Тема 6. Світовий досвід організації місцевих фінансів Методичні поради до вивчення теми

 

У ХХ ст. в усьому світі прискорився процес розвитку демо­кра­тич­них принципів державного устрою. У багатьох країнах обов’язковим компонентом демократичного державного ладу є місцеве самовряду­ван­ня, головна риса якого полягає в тому, що його здійснює населен­ня, через вільно обрані представницькі органи. Представницькі ре­гіо­нальні і виконавчі органи для виконання покладених на них функцій наділяються певними майновими і фінансово-бюджетними правами.

В останні десятиліття в багатьох державах спостерігається регіоналізація економічних і соціальних процесів, регулювання яких пере­ходить від центрального рівня державної влади до місцевого. Тому роль регіональних фінансів підсилюється, а сфера їх застосування роз­ширюється.

Основною складовою частиною світових регіональних фінансів є регіональні бюджети. У США до них відносяться: бюджети штатів, графств, муніципалітетів, тауншіпів; у Франції – регіонів, департа­мен­тів, округів, комун; у Німеччині – земель, повітів, міст, громад; у Ве­ликобританії – графств, округів; в Італії – областей, провінцій, комун. У Російській Федерації до таких бюджетів відносяться бюджети рес­публік у складі Російської Федерації, країв, областей, автономних округів, районів, міст, районів у містах, селищних і сільських органів влади.

Витрати регіональних бюджетів багато в чому залежать від бюд­жет­ної політики, що проводиться в державі, від ступеню децент­ра­лізації управління соціальною сферою. Усе це є вирішальним чин­ни­ком, що впливає на обсяг фінансових ресурсів, які проходять по ка­налах регіональних бюджетів, на їх питому вагу в загальнодержавних бюджетних витратах.

Співвідношення обсягів витрат, що проходять через різні види бюджетів, у країнах неоднакове. Так, у Фінляндії, Німеччині, Норвегії, Франції за рахунок територіальних бюджетів витрачається більше коштів, ніж за рахунок центрального.

У витратах регіональних бюджетів більшість складають асигну­ван­ня на соціально-культурні об’єкти. Це насамперед витрати на почат­кові і середні школи. У Німеччині ці витрати складають ¼ витрат місцевих бюджетів, у Японії і Франції – більш ⅓, а в бюджетах Вели­кобританії і США – понад 40 %. У ряді країн (Німеччини, США) за рахунок територіальних бюджетів покриваються витрати на вищі навчальні заклади.

За рахунок регіональних бюджетів фінансується й охорона здо­ров’я. Наприклад, у Норвегії, Швеції, Фінляндії ці витрати складають більш 50 % бюджетних витрат.

Доходи регіональних бюджетів формуються за рахунок місцевих податків і зборів, неподаткових доходів, надходжень з вищестоящих бюджетів. Співвідношення між цими джерелами залежить від функ­цій, покладених на регіональні органи управління, від потенційних можливостей вищих органів влади надавати фінансову допомогу територіям. Міжнародний досвід свідчить про те, що в економічно більш розвинутих країнах частка доходів регіональних бюджетів у загальному обсязі ресурсів держави вища. Так, якщо в Португалії ця частка складає 3 % у валовому національному продукті, то в Норве­гії – 15 %, у Швеції – 31 %.

У Західній Європі в системах місцевого оподатковування в цілому переважають прямі податки: на частку податків з доходу, прибутку і власності – приходиться в середньому 70–75 % загальних податкових надходжень. Частка податкових надходжень від податків на спожи­ван­ня складає 3–4 %, інших податків – 20–25 %. У Японії часткою пря­мих податків є 85 %, а непрямих – 15 %. У рамках прямого оподаткування співвідношення податків на прибуток і на доходи – з одного боку, і різних податків на власність – з іншого, відрізняється великою різноманітністю: у Скандинавських країнах, наприклад, 80–90 % усіх податкових надходжень приходиться на обкладення доходів і прибутку, у Бельгії, Німеччині, Австралії аналогічний по­казник також перевищує 50 %.

У інших країнах навпаки, основна частина податкових надходжень регіональних органів влади утворюється за рахунок різних форм оподаткування власності. В Ірландії, наприклад, це єдиний вид міс­це­вих податків; у Нідерландах на них приходиться ⅔ усіх податкових надходжень; у Японії 48 % усіх податкових надходжень складає по­да­ток на житлові приміщення і ще 21 % – податок на нерухомість.

Макроекономічна модель, у якій господарство-виробник є також і споживачем і споживає усе, що виробляє у той же період часу, в якому при цьому немає ринку торгівлі товарами, немає в кого взяти в кредит і немає кому позичити гроші – така модель називається скорочено ан­глій­ськими буквами RC. Розшифровується ця назва як Robinson Crusoe, адже такі умови могли б існувати тільки на незаселеному острові.

Порівнюючи ділову привабливість регіонів, варто розрізняти:

•        інвестиційний клімат регіону – статичний інтегральний показ­ник, котрий базується на ґрунтовному дослідженні довготер­мі­нових чинників, що характеризують соціально-економічний роз­виток регіону;

•        фінансову погоду, яка існує у регіоні на даний момент, роз­ра­хо­вується на основі даних, що постійно оновлюються, і спосте­рі­гається в динаміці.

Проблеми місцевих бюджетів України потребують фундамен­таль­них та прикладних наукових досліджень і розробок, вивчення досвіду зарубіжних країн і нагального розв’язання існуючих проблем.