Тема 2. Сутність та соціальна цінність права. План:
Поняття сутності права.
Підходи до визначення сутності права.
Поняття та особливості функцій права.
Різновиди функцій права.
Поняття принципів права.
Об’єктивне та суб’єктивне правою.
І. Поняття сутності права.
Повноцінне уявлення про право, його природу можливо отримати, розкривши його сутність. Сутність права полягає у тих його внутрішніх, закономірних, стійких та суттєвих властивостях, в яких розкривається багатоманітність та протирічність форм буття права, закономірностей його існування, функціонування та розвитку.
В сучасній науковій літературі сутність права визначається по-різному, що пояснюється його багатоманітною природою.
Філологічне значення – сутність – це найголовніше, основне, істотне в предметі, його зміст.
Сутність права – внутрішні, необхідні, загальні, основні, стійкі риси та якості правових явищ, єдність яких визначає якісну специфіку та закономірності права.
Сутність права – соціальний регулятор, особлива міра свободи, що ґрунтується на надбаннях розвитку людської цивілізації і культури та виступає критерієм визначення суспільної користі чи небезпечності поведінки людей (С. П. Кателейчук).
Сутність права надає можливість:
визначити властивості права;
дослідити правові явища та правове життя;
визначити об’єктивні історичні фактори, що впливають на зміст та дію права;
визначити яку волю офіційно відображає та закріплює право;
характеризувати логіку формування та функціонування права;
визначити механізм правоутворення;
характеризувати природу права та його роль у суспільстві;
забезпечити функціонування права як засобу узгодження різноманітних інтересів;
визначити реальну роль права в забезпеченні суспільного порядку.
Марксистсько-ленінська теорія визначала сутність права однозначно – це зведена до закону воля пануючого класу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя.
Сучасний підхід до розкриття сутності права полягає у відмові від односторонності при розкритті цього питання.
Сутність права – обумовлена економічними, соціальними, політичними та духовними умовами життєдіяльності суспільства та певною мірою узгоджена воля соціальних груп, що перетворена в державну волю та відображена офіційно правовими нормами.
Це:
результат узгодження різноманітних воль та інтересів;
єдність протирічних класових та загальнолюдських інтересів;
результат рівноваги моральних інтересів: особистої свободи та загального блага;
категорія, що конкретизується змістом права;
засіб визначення природи права;
відображена воля держави, обумовлення життям суспільства;
об’єктивна категорія, що має стабільний, постійний характер.
ІІ. Існуючі в сучасній літературі погляди на сутність права можливо класифікувати на декілька груп (підходів):
Основними серед них є наступні:
а) в залежності від праворозуміння;
б) в залежності від категоріального розуміння сутності в науці;
в) в залежності від забезпечення верховенства прав і свобод людини та реалізації загальносоціальних функцій права;
г) в залежності від функціонального призначення права.
а) в залежності від праворозуміння сутність права можливо визначити, виходячи із трьох напрямків (типів):
нормативізм, що визначає сутність права як сукупність абстрактних правових норм, встановлених державою;
соціологічний напрям, розуміє сутність права у його можливості бути соціальним регулятором, що врівноважує індивідуальні та суспільні інтереси;
філософський напрям, обґрунтовує сутність права у його розумінні як суспільної категорії, що має власну природу та призначення в суспільстві.
б) сутність права як категорії, що має наукову цінність пов’язується з наявністю певних позицій вчених, що відображають їх погляди на призначення права.
У радянській правовій та філософській літературі єдиним підходом до характеристики сутності права був марксистсько-ленінський підхід, який пов’язувався із його розумінням як зведеної до закону волі економічно-пануючого класу. Право сприймається як засіб захисту, закріплення та охорони інтересів певного класу, що забезпечує силовий тиск на суспільство.
В сучасній юридичній літературі існує плюралізм ідей щодо сутності права. Це пояснюється різноманітністю поглядів учених на роль і призначення права в суспільстві:
В. В. Лазарев визначає сутність права як загальний масштаб, міру поведінки суб’єктів, що визначається державою та слугує засобом узгодження приватних та загальних інтересів.
С. Г. Дроб’язко характеризує сутність права як загальносоціальну політичну справедливість, що відображає баланс інтересів соціальних груп, особи та суспільства в системі норм, які охороняються державою та забезпечують соціальний прогрес.
С. С. Алексєєв – сутність права – це можливість об’єктивного права забезпечувати юридичну свободу індивідів у відносинах власності, політичної влади та всіх сферах життєдіяльності класового суспільства.
Д. А. Керимов визначає сутність права як внутрішні, загальні і основні риси, ознаки, властивості права, єдність яких визначає якісну специфіку та закономірності розвитку права як самостійної субстанції.
О. Ф. Скакун характеризує сутність права як внутрішній сенс права як регулятора суспільних відносин, що відображаються у співвідношенні загальносоціальних та групових інтересів через формальне закріплення міри свободи, рівності та справедливості..
Існують два аспекти права, що відображають його сутність:
ціннісно-нормативний (право є мірою свободи, рівності та справедливості);
регулятивний (упорядкування суспільних відносин).
Таким чином предметом дискусії стосовно характеристики сутності права є причини виникнення права, його визначення, роль у суспільстві та якісні ознаки права.
в) сутність права – в його можливості забезпечення верховенства прав та свобод людини та реалізації загальносоціальних функцій.