Вплив змагань на емоції юних спортсменів

Виступаючи на змаганнях, спортсмен веде боротьбу за перемогу (за досягнення найвищих результатів), що призводить до виникнення найрізноманітніших емоцій як стенічних, так і астенічних.

Переживання юних спортсменів в умовах змагальної 'боротьби виникають під впливом:

1) інтенсивної фізичної і розумової праці, що підви­щує життєдіяльність організму;

2) постійної зміни успіху невдачами і навпаки;

3) виникнення різноманітних і гострих ситуацій у бо­ротьбі, бурхливих реакцій глядачів і т. д.

Переживання змагальної боротьби мають свої особ­ливості, найважливішими з яких є:

1) яскравість і сила емоцій, які глибоко зачіпають особистість спортсмена і справляють величезний вплив на його діяльність;

2) велика різноманітність переживань, що охоплю­ють якісно різні емоції — від простого відчуття бадьорос­ті до глибоких моральних почуттів, від стану піднесеного настрою — до афекту і т. д.

3) динамічність емоційних станів, швидкість перехо­ду від одного стану до іншого, іноді зовсім протилежного.

При цьому треба мати на увазі, що залежно від умов виступу на змаганнях можуть виникати такі види емоцій:

1) емоції, пов'язані із значними змінами в життєді­яльності організму в процесі спортивних змагань (бадьо­рість, життєрадісність, підвищена жвавість рухових дій);

2) переживання під впливом досягнення високого рів­ня досконалості у виконанні технічно складних, важких і небезпечних фізичних вправ (почуття власної гідності, почуття впевненості (рис. 18) і т. д.);

3) емоції, спричинені ходом спортивної боротьби. Во­ни завжди мають дуже напружений характер, у них відо­бражуються великі зусилля, спрямовані на досягнення перемоги. За своєю інтенсивністю ці переживання наба­гато переважають емоційні стани, доступні людині у її звичній повсякденній діяльності;

4) естетичні почуття, викликані врочистістю обста­новки на змаганнях;

5) моральні почуття, пов'язані з глибоким усвідом­ленням громадського значення змагання.

Інтенсивність емоцій і почуттів залежить від масшта­бу змагань, складу учасників, підготовленості до зма­гань, а також від тренованості спортсмена і його індиві­дуальних психологічних здібностей. Під впливом успіш­ного ведення змагальної боротьби особливо активно розвивається почуття рухового натхнення.. Воно має дуже складну структуру, про що, наприклад, свідчать такі рядки з книги відомого радянського штангіста Ю. Власова «Себя преодолеть»:

«Довгий коридор з людей. Я крокую на поміст. Трохи позаду — тренер. Попереду великий зал, тиша і штанга. На штанзі рекордна вага... Підходжу до штанги і пробую гриф... Гриф чудовий. Насічка впивається в шкіру... Зате хват у кистях — мертвий. Пальці не розімкнуться. Розставляю ступні. Максимально точно. Відхилення по­рушить рух. Штанга не піде вигідною траєкторією. Ступні на місці. Заплющую очі і розслаблюю м'язи. Тіло, як батіг, висить безвільно. Ворушу губами. Читаю улюблені вірші. Ритуал. Він будить мене і до­помагає мобілізуватись...

Себе перебороти! Перебороти! Я тремчу і горю. Стискуюсь... Я неправильно потіг штангу... Дуже нахилився вперед. Поганої Випростовуюсь і думаю лише про одне— вистояти... Стою, і штанга на грудях. Повітря. Ковтнув і завмер. Сковані м'язи, вагу перекладаю на груди, звільняючи від ваги руки. Кисті розслаблені. Лікті вздовж корпуса. Чекаю команди судді і тремчу... Команда! Вріс у зусилля! Таке відчуття, ніби я втискуюсь у якусь форму. І втиснувся з усіх сил. І все-таки я ще втискуюсь.

Готувався до запеклого бою, чекаючи величезного опору, а штан­га вже проскочила «мертву точку» і сама йде на витягнуті руки. Рвонуло за нею... Вистояти! Ось-ось відірвуться носки, і судді не за­рахують спробу. А спроба майже вдалася, тільки б утримати рівно­вагу.

Завалився, наче стіна височенного будинку, крик. Кричать люди. Крик підганяє. Не здаюсь. З останніх сил упираюсь руками. Весь я в музиці. На межі ревуть басові струни — найпотужніші м'язи. Впліта­ється стогін маленьких, крихітних волоконець.

Слухаю штангу над головою. Слухаю, як одне велике вухо. Три­мати!.. Є! –голос судді, І не можна було стримати радість!..».

Ця радість була зовнішнім виявом великого почуття рухового натхнення. Воно виникло як наслідок тривалої впертої праці на шляху до встановлення світового ре­корду.

Рухове натхнення — одна з найважливіших форм стенічних переживань, ставлення, спортсмена до здобут­тя перемоги, яка має особливо важливе громадське зна­чення. Рухове натхнення включає глибокі переживання з приводу результативного виконання рухової дії. За влучним висловом Ю. Власова, це музика, яку він «слу­хав» всіма своїми м'язами.

Психологічний аналіз перемог і поразок у змаганнях

Виступ у змаганні може закінчитися або перемогою, або поразкою. Глибокі переживання, пов'язані з ними, нерідко позначаються і на результатах наступних зма­гань і на ставленні спортсмена до тренувань.

Спортивна перемога, успіх у змаганнях звичайно ви­кликають почуття задоволення, впевненості у своїх си­лах. У спортсмена з'являється бадьорий, життєрадісний настрій, бажання продовжувати заняття 'спортом. Пози­тивні емоції здебільшого мобілізують спортсменів-пере­можців на подальшу посилену роботу над собою для під­вищення спортивної майстерності.

Проте так буває не завжди. В окремих випадках спортсмен починає зазнаватися, зневажливо ставитися до занять і т. д. Найчастіше це буває в разі поверхового ставлення до своїх дій і вчинків,, до своєї спортивної ді­яльності взагалі.

Спортивні поразки здебільшого також стають причи­ною дуже сильних емоцій як стенічних, так і астенічних.

Стенічні емоції пробуджують нові сили, стимулюють активність, породжують прагнення продовжувати трену­вальні заняття. Спортсмен відчуває приплив енергії, спрямованої в основному на аналіз причин своєї поразки і знаходження найефективніших, способів їх усунення.

У пригніченому стані настрій знижується, спортсмен розчарований, ображений, знесилений, а в окремих ви­падках взагалі втрачає віру у свої сили. Найчастіше це свідчить про певні хиби, допущені в навчально-трену­вальній роботі, коли спортсмен не має і не чекає доброї поради і доброзичливого аналізу причин поразки.

Треба сказати, що перемоги і поразки на змаганнях можна використати як потужні фактори виховання осо­бистості спортсмена, передусім спрямувавши їх на ви­роблення високоморальних почуттів, уміння правильно оцінювати сили і можливості — як свої, так і інших учасників змагання. При цьому треба мати на увазі, що виховний вплив змагань виявляється не відразу.

У спортсменів-новачків, які ще не пізнали перипетій боротьби, не усвідомили громадського значення спортив­ної діяльності, можна часто спостерігати перебільшене почуття власної значущості, мимовільне загострення уваги на своїй особі. Вони ще добре не уявляють, що всяка перемога досягається великим напруженням і пра­цею. Копітка систематична виховна робота тренера до­помагає спортсменові-новачкові поступово перебороти таке ставлення до своєї спортивної діяльності.

В окремих випадках допускаються помилки у вихов­ній роботі з учасниками змагань. Це буває тоді, коли, по-перше, високому досягненню на змаганнях надається значення самоцілі; по-друге, якщо під час підготовки до змагань робиться ставка лише на окремих сильних учасників, а не на згуртований міцний колектив; по-тре­тє, коли спорт перетворюється у єдину, всепоглинаючу пристрасть, що глушить громадські інтереси і потреби спортсмена.

Правильно організована виховна робота із спортсме­нами на всьому протязі їх занять спортом виключає можливості появи описаних вище негативних наслідків.

Самостійне заняття №4.

Тема: Спортивні емоції.