завданням ставилось здійснення операцій з приватизаційними цінними паперами.

Отже, з одного боку діючі фінансові посередники збільшилися у кількості і стали пропонувати більш диверсифікований ряд фінансових операцій і послуг. З другого, допуск на фондовий ринок довірчих товариств було помилковим рішенням з точки зору відсутності належних органів контролю за їх діяльністю та невідповідності нормативно-правової бази, що сприяла їх чесній і прозорій роботі. У результаті довірчі товариства створювали фінансові піраміди та відверто шахрайські структури, що ще більше порушило довіру до фінансового ринку загалом, і фондового зокрема.

Початком третього етапу можна вважати 1999 р., коли все більшого значення набувають стандарти, у тому числі, міжнародні, діяльності основних його ланок. Подальший розвиток та удосконалення отримала інфраструктура фондового ринку. Цей етап проходив під гаслом “пошуку ефективного власника", що зумовило використання нових систем розподілу власності, продаж великих об’єктів приватизації.

Важливими законодавчими актами, що пройшли реєстрацію у Мінюсті України, були Закони України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” (прийнятий 1 червня 2000 р. і вступив в силу за 3 місяці з дня опублікування), Указ Президента “Про додаткові заходи з розвитку фондового ринку України".

Згідно із Законом “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” визначено, що для здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів необхідно отримати ліцензію ДЦКПФР. Порядок отримання ліцензії визначається “Ліцензійними умовами провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів", які були розроблені та затверджені Комісією. Визначено також перелік видів професійної діяльності, а саме:

• діяльність з випуску та обіг цінних паперів;

• депозитарна діяльність депозитарію цінних паперів;

• депозитарна діяльність зберігача цінних паперів;

• розрахунково-клірингова діяльність щодо цінних паперів;

• діяльність щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

• діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів (фондові біржі та позабіржові торгові системи);

• діяльність з управління активами інститутів спільного інвестування (ІСІ).

Формується організований фондовий ринок, що представлено десятьма біржами: УФБ, УМВБ, КМФБ, ІННЕКС, ПФБ, КФБ, ПФБС, СЄФБ, Перспектива, УБ та двома позабіржовими торгівельно-інформаційними системами - ПФТС та Південно-Українською торгово-інформаційною системою.

На ринок цінних паперів виходить все більша кількість професійних учасників. Але слід зазначити, що довгий час в Україні залишалась банківська модель фінансового ринку, причому, за думкою західних фахівців, банківський сектор займає близько 90% обсягу угод фінансового ринку.

Проблемами цього періоду, за даними нашого дослідження, стали:

• невпорядкованість відносин між центральними депозитаріями (Національним та Міжрегіональним фондовим союзом), що загальмувало процеси створення централізованої моделі регулювання фондового ринку;

• допущення асиметрії регіонального розвитку діяльності фондового ринку, що була спричинена асиметрією роботи фінансового ринку і нерівномірним розвитком мережі банків, що виступали цементуючим суб’єктним елементом ринку цінних паперів;

• недостатня прозорість функціонування фондового ринку та діяльності основних його учасників.

Запізнилося прийняття закону про інститути спільного інвестування, а також про господарські товариства, що позначилося на формуванні активного корпоративного сектора фондового ринку.

З 2003 р. можна констатувати новий, четвертий, етап у розвитку фондового ринку, що пов’язаний передусім із посиленням повноважень ДКЦПФР, змінами у корпоративному управлінні, усіляким запровадженням законодавчих актів, що зближує український фондовий ринок із міжнародним. Розкриттю особливостей четвертого етапу розвитку фондового ринку України та формування системи державного регулювання ним присвячено наступний параграф.

Отже, стосовно рівня розвитку ринку цінних паперів, можна зробити такі висновки. Відбулось становлення ринку та його складових. Створенні первинні елементи інфраструктури цього ринку, його головні інституції. Нормативно-законодавчі акти врегульовують базові положення роботи цього ринку. Проте важливим є продовження та удосконалення роботи з регулювання фондового ринку, підвищення його прозорості, зміцнення основ його стабільної роботи.