16. Проаналізуйте статус прав людини в міжнародному і внутрішньому праві.

галузь міжнародного права, спрямована на сприяння та захист прав людини на міжнародному, регіональному та національному рівнях. Як частина міжнародного права ця галузь складається, перш за все, з Міжнародних договорів, зокрема договорів між державами, призначених мати обов'язкову юридичну сили між сторонами, які погодилися з ними, і звичаєвого міжнародного права – норм права, що випливають з послідовної поведінки держав, яка ґрунтується на переконанні, що закон вимагає від них діяти таким чином. Інші міжнародні документи з прав людини, не будучи юридично зобов’язуючими, покликані сприяти реалізації, розумінню і розвитку міжнародного права в галузі прав людини та були визнані в якості джерела політичних зобов'язань. [1]

Реалізація міжнародного права прав людини може відбуватися на внутрішньому, регіональному або міжнародному рівні. Держави ратифікують договори з прав людини, беручи на себе зобов'язання поважати ці права і забезпечити, аби їх національне законодавство було сумісним з міжнародним законодавством. Коли внутрішнє законодавство не створює засобів проти порушень прав людини, сторони можуть мати можливість вдатися до регіональних чи міжнародних механізмів для забезпечення дотримання прав людини.

17.Визначте міжнародно-правові та державно-правові механізми захисту прав людини і громадянина.

16 червня 1990 року Верховна Рада УССР прийняла Декларацію про державний суверенітет, Розділ Х якої закріпив положення про те, що Україна визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, примат норм міжнародного права перед нормами внутрішнього права. Після здобуття реального, а не декларативного, суверенітету Україна підтвердила означене положення спершу в Законі “Про дію міжнародних договорів на території України” (1991 р.), відтак у Законі “Про міжнародні договори України” (1993 р.), і зрештою, у Конституції України 1996 року ця норма була викладена так: “Міжнародні договори України, згоду на обов’язковість яких дала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства України”.

Вони передбачають певні права людини і заходи для їхнього захисту, які повинні визнати і реалізувати держави-учасниці договору

18. Назвіть поняття та види інформації

Інформація - це будь-які відомості або данні, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в ел.виді. Види : Конфіденційна( інформація, доступ до якої обмежено ф.о. бо ю.о. крім суб’єктів владних повноважень та яка може поширюватися у визначеному порядку), Таємна (містить відомості, які становлять державну та ін. таємницю, розголошення якої може завдати школи особі, суспільству, державі) Службова( інформація, яка міститься в документах суб’єктів владних повноважень, службова кореспонденція)

19. Охарактеризуйте право на доступ до інформації.

Право на доступ до інформації є конституційним правом людини, яке передбачене і гарантоване статтею 34 Конституції України, а саме, право кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам. Закріплене Конституцією України право на інформацію передбачено, насамперед, Законами України "Про звернення громадян", "Про інформацію", "Про доступ до публічної інформації". Закон закріплює основні принципи інформаційних відносин, а саме: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; Також ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації.