20. Охарактеризуйте конст-правовий статус змі.

Друкованими ЗМІ є газети, журнали, бюлетені тощо. Держава гарантує економічну самостійністьі забезпечує економ. Підтримку діяльності ЗМІ, запобігає ззловживанню монопольним становищем на ринку. Забороняється втручання в діяльність друкованих ЗМІ поза межами, визначеними законодавством. Друковані ЗМІ не можуть бути використані для повалення конст.ладу, порушення територ. Цілісності, пропаганду війни, насильства тощо. Забороняється використання ЗМІ для втручання в особисте життя громадян. В Україні друковані ЗМІ видаються державною мовую, а такоє іншими мовами. ЗМІ мають відповідати загальновизнаним етичним нормам. Журналіст несе відповідальність у межах чинного законодавства за перевищення своїх прав і невиконання обов’язків.

21. На підставі Конституції та міжнародно-правових актів в Україні сформовано сучасне інформаційне законодавство, яке складають закони України «Про інформацію», «Про телебачення і радіомовлення» , «Про інформаційні агентства», тощо.

Закон „Про телебачення і радіомовлення” (ст.1) надає визначення аудіовізуальної інформації – як будь-які сигнали, що сприймаються зоровими і слуховими рецепторами людини та ідентифікуються як повідомлення про події, факти, явища, процеси, відомості про осіб, а також коментарі (думки) про них, що передаються за допомогою зображень та звуків.

Аудіовізуальними ЗМІ є радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо. ЗМІ представлені відповідними органами: редакціями періодичного друку, теле- і радіомовленням.

22. У контексті ст. 33 Конституції України свобода пересування виступає як власне свобода, і як право на свободу пересування. Вони не виключають одне одного, а використовуються спільно, переплітаються з творчими можливостями людини. Її можна розглядати у широкому та вузькому значеннях. У вузькому значенні вона є конституційно-правовою категорією, яка полягає у самостійному виборі фізичної особи варіанту здійснення будь-якого переміщення. Свобода пересування у широкому понятті, крім переміщень, охоплює вільний вибір місце проживання в межах держави, право вільно залишати територію держави, в тому числі свого громадянства або постійного перебування, право в будь-який час повертатися до держави свого громадянства або постійного перебування.

Держава правовими нормами має гарантувати свободу пересування, але в межах, визначених Конституцією і законами України. Закон виступає як засіб захисту свободи пересування, а право на свободу пересування як можливість досягти рівноваги між свободою пересування одного та свободою пересування іншого.

Вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати;

23. Стаття 35 КУ. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

24.Для конституційно-правового регулювання основних прав і свобод людини і громадянина в Україні характерними є наступні тенденції: 1) розширення каталогу прав і свобод, закріплених на рівні Основного Закону; 2) новелізація традиційних конституційних прав, свобод і обов’язків; 3) викладення прав і свобод в послідовності їх історичного зародження і розвитку; 4) орієнтація конституційно-правової регламентації правового статусу особи на міжнародні стандарти прав людини; 5) посилення гарантій основних громадянських і політичних прав і свобод і певне звуження гарантованості економічних, соціальних і культурних (духовних) прав; 6) звуження кола конституційних обов’язків; 7) посилення в цілому юридичних гарантій прав і свобод.

25. Основні права і свободи людини і громадянина - це закріплені в Конституції України невід'ємні права і свободи людини і громадянина, що належать їм від народження чи завдяки наявності у них громадянства України, гарантуються Українською державою і становлять ядро правового статусу особи в Україні. Ці права і свободи характеризуються специфічними рисами, а саме:

1) вони життєво важливі та найбільшою мірою соціально значимі як для окремої людини, так і для суспільства в цілому і для держави. Значення основних прав і свобод для людини полягає в тім, що вони виступають необхідною передумовою її участі у вирішенні питань устрою та управління суспільством, забезпечення честі й гідності людини тощо.

2) вони не набуваються і не відчужуються за волевиявленням людини і громадянина, тобто належать кожному від народження;

3) їм притаманні особливі юридичні властивості та специфічний механізм реалізаціїї, зокрема:

а) конституційні (основні) права і свободи становлять ядро правового статусу особи і покладені в основу всіх юридичних прав, установлених іншими галузями права, які, з огляду на це, мають похідне значення стосовно до основних;

б) закріплюються за кожною людиною і за кожним громадянином;

в) мають загальний характер, тобто їх об'єм є однаковий для кожної людини і для кожного громадянина;

г) основні права і свободи мають особливу юридичну форму закріплення - вони фіксуються в Конституції України;

26.Політичні права і свободи пов'язані з участю в суспільно-політичному житті, з формуванням органів державної влади та орга­нів місцевого самоврядування. їхньою важливою особливістю є те, що вони адресовані лише громадянам України. Реалізуючи полі­тичні права, громадяни України, асоційовані як Український народ -носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, беруть участь у здійсненні влади. Конституція України передбачає такі політичні права і свободи: право на свободу думки і свободу слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань та право вільно збирати, збе­рігати, використовувати і поіиирювати інформацію (ст. 34); право на свободу об 'єднання у політичні партії та громадські організації, на участь у професійних спілках (ст. 36); право брати участь в управ­лінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референ­думах, право обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування - виборче право (ст. 38); право рівного доступу до державної служби, а також: служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38); право на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39); право петицій, тобто право направ­ляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самовря­дування та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40).

27. Що стосується виборчих прав громадян України, то вони регулюються Конституцією та відповідними виборчими законами, які в своїй сукупності по суті являють собою механізм реалізації даного права. Є всі підстави вважати, що виборче право – це гарантоване державою право громадян на участь у виборах. Ст. 38 Конституції України закріплює право вільно обирати і бути обраним в органи державної влади і органи місцевого самоврядування. Вказане право відноситься до політичних прав, а отже таким правом можуть користуватися лише громадяни України. В правовій літературі прийнято розрізняти активне і пасивне виборче право. Активне виборче право характеризується рядом активних дій по вибору того чи іншого кандидата і настає з 18 років, про умові, що такий громадянин має право голосу, тобто судом не визнаний не дієздатним. Пасивне ж виборче право – це право громадянина бути обраним в органи державної влади і місцевого самоврядування. Воно настає: по виборам депутатів місцевих рад і сільських, селищних та міських голів – 18 років (міст Києва і Севастополя – з 21 року); по виборам народних депутатів України – з 21 року, по виборам Президента України – з 35 років.

28. При реалізації громадянами своїх виборчих прав надзвичайно важливим є додержання принципів виборів. Такими є: 1) принцип вільних виборів – виборець сам вирішує, прийняти йому чи ні участь в голосуванні. Не припустимим є застосування підкупу, шантажу, погроз та інших незаконних засобів впливу на волевиявлення виборів, членів виборчих комісій та кандидатів на виборчі посади; 2) принцип загального виборчого права – включає в себе активне та пасивне виборче право (про це згадувалося вище). Слід відзначити, що для пасивного виборчого права українське законодавство встановлює як правило, не тільки більш високий віковий ценз, але і деякі інші вимоги. Наприклад, кандидат на пост Президента України повинен досягти віку 35 років, а також проживати в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років та володіти державною мовою; 3) принцип рівних виборів – кожен виборець має тільки один голос, може бути включений лише в один виборчий список і проголосувати тільки один раз; 4) принцип прямих виборів – поміж виборцем і кандидатом, якого він обирає не має будь-яких проміжних структур (наприклад, колегії виборців). Виборець голосує за обраного ним кандидата (партію чи партійний блок) безпосередньо; 5) принцип таємного голосування – суть його полягає в тому, що контроль за волевиявленням виборців забороняється. Голосування повинно відбуватися в спеціально підготовлених приміщеннях (кімнатах чи виборчих кабінах), знаходження в яких забороняється будь-якій людині, окрім самого голосуючого. Якщо виборець з поважної причини не може заповнити виборчий бюлетень, він може запросити допомогти йому в цьому іншого виборця. Виборча комісія не повинна також відповідати на запит зацікавлених осіб, відносно того, чи приймав участь у виборах конкретний виборець. Ці причини є конституційними, але існують і загальні, наприклад, законності, гласності, широкої участі населення у виборах та ін.

Порушення виборчих принципів – це серйозне порушення виборчих конституційних прав громадян і може мати дуже серйозні правові наслідки – як до визнання виборів не дійсними, а також притягнення винних до кримінальної відповідальності.

29.Стаття 36 КУ. Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

30.Об´єднання громадян незалежно від назви може бути громадською організацією або політичною партією.

Не є об´єднаннями громадян у значенні, даному у Законі України "Про об´єднання громадян", релігійні, кооперативні організації, об´єднання громадян, що мають основною метою отримання прибутку, комерційні фонди, органи місцевого самоврядування, органи громадської самодіяльності (народні дружини, товариські суди та ін.), інші об´єднання громадян, порядок створення і діяльності яких регулюється відповідним законодавством. Однак ми будемо враховувати перш за все положення, встановлені Конституцією України, при обранні об´єкта дослідження як об´єднання громадян.

Законодавство про об´єднання громадян становлять Конституція України, Закон України "Про об´єднання громадян" від 16 червня 1992 року, Закон України "Про політичні партії в Україні" від 5 квітня 2001 року, тощо.

31.Політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Політичні партії мають право:

1) вільно провадити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією України, цим Законом та іншими законами України;

2) брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого

самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України;

3) використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні засоби масової інформації, як передбачено відповідними законами України;

4) підтримувати міжнародні зв'язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і

міжурядовими організаціями, засновувати (вступати між собою у) міжнародні спілки з додержанням вимог цього Закону;

5) ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об'єднання громадян, подавати допомогу у

їх створенні.

Реєстрацію політичних партій здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної

реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, інших громадських формувань.

32. Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Легалізація (офіційне визнання) громадської організації здійснюється шляхом:

державної реєстрації, якщо громадська організація/об”єднання громадських організацій створюється як юридична особа в порядку, визначеному законом для непідприємницьких організацій;

повідомлення про заснування, якщо громадська організація/об”єднання громадських організацій створюється без статусу юридичної особи в порядку, визначеному цим Законом, або ж як філія, представництво, тощо.

33. Посадові особи легалізуючих органів об'єднань громадян та громадяни за порушення законодавства про об'єднання громадян несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність. Об'єднання громадян несуть відповідальність, передбачену цим Законом та іншими законодавчими актами України.

34.Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Свобода мирних зібрань є одним із фундаментальних прав людини, визнане світовою спільнотою та є одним зі способів реалізації права на свободу думки, слова, права на вільне вираження поглядів і переконань, права на свободу світогляду та віросповідання.

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

35. Конституція у статті 39 визначає право на мирні зібрання у негативний спосіб. Вона встановлює три основні вимоги щодо їх проведення: мирний і організований характер, завчасне сповіщення органів державної влади і місцевого самоврядування.

За таких умов реалізація мирних зібрань можлива за умови попереднього сповіщення про їх проведення. Однак сьогодні відсутній закон, який би визначав порядок проведення мирних зібрань та характер такого сповіщення.

36.Стаття 39 Конституції України надає право приватним особам самостійно приймати рішення щодо форми проведення мирного зібрання. В Основному законі названо декілька можливих форм мирних зібрань – збори, мітинги, походи і демонстрації. Однак, зазначений перелік не можна вважати вичерпним. На мій погляд, він дає лише загальні орієнтири у цій сфері, якими можуть керуватися приватні особи під час прийняття рішення щодо вибору форми проведення мирного зібрання. Право самостійного вибору змісту та форми проведення мирного зібрання є проявом лібералізму, незалежності та дієздатності громадян. Нині, поряд з такими традиційними формами мирних зібрань як збори, демонстрації, походи, прийнятними є й інші, зокрема: пікети, сидячі демонстрації, мовчазні марші, «людські ланцюги», вело- та мотопробіги, а також специфічні музичні чи театралізовані вистави.

37. Економічні права та свободи людини і громадянина - це самостійний вид прав та свобод у загальній системі конституційних прав та свобод людини і громадянина, під якими слід розуміти можливості людини і громадянина володіти, користуватися та розпоряджатися економічними благами, а також набувати та захищати їх у порядку, межах, формах і спосіб, передбачених Конституцією та законами України (право приватної власності (ст. 41 Конституції України); право на підприємницьку діяльність (статті 15,42 Конституції України); тощо)

До культурних прав і свобод людини і громадянина належать: право кожного на освіту (ст. 53 Конституції України). Свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості громадян, право на захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності

Соціальні права та свободи людини і громадянина - це міра можливої поведінки або діяльності людини в соціальній сфері що передбачає задоволення законних інтересів і потреб у сфері трудової діяльності, соціального захисту та охорони здоров'я.

До системи соціальних прав Конституція України відносить: право на соціальний захист(ст.46); право на житло(ст.47); право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї (ст.48); право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49)

38.Під гарантіями прав та свобод людини і громадянина розуміється система загальних і спеціально юридичних засобів та інститутів, спрямованих на створення умов для реалізації прав людини, а також забезпечення їх всебічної охорони та захисту від порушень.

Серед загальних гарантій виділяють: політичні,Економічні ,Духовні

Поміж спеціально-юридичних гарантій виділяють:

Нормативно-правові гарантії основних прав і свобод людини і громадянина представлені системою норм конституційного права, що встановлюють і закріплюють основні права і свободи, визначають принципи та шляхи їх реалізації. Нормативні гарантії знаходять своє об'єктивне відображення в системі чинного законодавства України у сфері прав 1 свобод людини і громадянина, а саме — в Конституції України, законах України та підзаконних нормативно-правових актах.

Процедурні гарантії, які визначають порядок, способи, умови впровадження норм матеріального характеру шляхом чіткого визначення та дотримання процедури їх реалізації.

До інституціональних гарантій відносять інститут омбудсмена, а також відносяться установи, які здійснюють контроль за дотриманням прав неповнолітніх, підопічних осіб, ув'язнених. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Зокрема, Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»[9] від 23 грудня 1997 р. визначає метою парламентського контролю, що його здійснює Уповноважений:

захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;

запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;

Загалом до юридичних гарантій прав людини належать:

правові процедури їх реалізації,

право знати свої права і обов'язки (ст. 57 Конституції України),

39.Важливу роль у гарантуванні прав і свобод людини і громадя­нина в правовій державі відіграють суди. Правова держава - це держава, влада якої має певні межі, встановлені конституцією, і са­ме суд виступає важливою гарантією дотримання цих меж1. Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. При цьому судовий захист прав і свобод люди­ни і громадянина здійснюють як суди загальної юрисдикції, так і Конституційний Суд України. Зокрема, Закон України «Про Конс­титуційний Суд України» (ст. 43) передбачає, що суб'єктами права на конституційне звернення з питань подання висновків Конститу­ційним Судом України у справах щодо офіційного тлумачення Кон­ституції та законів України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи. Конституційне звернення - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необ­хідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

40.У першу чергу, треба підкреслити, що як форма та спосіб організації суспільства, держава несе відповідальність перед своїми громадянами, а також зобов'язана захищати їх, охороняти життя тощо (Статті Конституції 3, 27, 29, 59).

С другого боку, громадяни України теж мають обов'язкі відносно держави та один одного. До основних таких обов’язків належать: захист держави та військова служба (35,65); не спричиняти шкоди природі, історико-культурним пам'яткам, та відшкодовувати завдані збитки. (Ст. 66); сплачувати податки та інші фінансові відрахування (Ст. 67); дотримання вимог Конституції, законів України (Ст. 68).

А також: піклування батьків про дітей (Ст. 51); піклування дітей про батьків (Ст. 51); підтримка громадського порядку та загального миру (Ст. 35, 18, 37);